Розділ 30: Терор у прямому ефірі
У Сеулі так багато будинків.
Якщо поглянути на вулицю, все, що можна побачити, — це квартири…
Звісно, ми не можемо оминути й приватні будинки.
Один із тих будинків, що заповнювали землю.
Там стоїть звичайний на вигляд приватний будинок.
З цим будинком на перший погляд немає жодних проблем.
Якщо подивитися, хто виходить із дверей перед будинком.
Зазвичай ви побачите, як туди-сюди ходить дівчина, а іноді виходять хлопець і дівчина.
Тож це здається звичайним будинком якоїсь родини, та якщо зайти всередину.
Можна відчути щось дивне.
Чому двері всередині зачинені на пароль?
І навіть коли ви відкриваєте ці двері й заходите всередину, ви відчуваєте щось дивне.
Бо всередині будинку пусто.
Хоча там є деякі меблі, вони злегка припали пилом, наче ними ніколи не користувалися.
Наче там ніхто ніколи раніше не жив.
Але тоді хто ті чоловіки й дівчата, які постійно заходили й виходили?
Коли ви додумуєте до цього моменту, ви відчуваєте за спиною щось таке, від чого сироти йдуть по шкірі.
Це будинок із привидами. Ви можете втекти з криком.
Але чесно кажучи, привиди тут не живуть.
Будинок просто розташований під землею.
У тій глибокій підземці.
Якщо спуститися на сотні метрів від землі, з’явиться величезний простір.
Десятки кімнат, оснащених усілякими високотехнологічними гаджетами та зручностями.
На цей момент найвпливовіший лиходій у Кореї.
Найпривабливіша людина для підлітків.
Номер 1 у списку «Ця людина дивовижна» журналу Forbes.
Це таємна підземна зона, де живе безпрецедентний лиходій Кореї Егостик, той самий, який має тисячі фанатів.
Вона називається Его-базою.
І я, голова цього місця.
Я якраз працював над планом на цей момент.
— Тепер, якщо у вас є якісь хороші ідеї, скажіть мені!
Одна з численних кімнат у будинку.
На великій дошці на стіні там.
«Третя масштабна конференція з тероризму», — було написано на ній.
Це я написав.
— Яка мета цього тероризму? Ти вже популярний, тож збираєшся посилити тиск?
— Саме так. Схоже, зараз багато людей думають про мене, лиходія, як про героя, і я хочу виправити їхнє мислення. Щоб вони могли думати про мене як про імпульсивного та перекрученого божевільного!
— Е-е… Насправді, до певної міри, я думаю, що у всіх уже є така думка, але… гаразд. Але хіба ми не можемо просто схопити кого завгодно й вирізати їх?
— Хан Со Ін!
Я здивувався і подивився на Хан Со Ін.
Я виростив дитину неправильно, вона сказала таку жахливу річ, наче це ніщо!
…Якщо подумати, Хан Со Ін спочатку була лиходійкою. Її характер пом’якшав відтоді, як вона почала жити зі мною. В оригінальному коміксі все, про що вона може думати, — це як знищити Корею.
У будь-якому разі, мені потрібно просвітити її щодо таких речей.
Я прокашлявся і заговорив голосніше:
— Що це за огидна й жахлива ідея? Яку провину вчинили громадяни? Не можна просто так намагатися когось убити.
— Чому твої умови такі суворі? Кумедніше називати себе лиходієм, коли ти нікого не вбиваєш.
— Ні-ні, я вбив декого з інших лиходіїв, я усунув друзів Лі Су Бін власними руками.
Коли я це сказав, я побачив, як Лі Су Бін на мить зніяковіла.
Мені шкода, Лі Су Бін. Не труси руками, коли тримаєш кухоль.
— Гм… Добре, наразі я зрозуміла. Тоді чому б тобі не вирізати злочинців у в’язниці? Вони навіть не громадяни.
— Е-е… Гм…
Мені немає чого сказати.
Ні, є що.
— Хан Со Ін, якщо подивитися на реакцію людей цими днями, ми можемо стати ще популярнішими. Це буде круто.
— Справді?
— І це не просто випадкова терористична атака. Ти думаєш, що є вихід, якщо все зробити добре? Ви не можете вибратися з цього, і всі гинуть. Має бути така ситуація. Подивіться на те, що я зробив досі. Дилема в’язня, дилема вагонетки. Звісно, це не дилема, але ми повинні ворушити мізками, щоб створити терористичну атаку.
— Гм… Це важко.
Правильно? Важко, правда?
Це нелегко. Який тероризм нам спланувати?
Я був лише звичайним маленьким громадянином.
Інакше кажучи, я ніколи не думав про те, який тероризм я влаштую, сидячи вдома наодинці.
Хан Со Ін напружено думала про наступну терористичну атаку. Лі Су Бін, яка була поруч із нею, також, здавалося, тихо міркувала.
Спочатку я планував попередні два терористичні акти від початку до кінця, тому їм обом потрібно було лише втілити їх у життя. Не те щоб у мене закінчилися ідеї, я маю використовувати силу колективного розуму. Тож допоможіть мені!
О, але я їм ще не сказав.
