Розділ 279:
Люди в цьому світі мають міцну ментальність.
Навіть якщо під час уроку в їхньому районі з'явиться людина з надздібностями, вони продовжать сидіти на заняттях, а в разі появи лиходія просто дуже швидко втечуть.
На відміну від світу, з якого я прийшов, увесь тутешній світ кишить суперсилами та лиходіями. Громадськість цього світу демонструє, що вона адаптувалася до будь-якого виду тероризму. Це світ, де люди йдуть на роботу наступного дня після теракту.
Отже, до чого я веду?
Минув лише місяць після жахливої Катастрофи Місячних Врат, але в парку розваг усе одно було не проштовхнутися.
— Вау! Даїн, Бек Ин-Воль, ми підемо на цей атракціон першим ділом!
— Про що ти говориш? Спочатку треба покататися на американських гірках.
Цей парк розваг був забитий людьми під сонячним блакитним небом.
Ми прийшли сюди всією родиною і, проходячи крізь натовп під теплим сонячним промінням, намагалися вирішити, на чому покататися.
Повсюди вирувала шалена енергія.
У мене був непоганий настрій, оскільки я просто вийшов подихати свіжим повітрям, і всі навколо розважалися.
Я мовчки посміхнувся Со Ін, Чхве Се Хі та Лі Су Бін, які розглядали карту парку розваг і бурхливо обговорювали, куди піти спочатку.
Проте мені було цікаво, як люди, які зазвичай літають у небі або керують гігантськими роботами, можуть так сильно любити атракціони. Якщо ти сам літаєш у небі, хіба це вже не американські гірки?
— Даїн, ти мусиш покататися на цьому!
— Га? О так, добре, ходімо. Лі Су Бін, ходімо.
— Так, Даїн.
З цими словами я пішов кататися разом із Лі Су Бін, яка бадьоро мені посміхнулася.
Принаймні людей було не надто багато, тож черга виявилася коротшою, ніж я очікував, і ми пройшли швидко.
Я постояв у черзі кілька хвилин, базікаючи з іншими учасниками.
— Гей, Даїн, спробуй це.
— Гей, подивіться на це.
— Даїн... Тобі холодно? Хочеш, я накладу на тебе заклинання?
Я заперечно похитав головою у відповідь на шепіт Бек Ин-Воль мені на вухо.
О, і була одна проблема в тому, щоб ось так стояти. Я привертав занадто багато поглядів.
Звісно, ми всі наклали заклинання, яке заважає людям впізнавати нас, але важко не помітити людей із жовтим, сріблястим та фіолетовим волоссям, що стоять разом. Дехто дивиться на мене дивно, але я не знаю чому.
У будь-якому випадку, черга нарешті просунулася, і ми змогли сісти на атракціон.
Я сів поруч із Со Ін, і ми поїхали.
— Ваааааааааааааааах!
Ну, це було весело.
Було трохи кумедно, що лиходії ось так розважаються разом, змішавшись із пересічною публікою, але яка різниця. Гадаю, усе гаразд, поки нас не впіймали, правді ж?
— Давайте, ходімо на той атракціон наступним!
— Добре!
— Дівчата, чи можемо ми йти трохи повільніше?
Ось так мене тягали всюди, поки я насолоджувався парком розваг.
Усі мали чудову витривалість. Ха-ха.
— Фух... Со Ін, я зроблю перерву. Ви, дівчата, йдіть погуляйте самі.
— Що? Такого не буде! Ми маємо розважатися разом!
Я не знаю, скільки годин минуло з того часу.
Моя невтомна витривалість уже була повністю висмоктана тим фактом, що Чхве Се Хі та Со Ін вирішили обійти сьогодні кожен атракціон у цьому парку розваг, і після розваг, їжі та знову розваг мої сили вже закінчилися.
О ні. Це гірше за тероризм. Мені потрібно трохи відпочити...
— Добре, Со Ін, Даїн почувається не дуже добре після всього цього, тож давайте дамо йому перепочити.
— Гаразд. Нічого не вдієш.
— Со Ін, я трохи відпочину й наздожену вас пізніше.
— Добре, Даїн, тоді побачимося пізніше.
З цими словами я відправив п'ятьох дівчат далі, а сам замовив чашку чаю біля вікна в кафе на території парку розваг.
Шин Рьон не пішла з нами, бо сказала, що це важко. Як виявилося, вона все передбачила. Чи це мудрість предків?
Поки я про це думав, я дивився крізь запотіле вікно на людей, які бігали навколо.
Стілець поруч зі мною зі скреготом посунувся по підлозі.
_Опа._
Лі Су Бін, яка підійшла з кухлем, так невимушено сіла поруч зі мною.
— Ем, Лі Су Бін?
— Так, Даїн.
— Ти не збираєшся кататися на атракціонах?
Запитав я, а вона відповіла.
— Ех, так. Для мене це трохи важко... і Даїн, тобі буде нудно самому.
Вона злегка посміхається, говорячи це.
Я завжди вважав, що Лі Су Бін — справді хороша людина, і поки я базікав із нею, час пролетів швидко.
Я трохи відновив сили й приєднався до всіх.
— Добре, оскільки Даїн сказав, що не може кататися на атракціонах, давайте підемо туди!
— Куди?
— У кімнату страху!
І ось нашою наступною ціллю стала кімната страху.
У нашому домі теж є привид, його звуть Лицар Смерті. Смерть є в його імені, хоча він спить у моєму персні.
