Розділ 307:
З того часу як мене ув'язнили, час минав дуже швидко.
В'язниця із самого початку була тісною... Ну, не зовсім тісною, радше просторою, але все одно перебування в замкненому просторі змушує час тягнутися повільно, проте чомусь він пролетів так стрімко.
І причина полягає.
— Га? Щось не так?
Звісно, усе через неї поруч зі мною.
Я подивився на Стардаст, яка сиділа біля мене, примружившись і працюючи, і не міг стримати посмішки.
Минуло вже кілька днів, як ми перебуваємо в цій в'язниці разом.
І за цей час я виявив, що став досить близьким із нею.
Я сидів на дивані, а вона вмостилася поруч, клацаючи по своєму ноутбуку — вона подивилася на мене й сказала з легкою посмішкою:
— Працювати поруч із лиходієм... Стардаст, чи не занадто ти безтурботна?
Сказав я, кинувши погляд на екран ноутбука.
Навіть перебуваючи тут зі мною, вона все одно продовжувала працювати як герой.
Минулої ночі вона вилітала, щоб здолати лиходія, коли почула про атаку, а наступного дня вже писала звіт про нього.
Стардаст підло посміхнулася на мої слова, а потім зиркнула на мене й промовила:
— Менше з тим. Це не така вже й небезпечна інформація, щоб ти її бачив.
Потім вона знову повернула свою увагу до екрана ноутбука.
Вона м'яко посміхнулася, а потім відкрила рота, щоб заговорити:
— Я не проти, якщо ти це побачиш.
З цими словами вона повернулася до своєї роботи.
Я пробурмотів собі під ніс: "Ось як..." — і на мить вставився в диван, поринувши в думки.
Що вона має на увазі, коли каже, що зі мною все гаразд?
Це тому, що я безпечний лиходій, який не зробить нічого небезпечного з її секретами, якщо побачить їх? Чи вона просто говорить щось, щоб похитнути мій розум? Чи це...
"..."
Ну так, що, в біса, мені тепер робити?
Я струсив із себе ці думки й прислухався до звуку її набору тексту поруч.
_Клац, клац, клац._
Ось так час швидко минав, поки вона і я разом займалися різними справами протягом майже тижня.
— Як воно?
— Смачно, Стардаст, ти добре готуєш, хіба ні?
— Я не збираюся спускати тобі це з рук лише через те, що ти так мені лестиш.
— Ха-ха. Ти мене розкусила? Я не брешу, коли кажу, що це смачно.
— ...Хочеш ще?
Я з'їдаю ще шматочок її страви.
— Гей. Егостик. Мені це надіслав фанат, але мені нудно, хочеш спробувати?
— Дженга? Ні, де, в біса, ти це взяла?
— Ти не зобов'язаний...
— Ні, це виглядає весело, давай зіграємо.
Ми разом грали в настільну гру, і я без поняття, де вона її взяла.
— Егостик.
— Так, Стардаст?
— Відтепер, коли ми наодинці, не клич мене Стардаст, клич мене Шін Хару, моїм справжнім іменем. Безглуздо називати мене моїм геройським ім'ям, коли ми тільки вдвох.
— Ем, ух, гаразд, Шін Хару. Але ти не проти, що назвала мені своє справжнє ім'я, тож тепер я знаю, хто ти насправді...
— Ти й так це знав.
— Ха-ха.
— А тепер назви мені своє ім'я.
— Ем, я... Постривай, ти так природно підводиш мене до цього... Ха-ха, просто клич мене Егостик.
— Цок.
Насправді я не міг назвати їй своє ім'я, навіть якби хотів, бо я вже одного разу продав його на пляжі, хоча цього й могло не бути в урядових базах даних...
— Це трохи незручно.
— Тобі тому не подобається?
— Ні. Давай сюди, поглянемо, що це.
І я навіть виходив на прогулянку за межі Каркеаса, тримаючи її за одну руку, поки на іншій були наручники, що обмежують здібності.
Тоді я збагнув, що цей острів посеред бурхливого моря вдень насправді досить мальовничий.
У самому центрі навіть є парк. Його, мабуть, спроєктували для того, щоб в'язні могли виходити на обід, але оскільки вони ніколи не випускали обдарованих із камер, там, схоже, нікого не було, крім нас.
Ми гуляли парком, причому один наручник був на моїй лівій руці, а інший — на її правій.
Дув легкий морський бриз, і звук наших слів лунав посеред усього цього.
У якийсь момент я помітив, як вона кинула погляд на наші руки в наручниках, які тепер були з'єднані разом наче браслети, і я відкрив рота, щоб запитати:
— Щось не так?
— Ні. Тобі не здається, що трохи холодно?
Спостерігаючи, як вона ніяково переминається з ноги на ногу й говорить отак, я відкрив рота, щоб відповісти:
— Ну так, я знаю, мої руки починають мерзнути.
Сказав я, і вона підійшла ближче й потягнулася до моїх пальців.
Я беру її руки у свої й міцно стискаю, наче я був першим, хто їх обійняв.
— Тепер тепло, правда?
— ...Так.
