Розділ 276:
Темний простір.
— Ха.
Стардаст ширяла в цьому дивному просторі, де не могла бачити, куди прямує.
Поки вона не досягла своєї наступної мети, вона розмірковувала про те, що щойно побачила.
"..."
світ, де все було таким самим, як у її власному, але чомусь усе було не так.
Світ, де так багато катастроф, запобігти яким їй вдалося, вона взагалі не змогла зупинити.
І причина, чому той світ, на відміну від її власного, так дощенту розвалився.
Найсуттєвіша, єдина різниця між ним та її світом.
полягала в тому, що там не було Егостика.
Вона пробурмотіла цю думку, поки її несло саму в темряві із заплющеними очима.
"Різниця лише в одній людині."
"Єдина відмінність, яка змінила долю обох світів."
"Лиходії, яких він убивав на власний розсуд, стали б лиходіями S-класу, які винищили б тисячі людей у майбутньому, якби він цього не зробив."
"Катастрофи, в які він втрутився і яким запобіг, відбулися б без нього, привівши країну до майже повного знищення."
Тільки тоді, коли Стардаст побачила світ без нього, вона нарешті знову усвідомила, наскільки важливим він був для неї.
"...Егостик."
Так.
Якщо подумати, лише він завжди приходив до неї в часи криз, коли здавалося, що всьому кінець.
Коли вона думала про це, то згадувала всі ті випадки, коли була разом із ним.
Коли вона думала, що не зможе зупинити падіння літака, він зателефонував їй і додав відваги.
У підвалі лабораторії корпорації Хан Ін він ризикнув своїм життям, щоб прийняти удар замість неї.
Коли корпорація Хан Ін прибула з гігантською зброєю, він захопив її та зупинив їх.
Коли Місячна Шаманка атакувала місто штормом, він з'явився в останню мить, щоб зупинити її та забрати з собою.
Коли Король Демонів прийшов убити її, він з'явився нізвідки, щоб зупинити його та перемогти.
В усі ті моменти Егостик завжди був поруч із нею, коли вона перебувала в кризі.
Він навіть зайшов так здалеку, що ловив або полював на інших лиходіїв замість неї.
Навіть під час інциденту з Місячними Вратами він прийшов їй на допомогу зі своїми людьми.
Вона прокручувала це в голові знову і знову.
Нарешті вона впорядкувала свої думки.
"Без нього мільйони, десятки мільйонів загинули б."
"Тож... Він не лиходій?"
Сама того не усвідомлюючи, подумала вона.
"Влаштовує терор, але ніколи не шкодить цивільним."
"Він знищував інших лиходіїв, рятував незліченні життя."
"хто завжди заступався за неї, коли вона була в небезпеці?"
"Можливо, він більше герой, ніж лиходій."
Коли вона думала про це, то блукала крізь цей дивний простір.
"Тож, куди мені йти звідси? Мені подобається ідея думати про Егостика, але я не впевнена, чи зможу взагалі повернутися туди, де він."
"Я сподіваюся, що зможу повернутися і не застрягну в цьому дивному просторі назавжди."
Саме це уявляла собі Стардаст, але в ту саму мить вона побачила знайоме обличчя.
Так. Причина, чому вона все ще була живою, на відміну від своєї копії з іншого світу. Справа була в цьому.
Це завжди було тому, що в подібні моменти він простягав їй руку.
"Я дуже сильно покладалася на нього у своєму житті."
Подумала вона про себе із самокритичною посмішкою.
Чому вона не усвідомлювала цього раніше, чому завжди думала про нього так негативно?
А потім, у самий останній момент, вона згадала обличчя Егостика.
"Але я нічого не можу з собою вдіяти. Усі ці роки, коли я думаю про це, коли марно сподіваюся, наче щоб довести, що це не марно. Наче щоб наполягти на тому, що я вірю в себе — тому що він завжди з'являвся переді мною, яскраво посміхаючись, і я не могла ненавидіти його, навіть якби хотіла. У його присутності я почувалася в безпеці."
