Розділ 303:
~Кімната для допитів, розташована в підвалі Асоціації~
Після того як я просидів там досить тривалий час, мені нарешті дозволили рухатися.
Мабуть, результати суду врешті-решт з'явилися.
— Пане... Пане Егостик, відсьогодні вас буде переведено до Каркеаса, тому, будь ласка, підведіться...
Мене супроводжував співробітник Асоціації, який був дивно ввічливим як до спійманого лиходія.
Звісно, упродовж усього цього процесу я посміхався й співпрацював. Усередині ж я бурчав про те, чому не зміг вибратися звідти раніше.
Опинившись за межами кімнати для допитів, я зустрів численних співробітників підземної лабораторії Асоціації Героїв.
Усі вони сщулилися при виді мене. Я безпечний лиходій, я не заподію вам шкоди. Я не збираюся завдавати вам болю.
Більше того...
Я озирнувся на мить, а потім тихо задумався.
Я не бачу Стардаст.
Вона сиділа переді мною кілька годин тому, тиснучи на мене, а тепер її ніде не було видно.
Що, звісно, було добре, бо без неї у мене було б багато клопоту... Не те щоб я міг щось сказати про це зараз.
У будь-якому випадку, після того як співробітники дуже ввічливо вивели мене, я сів у якийсь транспортний фургон для лиходіїв і попрямував до підземного паркінгу, щоб вирушити до Каркеаса.
Мушу сказати, я був вражений тим, як обережно агенти асоціації поводилися зі мною по дорозі. Можна було подумати, що вони супроводжують президента, а не везуть лиходія до в'язниці.
Звісно, на той момент я не надав цьому великого значення, але щойно ми опинилися в конвої та виїхали на поверхню, я раптово почув громоподібний звук.
"«Відпустіть Егостика!!!»"
— ?
Я не міг бачити, що відбувається ззовні, оскільки конвой був закритий з усіх боків, але навіть попри це я запанікував від звуку людей, які кричали під час того, що здавалося величезним протестом.
Ні, що, в біса, це за звук?
Я продовжував чути подібні звуки ззовні, і вони не вщухали, поки їхали ще деякий час.
Мабуть, мої фанати діють в унісон після новин про моє затримання. Ну, я думав, що це можливо, але не припускав, що вони справді це зроблять. Я маю на увазі, вони, мабуть, усе одно в меншості... Але тепер, коли я думаю про це, вони були досить гучними... Це ж меншість, правда? Я без поняття. Менше з тим. Не думаю, що є багато людей, яким подобаються лиходії. Цього не може бути.
У будь-якому випадку, після ще кількох хвилин їзди мені нарешті дозволили вийти.
І коли я знову ступив на землю в наручниках, мене зустріло...
_Ууууууууууууууууууууууууууух_
Я опинився на пляжі, де сильно дув холодний вітер, перед безкрайніми просторами блакитного океану.
— Тепер нам потрібно пересісти на корабель!
Подивившись на агента, який махав нам рукою, я підло посміхнувся й попрямував до човна для перевезення в'язнів у супроводі співробітників асоціації, що стояли по обидва боки.
Нарешті настав час вирушати до Каркеаса.
Надворі вже ніч.
На морі, у човні, що сильно гойдався, я сидів позаду, спостерігаючи за хвилями крізь вікно.
Я сиджу в задній частині великого моторного човна, обличчям до ґрат.
Спостерігаючи, як чорні хвилі грізно б'ються ззовні, та за туманом навколо човна, я подумав про себе: "Скоро будемо на місці, нарешті."
Минуло ще кілька хвилин, і врешті-решт...
Це було прямо переді мною.
_Бум, бум, бум._
Гігантська сіра споруда, схожа на замок, що височіла за туманним чорним морем.
Великий ізольований острів посеред лякаюче бурхливого моря, на якому розкинувся замок величезних розмірів.
Острів-в'язниця, Гробниця Лиходіїв, Східний Каркеас.
Я мовчки міркував, дивлячись крізь вікно на постать, яка стояла так непохитно, наче не збиралася дозволити жодного зовнішнього вторгнення чи втечі.
Зрештою, я бачив його на фотографіях відтоді, як потрапив у цей світ, але в реальності він виглядав іще грізнішим. Це справді був Каркеас, який ув'язнював найгірших лиходіїв. Він виглядав ще більш химерно, наче середньовічний замок, переплетений із сіруватими сучасними будівлями.
Фортеця найвищого порядку, кульмінація людської мудрості, побудована для утримання тих, чиє саме існування є небезпечним. Цей Каркеас є домом для кожного лиходія, якого Стардаст коли-небудь спіймала.
Я навмисно входив у місце, якого бояться всі лиходії.
Насправді я робив це тому, що потрапити туди було важче, ніж утекти звідти.
У будь-якому випадку, корабель нарешті зупинився перед островом.
Я слухняно висадився, як мені й наказали, і ступив на острів-в'язницю.
І я без поняття, скільки часу минуло.
_Бах. Бах._
Після всіх набридливих перевірок та протоколів безпеки мені нарешті дозволили увійти до гігантського тюремного замку.
Коридори Каркеаса навколо сірі.
