Розділ 284:
Стардаст мовчки йшла в лабіринті, створеному Майстром Підземель, міцно тримаючись за руку Егостика.
...
Вона йшла коридором, пригнічуючи звук свого шаленого калатання серця.
Вона не знала, чи її серце б'ється швидше, чи повільніше через те, як це було чудово — ось так триматися за руки.
Тільки те, що її долоня та його були притиснуті одна до одної, наче вони склеїлися.
Відчуття, як його прохолодна шкіра повільно зігрівається її теплою рукою, а його пальці обвиваються навколо тильної сторони її долоні, змушувало її серце тріпотіти.
Стардаст лише мовчки усвідомлювала, що її серце чомусь усе ще б'ється.
Слава Богу, що навколо було темно, тож він не міг бачити її почервонілого обличчя.
З цими думками Стардаст ішла затемненим коридором, міцно тримаючи його за руку.
Спостерігаючи, як він без вагань іде прямо вперед, рука об руку, вона подумки міркувала.
"Очевидно, Егостик знає систему цього лабіринту... і досі було мало речей, яких він не знав."
Це означає, що він прийшов сюди заради неї. Він завжди прилітав, коли вона була в небезпеці, наче знав усе заздалегідь.
"Чому він робить це для мене?"
"Що він думає про мене?"
Стардаст ішла з ним за руку, відчуваючи, як повільно повертається тепло його тіла, лише вони двоє йшли разом, торкаючись оголеною плоттю, у місці, де нікого більше не було.
Стардаст усе більше й більше задумувалася про нього, і незабаром вона вирішила скористатися цією можливістю, яка, можливо, більше ніколи не повториться, щоб поставити йому запитання, яке завжди хотіла поставити.
— Гей, Егостик.
— Га? Що таке?
Він злегка здригнувся від її слів і відповів.
Почувши, як він це запитує, вона на мить зупинилася, міркуючи, що сказати. Потім вона випалила запитання, яке так палко хотіла поставити.
— Чому ти мене бережеш?
Саме це вона хотіла запитати.
Що він думає про неї, якщо йде на такі кроки заради неї? Яка мета... Чи це якась емоція.
Сьогодні вона хотіла почути відповідь.
— Ха-ха, що ти маєш на увазі, що я такого зробив, щоб допомогти тобі?
Егостик насупився, але вона тихо й ретельно перерахувала все, що він зробив досі. Від Місячної Церкви до його дій у підвалі лабораторії корпорації Хан Ін, і чому він заходить так далеко.
Запитала Стардаст, повернувшись до Егостика, який тримав її руку у своїй, адже цього разу вона хотіла почути правду.
Після хвилини мовчання на її запитання він знову відкрив рота і невимушено промовив.
— Це тому, що ти моя заклята ворогиня.
Це все пояснює.
Стардаст збиралася заперечити, як зазвичай, але Егостик перервав її з легким смішком.
У темряві, усе ще тримаючи її за руку, він сказав.
— І тому, що ти дещо значиш для мене.
Коли його слова відлунили коридором, і перш ніж Стардаст, приголомшена цим, встигла відповісти: "Ні".
— Я лиходій, і ти це знаєш.
Він був лиходієм, сказав він, але справа була не в цьому.
— Ось чому ти важлива для мене, Стардаст, тому що, як я вже казав раніше, ти робиш мене цілісним.
— Для мене ти значиш більше, ніж будь-що інше, і саме тому я не хочу, щоб ти постраждала, Стардаст.
Він посміхається, розмовляючи так, наче звіряється сам собі, і Стардаст могла відчути це в його словах, могла відчути це нутром, могла відчути це в пульсації його руки проти її власної — у його словах не було фальші, він справді мав це на увазі, вона була важлива на всі сто відсотків.
Насправді це було абсурдно.
Лиходій, який цінує героя, не має сенсу. Якби інші герої почули це, вони б відмахнулися від цього як від повної нісенітниці. Навіть якби він говорив серйозно, вони б подумали, що він дивак, і почувалися б ображеними.
Але...
Цікаво, чому.
Почувши його слова, її серце забилося ще швидше, ніж раніше.
"Я була важлива для нього."
"Він мав рацію, вважаючи мене особливою."
"Я була не єдиною."
І з цим кожна крупинка невпевненості, яку вона коли-небудь відчувала, зникла завдяки запевненням Егостика, що вона особлива.
Вона відчувала щось тепле в глибині свого живота.
Вона знала, що ці стосунки не були нормальними, і що герой міг почуватися так щодо лиходія... Щоб лиходій почувався так щодо героя.
Усе ж.
"Так. Він не лиходій... він Егостик."
Враховуючи те, що він зробив досі, навіть якщо він лиходій, його не можна назвати злим. Насправді його можна вважати доброю людиною, тому що він захистив світ.
Ось так вона виправдовувала себе.
Вона змогла лише сказати: "Так" на його слова, оскільки не була впевнена, що ще їй варто відповісти.
...
З цим Стардаст тривалий час ішла рука об руку з Егостиком, відчуваючи, як її власне серце продовжує калатати, і намагаючись заспокоїти свої палаючі щоки.
Минуло чимало часу відтоді, як Стардаст ішла, тримаючи свою руку в його долоні.
Кілька монстрів вискочили на них за цей час, але окрім цього не було жодних серйозних загроз.
Нарешті вони дісталися білої кімнати в кінці коридору.
— Ну, схоже, тут наразі безпечно.
І ось тепер, коли вони нарешті дісталися джерела світла, вона невимушено відпустила його руку.
Чомусь, коли вона відпустила його руку, повітря навколо її долоні похолоднішало, і вона відчула, ніби втратила щось важливе.
"Ще трохи..."
"Про що я взагалі думаю?"
