Розділ 306:
У будь-якому випадку, після всього цього прийому їжі настав час лягати спати.
Насправді я б і не дізнався, що вже час спати, якби не подивився надвір і не побачив час на телевізорі на стіні.
Мені якось вдалося привести себе до ладу в душі, а коли я вийшов, Стардаст також виходила з іншого душу, витираючи рушником своє мокре волосся.
— Пхух.
Побачивши її, я на мить застиг, а потім злегка повернув голову й відвів погляд.
Вона вийшла у футболці, яка злегка облягала її тіло, а її довге волосся було трохи вологим. Я ніколи раніше не бачив Стардаст такою беззахисною, і відчув, як моє серце на мить тьохнуло в якомусь дивному напрямку. Гаразд. Треба поспати.
Після того як я відкинувся на підозріло м'яке ліжко, я важко зітхнув, витираючи волосся й спостерігаючи, як Стардаст залізає на сусіднє ліжко поруч зі мною.
— Ти справді збираєшся тут спати?
— Угу. Без поняття, що ти збираєшся тут утворити, то чому б і ні?
На противагу її твердому голосу, вона говорить це з кривою усмішкою.
Її щоки червоні, але я не впевнений, чи це через те, що вона вмилася, чи тому, що їй ніяково це визнавати.
До того ж, вона знову повернулася до свого звичного суворого тону.
У будь-якому випадку, після того як вимкнули світло, ми зі Стардаст лежали поруч один з одним.
""
— ..
Ліжка стоять близько, тому було якось дивно думати, що Стардаст лежить прямо поруч зі мною, варто лише простягнути руку.
Усе ж, попри всю цю ситуацію, після всього, що сталося за сьогодні, мене здолали злиплі очі.
Слухаючи її подих, поки я лежав там, вставившись у стелю...
— Егостик.
Раптово Стардаст, яка лежала поруч на ліжку, озвалася.
— Що таке?
— Просто.
Стардаст, яка лежала поруч зі мною, відкрила рота, щоб пробурмотіти:
— Хіба це не нагадує тобі той час, коли ми обоє були замкнені в підвалі корпорації Хан Ін?
— Аха...
Я замовк на мить, дозволяючи її словам повернути спогади.
Це було відразу після того, як я закінчив атаку на міст. Вона і я зіткнулися один з одним, коли спустилися в підвал лабораторії після інциденту з Бегемотом у корпорації Хан Ін, і нас закрили пліч-о-пліч у кімнаті, яка пригнічувала наші здібності. Насправді ця в'язниця схожа тим, що вона також трохи пригнічує наші сили.
Тоді вона трималася від мене подалі, люто позираючи, наче остерігалася мене.
Але зараз...
"Га? Чому?"
Ми тулилися один до одного на тому, що фактично було одним ліжком.
Варто мені було поворухнутися, і ми могли торкнутися один одного, настільки близько ми були.
Яка різниця між тоді й зараз?
Чому тоді ми трималися так далеко, а зараз перебуваємо так близько?
Поки я роздумував над цим, я побачив сцену перед собою.
Раптово сцени, які я пережив разом із нею, спалахнули перед моїми очима.
Як я кидався на допомогу Стардаст. Як ми працювали разом, щоб здолати інших лиходіїв. Як ми рука об руку перемагали Майстра Підземель...
Ну так.
Я усвідомлюю це лише зараз, але між нами теж багато чого сталося.
— Так. Я пам'ятаю.
— Справді? Насправді це було навіть трохи кумедно, коли ти сказав, що збираєшся пригостити мене солодощами... Ха-ха.
Позіхаючи, я лежав поруч із нею, слухаючи її слова.
Я заплющив очі, міркуючи про себе.
Ну так.
Так багато всього сталося.
Мій зв'язок зі Стардаст поглибився до такої межі, що ми можемо отак розмовляти один з одним.
Настільки сильно.
Більше, ніж я усвідомлював. Більше. Занадто глибоко.
Думаючи про це, я розмірковував над тим, наскільки близькими ми стали, і раптом дещо збагнув.
"Ах."
"Настав час іти."
— На добраніч, Стардаст.
Подумав я про себе й тихо побажав їй на добраніч.
— На добраніч.
І слухаючи її відповідь, я повільно поринув у сон.
Наостанок я подумав про себе:
"Але все одно."
"Якщо ми ось-ось розійдемося... можливо, хоч раз я можу побути з нею в спокої."
Наступного ранку.
— Ти й сьогодні збираєшся бути тут?
— Звісно.
Я гірко посміхнувся Стардаст у камері, її світле волосся все ще сяяло.
Я прокинувся вранці й був шокований, побачивши, що вона спить прямо під моїм носом. Я вкотре переконався, що вона справді сліпучо красива, коли бачиш її зранку, і моє серце зараз перебуває не в найкращому стані.
Тим часом, прокинувшись, я зрозумів, що маю велику проблему.
