Розділ 2: Дебют лиходія.
Чи є хвилі на річці?
Не знаю. Не думаю, що є. Бо це віддалена місцевість.
Але зараз здається, не проблема, якщо я описав хвилі, що б’ються об річку.
Було сонячно і яскраво.
Це гарний день, коли співають птахи, а квіти ось-ось розквітнуть.
Тим не менш, річка виглядала такою зловісною.
Обидва — круїзні лайнери.
Щось жахливе ось-ось станеться з гостями, які прийшли сюди заради задоволення.
[«Так, на цих двох кораблях зараз є бомби. Бум! І всі на цих двох кораблях… помруть, не встигнувши попрощатися зі своїми близькими».]
Голос злочинця пролунав на загальнонаціональному телебаченні.
Він — перший лиходій, якому коли-небудь вдавалося викрасти ефір.
[«Хто я і навіщо я це роблю? Дозвольте відрекомендуватися. Мене звуть Егостик. Можете просто називати мене Его. Може, мені також розповісти своє резюме? Лиходій S-класу Ензодіак. Лиходій А-класу Носоріг. Так, я вбив їх. Чому? Бо це весело?»]
Сказавши це, він підморгнув.
Хоча ока з іншого боку не було видно, бо його закривала маска.
[«Ну що, я вбивця? Ні! Я не такий. Це безглуздо. Звісно, ми повинні дати спосіб усім жити, так? У такому разі, я сподіваюся, що героїня А-класу Стардаст буде тут протягом 10 хвилин. Чому? Тому що, якщо вона не прийде… На жаль, сьогодні у нас буде ще два Титаніки».]
— Я йду зараз. Будь ласка, вийдіть назовні та спершу відчиніть двері на даху.
— Гаразд, ага!
Після того, як персонал зачинив двері й вибіг,
Шін Хару поспіхом переодяглася у свій костюм.
Вона одягла червоний латексний костюм і під’єднала навушники.
Вона побігла до вікон і підкинулася вгору.
[Стардаст. Це Оперативний центр. Я повідомлю тобі координати лиходія А-класу Егостика. Соде…]
Лиходій дав їй 10 хвилин.
І з огляду на те, де зараз знаходиться лиходій.
Це було більш ніж достатньо часу для неї.
— Фух… Лайно.
Я вимкнув камеру і поклав її в кишеню.
Мабуть, зараз ситуація на двох кораблях транслюється в ефірі.
Камера, яку я встановив заздалегідь, транслюватиме дві панічні ситуації.
— О, мені серйозно так сильно хочеться палити.
Можливо, Стардаст скоро прилетить сюди.
Моє серце затремтіло від думки про те, щоб побачити її, мого улюбленого персонажа. Але просто від думки про її холодний погляд у мій бік…
Гм.
Чому моє серце б’ється ще швидше?
У будь-якому разі, сподіваюся, вона задоволена моєю постановкою.
Це не просто тероризм. Це тероризм, змішаний із дилемою в’язня.
Я годинами встановлював бомби на кораблях тільки заради цього.
Купівля бомб, найм людей, планування, викрадення ефіру…
Я весь цей час жив як звичайний громадянин, тому мені було нелегко спробувати тероризувати.
Що б я робив, якби в мене не було грошей?
Ну, я якось впорався.
Брате Амейзд, ти бачиш це?
Історію, яку ти намалював, я збираюся сам втілити в цьому світі.
Хоча, можливо, буде трохи маніпуляцій та варіацій…
Я ще раз перевірив свій одяг.
Чорна мантія, чорні штани, чорний плащ, чорне волосся.
І сіра маска, що закриває лише половину мого обличчя, глибоко натхненна Привидом Опери.
Ідеально.
Я стою на даху з видом на річку.
Коли я подивився в небо з перил, я почав бачити щось, що наближалося до мене.
Хтось летів у цей бік, розрізаючи повітря.
Вона летіла сюди, її світле волосся розвівалося на вітрі. Це була героїня цього світу, героїня Стардаст.
БАМ! І вона приземлилася на даху.
Вау! Приземлення героя!
Як фанат оригіналу, моє серце б’ється так швидко, коли я бачу, як вона приземляється в стилі.
Але, е-е, чому вона йде до мене?
— О боже! У мене в руці детонатор! Ти маєш зупинитися!
Коли я потрусив детонатором у правій руці, вона почала сповільнюватися.
Коли вона повністю зупинилася, вона склала руки на грудях і почала витріщатися на мене.
— ……Егостик.
— Так, це моє ім’я. Ти запам’ятала.
— Прибери бомби негайно. Інакше я просто наваляю тобі кілька разів перед тим, як заарештувати.
— Ха-ха. Ти ж знаєш, що я цього не зроблю, правда?
Її обличчя скривилося від моїх слів.
…Як би воно не було скривлене, вона все одно розкішна.
— Давай, не хмурся занадто сильно. Я ж казав тобі в ефірі, правда? Я дозволю всім жити.
Я заговорив, підморгнувши камері, яка нас знімала. Безпосередньо перед її прибуттям я переконався, що ця наша сцена потрапить в ефір.
— Міс Стардаст. Я дуже зацікавлений у вас. Так, дуже.
