Розділ 299:
— Ні за що.
Каркеас — єдина в країні в'язниця для надлюдей.
Мій план дозволити себе спіймати й запроторити туди, щоб розібратися зі створінням Бога Сонця, із самого початку наштовхнувся на величезний опір.
— Я завжди погоджувалася з усім, що б ти не робив, але я не думаю, що це правильно, Даїн. Наскільки ж небезпечне те місце?
Сказала Лі Су Бін нетиповим для неї тоном, дивлячись мені прямо в очі.
Я знав, що вона хвилюється за мене, але мені було ніяково щось говорити.
Поки я мовчав, поруч пролунали співчутливі голоси.
— Усе правильно, Даїн. Я також чула чутки про те місце, і кажуть, що якщо туди потрапиш, то вже не вийдеш...
— Я теж так думаю, це занадто небезпечно.
— Точно. Що, як ти підеш туди й не зможеш утекти?
Поки всі намагалися мене відмовити, я просто мовчки слухав. Ні, що, в біса, вони всі думають про Каркеас? Це ж просто місце, де живуть люди, нехай ці люди й найвеличніші лиходії всіх часів...
— Якби я тільки була трохи кращою в хакерстві...
До слова, найбільшою проблемою була Со Ін.
Коли вона почула, що я планую потрапити в Каркеас у такий небезпечний спосіб, вона почала звинувачувати себе за те, що не може здійснити злам.
Хоч як сильно я намагався її зупинити, вона продовжувала це робити. Це так засмучує, особливо коли вона вже доросла дівчина.
Аріель, зокрема, ні з того ні з сього прийшла з величезною фотографією і, схлипуючи, кинула її переді мною.
— Ти збираєшся йти сюди? Я не можу в це повірити!
Це був знімок Каркеаса — похмурої, гігантської гори.
На фото був Каркеас — величезний сірий замок, якому, мабуть, уже сотні років, що моторошно височів наодинці посеред темного, оповитого туманом моря руїн.
Просто дивлячись на це фото, виникало відчуття, що в мене будуть неприємності, якщо я туди потраплю.
Звісно, замок був оснащений найсучаснішим обладнанням для стримування екстрасенсів, але вони ж про це не знали.
— У будь-якому випадку, Даїн, ти не можеш цього робити.
Звісно, це все одно небезпечно, тому всі проти.
Але незмінним залишалося те, що рано чи пізно мені доведеться піти туди й знищити його, і що швидше, то краще.
Тому я розпочав серйозне переконання.
— Справді, це останній раз, коли я роблю щось небезпечне, і зі мною все буде гаразд.
Звісно, мої слова зустріли холодною реакцією, тому я вирішив сказати дещо, що мало змінити тему.
— І якщо я зможу це провернути, то зможу піти на пенсію набагато раніше.
Я обережно підняв цю тему, і реакція була миттєвою.
— На пенсію?
Со Ін, яка до цього стояла спиною до стіни, бурмочучи самокритичні слова, повернула голову й уперше відреагувала.
Я не упустив цю можливість і заговорив:
— Так. На пенсію. Я вже тривалий час лиходій, тому мені потрібно відпочити.
І я не брехав.
Насправді думки про пенсію з'явилися в мене ще з того дня, як я закрив Місячні Врата.
Просто коли я вперше потрапив у цей світ, і аж до цього часу, я думав про вихід на пенсію наприкінці Фази 3, перед початком Фази 4.
Я збирався піти на спокій, але перед цим хотів здолати фінального боса Фази 3, проте все змінилося.
Моя популярність зросла набагато швидше, ніж я очікував, а формування «Его-Стрім» та розвиток Стардаст також пройшли набагато краще, ніж я планував. Це означає, що після вбивства Виконавця Бажань у мене залишиться набагато менше справ.
І найголовніша причина...
— Тож, Даїн, мені більше не доведеться стежити за Стардаст?
— Ну так.
Це була Стардаст.
Останнім часом у мене виникає дивне відчуття щоразу, коли я її бачу, і мені цікаво, чи означає щось її реакція на мене... Я зробив висновок. Я остаточно збожеволів і трактую поведінку Стардаст на свій власний лад.
Я усвідомив, що мені варто припинити будь-які контакти зі Стардаст, поки не сталося чогось гіршого. Я не бачу причин продовжувати влаштовувати терор самотужкі, тепер, коли у мене є «Его-Стрім», а Стардаст уже досить сильно виросла. Я втомився.
У будь-якому випадку, поки я про це думав, попереду пролунав голос.
— Але...
Голос Со Ін усе ще звучить непевне, тому мені доведеться постаратися краще.
— Со Ін, Лі Су Бін, послухайте...
Після цього мої вмовляння продовжилися. Я сказав їй, що це лише цього разу, що я більше не робитиму нічого небезпечного, і що все гаразд, бо в мене вже є чіткий план.
Після тривалої розмови в такому дусі...
— Гаразд. Ти впевнений, що це останній раз, коли ти робиш щось ризиковане?
Зрештою, з турботливим зітханням від Лі Су Бін, я зміг отримати дозвіл.
