Розділ 305:
Стардаст вирішила більше не чекати, згадавши почуті нею поради.
Правильно.
Для того щоб зблизитися, їй довелося стати трохи більш рішучою.
Саме тому вона прийшла до цієї в'язниці, до цієї камери з Егостиком і вирішила залишитися поруч із ним.
Тільки тому, що вона хотіла бути ближче до нього. Тільки тому, що вона хотіла бути ближче до нього. Вона не мала інших намірів.
Але...
— Брудні помисли? Для мене Стардаст — це герой, герой у моєму власному розумінні старих звичок. Ні більше, ні менше.
""
Чому так?
Те, що він сказав. Що у нього немає жодних брудних помислів.
Заява, яка явно не має до неї жодного стосунку.
Чому він так сильно хоче все перекрутити?
— І взагалі, я ніколи не сприймав Стардаст як жінку, ні на мить...
Тієї миті, коли він це сказав, вона піддалася імпульсу.
Хвать.
Вона ривком стягнула Егостика з крісла й повалила його на ліжко, де лежала сама.
Ще мить тому вона лежала на ліжку, спираючись на нього, а наступної миті він уже опинився в її обіймах.
Її руки витягнулися поруч із його головою, їхні обличчя перебували так близько, що вони могли відчувати подих одне одного.
Вона посміхнулася й повернулася до Егостика:
— Тож навіть зараз ти не бачиш у мені жінку?
і одразу ж пошкодувала про це.
"Постривай, Хару, ти занадто напориста! Що він про мене подумає!"
Проте вона все одно трохи ніяковіла.
".."
Ці думки розвіялися, коли вона побачила його трохи почервоніле обличчя — таким збентеженим вона його ще ніколи не бачила.
Вона ні разу не бачила його таким розгубленим раніше, адже він завжди підло посміхався й легко виходив із будь-якої ситуації.
Вона забула, що сама почервоніла нітрохи не менше, і весело посміхнулася йому.
Переворот.
— Га?
Наступної миті її руку перехопили, а саму її смикнули за руку.
Вона не встигла зреагувати, а коли прийшла до тями, уже лежала на ліжку, поки він тримав її за праву руку.
Над нею, з червоним обличчям, Егостик дивився на неї зверху вниз.
— Тож я і кажу: якщо ти продовжуватимеш мене провокувати, ось що може статися.
""
М'які простирадла ліжка підтримували її спину, поки вона дивилася на Егостика прямо над собою.
Вони помінялися місцями, але все одно перебували так близько, що їхні подихи стикалися.
Гаряче.
Стардаст відчула, як її власне серце гучно калатає.
Тук-тук. Тук-тук. Тук-тук. Тук-тук.
Ой.
Вона, герой, була притиснута лиходієм до ліжка, у стані, який змусив би звичайного героя згоріти від сорому.
Чому її серце так шалено б'ється?
І...
Різниця в силі між нею та ним величезна.
Їй було б надзвичайно легко вирватися з його обіймів, якби вона використала свою силу.
Чому ж вона не хоче цього робити?
І знову...
Чому?
""
"Можливо, усе це не так уже й погано."
З обличчям, ще червонішим, ніж раніше, дивлячись знизу вгору на Егостика, чиї щоки були так само червоними, вона переборола своє збентеження й зухвало посміхнулася йому:
— Ну і що? Мені, в принципі, байдуже. Роби що хочеш.
Вона збиралася йти до самого кінця, навіть якщо не знала, де цей кінець перебуває.
"Що за чортівня, як так сталося?"
Шурхіт.
Шурхіт.
~На ліжку в тюремній камері~
На ліжку, яке чомусь було занадто великим і білим, щоб бути тюремним ліжком, я дивився зверху вниз на Стардаст, яка лежала піді мною.
— Тож я і кажу: якщо ти продовжуватимеш мене провокувати, ось що може статися.
Я дивився вниз на неї, яка позирала на мене з-під мене з яскраво-червоним обличчям.
Я вперше бовкнув щось подібне, намагаючись приховати своє збентеження.
"..."
Ні, це було просто імпульсивна дія в ту мить, коли я побачив, як вона дивиться на мене, задоволено посміхаючись згори.
Якимось чином усе, схоже, стало ще дивнішим.
".."
Наші тіла переплелися, ймовірно, через наші поспішні рухи.
Я намагався ігнорувати її тіло, яке майже торкалося моїх грудей, та її м'який дотик до моєї мозолястої правої руки.
Я дивився вниз на Стардаст, яка лежала на спині, з червоним обличчям і злегка схлипуючи від збентеження.
О, мій Боже.
"Боже, чому ти піддаєш мене таким випробуванням?"
Я послав сердиту молитву богам, які відправили мене сюди, і щосили намагався не дивитися на Стардаст піді мною.
Я теж чоловік.
Я маю на увазі, коли все заходить так далеко, моє терпіння стає вкрай тонким. Я маю на увазі, коли людина, яка подобається мені більше за будь-кого іншого, чинить так зі мною, і я можу відчути кожен вигин її тіла крізь тонкий одяг.