Стардаст, у якої виникали такі думки, сказала собі зібратися з силами.
Зараз вона тримала свій вираз обличчя якомога спокійнішим. Вона не повинна зламатися тут.
— Для чого ця кімната?
Щойно вона це сказала, то озирнулася довкола й промовила це.
З почуттям жалю, що вона вже відокремилася від свого Егостика.
"Ну так."
Усе ж сьогодні вона дізналася про нього більше: вона знала, що він був щирим і що вона йому небайдужа.
Якраз коли вона думала про це.
_БАХ._
Двері, крізь які вони пройшли разом, зачинилися білою перегородкою, що опустилася нізвідки.
Ось так вона й Егостик опинилися замкненими в закритій кімнаті.
— Що це?
Здивувалася вона з недовірою.
Електронне табло на одній зі стін білої кімнати раптово почало світитися, а потім так само раптово вискочили слова — слова, які вказували умови їхньої втечі.
Коли Стардаст побачила це...
— ...Упс?
На мить її думки зупинилися.
[Кімната, яку не можна покинути, не поцілувавши один одного.]
Почекайте, що це таке?
Слова виривалися зі стіни, гордо сяючи, і Стардаст знадобилася мить, щоб зрозуміти, що вони означають.
"Отже, якщо ми хочемо вибратися з цієї кімнати... поцілунок? З Егостиком?"
У ту мить, коли вона збагнула ці слова, Стардаст відчула, як кров ударила їй в голову.
У Шін Хару в голові вже все зламалося.
Вона не мала імунітету до таких речей, тому почервоніла й почала прокручувати в голові всілякі думки.
"…Ем, так. Ну…"
"Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні... Ні, це не так, хіба ні? Навіть друзі цілуються в наші дні. Хіба це нормально? Це не може бути нормально. Але, ем, якщо це єдиний спосіб вибратися звідси, я мушу. Я мушу, так, я маю це зробити, правильно? Я не хочу цього робити, але якщо доведеться, так. Я мушу. Я мушу. Я мушу... Ну так, лише один раз, як лиходійський жест, я б хотіла... я б хотіла... я б хотіла... Навіть якщо це просто поцілунок."
Поки вона про це думала, її обличчя ставало все червонішим, а очі скляніли.
Вона кинула погляд у його бік.
...
Так само було й з Егостиком, який стояв, схрестивши руки й заціпивши щелепу, розмірковуючи про щось.
Їхні очі зустрілися, і він рушив до неї.
— Стардаст.
— Ем, га?
Бачачи, як він іде до неї з таким серйозним виразом обличчя, Стардаст відчула, як її серце шалено калатає, обличчя палає, а думки мчать наввипередки.
"Ха, невже я зроблю це прямо тут, прямо зараз? Я ніколи не робила цього раніше, я не знаю, як це робити... Усе ж, з Егостиком... Ммм..."
І саме в цей момент вона позадкувала й торкнулася стіни, притиснувши руки до грудей, її обличчя почервоніло до самих кінчиків вух, а очі тремтіли, коли вона подивилася на нього й спробувала заплющити їх.
Він зупинився перед нею.
— Знайшов.
І з цими словами він раптово стиснув кулак і завдав удару по стіні.
_Кхаааааааааааааааах._
Зі звуком чогось, що руйнується, стіна позаду неї обвалилася.
— ?
Очі Стардаст розширилися, коли вона подивилася за його спину, ще не до кінця розуміючи ситуацію.
Егостик, який підійшов ближче, подивився в її бік і захихотів.
— Стардаст, тут є прохід, іди за мною!
— ?
Бачачи цей усміхнений вираз на його обличчі, Стардаст раптово протверезіла й запитала.
— То це не обов'язкова умова, що ми маємо поцілуватися?
— Звісно, не обов'язково, слава Богу, ха-ха. Я впевнений, що Стардаст також не хотіла б торкатися губами до мене, правда?
Бачачи, як Егостик говорить це з посмішкою, Стардаст відчула, як щось витікає з її тіла.
"Ні. Тоді моя рішучість і думки..."
І.
Можливо, саме тому, занурена в думки, Стардаст притиснула палець до своїх губ і пробурмотіла.
— Я не проти, якщо це з тобою.
— Що?
— О, нічого.
Вона подивилася на Егостика, який, як зазвичай, здавалося, не почув її.
Стардаст похитала головою і пішла за ним надвір.
...
"Гаразд, добре. Слава Богу."
"Я рада, що мені не довелося."
Подумала Стардаст про себе, йдучи за Егостиком у дивне невідоме.
Тихенько вона міркувала про себе.
"Це ж добре, хіба ні?"
"Я рада. Я рада."
"Чому?"
"Чому я почуваюся такою розчарованою?"
Як зазвичай, я знайшов лазівку в сприйнятті лиходійки й пробив стіни лабіринту.
Я йду до виходу, дивлячись уперед, а Стардаст плентається позаду мене.
...
_Калатання. Калатання._
"Я не проти, якщо це з тобою."
Я згадав бурмотіння Стардаст, яке щойно почув, тому заточився вперед, намагаючись щосили придушити калатання у своїх грудях.
Я ж правильно розчув її, так?
Напевно...
[???????]
[Вона нарешті божевільна? Чому вона тримається за голову й спирається на стіну?]
[Я не знаю, що це таке, але вона виглядає як пес]
[Майстер Підземель... У неї біполярний розлад? Чому вона гигикає сама собі, а потім раптово розносить стіну?]
[Що, в біса, там сталося, що вона виглядає так кепсько?]
[Я не знаю чому, але це в будь-якому випадку приємно лол, скуштуй біль мільйона глядачів!]
[(Страшний факт) Чомусь у мене є відчуття, що те, що там сталося, для нас також не зовсім хороша річ]