Вона кивнула, її обличчя трохи спалахнуло.
Я відвернув голову й подивився в бік лісу з гарячим виразом на обличчі.
Здається, тепер я знаю паттерн її поведінки.
Я припускаю, що вона, можливо, намагається мене причарувати. Це виглядало так, наче вона вирішила просто спокусити мене й змусити закохатися в неї настільки, щоб я сам здався й розповів їй усі свої секрети...
Але що, якщо?
Вона подобалася мені із самого початку. Я зробив усе це заради Стардаст.
Ось чому її план взагалі на мене не діяв.
— Гарний. Краєвид.
— Угу.
Я стиснув її теплу, м'яку руку у своїй, протистоячи холодному морському бризу. Ми мовчки йшли парком, її тепло підтримувало мене.
Ось так ми насолоджувалися нашими тюремними пригодами.
Якщо бути чесним, мені це подобалося.
Хто я взагалі такий? Я найбільший фанат Стардаст, мабуть, більше за будь-кого іншого у світі, і я не можу уявити, щоб мені не подобалося проводити з нею час отак.
Звісно, за цей час було кілька моментів, коли її не було поруч.
— Егостик, у Сеулі стався теракт, тому я вилітаю.
— Гаразд. Бувай.
Точнісінько як зараз, коли відбулася атака.
Будучи героєм, вона злітала першою. Зрештою, швидкість її польоту досить висока, щоб дістатися звідси до Сеула й повернутися назад за одну мить.
— ...Ти ж не втечеш?
— Я не втечу, тому не хвилюйся.
Після того як я заспокоїв її, вона озирнулася на мене тривожними очима, і нарешті пішла.
Я залишився наодинці, роздумуючи, що робити, коли раптом дещо збагнув.
"..."
Постривай, навіщо я взагалі сюди прийшов?
Я прийшов, щоб убити створіння з початку часів — Виконавця Бажань, який спить у найглибших надрах цієї в'язниці... але я був так зайнятий іграми зі Стардаст, що зовсім про це забув.
І тоді я усвідомив, що завтра вже буде тиждень.
Настав час полювати на Виконавця Бажань.
"..."
З цими думками я зітхнув, засунув руку в пальто, що висіло в одній із шаф, і намацав зачарований диктофон, який надійно там ховався.
Настав час розповісти все Стардаст і втілити операцію в життя десь завтра.
Нарешті підійшов момент розлучитися з нею.
~І в той самий час~
— Так, це Хару. Що таке?
— Ем, нічого... Я останнім часом ділю кімнату з Егостиком, наглядаючи за ним, але ми, схоже, не стаємо ближчими, ніж я думала...
У кабінеті президента корпорації Юсон Лі Соль А слухала Стардаст, яка з почервонілим обличчям, опустивши голову й перебираючи пальцями, говорила це.
"Я заздрю тобі, Хару."
Вона тут з ніг збивалася, намагаючись урятувати країну від самої себе, а Хару доводилося хвилюватися лише про своє любовне життя...
Після ув'язнення Егостика Лі Соль А перебуває на межі виснаження через роботу, намагаючись заспокоїти протести, які тепер розрослися до національного масштабу.
Вона попиває кофеїн, слухаючи Стардаст, яка прийшла отримати від неї консультацію, покинувши в'язницю задля придушення тероризму.
Більше того, вона була шокована тим, що Хару досі не досягла жодного прогресу з Егостиком. Як таке взагалі можливо?
У будь-якому випадку, для такої некмітливої подруги, з трохи втомленим і затуманеним мозком, Лі Соль А дала серйозну пораду:
— Хару, вам двом варто випити разом.
— Випити?
— Ага, алкоголь нібито руйнує бар'єри й зближує людей.
— Зрозуміло...
Коли вона це сказала, Лі Соль А потай подумала про себе.
"Я без поняття. Якщо чоловік і жінка збираються разом і п'ють алкоголь, щось обов'язково станеться."
— Почекай, Хару, я дам тобі пляшку.
З цими словами вона пошкандибала до шафи й витягла з її глибин пляшку вина.
— На. Візьми це й випийте разом. Тоді ви отримаєте свою відповідь.
— Справді? Дякую, Соль А.
Лі Соль А передала вино Хару.
На смак воно солодке, коли п'єш, але насправді дуже міцне. Це було особливе вино, від якого миттєво п'янієш.
Спостерігаючи, як Шін Хару йде з пляшкою, Соль А потай подумала про себе:
"Правильно."
"Тільки коли ці двоє досягнуть певного прогресу, психологічні бар'єри Даїна впадуть."
Лі Соль А, у неї був чіткий план.
*Пауза
~Тієї нічі~
— Егостик, не хочеш випити?
— Що?
Стардаст повернулася до камери з пляшкою вина в руці.
Я на мить завагався, а потім сказав:
"Звісно. Мені все одно потрібно розповісти їй про свої плани на завтра."
Можливо, я зможу переконати її за допомогою алкоголю.
Вино все одно не сильно п'янить.
— Так. Звісно. Я принесу келихи та якісь закуски.
Відповів я.
Після того як we прибралися, ми зі Стардаст випили, і минуло деякий час.
