Розділ 312:
Після того як Стардаст витягла мене з підземного простору, що руйнувався, я озирався навколо з холодним виразом обличчя.
Що, в біса, відбувається?
Моя голова, усе ще запаморочена після раптового пробудження, через деякий час повернула собі самовладання.
Коли до мене повернувся здоровий глузд, я летів у повітрі, вітер розвівав моє волосся, а сам я поринув у думки.
По-перше, я, схоже, втратив пам'ять.
Слова, які я зараз чую в навушниках, можуть бути сфабрикованою брехнею, але коли я почув цей тон, це безперечно був я. Таке неможливо підробити.
І, судячи з того, що мені вдалося звести докупи на цей момент...
— Стардаст, що я тут робив?
— Га? Ем... Ти тут, щоб спіймати Виконавця Бажань, хіба ти не пам'ятаєш?
Її голос тремтів, коли вона відповідала на моє запитання.
Я вдав, що це дрібниця для такої Стардаст, і летів у її обіймах, роблячи висновки.
"Очевидно, це світ манги, яку я колись читав — Стардаст!"
Я без поняття, чому ця манга стала реальністю, але ім'я Стардаст і знайоме ім'я лиходія роблять це майже беззаперечним. Я маю на увазі, що прямо зараз у небі летить жінка, тож, звісно, це вона, а ця в'язниця — Каркеас?
З цією думкою я аж розреготався від абсурдності ситуації.
Чорт. Я прокинувся й потрапив у комікс. Я думав, що останнім часом мої справи йдуть добре, але життя божевільне.
І судячи з усього, минуло чимало часу відтоді, як я потрапив у цей світ. Зважаючи на те, як вона говорила про моє вбивство Виконавця Бажань, і на дуже детальний запис, я припускаю, що проміняв свої спогади.
З цими думками я спокійно оцінив ситуацію.
Я завжди зберігав тверезу голову під час кризи. Перш ніж панікувати, я мушу вижити.
Я знову кинув погляд на Стардаст, яка летіла в небі разом зі мною, і дійшов висновку...
"Мабуть..."
"Я був героєм у цьому світі."
Ось і все.
Інакше Стардаст не намагалася б так відчайдушно врятувати мене, а її вираз обличчя показує, що вона дуже сильно хвилюється за мене. Принаймні я якийсь напарник. Герой Егостик — хоча звучить не дуже по-геройськи.
Я демонструю спокій перед обличчям цієї раптової ситуації, хоча насправді я майже наполовину з'їхав із глузду.
Ми зі Стардаст нарешті вибралися з в'язниці, що руйнувалася.
Ми нарешті піднялися в блакитне небо, ширяючи поруч із хмарами й дивлячись на величезну в'язницю внизу.
Або, точніше, на тюремний замок, який ось-ось мав завалитися, оповитий дивними, товстими чорними щупальцями.
Ні, чи це взагалі нормально?
Якраз коли я про це подумав, з мого навушника пролунав мій власний голос:
— Добре, ти вибрався звідти, сподіваюся, все в порядку, але я впевнений, що щось сталося, типу той хлопець із щупальцями розлютився.
— У такому випадку відповідь — Стардаст. Вона опинилася б тут за одну мить, якби стався інцидент такого масштабу, тому скажи їй, що вона може знищити його, якщо атакує силою зірки, яка сяє в її тілі.
Голос спокійно й без жодних вагань запропонував рішення, і я підкорився.
— Стардаст, я хочу, щоб ти мене уважно вислухала. Бачиш того монстра внизу? Мені потрібно, щоб ти схопила його, поки він не став іще більшим.
— Добре, але як щодо тебе?
Запитала вона тремтячим голосом, і я спокійно відповів:
— Скажи їй висадити тебе на вершині замку з червоним прапором.
— Висади мене на даху того замку з червоним прапором он туди.
— Гаразд.
На мої слова Стардаст кивнула з тремтінням в очах і попрямувала в той бік.
Ми прибули туди, і я нарешті зліз зі Стардаст, знову ступивши на землю.
На вершині цього схожого на хмарочос замку, що розвалювався, під поривами холодного морського бризу мій плащ розвівався, а Стардаст дивилася на мене знизу вгору, її очі все ще були сповнені тривоги.
Її світле волосся розвіювалося, а блакитні очі спостерігали за мною, поки вона відкривала рота, щоб щось сказати...
*Квааааааах.*
З гучним гуркотом я почув, як обвалилася ще одна будівля.
Побачивши це видовище, вона повернула голову, наче більше не могла зволікати. Проте вона вагалася, продовжуючи дивитися на мене.
Я продемонстрував свою найприроднішу посмішку й сказав їй:
— Зі мною все буде гаразд, Стардаст. Йди.
— Але...
Вона все ще дивилася на мене тривожними очима, тому я глибоко вдихнув і заспокійливо посміхнувся:
— Стардаст, я досить швидко згадаю, ким ти була і що ти для мене значила. Не хвилюйся про це занадто сильно, йди. Наступного разу, коли ми зустрінемося, усе буде так само, як і раніше.
