Розділ 282:
Майстер Підземель — це лиходійка рівня мід-боса, яка з'являється в другій половині Фази 3, і, як це зазвичай буває з лиходіями пізніх випусків, вона володіє химерною здібністю.
Її силу можна схарактеризувати одним словом: вона здатна замикати своїх опонентів у міжвимірному світі за допомогою білої цегли. Коротше кажучи, вона може створювати власний світ — від цієї сили в мене голова йде обертом, варто лише замислитися.
Ну, насправді це була особливо дивна здібність навіть для лиходія з Фази 3, яка й так кишіла запаморочливими силами. Розмір простору, який вона може створити, обмежений, тому це не зовсім смертоносна здатність, але менше з тим.
У будь-якому випадку, саме так Майстер Підземель створила лабіринт у цьому просторі й назвала його підземеллям.
Основним застосуванням її сили було вигнання невизначеної кількості людей у ці підземелля, і вона була особливо горезвісною тим, що заманювала героїв у пастки й мучила їх різними пристроями всередині.
Пізніше вона об'єдналася з Майстром Крику, який мав таке ж прізвисько «Майстер», щоб зробити лабіринт ще більш зловісним.
Суть у тому, що опинившись у цьому лабіринті, ви не зможете вибратися, поки не дізнаєтеся спосіб, особливо якщо ви вперше потрапили в таку пастку.
Ось чому, коли я побачив Стардаст перед обличчям Майстра Підземель, я прибіг сюди.
Але, згідно з сюжетом, вона явно ще не була готова влаштовувати терор.
Що змусило її змінити думку й раптово розв'язати терор прямо зараз? Чи це ефект метелика від того, що я запобіг Катастрофі Місячних Врат?
У будь-якому випадку, вона була однією з тих лиходіїв, з якими я планував розібратися попри все, якщо вона з'явиться, тому я поспішив сюди на допомогу Стардаст з однієї причини: щоб витягти Стардаст звідси живою та неушкодженою.
Що ж до реакції людей, ну, ні для кого не секрет, що мені як лиходію подобається Стардаст, тому я вирішив не заморочуватися. Ось чому концепція важлива, навіть якщо вона не...
— Ти згоден із цим?
У будь-якому випадку, як виявилося, я провалився в цей лабіринт разом зі Стардаст.
"Ну так..."
Усередині якоїсь кімнати, оточені сірою та білою цеглою, виниклою з нізвідки, ми розплющили очі.
Це мав бути лабіринт Майстра Підземель.
Я підвівся, трохи відсторонившись від Стардаст, яка все ще чіплялася за мене.
Стардаст також піднялася на ноги.
— Ха... То де ми перебуваємо?
Запитала вона, озираючись навколо, її обличчя знову стало спокійним, але кінчики вух усе ще залишалися злегка червоними.
— Ну, схоже, це якийсь простір, куди нас, імовірно, закинула здібність тієї жінки раніше. Судячи з усього, вона маніпулює цим місцем ззовні, тому ззовні зараз, мабуть, безпечно, поки ми тут.
Пояснив я, дивлячись на моторошно темний білий коридор, що простягався перед нами.
Це був я, який детально все розписував, удаючи, ніби не маю зеленого поняття, а просто роблю припущення.
Я озирнувся на Стардаст, яка стояла поруч зі мною, і випнув зуби.
— Тож, Стардаст. Тепер, коли ми обоє перебуваємо казна-де... як щодо того, щоб цього разу укласти тимчасовий союз?
Запитав я її, відчуваючи, що вже робив щось подібне раніше.
— Ех... Зрозуміло.
Відповіла вона мені... з легкою посмішкою.
"Що за чортівня, чому ти посміхаєшся? Ти ж не думаєш про те, щоб схопити мене за потилицю і потягти кудись посеред ночі... Це вбило б нас усіх. Я не можу на це піти."
— Ех, чому б нам просто не піти туди? Це виглядає трохи небезпечно, тому давайте триматися разом.
— Добре.
З цією покірно слухняною відповіддю герой і лиходій почали разом крокувати вузьким коридором крізь лабіринт у надії зупинити більшого лиходія.
Чомусь, оскільки вона йшла так близько до мене, наші пальці майже торкалися один одного.
Стардаст, Шін Хару, любила Егостика.
По-людськи. Вона мала на увазі суто в людському сенсі. Не в якомусь іншому.
У будь-якому випадку, ця думка зміцніла після останньої битви з Місячним Лордом, коли вона побачила ймовірність існування іншого світу без нього. Зрештою, усе, що він робив досі, було на благо кожного.
Саме тоді вона усвідомила, що він зовсім не був злим. Усе, що він робив, мало свій сенс.
А це означало, що їй більше не потрібно було ховати свої почуття.
Вона хотіла бути ближче до нього, знати про нього більше, проводити з ним більше часу... бути чесною з самою собою.
"Обов'язок героя — знати більше про лиходія, за якого він відповідає" і вона не збиралася упускати цю можливість.
"Оскільки моя телепортація ніде тут не працює, цей світ має бути спеціально сконструйованим простором."
Ми йдемо крізь вузькі коридори цього дивного білого лабіринту, створеного лиходійкою на ім'я Майстер Підземель.
Але Стардаст зосереджувалася на інших речах, ніж на жаху від перебування в пастці всередині лабіринту лиходія.
