Розділ 311:
Угода з Виконавцем Бажань.
Я зробив усі необхідні приготування перед зустріччю з ним.
Моє бажання — щоб він помер, а натомість я віддам свої спогади про цей світ.
Проблема з цим, звісно, полягає в тому, що я втрачаю пам'ять.
Тому я вжив деяких заходів.
"Добре, Даїн."
Перший — це записник, який я довірив Хан Со Ін.
Це щоденник, який я вів відтоді, як опинився в цьому світі й вирішив побачити фінал.
Він містить усі мої спогади про цей світ.
І коли я повернуся додому й прочитаю його, я негайно знову все згадаю.
Завдяки залишковим думкам, знищенню істоти, яка забрала мої спогади, та запечатувальному закляттю, я пишу це, оскільки в цьому немає особливої потреби, а подібний метод уже використовувався в оригінальній історії, що означає, що мої спогади повернуться повністю.
Поки що все йде добре.
— Я віддам усі свої спогади про цей світ взамін.
Зазвичай це не було б проблемою, оскільки кожен має спогади про цей світ, але я був іншим, бо прийшов з іншого світу.
І оскільки я читав оригінальну книгу в тому світі, я також володію всіма знаннями про майбутнє.
Звісно, я міг би запанікувати, якби раптово втратив усю пам'ять, але я підготувався навіть до того випадку, якщо залишуся з амнезією.
— Моє бажання... Твоя повна й остаточна смерть просто зараз.
І з цими словами я загадав своє бажання.
— Ха...
— Ти... Ха-ха. Розумію.
Чорна дитина посміхнулася й піднесла руку до голови.
Потім, із моторошним смішком, він промовив:
— Розумію. Я виконаю твоє бажання, дитя зірок.
— Але одного дня ти усвідомиш, наскільки нерозважливо кидати виклик богам...
З цими словами тіло істоти почало світитися білим і тріскатися на шматки.
Білі щупальця, що звисали навколо, почорніли й шалено розширилися, наче ось-ось вибухнуть.
У той самий час...
"..."
Відчуваючи, як мій розум повільно згасає, я заліз рукою в кишеню й натиснув кнопку на диктофоні, який підготував заздалегідь.
Гаразд, тепер усе скінчено.
Я впевнений, що він збирається щось втворити перед смертю, але після цього мені доведеться подбати про себе самому, оскільки я втратив пам'ять.
Чесно кажучи, це моя найбільша проблема. Чи зможу я безпечно дістатися додому, відкрити щоденник і повернути свої спогади?
Я не був упевнений.
Якщо говорити відверто, мені було трохи страшно. Я замислювався, чи не виявиться все, що я тут зробив, усі мої спогади, марними.
Але так було найкраще.
Навіть якби я втратив пам'ять назавжди, я мусив знищити цього небезпечного виродка тут.
Я без поняття. Якось воно владнається.
Усе буде добре. Я вірю в себе після втрати пам'яті.
— Е...гостик..!
Обірвавши ці думки, у в'язниці, що руйнувалася, я заплющив очі, глушачи звук голосу Стардаст, яка кричала мені.
І ось так я втратив усі спогади, які накопичив у цьому світі.
— Прокляття!
~Глибоко всередині Каркеаса, у підземеллі~
Стардаст, яку заблокувала невидима стіна, зціпила зуби й знову врізалася в перешкоду.
"«Я віддам усі свої спогади про цей світ взамін»."
Егостик говорив це абсолютно спокійно.
Почувши ці слова, вона на мить засумнівалася у власних вухах.
Але коли вона побачила впевненість у його очах, вона кинулася вперед, проте її зупинила невидима стіна з потойбічним криком монстра про те, що угода священна.
— Егостик! Егостик!!!
Жалібно кликала вона його, б'ючи по стіні.
Він повернувся до неї спиною, наче не чув, і продовжував займатися своєю справою із серйозним обличчям.
Ну так, мабуть, їй варто було знати. Що з Егостиком завжди так. Що він завжди був таким, завжди мчав до досягнення своєї мети, не думаючи про себе.
Чому вона цього не знала?
Вона була занадто самовпевненою.
Вона думала, що в Егостика знайдеться рішення. Він був тим, хто сміявся й казав їй довіряти йому аж до сьогоднішнього ранку.
Тож коли він сказав їй, що має спосіб його знищити, вона без задньої думки припустила, що в нього є якийсь план. Що якщо він так каже, то придумав щось особливе.
Справжня правда в тому, що всередині він така ж звичайна людина, як і вона.
Чому вона не зрозуміла, що він намагається змусити щось відбутися, навіть ціною самого себе?
Ось що він мав на увазі, коли сказав, що віддає свої спогади взамін.
Що він боїться більше за все, що не згадає себе.
Стардаст усвідомила це лише зараз, у цю саму мить.
Тож вона відчайдушно намагалася зламати стіну, але їхня угода була швидшою за це.
— Але одного дня ти усвідомиш. Наскільки нерозважливо кидати виклик богам...