— Давай, Егостик, зробимо тост. Будьмо!
— Ага.
Я мовчки цокнувся своїм келихом із келихом Стардаст, яка передала мені його з червоним обличчям і підлою посмішкою.
У затемненій кімнаті, освітленій лише маленьким нічником, я тримався за свою запаморочену голову й на мить задумався.
"Це вино... Чи воно міцніше, ніж я думав?"
Шін Хару, яка все одно погано переносить алкоголь, уже була абсолютно п'яною. Було ненормально бачити, як вона сміється так нетипово для себе. Схоже, вона взагалі не згадає, що сталося сьогодні.
І я сам насправді був досить дезорієнтований.
— Хмф. Хммм. Хммм...
Хоча Стардаст була справді, справді дуже милою, тримаючи келих вина й посміхаючись до вух із розчервонілим обличчям.
Оскільки мені потрібно було дещо сказати, я на мить пожував закуску, щоб повернути собі самовладання, перш ніж відкрити рота.
— Шін Хару, я маю дещо тобі сказати.
— Га? Що таке, зізнання?
— Ні, звісно ні.
На мить її слова ледь не змусили мене пискнути від сміху, але я впорався й стримав себе.
Після хвилини мовчання я заговорив:
— Шін Хару, я нарешті збираюся розповісти тобі, чому я прийшов до Каркеаса.
І ось я детально пояснив їй свій план.
Десь у цій в'язниці запечатане стародавнє створіння, яке називають Виконавець Бажань.
Якщо залишити його в спокої, воно обов'язково зашкодить цьому світу, і я маю намір його знищити.
Тому... Я хочу, щоб вона мені допомогла.
Я попросив її про це.
— Якось так.
""
Вона слухала мене з тихо серйозним обличчям, і коли я закінчив, вона на мить замовкла, міркуючи, а потім посміхнулася й відкрила рота:
— Гаразд, я допоможу.
— Пхух. Дякую.
Я з полегшенням зітхнув на її слова.
"Вона все-таки на боці людей..."
Якраз коли я про це подумав.
— Егостик, ти попросив про це, тому я це зроблю.
Вона подивилася на мене, посміхаючись із рішучим виглядом, і промовила це... наче робила це виключно заради мене й ні з якої іншої причини.
Її очі були такими щирими, і на мить я втратив дар мови.
Поки я перебував у такому стані, Стардаст на мить замовкла, потім зробила ще один ковток свого напою й посміхнулася мені.
— Егостик, дякую тобі.
— За що?
— Просто... За все.
— Ха-ха. Герой дякує лиходію. Якщо хтось інший це почує, я буду кепкувати з тебе вічно.
— Ха-ха... Ну так. Можливо.
Вона побовтала свій напій, говорячи це, а потім позіхнула й повернулася до мене:
— Ходімо спати? Ти ж сказав, що хочеш почати завтра.
— Так, звісно.
— Постривай. Чому б нам не подивитися фільм перед тим, як заснути, перед ліжком якраз є телевізор...
— Давай.
— Угу...
З цими словами Стардаст підвелася зі свого місця.
Я спостерігав, як вона на мить захиталася, а потім швидко підвівся разом із нею, стаючи поруч, щоб підтримати її.
Її м'які руки прослизнули в мої.
""
Я вигнав дивну думку зі своєї голови, коли ми дісталися ліжка, і разом ми зі Стардаст повозилися з пультом, увімкнувши телевізор і шукаючи фільм для перегляду.
— Ось той. Ага, давай подивимося його.
І перш ніж я встиг оговтатися, Стардаст, усе ще перебуваючи в тій самій позиції підтримки, що й раніше, майже під руку зі мною, вибрала фільм із червоним обличчям.
Я кивнув і ввімкнув фільм.
Чому саме романтичний фільм.
Ось так ми дивилися фільм, притиснувшись один до одного, а єдиним світлом у кімнаті було сяйво від телевізора.
Фільм був простим.
Історія про двох людей, які кохають одне одного, але не можуть бути разом через свій різний статус.
Посередині була досить сумна сцена, і Стардаст схлипувала поруч зі мною. Вона дуже чутлива.
Під час перегляду фільму я був п'яний і думав своїм мозком про інші речі.
"Чи правильно це?"
"Чи маємо вона і я бути разом отак? Що вона, герой, думає про мене, лиходія? Це просто якась хитрість, чи за цим стоїть щось більше?"
Я без поняття. Голова болить, і я не можу тверезо мислити.
Але я знаю одне.
Я завжди був і залишаюся цілеспрямованим.
Тож я мовчки дивився фільм, відчуваючи її тепло з одного боку своєї руки.
І ось, нарешті, у фільмі їхнє кохання реалізується.
— Егостик.
Стардаст тихо гукнула мене.
і я зустрівся з її блакитними очима, повними сліз, що дивилися на мене знизу вгору.
Я остаточно полишив спроби про щось думати.
Ось так.
На темному ліжку.
""
— ..
Зустрівшись із нею поглядом, я мовчки наблизив своє обличчя до її обличчя.
Після цього я мало що пам'ятаю.