Розділ 309:
Каркеас.
Створена ще на світанку появи Асоціації, ця в'язниця призначена для небагатьох наймогутніших людей у світі.
Одна з причин, чому Асоціація взагалі стала такою сильною, полягає в її ексклюзивних технологіях та володінні Каркеасом.
Це найбезпечніша в'язниця на планеті, де за будь-яку ціну утримують тих, хто здатний самотужки похитнути цілу націю.
І в найглибших її надрах запечатана істота з прадавніх часів — лиходій чи монстр, який, за переказами, володіє проклятою силою.
Стардаст прямувала вглиб в'язниці разом з Егостиком, щоб здолати цю істоту.
— Стардаст, я припускаю, що та зона під посиленою охороною. Нам, мабуть, варто обійти ось цим шляхом.
Пробурмотів Егостик у своєму звичному капелюсі та з гострим поглядом.
Бачачи його таким, Стардаст не могла відірвати очей від його обличчя.
"Егостик, у тебе такі довгі вії..."
— Стардаст?
— Га? А, так. Ходімо сюди.
Запитальний тон у його голосі повернув її до тями, і вона кивнула на його наступні слова.
— Гаразд, тоді я спочатку телепортуюся й заховаюся, а ти йди вперед.
З цими словами він зник прямо на її очах.
Лише після того, як він повністю пішов, Стардаст тихо зітхнула.
"Сподіваюся, його не помітили."
З цією думкою Стардаст мовчки приклала руку до грудей.
Її серце билося трохи швидше, ніж зазвичай.
Від учорашньої ночі чомусь щоразу, коли вона дивилася на його обличчя, її серце починало шалено калатати, а сама вона червоніла.
"Ух, як ніяково..."
Якою ж нестриманою вона була минулої ночі.
Вона все ще пам'ятала себе, як у п'яному угарі впала в обійми Егостика, зануривши обличчя в його груди... але вона не могла точно згадати, що сталося безпосередньо перед тим, як вона заснула.
Вона була такою розслабленою, неймовірно розслабленою для героя, який зазвичай був таким непохитним і сильним.
Проте поруч з Егостиком вона стає дивною. Вона відчувала, як розслабляється в його присутності, якимось чином заспокоюється й без причини посміхається.
Вона зловила себе на думці, що насолоджувалася кожним днем цього тижня, проведеного поруч із ним.
Завжди в ситуаціях, схожих на битву, як герої та лиходії. Терористи й жертви терору, або протистояння ворогу в жахливих обставинах.
Це перший раз, коли вони робили звичайні речі разом... наче снідали, розмовляли, ходили на прогулянку.
Іноді вона майже забувала, що він лиходій.
"Якби він не був лиходієм..."
Вона замислилася, чи могли б вони завжди бути такими, якби він був героєм.
Вона б дражнила його, а він дражнив би її.
Вона думала про те, чи могли б вони бути разом отак, сміятися й бути компаньйонами.
— Зараз не час про це думати.
Крокуючи коридорами в'язниці, поглинута думками, вона згадала свій план.
Мета Егостика — знищити монстра глибоко всередині цієї в'язниці.
Монстр, про якого він говорив — Виконавець Бажань. Вона зробила швидкий пошук про нього через базу даних Асоціації.
На відміну від минулих часів, її S-клас тепер давав їй доступ до значно більшої кількості даних, але...
[Виконавець Бажань]
S-клас
Виконує бажання в обмін на плату.
Рівень секретності 1: [Засекречено] [Засекречено] [Засекречено] [Засекречено] Запечатаний у Каркеасі, Корея, після того як герой S-класу [Засекречено] [Засекречено] [Засекречено] в обмін на самого себе.
*Метод виконання бажань — [Стирання пам'яті], тому не торкатися.
*Будьте обережні й не загадуйте великих бажань, не надавши достатньої винагороди, оскільки це призведе до того, що той, хто бажає, буде [Стертий].
<Наступний вміст, включаючи [Стирання пам'яті], класифікується як О і не може бути переглянутий на вашому поточному рівні>.
"..."
Як завжди, більшість даних була обмежена й усе ще марна. Особливо враховуючи, що організація існувала так довго, більшість її записів було видалено.
Для неї завжди залишалося загадкою, звідки Егостик знав те, що було засекречено навіть усередині Асоціації, але тепер вона починала розуміти. Тепер вона б більше здивувалася, якби він цього не знав.
"..."
І з цими думками вона йшла в'язницею, шукаючи місце, де вони могли б сховатися з Егостиком від пильних очей.
З тихим зітханням вона дозволила собі подумати.
Ну так. Він завжди був таким, завжди поводився так, наче знає все, і щоразу, коли вона опинялася в глухому куті, він непомітно з'являвся, посміхався, пропонував рішення й зникав.
Він завжди ризикував, коли вона була в небезпеці.