Я йшов цим коридором, оточений з обох боків співробітниками Асоціації.
На відміну від химерного вигляду зовні, всередині все досить сучасно й чисто.
Проте ця зона новіша, тож... Ця в'язниця не є тим місцем, де утримується створіння Бога Сонця, Виконавець Бажань, який є моєю метою і причиною впровадження в цю в'язницю в такий спосіб. Вона була побудована на фундаменті того самого Каркеаса, тому він має бути розташований у підвалі цього Каркеаса.
І моя камера, ймовірно, розташована поруч із ним. Те, де ув'язнюють лиходія, залежить від того, наскільки він небезпечний, і оскільки наразі я вважаюся найнебезпечнішим у країні, цілком природно, що я опинюся тут, у глибинах.
І це, звісно, мені на руку.
Мені потрібно дістатися туди, де перебуває Виконавець Бажань, і що ближче, то краще. Але це місце занадто велике й занадто небезпечне. Воно, мабуть, дуже старе й брудне, хоча я збираюся пробути тут лише кілька днів, тож це не має значення.
Я продовжував іти, у наручниках, з розвіваючим плащем.
Я був у наручниках, але це мало що означало. Це наручники, які пригнічують активацію здібностей, і прямо зараз я ношу їх так, наче вони працюють, але вони взагалі не діють.
Звісно, це правда, що слабка телепортація працює погано, але це мало що означає для мене, чий телекінез і телепортація стають сильнішими пропорційно кількості сили, яку я накопичую.
Мені все одно потрібно носити наручники, щоб увійти в цю в'язницю без підозр, особливо тому, що я все ще ношу маску, капелюх, плащ і пальто.
Саме скорочене судове засідання мало на меті утримати небезпечного лиходія в Каркеасі на даний момент, а повноцінний суд відбудеться пізніше, тому вони прагнули запроторити мене до Каркеаса якомога швидше. Самого факту накладання закляття, щоб мій одяг залишався на мені, достатньо, щоб кинути мене у в'язницю без подальших дій.
Усе це, звісно, можливо тому, що Асоціація має абсолютну впевненість у безпеці Каркеаса.
«Опинившись усередині, ви вже ніколи не вийдете»... що, звісно, не стосується мене.
— В'язень Егостик, це ваша камера.
— Так.
У будь-якому випадку, ось так я нарешті дістався до своєї камери під керівництвом цього охоронця Каркеаса. Це абсолютно замкнута камера, з якої не видно, що відбувається зовні, а ззовні не видно, що всередині.
Коли я опинився всередині, двері з гуркотом зачинилися, залишивши мене наодинці.
_Ззззз. Цок._
Наручники нарешті відімкнулися самі по собі.
Я стою там, нарешті маючи змогу глибоко зітхнути.
— Ха...
Я нарешті прибув до Каркеаса, так званого цвинтаря лиходійв.
Я посміхнувся, розминаючи руки, що були в наручниках.
Процес був трохи складним, але сам факт потрапляння сюди — це вже половина справи. Оскільки фортеця була такою, якою вона є, це був єдиний спосіб потрапити всередину.
— Пхух.
Я зітхнув, засунувши руку в кишеню пальта й зробивши кілька маніпуляцій, відчуваючи, як предмет природно ліг мені в долоню.
Мені вдалося сховати його за допомогою магії, і мені вдалося пронести диктофон. Тепер я міг сказати, що все йде за планом.
Раптом я подивився на стелю. Як і очікувалося, вона була порожньою, без телевізора чи чогось подібного.
Не заради дотримання прав людини лиходіїв... звісно ні. Спочатку в кімнатах, де утримувалися високорівневі лиходії, були такі речі, але деякі хлопці з незвичайними здібностями використовували їх для божевільних вчинків, на кшталт гіпнозу співробітників, які дивилися телевізор, тому вони їх прибрали.
У будь-якому випадку, я побуду тут деякий час, а потім утечу, як і планувалося, коли настане відповідний момент.
Думаючи про те ж саме, я оглянув свою камеру.
— ?
Лише тоді я помітив дещо дивне.
— Чому ця кімната така гарна?
Пробурмотів я собі під ніс.
Я думав, що після всієї цієї прогулянки це буде брудна кімната в похмурій частині підвалу, але замість цього це була велика, комфортна кімната.
Тут була купа пристроїв для пригнічення здібностей, але це була гарна кімната з якимось душем, а самі кімнати були великими й просторими.
І... Найдивнішим було те...
— Чому тут два ліжка?
Пробурмотів я про себе, спантеличений, дивлячись на два ліжка, що стояли поруч одне з одним.
"Що це, якась помилка?"
Якраз коли я про це подумав.
_Піп, піп, піп._
_Дінь, дінь, дінь._
Раптово я почув звук біля тюремних дверей.
Хтось увійшов до моєї камери.
Хто, в біса, це був... і ось що я побачив, коли повернувся туди.
— Га?
— Привіт. Егостик.
Це була Стардаст, її золоте волосся зблиснуло, і вона посміхалася мені.
Вона тримала в руках якусь валізу.
І на той час мій розум уже був оповитий туманом.
— Ні...
Що, в біса, відбувається?
Неочікувано моє ув'язнення розпочалося саме так.