Наприклад, на тому, що Егостик знову прийшов заради неї.
і на тому, що вперше за дуже довгий час їй випав шанс побути з ним наодинці ось так.
Останній раз, коли вона була з ним у схожій ситуації, вони зустрілися в підвалі лабораторії корпорації Хан Ін. Це була схожа ситуація, але, на відміну від того разу, коли вона була насторожі, зараз у її думках було зовсім інше.
І, цікаво, чому.
"Хм... Що це за місце?"
Тихо посміхаючись, вона крадькома поглядала вгору, щоб побачити профіль обличчя Егостика, який дивився вперед.
Її серце калатає, хоча він лиходій, і просто йти поруч із ним змушує її почуватися невимушено. Вона хотіла бути поруч із ним іще більше.
— Гей, Егостик.
І нарешті, якраз коли вона збиралася щось сказати йому.
— ! Обережно!
Егостик, який ішов поруч із нею, схопив її за руку й зупинився.
І в ту саму мить.
_Вабабабабак._
Злива стріл обрушилася прямо перед місцем, де вона стояла.
Насправді вона мала дивне відчуття й знала, що попереду пастка, але вона була зайнята думками про Егостика... проте, схоже, його інтуїція була схожою на її власну.
— Схоже, тут багато пасток, тому давайте просуватися далі.
— Добре.
І з цими словами вона рушила слідом за Егостиком вперед, його плащ розвівався, поки вони продовжували йти лабіринтом коридорів.
За його спиною вона йшла лабіринтом коридорів, змушуючи себе довіряти йому.
Звісно, цей лабіринт був не таким уже й простим.
Справа була не лише в тому, що він постійно змінював форму, він також був наповнений усіма видами химерних пристроїв, наче гігантський павук вискакував нізвідки або шипи висувалися зі стін.
Інакше кажучи, вона не мала особливого шансу поговорити з ним.
"..."
І що більше вона про це думала, то сильніше псувався її настрій.
Щось у тому, що він, будучи лиходієм, зосереджений лише на тому, щоб швидше вибратися звідси, і вона не може сказати йому те, що хотіла.
З такими темпами вони просто вийдуть із цього лабіринту, так і не сказавши багато один одному, і день закінчиться тим, що він просто втече.
І більше того, її серце краялося.
— Цього разу давайте повернемо сюди.
Це Егостик сказав так невимушено, наче взагалі цього не помічав.
Ні, я маю на увазі, це очевидно, але... Це відчувалося трохи дивно, наче вона була єдиною, кому він був небайдужий.
Ось чому Стардаст мимоволі роздратувалася на нього. Якби він міг просто подивитися в цей бік, то побачив би, що відбувається.
Поки вона продовжувала накопичувати ці нервові почуття, вони швидко йшли, аж поки не вперлися в глухий кут і дерев'яні двері.
— Давайте підемо сюди.
— Ех.
З цими словами вони відчинили двері й зайшли всередину.
— Хммм...
Цілковито чорна, сліпучо темна кімната відкрилася перед ними.
Вона була наповнена дивним шипінням та звуками розмахів сокир.
— Щось підказує мені, що це місце небезпечніше, ніж попереднє, тому тримайся ближче до мене про всяк випадок.
— Ага...
Перед тим як увійти в темний коридор, Стардаст раптом подумала про себе:
"Хіба це не мій шанс?"
Тепер, коли Егостику взагалі байдуже до неї, що він зробить, якщо вона підійде до нього першою?
Вона вже була злегка в нестямі від свого постійного невисловленого супутництва з ним, тому вирішила піти на рішучий крок, на який ніколи б не наважилася при здоровому глузді.
"Хммм."
— ...?
Прямо перед тим, як увійти в темний коридор, Стардаст простягнула руку й міцно стиснула руку Егостика у своїй.
У цю мить вона відчула його злегка холодну долоню у своїй руці.
Коли вона взяла його за руку, він затинався:
— Ем...
наче не розумів, що відбувається.
Стардаст відвела голову, уникаючи зорового контакту з ним, і заговорила тихим голосом, майже пошепки:
— Ти сказав, що ми в небезпеці... тому я подумала, що нам варто йти разом, і це єдиний спосіб бути впевненою.
— Ех...
— Чому б і ні?
"Чому б і ні, так, звісно. Це безпечно, це добре, так, давай зробимо це."
І ось так вилетіла відповідь Егостика.
Вони двоє, тримаючись за руки, попрямували темним коридором.
У цей момент Стардаст була рада, що навколо темно й шумно.
...
Темрява приховає її почервоніле обличчя та шалене калатання серця.
[??????]
[Куди поділися ці двоє?]
[Врятуйте Старманго!!!]
[Я втрачаю розум, я втрачаю розум, я втрачаю розум, я втрачаю розум]
[ТРИВОГА!!! Супер-тривога!!!!! Божевільна жінка вбила Егостика та Стардаст!!]
[Любий Мангостік, мені подобається, що ти такий люб'язний, але тобі варто було взяти камеру!!!]
Майстер Підземель, спершись рукою на вежу з білих блоків, яка виросла на місці Егостика та Стардаст, заплющила очі й пробурмотіла щось собі під ніс, маніпулюючи підземеллям:
— Ні, чому вони влаштували там флірт?
Звісно, її слова були сказані в такій бурчливій манері.