— Ах...
Коли я це сказав, вона на мить здалася спантеличеною. Потім, наче прийнявши рішення, вона кивнула й промовила до мене:
— Добре. Це обіцянка?
Вона дивиться на мене, майже плачучи, коли запитує про це, тому я кивнув, не знаючи, що ще вдіяти.
— Так. Звісно. Я обіцяю.
Я дав обіцянку, обіцянку, яку, ймовірно, не зможу стримати.
---
І з цими словами я відпустив Стардаст.
— Пхух...
Я зітхнув у передчутті, опустившись назад, щойно вона зникла з поля зору.
— Ха...
Я сказав Стардаст, що побачу її наступного разу...
— Якщо ти підеш у той бік, група скоро забере тебе, тому почекай там до того часу.
тому що саме це сказав мій голос у навушнику.
Вони йдуть, щоб забрати мене. Про кого, в біса, ти говориш? Ні, хіба мої люди із самого початку не були Стардаст? Чи він мав на увазі співробітників Асоціації?
Поки я розмірковував над цим, до мене дійшло, що, можливо, я взагалі не був героєм. Можливо, я найманець, фахівець, який працює на ПВК... хоча я не впевнений, чи я на таке здатний.
У будь-якому випадку, справа була не в цьому.
*Тук. Тук. Тук-тук. Тук-тук. Тук.*
— Ні, справді...
Пробурмотів я собі під ніс, моє обличчя стало яскраво-червоним, рука лежала на грудях, слухаючи моє серцебиття.
З тієї миті, як я вперше побачив Стардаст, і дотепер, моє серце калатало як божевільне.
Якщо бути чесним, коли я вперше побачив Стардаст, я був шокований тим, наскільки вона красивіша в реальному житті, ніж у коміксах, особливо враховуючи, що вона була моєю улюбленицею.
Але цим усе й обмежувалося.
Для мене, хлопця, який ліг спати й прокинувся одного дня без жодних спогадів про своє життя в коміксі про супергероїв, це не мало значення. Моє життя зараз повне лайно.
Ось тільки моє тіло вважало інакше.
З першої миті, як я побачив Стардаст, моє серце шалено гупало.
Точніше, це було так, ніби спогади стерлися з моєї голови, але емоції залишилися. Наче моє тіло рефлекторно пам'ятало її.
Наскільки ж сильно мені подобалася Стардаст у цьому світі, у цьому житті, що я докотився до такого стану?
І реакція Стардаст була дивною.
Я думаю, вона з самого початку зрозуміла, що я втратив пам'ять, але тривога й турбота в її очах... Це було майже нестерпно.
"..."
Я ніколи не бачив, щоб Стардаст так сильно піклувалася про когось, навіть в оригіналі.
Хоч як крути, між мною та нею мало бути щось особливе...
Я подивився вниз із вершини вежі, розмірковуючи про це.
*Квааааааах.*
Навколо свистів холодний вітер, а піді мною з землі піднімалися гігантські чорні щупальця, влаштовуючи повний погром у в'язниці.
І в самому центрі всього цього я бачу спалах жовтого світла.
Це, мабуть, Стардаст.
Але чи я якийсь псевдогерой чи щось таке? Я маю просто дивитися й не допомагати?
Я глибоко зітхнув, споглядаючи цю науково-фантастичну сцену.
Якраз тоді з мого навушника пролунав голос:
— О, і я не сказав тобі цього.
— Ти — лиходій.
— ?
І в ту мить, як я це почув, я просто остовпів на місці.
Що? Лиходій? Я?
Це якийсь першоквітневий жарт?
На мить у моїй голові виникла купа заперечень проти цього твердження, а потім усе знову вщухло.
Ні, досить мене пройобувати. Стардаст не реагувала б так, це та реакція, яку ти очікуєш від товариша по команді під вогнем.
З цією думкою я оглянув своє тіло.
".."
Саме тоді я збагнув, що вдягнений у чорний капелюх, усе чорне, плащ і білу маску на очах.
Зловісний образ у стилі «тотальний чорний».
І тепер, коли я думаю про це, ім'я Егостик — це ж анаграма від слова «егоїстичний»...
Що за чортівня.
Саме тоді я зрозумів, що остаточно заплутався.
— Тож усі мої друзі теж лиходії. Не лякайся.
З цими словами.
— Даїн!!!
— Гей, Егостик!
З неба пролунав дівчачий голос.
і я підняв очі вгору.
— ...?
Я втратив дар мови, коли побачив знайомі обличчя з оригіналу, що сходили з гігантського літаючого корабля.
Ні, справжні лиходії?
"Постривай. Тоді яка взагалі реакція у Стардаст?!"
І ось так я просто поринув у суцільний хаос.
Моя Стардаст не поводилася б так із лиходієм.