У будь-якому випадку, нашою наступною зупинкою була кімната страху.
Оскільки ми не могли зайти всі разом, ми розділилися на дві команди. Я пішов із Со Ін та Лі Су Бін, а інші — з Бек Ин-Воль.
Персонал провів нас у суцільну темряву, де за допомогою ліхтарика ми ледь могли бачити обличчя один одного.
Атмосфера була дуже моторошною, оскільки в темряві не було видно жодної речі, а сама ця споруда виглядала такою великою ззовні...
Я раптом трохи хвилююся за Чхве Се Хі та Сен Джаянг. Хіба вони не злякаються і не нападуть на привида?
— Ааааах. Даїн, тобі не страшно?
Тим часом Со Ін вхопилася за мою праву руку обома долонями й сказала, що їй страшно, але її обличчя посміхалося, наче їй було весело. Вона не вірить у забобони, тому що вона інженер... Десік засмутиться, якщо побачить її...
Бек Ин-Воль також виглядає наляканою, але вона практикувала магію, тому її не злякаєш якимось привидом, або, можливо, вона звикла спілкуватися з духами, бо вона шаманка.
Що стосується Лі Су Бін, вона нічого не говорила відтоді, як прийшла сюди, але все одно виглядала спокійною. Напевно.
— Даїн, концепція тут, мабуть, занедбаний будинок. Подивіться на деталізовані дерев'яні вироби знизу. Це скелет! Це так страшно.
"!"
Со Ін... ти не повинна говорити такі речі з посмішкою, щоб це виглядало переконливіше.
Со Ін усе ще тримала мої руки зв'язаними, і ми зараз майже обіймалися.
Більше того, коли Со Ін імітувала свої крики раніше, здається, Лі Су Бін злегка здригнулася й підняла плечі...
Я продовжував іти, покладаючись на світло свого ліхтарика, і, нарешті.
— Кхаааааааааааааааах!
Перший привид раптово з'явився з-за шафи.
Жінка, одягнена в білий халат, як у Бек Ин-Воль, із затиснутими попереду руками та розпущеним чорним волоссям, мчала в наш бік.
— Кхааааааааааааааааххххххххххххххххххххххххххххххх!
Побачивши це, Со Ін дуже злякалася й побігла в протилежному напрямку, кричачи на всю кімнату. Ця ситуація занадто кумедна.
Я відчув, що моє серце трохи тьохнуло, але вирішив тримати це в таємниці. Я думав, що шафа була просто бутафорією, але чому вона справді відкрилася?
Ми втекли в напрямку вказівної стрілки й зупинилися лише тоді, коли зрозуміли, що привид, вірніше, студент на підробітку, одягнений як привид, більше не переслідує нас.
— Вау. Даїн, це страшно, але весело, ходімо далі!
Со Ін тепер говорила це з блискучими очима, поки Бек Ин-Воль також тихо посміхалася, оскільки саме лише споглядання за захватом Со Ін робило її щасливою.
— Будьте обережні, чим далі ми йдемо, тим страшніше стає, і ви ж знаєте, що не можна кидати бомби в привидів, правда?
— Хе? Я в нормі...
— Тоді ти ж знаєш, що не можна використовувати магію, правда?
Я посміхнувся, поки дві дівчини йшли вперед, весело базікаючи про це.
Ну, принаймні здається, що їм весело. Тож ось які вони — двадцятирічні, які можуть хихикати від самого лише кочення опалого листя.
— Лі Су Бін, ходімо.
Сказав я і озирнувся на Лі Су Бін.
— Так, ходімо.
Лі Су Бін нерішуче відповіла на мої слова, і вираз її обличчя був...
— Лі Су Бін, ти в порядку?
— Що? О, я в повному порядку, Даїн, ходімо.
Вона посміхалася, але її обличчя чомусь трохи зблідло. Здається, вона також покрилася холодним потом.
Можливо, їй страшно.
Вона, схоже, не хоче цього визнавати, оскільки каже мені, що все добре, і закликає йти далі. Ця Лі Су Бін була трохи іншою.
— Розумію. Давай поки що підемо разом.
Я пішов слідом за нею в глибини кімнати страху.
— Кхаааааааааааааааах!
— Моя нога... Віддай мою ногу!!!
З'являлося все більше й більше привидів, і оскільки це був ще один платний атракціон у парку розваг, їх тут було чимало.
Спочатку я був приголомшений, але потім звик, і тепер мені хотілося аплодувати працівникам на підробітку за їхню самовідданість. Со Ін та Бек Ин-Воль уже увійшли в азарт і зникли попереду.
— Я... Даїн.
— Га?
Це був уже четвертий привид, якого я зустрів, і Лі Су Бін, яка тихо йшла ззаду, покликала мене, а потім схопила за комір.
— Іди зі мною.
Коли вона це сказала, вона злегка плакала.
О, вона, мабуть, дуже сильно злякалася.
— Добре. Давай підемо разом.
Я відповів їй широкою посмішкою, а потім пішов поруч із нею, ближче, ніж раніше.
Коли Лі Су Бін трималася за мій комір однією рукою, хоч я і був збентежений, а кінчики моїх вух почервоніли.
Але що більше я чимось насолоджуюся, то сильніше в мене з'являється погане передчуття, але, гадаю, це просто такий настрій.
...
У той самий час Стардаст барабанила пальцями по столу, схвильована чимось.
Щось, щось зловісне.
Щось змусило її усвідомити, що вона повинна діяти.