Розділ 287:
Минав день за днем.
Катастрофа Місячних Врат уже починала зтиратися з пам'яті людей.
Через довгий час прийшла звістка, що «Катедрал» знову збирається.
Уперше після інциденту з Місячними Вратами.
Вітальня.
Дивлячись на лист, у якому йшлося радше про те, щоб просто зустрітися, ніж обмінятися інформацією, я пробурмотів собі під ніс:
«Катедрал» — місце, де збираються лише лиходії S-класу, які очолюють власні організації.
Його заснувала Селеста, Свята Світла, яка вважається лиходійкою номер один у світі за силою та впливом.
В оригінальній історії цей союз лише тепер починає виходити на перший план.
Особливо після того, як світ був понівечений Місячною Церквою...
"Що ж буде далі?"
Я сперся підборіддям на руку за столом і замислився над цим питанням.
Наразі мені не потрібно турбуватися про свій вплив у «Катедралі». Я вже всьому світу довів свою силу під час інциденту з Місячними Вратами, а на моєму боці стоять Катана, Лі Сяофен та Атлас.
Тим не менш, певні проблеми у мене все ж є.
Останнім часом я діяв трохи занадто відкрито, і дехто міг би засумніватися, лиходій я взагалі чи ні. Я публічно співпрацював зі Стардаст під час трансляції, та й закордонні новини останнім часом повідомляють про мене в досить позитивному ключі.
Звісно, мені на це начхати.
У будь-якому випадку, це не мало значення.
Існує безліч способів викрутитися з цієї ситуації — наприклад, звинуватити героїв, застати всіх зненацька, сказавши: «Хіба ви самі не співпрацювали з героями під час Катастрофи Місячних Врат?», і, що найважливіше, у «Катедралі» у мене є друзі, які повністю мені довіряють, від Атласа до Катани.
Єдина проблема — це Селеста...
«Що ж, доведеться просто піти й подивитися.»
З цією думкою я почав готуватися до зустрічі.
Час засідання «Катедрала» нарешті настав.
— Вітаємо, Егостик.
Ступивши до колись білого собору, я пройшов за вказівкою священника довгим коридором до Зали Круглого Столу.
І коли я прибув, то побачив знайомі обличчя.
— Вітаю, Егостик! Ось і ти.
— О, Егостик. Ти прийшов.
— Егостик!
Я сьогодні трохи запізнився, але бачу Атласа, Лі Сяофена та Катану, які вже сиділи на своїх місцях. Наш червоний ірокез також помітив мене й уклонився. Схоже, Червоний вижив під час Катастрофи Місячних Врат. Радий це бачити.
— О, як поживаєте, народ?
І з цими словами я підійшов до всіх із широкою посмішкою на обличчі.
...
Очі лиходіїв за круглим столом повернулися до мене, і поки я з посмішкою йшов до своїх колег, я швидко просканував стіл поглядом з-під маски.
Роблячи це, я міг уловити цілу гаму емоцій у їхніх поглядах: цікавість, подив, захоплення, сумнів, знервованість і навіть страх.
Так.
Я знав, що така реакція буде, тому навмисно прийшов пізніше.
Ця Катастрофа Місячних Врат, можливо, стала несподіванкою для решти світу, але тільки не для лиходіїв, які сиділи тут.
Це була історія, яку я передбачив із самого початку.
Майже за рік до цієї події я готував їх до цього: починаючи від розповідей про інші світи, закінчуючи прогнозами про ослаблення вимірних бар'єрів та прямими попередженнями, що незабаром вторгнуться монстри.
Я передав цю інформацію «Катедралу» ще тоді, коли інші герої та асоціації навіть нічого подібного не очікували.
На той момент, коли я про це говорив, не було жодних ознак, тому це, мабуть, здавалося їм просто припущеннями... але зрештою все збулося у вигляді катастрофи глобальних масштабів.
Жахливі монстри атакували планету одночасно в таких масштабах, яких світ ще ніколи не бачив.
Це була інформація, яку, на відміну від героїв та решти лиходіїв, знали лише члени «Катедрала», тому що я розповів їм про це.
Отже, коротше кажучи, в їхніх очах я є одним із двох варіантів.
По-перше — суперсильний лиходій, який зрежисував глобальну катастрофу, передбачити яку ніхто інший не міг.
По-друге — уся ця ситуація з Місячними Вратами була спровокована мною, враховуючи, що це сталося в Кореї.
Як би там не було.
Зрештою все зводиться до того факту, що я знаю достатньо, щоб провернути атаку катастрофічних масштабів, про яку ніхто інший навіть не здогадується.
Це було дещо, що я вже довів у ситуації з маніпуляціями часом, але саме цього разу я міг сказати, що остаточно закріпив цей факт.
І те, що я запропонував цю інформацію «Катедралу», замість того щоб тримати її при собі.
Оскільки я був із ними, люди тут мали інформаційну перевагу над іншими. Чи то підготовка до Місячних Врат, чи то організація плану співпраці з героями — усе це стало можливим лише тому, що я попередив їх заздалегідь.
Коротше кажучи, мій вплив у «Катедралі» зараз набагато більший, ніж був раніше. Я навіть офіційно став S-класом, хоча це вже не має особливого значення.