Хороша новина полягає в тому, що, враховуючи різницю в силі між Стардаст і мною, це скоро закінчиться. Вона вдарить мене ногою, штовхне чи ще щось, і це буде трохи боляче... але це покладе край цій дивній ситуації.
Якраз коли я про це подумав, я почув неймовірний голос у своєму вусі:
— Ну і що? Мені взагалі ніяк. Роби що хочеш.
Замість того щоб утікати, вона нахабно промовила це.
Окрім, звісно, того факту, що вона все одно дивилася на мене знизу вгору, а її обличчя залишалося яскраво-червоним.
""
Бачачи, як вона говорить це з-під мене... я на мить кинув погляд на своє зап'ястя, а потім пробурмотів із переможеним зітханням:
— Ти впевнена, що не пошкодуєш про це?
І з цими словами вона на мить замовкла.
Її веселість зникла.
Зі спалахнувшим обличчям вона уникала мого погляду й пробурмотіла мені тихим голосом, ледь чутним шепотом:
— Я ж сказала тобі тоді.
— Егостик, якщо це ти... мені все одно.
І в ту мить, як я почув ці слова... усілякі думки та емоції закрутилися, піднімаючись і опускаючись на поверхню в моєму серці.
Ось так я просто застиг.
Ось так вона і я.
Ми обоє почервоніли, наші обличчя перебували настільки близько, що могли торкнутися одне одного, і я дивився в її вологі блакитні очі.
У цій дивній атмосфері раптово пролунав холодний механічний звук.
[Час прийому їжі.]
— ?
Разом із цими словами з іншого кінця кімнати почувся звук клацання.
— Ха-ха. Уже час їсти, давай поїмо...
Я збирався підвестися й утекти, коли мій рятівник з'явився якраз вчасно... але пара рук опинилася за моєю спиною, міцно обіймаючи мене.
І ось так я впав прямо на неї, знову опинившись в обіймах Стардаст, коли намагався підвестися на ноги.
Ось так я закінчив тим, що занурив голову в наволочку поруч із її головою, панікуючи.
Піді мною вона тепер повністю обіймала мене, наші тіла перекривали одне одного.
Усе ще тримаючи мене, вона прошепотіла мені на вухо:
— Чому? Ти ж сказав, що все одно нічого такого про мене не думаєш.
— Тоді.
— Давай, побудемо так ще трохи.
"..."
І ось так я залишався в її обіймах деякий час.
Про що, в біса, думала Стардаст?
Я досі не міг зрозуміти, чому вона це робить.
""
Усе ж руки Стардаст були м'якими й теплими.
І на мить. Обіймаючи один одного.
Я без поняття.
Буде що буде.
За деякий час.
— Дякую.
Їжу доставили за допомогою якогось маленького ліфта, і ми сиділи за столом, один навпроти одного, обідаючи.
На обід була паста, ідеально розкладена по тарілках.
"..."
Хоч як крути, хіба це не занадто розкішно для тюремної їжі?
Я на мить замислився над цим, але вирішив, що керівництво Каркеаса, мабуть, знало про присутність Стардаст тут, тому залишив це питання.
Стардаст переді мною кивнула:
— Ммм. Смачно.
Вона насолоджувалася своєю пастою так, ніби нічого й не сталося.
— На що це ти витріщаєшся?
Побачивши, що я блукаю поглядом, вона відповіла суворим виглядом.
Вона збуджено відвернула голову, але її все ще почервонілі вуха були доказом того, що те, що сталося раніше, було реальністю.
Після хвилини мовчазних роздумів я зітхнув, узяв виделку й пробурмотів:
— Я без поняття, про що, в біса, думала Стардаст.
Коли я це сказав, вона посміхнулася, намотуючи пасту на виделку.
— Просто. Ти сказав, що нічого такого про мене не думаєш, тому я перевірила тебе.
— Ні, як би ти це не називала... Ха. Ні.
Відповів я, також відправляючи пасту до рота. Смак був хорошим.
"..."
Я збирався запитати, чи чинять так інші лиходії, але потім згадав, що Стардаст сказала, що з мого боку це нормально, і мені стало ще більш ніяково. Що за чортівня.
Тепер, коли я думаю про це, у мене є проблема з ліквідацією Виконавця Бажань, і від думок про неї в мене починає боліт голова.
Ну так, але в мене все одно є тиждень у запасі.
Я сказав, що на його знищення знадобиться тиждень, тож я мав стільки часу.
Проблема в тому...
Іншими словами, я застряг із нею на цілий тиждень.
— Га? Чому?
Вона подивилася на мене своїми блакитними очима, її блискуче світле волосся розвіювалося, і вона неакуратно жувала свою пасту.
Я знову мимоволі зітхнув.
Тиждень із нею... Цікаво, чи зможу я вижити.
Я не був упевнений.