Можливо, саме тому Стардаст не могла втриматися від думки, що їй подобається Егостик.
— Ось ти де.
— ?!
Якраз коли вона про це думала, її вирвав із роздумів раптовий звук голосу Егостика ззаду.
— Звідки ти взявся, я маю на увазі, як ти дізнався?
— Ха-ха. Звісно, я можу визначити, де перебуває мій герой, просто за допомогою інстинкту.
Коли він підло посміхнувся, наче констатуючи очевидне, Стардаст навмисно заговорила різко, щоб приховати свої трохи почервонілі щоки:
— Хмф. Ну й базіка. У будь-якому випадку, нам просто потрібно спуститися прямо сюди, так?
— Ага. Ходімо.
— Ха-ха, герой допомагає лиходію втекти, я твій боржник...
— Ха-ха. Усе ж нічого не вдієш, якщо ти хочеш захистити світ, хіба ні? І коли це я допомагаю...
— Ух... Замовкни й ходімо швидше!
З цими словами вона прошепотіла з червоним обличчям і поспішила вперед.
І так далі, униз, у самі надра в'язниці.
Вона знала це.
Скоро настане час, коли вона знову розлучиться з Егостиком.
Вона повернеться до тих днів, коли їй доводилося чекати місяцями, щоб побачити його знову.
Але... вона відчувала, що він також починає усвідомлювати її присутність.
Він завжди приходив до неї першим.
Він починав уникати її, коли вона наближалася, але потім, коли це було неминуче, він знову повільно повертався до неї.
Відтепер усе буде по-іншому.
З цією думкою вона прокладала свій шлях до глибин в'язниці.
Вона без поняття не мала, що знайде там.
~Надра Каркеаса~
Після тривалих пошуків, коли Стардаст розчищала шлях через тюремний персонал під приводом польових робіт, а я тим часом ховався.
Ми зі Стардаст нарешті дісталися туди.
"..."
На перший погляд, на відміну від верхніх поверхів, це місце виглядало старим і занедбаним.
Стіни навколо нас, колись бездоганні, тепер заіржавіли й згнили, а в деяких місцях навіть виднілося коріння дерев... але ми йшли, поки нарешті не досягли великих чорних дверей, що вели вглиб.
— Здається, я вже бачила це раніше?
Побачивши, як Стардаст злегка схилила голову, наче вражена цим видовищем, я випалив:
— Хіба це не просто тому, що такі гігантські двері є звичайною справою?
— Мабуть...
І з цими словами я закрив тему.
Перед тим як відчинити двері, я повернувся до Стардаст і ще раз серйозно її попередив:
— Стардаст, у мене є план, як розібратися з цим хлопцем там усередині, і я хочу, щоб ти мені довірилася. Це занадто небезпечно, і тобі не варто з ним зв'язуватися.
— Гаразд, я залишуся з тобою.
— Ну, для тебе може бути небезпечно залишатися зі мною, тому я хотів би, щоб ти увійшла й почекала біля дверей.
"..."
Обличчя Стардаст набуло незадоволеного виразу від цих слів, але мій благальний погляд нарешті змусив її неохоче погодитися.
— Тоді, ходімо.
— Гаразд.
З цими словами ми зі Стардаст відчинили величезні чорні двері.
А потім...
Звідти повіяв зловісний, холодний вітер.
І з цим ми ступили у велику темряву підземелля.
Коли двері зачинилися й ми опинилися повністю всередині, то змогли розгледіти щось на самому протилежному кінці.
— Он там...
На самому дальньому кінці величезної підземної каверни щось ледь помітно виднілося серед великих білих щупалець, що прикріпилися до стін.
Це була розмита постать, що, здавалося, перебувала в самому центрі всього цього.
Ну так.
Це точно був він, один із фінальних босів Фази 3.
— Егостик.
— Ага. Гаразд, я зараз буду.
Її слова ніби підганяли мене, і я розвернувся на підборах, попрямувавши прямо до нього... але перш ніж я встиг це зробити, вона схопила мене за зап'ястя.
Я повернувся, щоб подивитися, що вона робить, і її очі були трохи зляканими та повними тривоги.
— Будь обережним. Добре?
— Гаразд.
Вона сказала це так щиро й відчайдушно.
Я навіть не зміг змусити себе пожартувати: "Герой хвилюється за лиходія?"
Ну так, мені потрібно бути обережним.
Просто дотримуйся плану, дотримуйся плану.
Я не зовсім упевнений, що це означає бути обережним.
З цією думкою я заліз рукою в пальто, витягнув один із навушників, що йшли в комплекті з диктофоном, і вставив його у вухо.
Гаразд, усе готово.
Погнали.
З цією думкою я ступив у темряву каверни.
Час прийшов. Загадаємо бажання.
Дещо, чого він не очікує.