— Тут не подають сніданок.
У в'язницях не дають сніданків.
Звісно, це не готель, і було безглуздо вимагати сніданок, але я чесно думав про Стардаст.
— Га?
Я підняв голову й побачив, що Стардаст сидить там і дивиться на мене.
Я злегка похитав головою й попрямував до протилежного кінця в'язниці.
Так. Я можу поголодувати, але я не можу змусити мою Стардаст пропустити сніданок, і я не можу дозволити їй ганятися за лиходіями на голодний шлунок.
З цими думками я попрямував до кімнати, яку помітив учора, коли досліджував планування цієї в'язниці.
— Як і очікувалося.
Я знайшов кухню з одного боку в'язниці.
Я без поняття, чому в камері є кухня. У мене була цілком обґрунтована підозра, що це не камера, а колишнє приміщення наглядача. Воно було набагато кращим за мою стару кімнату в гуртожитку, майже як мотель чи готель.
Я відкрив холодильник.
— Це просто смішно.
І коли я побачив там яйця та інші продукти, я просто впав у ступор.
Невже це означає, що охоронці цієї в'язниці справді спеціально пішли на кухню, щоб набрати продуктів і покласти їх сюди на випадок, якщо Стардаст захоче щось приготувати?
Але це не має сенсу.
Попри своє замішання, я дістав яйця та витягнув олію з шухляди. Тут є сковорідка... Рис теж є. Усе тут.
Тож я почав активно щось готувати.
Перш ніж я встиг оговтатися, Стардаст уже опинилася біля кухні, підглядаючи за мною, наче кішка, що крутиться біля свого господаря.
— Що ти робиш?
— О. Я готую сніданок. Навіть у в'язниці треба їсти, хіба ні?
— Ах... Зрозуміло. У тебе тут є інгредієнти, ахаха...
Я без поняття чому, але залишив її ніяково посміхатися й повернувся до готування.
Вона запитала, чи може чимось допомогти, але я відмовився, подякувавши.
Але хіба це нормально, що лиходій готує для героя, а герой запитує, чи може допомогти? Ні. Якщо подивитися на це з такого боку, то взагалі ненормально приходити до в'язниці до лиходія й спати з ним в одному приміщенні.
У будь-якому випадку, я приготував просту їжу з грінок із маслом, омлету з рисом та інших страв, що знайшлися в холодильнику.
Досить швидко я розклав усе по тарілках, підготував до подачі й вийшов із зони кухні.
— Ось, Стардаст. Їж.
І з цими словами я виніс наш простий сніданок.
Побачивши це, Стардаст підійшла до мене з блиском в очах.
— Я буду їсти.
Ми вдвох сіли за стіл.
Вислухавши її слова подяки, я почав їсти свою порцію, не замислюючись.
Стардаст акуратно їла навпроти мене.
— Смачно.
З посмішкою на обличчі вона пробурмотіла це, наче вирвалося несвідомо.
"Якось ніяково чути таке. Взагалі-то, я всього цього навчився від тебе."
— Наступного разу я приготую для тебе.
— Ем... Гаразд.
Я кивнув на знак згоди, поки Стардаст забирала у мене тарілки, сказавши, що сама помиє посуд.
Герой і лиходій готують один для одного.
Це ж не якесь телешоу.
Подумав я про себе, підло посміхаючись з абсурдності ситуації.
Стардаст з'їла все, і це було смачно. Не буду приховувати, що я був трохи, ні, дуже навіть задоволений.
У будь-якому випадку, у такий спосіб час у в'язниці пролітав досить швидко.
Поки Егостик і Стардаст щасливо жили разом у своїй тюремній камері.
— Директорко Лі, протести стають дедалі масштабнішими!
— У зарубіжній пресі поширюється теорія змови про зникнення Стардаст одразу після затримання Егостика, і наразі про це пишуть у провідних щотижневих журналах...
— Президентко Лі Соль А, з офісу Президента кричать, що їхній рейтинг схвалення впав на 10% за один день! Якщо так піде й далі, вони збираються оголосити спеціальну амністію...
— Пані президентко, у Пусані стався теракт!
— Ха-ха.
~Кабінет президента на самому верхньому поверсі корпорації Юсон~
Там сиділа Лі Соль А — Чорна Рука, що стояла за Кореєю, жінка, яка поглинула весь економічний світ.
З блідим обличчям вона була загіпнотизована словами, що сипалися на неї.
— Егостик. Стардаст. Будь ласка, чи можете ви просто вибратися звідти?
Її слова залишилися непочутими.
І...
[Хан Со Ін — Его-Стрім]
[Соль А, що Стардаст робить прямо зараз?]
Вона більше боялася того, як відреагують учасники «Его-Стрім», коли зрозуміють, що він і Стардаст насправді зараз живуть разом.
— Ахаха...
Вона просто хотіла повернутися додому.