Розділ 285:
У центрі однієї з вулиць Сеула, порожньої після терористичної атаки, стояла величезна біла колона, а перед нею, заплющивши очі й поклавши на неї руки, перебувала темноволоса жінка в сонцезахисних окулярах.
Вона була оточена працівниками Асоціації, які вже поспішили на місце події.
Усе ще не впевнені в стані Стардаст усередині та в тому, що станеться, якщо вони торкнуться лиходійки, вони тримали зброю напоготові й спостерігали за тим, що відбувається, чекаючи на накази згори.
Хоча бували моменти, коли ця лиходійка, Майстер Підземель, поводилася дивно, змушуючи всіх ніяковіти.
Минуло трохи часу.
_Ду-ду-ду-ду-ду-ду_
Нарешті біла колона здригнулася, і Майстер Підземель швидко відсмикнула руку.
_БАХ!_
Зрештою колона вибухнула, засипавши все навколо білим порошком, і зсередини з'явилися дві постаті.
Ми втекли до останньої зали, де змогли пройти Шляхом Сприйняття назад у реальність.
Пройшовши крізь дивний чорний простір, ми нарешті переступили через білу завісу й розплющили очі, щоб знову побачити блакитне небо.
Я повернувся в самий центр міста Сеул.
— Ви в порядку, Стардаст?
— Ага.
І те, що ми побачили, було прямо перед нашими очима.
— Ха...
Це була Майстер Підземель, яка зітхала, схрестивши руки й не знімаючи сонцезахисних окулярів.
Перше, що вона зробила, коли побачила нас:
— Я здаюся.
Посміхаючись, вона підняла руки й капітулювала.
Ні, це було швидко.
Ну, це було хороше рішення. Уже занадто пізно тікати, якщо тільки ти не володієш силами телепортації, як я, і краще бути спійманою охайно, ніж потворно.
Проте це було трохи дивно. Якби вона втекла досить швидко до того моменту, як ми зруйнували останню кімнату, вона могла б устигнути, то навіщо здаватися?
Насправді я просто трохи нервую через те, що передаю її до в'язниці, не прикінчивши сьогодні. Важко придумати, що ще я можу зробити з лиходійкою, яка вже здалася, до того ж Стардаст уже тут... але її сили просто занадто небезпечні. Що я можу вдіяти?
— Ну, я заберу її прямо тут.
З цими словами Стардаст рушила вперед.
Я першим ділом схопив свою камеру. Де вона? О, вона застрягла тут.
Водночас я відкрив вікно чату, що знову підключилося до мережі.
Незліченні повідомлення почали лавиною сипатися всередину.
[Нарешті, нарешті, нарешті, нарешті, нарешті]
[мкккккккккккккккк!!!]
[Чому зараз чому зараз чому зараз чому зараз чому зараз чому зараз]
[Нарізка від Мангостіка, що там зараз було!!!]
[Ви знаєте, як довго ми чекали? Мені було холодно]
[Ні за що, в біса, що ви двоє там робили, розкажіть мені зараз ааааах]
[Ти знімав відео всередині також??? Хіба ні??? Ти випустиш його після трансляції????]
[Егостик_Стардаст_У_Лабіринті_Наодинці.avi!!!]
[Щоки Стардаст виглядають трохи червоними, що це??? Поясніть. Поясніть. Поясніть.]
У вікні чату коївся безлад.
Я нарешті збагнув, що відбувається. А, то трансляція працювала, поки я перебував у тому лабіринті? Ці глядачі, що залишилися... Ну, чому, в біса, вони не розійшлися? Що вони взагалі дивилися?
Я не знаю, на що вони дивилися, але здогадуюся, що вони не бачили нічого дуже цікавого, тому що вікно чату спалахнуло так, наче чекало на нас. Прокрутка нескінченна.
У будь-якому випадку, поки я про це думав, Стардаст уже давно зламала механічні руки Майстра Підземель і затримала її.
З Майстром Підземель, на відміну від оригіналу, усе ще було легко впоратися. Жодних жертв.
Мені більше ніколи не доведеться її бачити, чи не так?
І поки я про це думав, я спостерігав за цією сценою.
Я випалив Майстру Підземель перед собою... Ні, справа не в цьому.
Ні, справа не в цьому, я мушу запитати.
— Гей, Майстер Підземель?
— Хмф, що?
При моїх словах вона повертає голову й дивиться в мій бік.
Виглядаючи дивно готовою до співпраці, я поставив їй запитання, яке мене найбільше цікавило.
Тут була лише одна відмінність від оригіналу.
— Чому ти зробила останню кімнату такою складною для втечі?
Так. Саме це я хотів знати.
Я маю на увазі, чому б не зробити умовою те, що ми маємо вбити один одного, щоб вибратися, як в оригіналі? Чому, в біса, ключем є поцілунок, що це взагалі означає? Ні, це як справжній поцілунок. Що, якби ви зробили це із заплющеними очима?
Як побічний ефект, коли я заговорив про це, я ненавмисно зачепив і Стардаст, і її щоки спалахнули рум'янцем, коли вона на мить завмерла.
Майстер Підземель, почувши це, підло посміхнулася.
— Хмф... Чому?
Я просто стояв там.
"Ех, гаразд. Моя помилка, що намагаюся в усьому розібратися." Лиходії із самого початку всі були божевільними, то яка різниця. Будемо вважати, що так і мало бути.
— Усе ж, я думаю, ви були вже майже біля мети, ще зовсім трохи...
Вона пробурмотіла щось іще, але це не мало значення.