З цими словами тіло Виконавця Бажань почало розсипатися. Мабуть, з огляду на обставини, бажанням Егостика було позбутися його.
У той самий час тіло Егостика захиталося.
Він стояв непорушно й розгублено, тримаючись за голову.
— Егостик!!!
Стардаст у розпачі забила руками по стіні.
Їй нарешті вдалося пробити перешкоду, коли в'язниця здригнулася, а білі щупальця шалено засіпалися навколо.
— Егостик, ти в порядку? Егостик!
Вона ухилялася від уламків стін в'язниці, що руйнувалася, і прокладала собі шлях туди, де він перебував, гадаючи, що саме Виконавець Бажань зробив безпосередньо перед смертю.
— !
І в цей момент це сталося.
Згори на неї почала падати стіна.
Стардаст у паніці кинулася вниз і витягла його.
— Ха, ха, ха...
Летячи по повітрю, вона подивилася вниз і побачила, як почорнілі, товсті щупальця множаться й розносять в'язницю на шматки.
І тоді Стардаст подивилася на Егостика у своїх обіймах, перевіряючи, чи з ним усе гаразд.
— ...Спочатку виберемося звідси.
— Га? Ем, так!
Бачачи, як він говорить це з рішучим виразом обличчя, Стардаст швидко приготувалася покинути в'язницю.
Постривай.
Невже Егостик справді втратив пам'ять?
Чи з ним усе гаразд?
З цими запитаннями в голові вона швидко летіла до виходу, відчуваючи полегшення від того, що Егостик наразі в безпеці.
Через це вона не помітила.
"..."
Очі Егостика здригнулися й розплющилися, поки вона тримала його.
Ух, моя голова...
Я підвівся, тримаючись за своє скуйовджене волосся.
Ха, чорт. Я пам'ятаю, як учора ввечері ліг у ліжко, але де, в біса, я перебуваю?
З цими думками я розплющив очі.
І прямо переді мною...
— ?
Переді мною простягалася суцільна темрява.
Ні. Якщо бути точнішим, я перебував посеред будівлі, що руйнувалася.
"Що, в біса, відбувається... Чорт."
Чому, в біса, я в цьому місці, якщо все, що я зробив учора ввечері — це сходив випити з друзями й ліг спати вдома? Мене викрали?
Поки я стояв там, розгублений, озираючись навколо й намагаючись розібратися в ситуації... раптово в моєму вусі пролунав голос:
— Раз, два. Ти мене чуєш?
— ?
Що за чортівня.
Я на мить розгубився й підніс руку до вуха, де намацав вставлений навушник.
Поки я все ще перебував у замішанні щодо того, що, в біса, відбувається, голос у моєму вусі продовжив:
— Я — це ти з майбутнього. А ти — це я теперішній, який прокинувся й усвідомив, що справи зараз ідуть саме так. Тож якщо ти завагаєшся, то помреш. Не став зайвих запитань, просто швидко оціни ситуацію й виконуй мої вказівки.
Голос говорив швидко, наче не даючи мені шансу остаточно заплутатися.
"Зараз ситуація критична, тому не думай про те, що відбувається, просто роби те, що каже твоє майбутнє «я»."
Я вирішив підкоритися.
"Чорт. Що за маячня..."
Тому що я завжди був такою людиною, яка не зациклюється на кризі, а радше розбирається з поточною ситуацією.
— Добре. Ти — це я, ти розберешся. Озирнися навколо. Що розвалюється, що щойно пішло по шкереберті? Тоді знайди дівчину зі світлим волоссям. Її звати Стардаст. Так, вона саме та, про кого ти подумав. Забираймося звідси під три чорти...
— Егостик!
Якраз коли я слухав голос у навушнику, ззаду пролунав жіночий голос.
Раптово почувся звук чогось, що з гуркотом падало згори.
_Бум._
Перш ніж я встиг оговтатися, я опинився в її обіймах.
— ?
І ось так я просто злетів у повітря, виглядаючи так, ніби мене несли на руках.
Чорт. Я ніколи в житті до цього не літав.
Опинившись у повітрі, я підняв голову й побачив обличчя людини, яка мене тримала.
Ого.
Найкрасивіша людина, яку я коли-небудь бачив у своєму житті.
У неї було світле волосся до талії та чисті блакитні очі, які, здавалося, були сповнені тривоги за мене.
Вставившись у неї на мить, я дещо збагнув.
Її обличчя виглядало точнісінько так, як зображували Стардаст у коміксах, які я бачив.
І коли я це зрозумів, я рефлекторно випалив слова, які почув раніше:
— ...Спочатку виберемося звідси.
— Га? Ем, так!
Вона кивнула на мої слова, а потім подивилася вгору на небо, усе ще несучи мене.
Я остаточно полишив спроби про щось думати.
Я без поняття, чорт із ним.
— О, і до слова, тут твоє ім'я — Егостик.
Гарне ім'я.
Це було єдине, про що я міг подумати.