Незалежно від того, говорив я чи ні, вона просто витріщалася на мене, стуливши рота. Вона дає мені можливість висловитися першим?
Під її мовчання я продовжив.
— Героїня, що пізно розквітла, яка пройшла шлях від С-класу до А-класу. Людина, яка не йде на компроміси з жодним злом завдяки власній справедливості та переконанням. Ви — символічне втілення людського гімну. Особисто я вас глибоко поважаю.
Вона виглядала роздратованою моїм прихованим обличчям за маскою. Хоча вона все одно виглядає гарно.
— Якщо збираєшся верзти нісенітниці, просто стули пельку. Що ти намагаєшся сказати?
О, я просто хотів зробити вам комплімент у загальнонаціональному прямому ефірі.
Якщо я це зроблю, більше людей впізнають мою Шін Хару!
У будь-якому разі, я маю припинити фанатіти.
Час для справжнього шоу.
— Тепер, тепер. Ось що я хочу вам сказати. Якщо ви відкриєте нижню праву шухляду в капітанській рубці на обох кораблях, ви знайдете детонатор.
— Детонатори використовуються, щоб підірвати інші кораблі. Не свій власний човен, інший!
Обличчя Стардаст зморщилося наприкінці моїх слів. Так, вона ж повинна зрозуміти, що я сказав, правда?
Я продовжив із ніжною посмішкою.
— Гаразд, спосіб врятувати життя всіх простий.
— Нікому не потрібно натискати на детонатор.
— Час обмежений 30 хвилинами, і ви не можете натиснути на детонатори обох кораблів.
— Натомість, як тільки ви натиснете кнопку на одному кораблі, інший корабель злетить у БУМ… О, боже.
Вона все ще, здається, не розуміє.
Правильно, вона, мабуть, думає, що ніхто ніколи не натисне кнопку.
Я посміхнувся і сказав їй:
— Міс Стардаст, яка так любить справедливість і завжди вихваляє людей.
— Сподіваюся, після цього ви зрозумієте, наскільки люди злі та егоїстичні.
Після цього я плеснув у долоні й одночасно вигукнув.
— Як я вже казав раніше, час обмежений 30 хвилинами. Що ж, удачі всім!
Я вимкнув камеру, як тільки закінчив речення.
А потім перемкнувся на зображення кают на двох кораблях.
— Тепер, чи подивимося ми це разом на цьому особливому місці?
Вона витріщилася на мене, але я просто потрусив двома детонаторами в руці перед нею.
Поводься добре!
Я показав зображення кают на екрані за допомогою проєктора, встановленого на стіні даху.
Стардаст вдивлялася в нього з байдужим виразом обличчя.
— Ти думаєш, люди рухатимуться так, як ти задумав?
Вона вистрілила в мене своїми словами.
О, можливо, вона думає, що люди тихі й спокійні, тому вони навіть не захочуть натискати кнопки, правда?
— Ну, побачиш.
Я сказав з посмішкою.
Відео почало грати на стіні.
Зрозумівши ситуацію на кораблях, її обличчя незабаром почало кам’яніти.
[«Натисни кнопку!!!! Вони збираються вбити нас усіх! Ми повинні натиснути першими, щоб вижити!»]
Вигляд людей, що кричать.
Чому все навпаки, ніж ти очікувала?
Звісно.
Я помістив туди кількох підбурювачів.
Якщо вони кричать на всіх і кажуть натиснути кнопку, людина поруч також подумає, що їм варто натиснути її як тюнінговий ефект.
Мій план полягає в тому, щоб використати тривогу людей, кричачи та змушуючи їх повірити, що вони помруть, якщо не натиснуть її.
Ха-ха-ха.
[«Кнопку!! Кнопку!! Кнопку!! Кнопку!! Кнопку!!»]
Спостерігаючи за її роздратованим виразом обличчя через несподівану ситуацію, я посміхнувся.
Я професійний лиходій.
Я маю все планувати заздалегідь, щоб усе йшло так, як я хочу, ду-у-у.
Тепер, подивимося, який хаос станеться, чи не так?
— Стардаст. Тобі не здається, що це трохи інакше… Ха-ха, від того, що ти очікувала?
Боже, я не повинен сміятися.
Але чому так весело дражнити її?
— Вертоліт! Ти приготував вертоліт?
— Так, ми вже приготували його заздалегідь, щоб я міг переміститися, якщо кораблі вибухнуть.
— Фух, більше нічого немає, правда?
— Інші герої В-класу також були призначені біля річки Хан!
— Не думаю, що вони будуть корисні. Ха, від Стардаст немає відповіді, оскільки її там утримують.
Центр управління Асоціації супергероїв Кореї.
У цьому людному місці з незліченною кількістю агентів, 50-річний президент асоціації витирав піт зі своєї лисої голови рушником.
Якраз коли він думав, що після деякого часу все стало мирно, але чому це відбувається?
Все ще витираючи піт, він пробурмотів, спостерігаючи за ситуацією в каютах на екрані.
— …Але чому вони метушаться через натискання кнопки? Якщо не натиснеш, то залишишся живим, правда?
— …Я теж не знаю, президенте.
— О, боже…
[«Я не збираюся натискати кнопку!!!!!»]
Ситуація в каютах все ще була безладом.