І, звісно, за такого великого впливу з'являються й вороги. Тому я навмисно з'явився пізніше, опинившись у центрі уваги, щоб вони навіть не думали зі мною зв'язуватися, а потім підійшов до своїх колег і підтвердив наші зв'язки.
Саме так виживають слабкіші. Якщо я слабкий, мені потрібні сильніші друзі.
У будь-якому випадку, з цими думками я сів на своє місце.
— Усі в безпеці?
— Кхахаха, так. Ти ж попередив нас, тож не було про що турбуватися. Останнім часом я чудово розважаюся, вивчаючи глибоководних монстрів. Там унизу їх ціла купа!
— ...Ха-ха.
Я не міг не захихотіти від сміху Атласа. Я збираюся змінити врата так, щоб вони з'являлися лише в незаселених районах, і всі монстри падали в море... Звісно, мені довелося заздалегідь запитати дозволу в Атласа, але я все одно був радий, що врата нарешті закрилися.
Після цього я коротко поговорив із Лі Сяофеном та Катаною, які найменше постраждали завдяки моїм набагато точнішим попередженням про події під час Місячних Врат.
— Хахаха! Завдяки тобі, Егостик, схоже, мине зовсім трохи часу, і я візьму країну під свій контроль. Навіть не знаю, як тобі віддячити за це!
І Лі Сяофен був особливо схвильований.
Схоже, китайський уряд сильно постраждав від цієї катастрофи, і їхнє становище похитнулося.
Він користується цією можливістю, щоб розширити сферу свого впливу. Ну, в оригінальній історії він зрештою поглинув уряд, але, думаю, тепер це станеться набагато швидше.
Окрім цього, Катана сказала, що Японія зазнала незначних руйнувань, тому вони прагнуть якнайшвидше відновитися. Усі були зайняті, тож це була наша перша особиста зустріч після катастрофи Місячних Врат. Звісно, було багато особистих контактів та дипломатичних обмінів через Лі Соль А, але ми ж є частиною Східноазіатського Альянсу Лиходіїв, хіба ні?
У будь-якому випадку, поки ми ділилися новинами після довгої розлуки, Селеста прибула відносно рано.
— Усі почуваються комфортно?
Вона з'явилася, одягнена в біле священицьке вбрання, її голова була покрита білою вуаллю, а очі заплющені.
Одягнена в чисто-біле сукно з золотою вишивкою, вона, як завжди, випромінювала атмосферу таємничості.
І з її прибуттям зустріч нарешті розпочалася.
— Я бачу, що дехто з нас відсутній.
Вона на мить озирнулася навколо столу, а потім промовила це.
«Її очі заплющені, звідки вона знає? Вона відчуває ауру?»
Поки я про це думав, Селеста продовжила чистим, містичним голосом:
— Я чула, що дехто з наших колег пішов із життя, і я висловлюю їм свої співчуття. Нехай Бог наглядає за ними.
Хтось усе-таки загинув.
Вірніше, фраза «Нехай Бог наглядає за ними» звучить кумедно. Бог, який наглядає за лиходіями... Мабуть, з її погляду вона права.
— Саме тому я покликала вас сюди сьогодні, щоб переконатися, що пил улігся і всі живі, навіть якщо ви не хочете ділитися жодною інформацією... бо мені є чим із вами поділитися.
І ось, цілком природно, настав час для обміну інформацією.
Селеста відкрила рота, і те, що вона сказала далі, було дуже показовим.
Я не очікував, що вона поділиться цим із ними сьогодні.
— Пані та панове, як ви можете бачити з цього інциденту... Боги існують у цьому світі.
Інформація про богів цього світу.
Я кивав головою і слухав до цього моменту. «А, то вона збирається розкрити інформацію про богів за цієї нагоди?» — поки не почув наступні слова.
— І цього разу бог, який спричинив це лихо, є злим богом.
Я завмер від раптовості її слів.
Батько Бек Ин-Воль, який старанно блокував вимір у білому просторі, від якого, здавалося, можна збожеволіти, виявився таємничим злим богом...
Потім вона продовжила.
Це була довга, плутана промова, але зрештою.
— Оскільки Бог Сонця нахилився і наглядав за нами, цю катастрофу вдалося зупинити.
Усе закінчилося вихвалянням сонця.
«Гей, це я зупинив врата разом із Бек Ин-Воль. І врата були закриті Богом Місяця.»
Я, звісно, не став заперечувати. Я не знав, що вона задумала.
У будь-якому випадку, ось так ми обмінялися ще кількома словами, і зустріч швидко підійшла до кінця, залишивши мене в роздумах, навіщо її взагалі скликали.
Ну, принаймні вони не говорили про мене, тож агро навряд чи буде спрямоване в мій бік. Я очікував згадки про Місячні Врата, але, на щастя, цього не сталося.
— Що ж, тоді ходімо?
І ось так усі почали підводитися з місць, і я вже збирався йти геть.
— О. І Егостик.
— Ти... ем, можу я побачити тебе на секунду?
З далекого кінця круглого столу, де сиділа Селеста, до мене долинув її голос.
— Га?
Я напружився і не міг не повернути голову.
Там я міг бачити лише мовчазну Селесту, яка з заплющеними очима підло посміхалася.
«Що ти від мене хочеш?»