Для мене самого залишалося загадкою, чому мені дозволили сісти в Каркеас, але це вже не вперше.
Зрештою, я ніколи не здавався лише тому, що вони були проти.
Коли справа доходить до найкращого результату для всіх, процес не має значення.
Тихо подумав я про себе.
Той факт, що я заговорив про пенсію й пообіцяв більше не робити нічого подібного в майбутньому, схоже, допоміг усім заспокоїтися.
Я не кажу, що йду на пенсію прямо зараз.
У мене було багато справ після цього, і купа роботи після виходу на спокій... але я вирішив про це не згадувати.
Оскільки вторгнення в Каркеас було таким чином узгоджено, я розпочав серйозне планування.
Мій план для підсумовування цілей був дуже простим.
"Перше. Дозволити Стардаст спіймати себе після терористичної атаки. Друге. Потрапити в Каркеас, в'язницю для надлюдей, і загадати там бажання. Встановити контакт із Виконавцем Бажань і знищити його. Третє. Втеча."
Звучить як простий план, але проблема в тому, як туди потрапити, як вибратися і як його позбутися.
Оскільки план створювався на ходу, втілення його на практиці зайняло чимало часу, але з допомогою Со Ін він ставав дедалі чіткішим, у міру того як ми проходили його крок за кроком.
Особливо слова Лі Су Бін, яка мала серйозний вираз обличчя:
— Даїн, ти сказав, що Стардаст тебе спіймає, так?
— Так.
— Тоді ти розповів про це своїм колегам, які зараз перебувають за кордоном?
— Ем... Ні?
— Зроби це швидко.
Слухаючи, як рішуче говорить Лі Су Бін, я не міг не взяти телефон.
Ні, яка різниця, я все одно втечу за кілька днів. Такою була моя думка, але... Лі Су Бін наполягала, тож я нічого не міг вдіяти.
Я зателефонував усім, кого знав і з чиїми організаціями був у союзі.
— Хахаха! Розумію, я матиму це на увазі! Я міг би вдертися до Кореї, якби ти припустився помилки!
— Дякую за попередження, Даїн. Якби я не знав, я б негайно атакував Каркеас, хухуху.
— Хмф, гаразд, обов'язково попереджай мене, якщо збираєшся робити щось подібне в майбутньому, щоб я могла планувати відповідно.
Це була досить войовнича реакція.
Ні, я планував розповісти Атласу, але... я не очікував, що інші двоє вчинять саме так. Це все одно лише на кілька днів.
У будь-якому випадку, план просувався добре.
— Гей, не хвилюйся про частину з втечею, думаю, я зможу з цим усім розібратися.
— Справді?
— Ага. Проблема з потраплянням у в'язницю полягає в тому, що туди важко проникнути непоміченим, але вибратися звідти простіше, бо тебе вже розпізнали, і тобі просто потрібно втекти... Це легше.
Мені було шкода Со Ін, під очима якої залягли темні кола, але я висловив їй свою вдячність.
У будь-якому випадку, після цього ми ще поговорили з Лі Соль А, обговорили подальші дії та нарешті призначили дату проведення атаки.
І нарешті, після завершення планування, я тихо покликав Со Ін до своєї кімнати й передав їй записник.
— Со Ін, збережи це.
— Що це?
Со Ін спробувала відкрити його, щойно отримала, але коли побачила, що щоденник не відкривається, хоч як сильно вона намагалася, то подивилася на мене зі спантеличенням.
Я спокійно сказав їй:
— Віддаси мені його, коли я повернуся. Добре?
— Що? Ну, гаразд, але що це взагалі таке?
Я проковтнув свої слова, поки Со Ін з цікавістю дивилася на мене.
Те, що я їй передав — це щоденник, запечатаний так, щоб тільки я міг його відкрити.
Це щоденник усього, що сталося з того часу, як я потрапив у цей світ, і до цього моменту...
Це єдиний ключ, який я підготував на цей випадок, єдиний спосіб, завдяки якому я зможу зустрітися з ним і повернутися цілим і неушкодженим.
— Я покажу тобі пізніше. Просто збережи його наразі. Добре?
— Гаразд.
Со Ін, яка все ще з недовірою дивилася на щоденник, я додав наостанок:
— О, і не лякайся сильно, якщо я повернуся без пам'яті.
— Що? Що це взагалі означає?
Відвівши погляд від Со Ін, яка тепер перебувала в стані, близькому до паніки, я мовчки замислився.
Гаразд, усе готово.
Тепер настав час для реальних дій.
Я помацав пристрій у своїй кишені — той самий, який я підготував для цієї події.
Погнали.
Подія дострокового випуску з Фази 3.
І в той самий час.
— Ну... Можливо, нам варто бути більш рішучими та відкритими до зближення?
— Рішучими?
На вершині вежі корпорації «Юсон» Лі Соль А перебувала наодинці зі своєю подругою Шін Хару.
Вона консультувала Стардаст щодо її стосунків і водночас тихо ставила собі запитання з розбитим серцем.
"Що я взагалі роблю?"
Це було за кілька днів до того, як Егостик розпочав свою терористичну атаку.