Важливо те, що ми щойно провели низку розмов, і вікно чату починає палати ще сильніше.
[Що за фігня була умовою втечі в останній кімнаті!!!!!]
[Стардаст, чому ти червонієш? Що, в біса, було в тій останній кімнаті?]
[Чому ви говорите про щось, про що знаєте тільки ви, крім нас, чому ви так чините зі мною, коли я казав «давайте посміємося разом»~]
[Якщо ти ідіот, який ні хрена не розуміє, про що ви говорите, ти грьобаний придурок]
[Ми, Мільйонне Фан-кафе Стардаст, благаємо вас детально пояснити, що ви двоє там робили, будь ласка, будь ласка]
[Вас попередили! Якщо Егостик не пояснить, я насру в штани!]
[Що за чувак там угорі лол]
[То що було в тій останній кімнаті!]
Коли я побачив цей чат, у мене з'явилося передчуття.
У ту мить, коли я скажу: "Хіба це не була кімната, яку я і Стардаст не могли покинути, поки не поцілуємося?", я знав, що цей чат буде у вогні. Я знав, що завтра кожне романтичне шоу буде зводити мене і Стардаст разом. Ніхто не повірить мені, якщо я скажу їм, що ми просто пройшли крізь стіну.
тому я не міг розповісти їм правду. Вибачте, глядачі. Це все заради вашого власного блага.
У будь-якому випадку, поки я робив це судження, працівники Асоціації уводили Майстра Підземель геть.
Якимось чином, мужньо витягнувши руку вгору з піднятим великим пальцем, вона примудрилася сказати:
— Я повернуся!
Не повертайся. Сиди у в'язниці, будь ласка.
Ось так Майстра Підземель швидко затримали й увели.
Усі працівники Асоціації відступили на відстань, а ми зі Стардаст знову залишилися наодинці на порожній вулиці.
...
...
Так, гадаю, мені доведеться сказати останнє слово, поки я непомітно йду геть, ем, так.
З цією думкою я повернувся до Стардаст.
Мій погляд на мить ковзнув до її губ, зовсім трохи, і я відвернувся. "Ти з'їхав з глузду, Даїн? Опам'ятайся. Ти дорослий чоловік, а не учень середньої школи."
Взявши себе під контроль, я відкрив рота, щоб звернутися до неї:
— Ха-ха, Стардаст. Хммм, ну що ж. Це було трохи заплутано, але нам вдалося втекти. Я почув, що на моєму задньому дворі з'явився лиходій, тому прийшов подивитися, що відбувається. Ха, ха, шкода, що я не зміг побитися зі Стардаст, поки перебував у тому лабіринті.
Це було не те, що варто було говорити після того, як ми йшли там усередині рука об руку, але я все одно це сказав. Я не думаю, що Стардаст хотіла це чути.
На мої слова Стардаст відкрила рота, щоб заговорити:
— Розумію. Шкода, я мала розібратися з тобою прямо там.
Це було дуже в стилі Стардаст, дуже по-героїчному.
Я б хотів, щоб вона не говорила цього, червоніючи й уникаючи зорового контакту зі мною.
[???]
[Що за вайб ви двоє випромінюєте?]
[Що?]
Повільно бачачи, що вікно чату також відчуває цей дивний вайб, я швидко вирішив, що не повинен захоплюватися і мені час змиватися. Недобре, недобре.
— Хмф. Ну, у такому разі, мені доведеться відкланятися тепер, коли я виснажив себе, і наступного разу, коли ми зустрінемося, усе буде не так, як сьогодні!
Поки я виголошував свої фінальні репліки, Стардаст подивилася в мій бік, усе ще почервоніла, і завагалася.
— Добре. І... Егостик?
— Що?
Стардаст на мить подивилася на мою руку, потім на камеру, а потім, наче зважившись на щось, звернулася до мене трохи нижчим голосом, ніж раніше:
— У тебе великі руки.
— ...?
[?]
[???]
[??]
[Га?]
[Це? Що?]
[?????]
Хммм.
Гаразд. Я не знаю, що це було, але якщо це був трюк, щоб збентежити мене, думаю, він спрацював.
— Що ж, дякую за компліменти, і на цьому я завершую сьогоднішню трансляцію, тож бувайте всі!
[?????]
[??????????? Ні, ми закінчуємо на цьому?]
[Ні за що, в біса, поясни останній коментар Стардаст і йди.]
[Сонце, що заходить, вкрало нашу Стардаст!!!]
[МАНГОСТІК аааааааааааааааааааа]
[Стардаст, звідки ти знаєш, що у нього великі руки, що ви двоє там робили, поясніть, поясніть, поясніть]
[Ти балуєш мене тут? Ти справжній лиходій?]
[Швидко, випусти відео того, що ви двоє там робили!!!]
[Егостик, ти хочеш побачити, як ми божеволіємо, розкажи мені, що ви двоє робили всередині цієї херні]
==[Трансляцію завершено]==
З цими словами я вимкнув трансляцію і поспішно телепортувався геть, переконаний, що не повинен заглядати в інтернет чи телевізор до кінця дня.
"Добре. Давай повернемося додому й відпочинемо. Мій маєток, мій єдиний притулок..."
І з цими думками я повернувся додому.
І в той самий час.
— У тебе... у тебе великі руки...
"Ха?"
Хан Со Ін, яка дивилася пряму трансляцію зі стурбованим серцем, замислюючись, чи в порядку Егостик, почула слова Стардаст і пробурмотіла це холодним голосом.
— Ця дівчина?