— О, і це має бути відчайдушна ситуація, коли має з’явитися герой і врятувати їх. Якраз перед тим, як усі помруть, герой раптово виходить і рятує їх.
Хан Со Ін не змогла стримати гніву й роздратувалася, а Лі Су Бін, яка тихо слухала, вперше вставила слово:
— …І героєм знову буде Стардаст?
— Що? Ну, так.
— Гмм…
Вона дослухала до цього моменту і зробила ковток води з кухля, який тримала.
Сьорб—
— Стардаст, Стардаст. Чому б тобі не почати жити зі Стардаст замість нас? Люди можуть подумати, що ви, хлопці, вже одружені.
Із надутим обличчям Хан Со Ін говорила саркастично, зіпершись підборіддям на руку.
Е-е, я бачив таке в книжці про виховання дітей.
Тіло моє, що мріяло стати вчителем.
Здається, я бачив щось подібне в Емілі, обов’язковій для прочитання майбутніми вчителями книжці.
Чи там було сказано, що діти ревнують, коли батьки виявляють більше інтересу до інших, ніж до них?
У будь-якому разі, думаю, мені веліли сказати це в такій ситуації.
— Боже, Хан Со Ін. Я лише заявляю про себе у своїй протилежній позиції, чому я маю щось робити для неї? Звісно, моя сім’я і Хан Со Ін на першому місці.
— Пхі.
Хан Со Ін відвернула голову, наче була засмучена, але я бачу, як куточок її рота повзе вгору.
Нелегко ростити дитину.
Якщо твоя дитина навчається в останньому класі середньої школи, вона вже не малюк, правда?
Але насправді, Хан Со Ін…
Усе це заради Стардаст.
Я сховав криваву правду глибоко всередині, і ми продовжили нашу зустріч.
Поки ми перебирали одну ідею за іншою, Лі Су Бін висунула пропозицію.
— Усі терористичні атаки, які ти влаштував досі. Корабель, поїзд. Усього дві, правда?
— Тоді все просто. Давайте наступним тероризувати літак.
— Літак?
Ну, кораблі, поїзди та літаки.
Це транспортна трилогія?
Це непогано.
— Це непогано. Але як мені збити літак? Я знаю, збити його легко. Перед цим треба показати трохи дилеми або блискучого шоу, а потім збити його. І ми маємо дати надію, що кожен може вижити.
— О, як щодо цього? — Лі Су Бін продовжила своє пояснення.
Вислухавши її…
— Лі Су Бін, ти геній?
— Ха-ха…
Ось так і було вирішено нашу наступну терористичну атаку.
Я попередив Стардаст про терористичну атаку наступного місяця.
Перед цим давайте підготуємо все ідеально.
Літак, що прямував до острова Чеджу з Інчхона.
Це був невеликий літак, оскільки рейс був внутрішнім, але це все одно був літак, що прямував до острова Чеджу через свої власні обставини.
Протягом короткого часу польоту люди займалися різними справами.
Наприклад, дрімали, читали книжку або дивилися фільм на екрані перед своїми сидіннями.
Вони проводили час по-своєму.
Так, вони проводили його так.
Поки на літаку раптово не згасло все світло.
— …?
Насправді люди не звернули на це особливої уваги.
Але раптово всі екрани перед їхніми сидіннями ввімкнулися, і всім було надіслано одне й те саме відео.
У той момент усі здивувалися.
[ШОУ ЕГО]
[Зараз у прямому ефірі]
— Що це таке?
У цій раптовій ситуації люди скаржилися, що фільм, який вони дивилися, перервався.
Люди, які спокійно займалися своєю справою, почали дивитися, що відбувається, коли екрани перед ними раптово ввімкнулися.
І раптово з динаміка, який спочатку використовувався для оголошень,
Залунав не голос капітана, а чийсь інший.
[Вітаю всіх! Найбільше квіз-шоу на Землі на висоті 25 000 футів. Ні! Найбільше квіз-шоу в небі! Ласкаво просимо на Шоу Его!]
Чоловічий голос раптово почувся з динаміка.
Наприкінці його слів із динаміків почали лунати оплески, як у гумористичній програмі.
[Вау— Плеск, плеск, плеск, плеск, плеск]
Яскравий звук із динаміків контрастував із холодним звуком літака.
— Що вони зараз роблять? Бортпровідники! Де вони?
Але бортпровідників не було.
Коли пасажири нарешті відчули, що щось не так.
В оголошенні продовжували литися голоси.
[Тепер, тепер! Ну, заради драматичного напруження шоу, на літаку встановлено бомби! Якщо ви зробите якусь дурницю… Бум! Ой, лишенько. Краще бути обережними, правда?]
Усюди почали кричати люди ще до того, як він закінчив своє речення. Кожен, хто хоч раз чув про Егостика, знає, що він не верзе дурниць.
Посеред численних криків він лише посміхнувся і продовжив говорити в динамік:
[Давайте почнемо гру!]
[— Стардаст, ти дивишся прямий ефір Егостика? Він знову влаштовує терор.]
— Так, я дивлюся його зараз.
Що, чорт забирай, він коїть?