"Я сумую за тобою."
І в ту мить, коли вона про це подумала.
Хваак.
Раптово перед її очима спалахнуло біле світло.
Налякана раптовістю ситуації, вона розплющила очі, і те, що з'явилося перед нею, було...
— Ха-ха, Стардаст, що ти тут робиш?
Одягнений у чорний капелюх із білою маскою, що закривала половину обличчя, загорнутий у чорний плащ і випнувши зуби.
Вона пам'ятала... і сумувала.
— Я тут, щоб урятувати тебе, Стардаст.
Її власний лиходій.
Її власний... Заклятий ворог ширяв над темрявою, простягаючи їй руку.
Це був Егостик.
Бачачи його таким, Стардаст подумала, заціпенівши від подиву:
"Ти знову прийшов заради мене."
Вкотре, це завжди був він, хто відкривав їй свою долоню в скрутну годину.
Бачачи, як він так посміхається, вона подумала про себе:
"Ти."
"Як я можу, ти мені не подобаєшся?"
"Як взагалі?"
"Як ти можеш мені не подобатися?"
Знав він її думки чи ні, Егостик, усе ще посміхаючись, простягнув їй руку.
— Стардаст, ходімо тепер додому.
— До нашого дому.
І дивлячись на нього так, вона посміхнулася, не в силах стриматися, і подала йому руку.
— Так...
І ось так її рука та його рука нарешті знайшли одна одну, але перш ніж вона встигла повністю відчути тепло, навколо них спалахнуло біле світло, і їхні постаті зникли з цього простору.
Тепер настав час разом повернутися до дому, з якого вони прийшли.
До їхньої Землі.
— Даїн! Даїн!
Стардаст потрапила під удар заклинання, накладеного Місячним Лордом, і полетіла крізь врата.
Після чого вона зникла, а Егостик кинувся слідом за нею під чорним небом, серед зруйнованих міст вони стояли в безладді.
— Гей... Ти, покидьку, що ти зробив!
— Кххх... Ааааааааааааааааааааааах...
Очі Електри скляніли, коли вона спостерігала, як Егостик зникає перед її очима, і, наче блискавка, вона кинулася на цього виродка, схопила його за горло і почала трясти.
Він ковтав ротом повітря, а потім відкрив рота, щоб заговорити з підлою усмішкою:
— Хахаха... Хахахахаха! Уже занадто пізно для вас, хлопці. Тепер вони вічно блукатимуть в іншому вимірі, де й помруть, і ви більше ніколи не побачите його обличчя. Хахахахахахаха!!!
— Не грайся зі мною! Поверни його звідти!
— Кхахахаха, кхахахаха, кхахахаха, кхахахаха...
Не в силах стримати свій гнів, Електра швиргонула Місячного Лорда на землю.
У групі, що оточувала його, з'явилося зловісне відчуття хвилювання.
"Я більше ніколи не побачу Даїна?"
Світло в очах Хан Со Ін уже давно зникло.
Інші учасники групи також відчули зловісне передчуття і почали хвилюватися, але якраз коли вони були готові зламатися.
Місячний Лорд, який упав на землю і стікав кров'ю з рота, подивився на них, спершись руками об землю, і закричав:
— Так! З цим покінчено назавжди. Що б ви, хлопці, зі мною не робили, вони не зможуть повернутися. Прощавайте навіки! Хахахаха!
І з цими словами відлунював лише маніакальний сміх Місячного Лорда, а решта групи повільно розходилася в розпачі, але саме тоді.
— Хто це не повернеться?
— Кхахаха!!! Га?
— Ух! Усі подивіться туди, вгору!
У цей момент у темному небі з'явилися овальні врата яскравого білого світла.
Звідти, наче він просто ходив трохи погуляти, усміхнений Егостик і Стардаст, тримаючись за руки, невимушено з'явилися з тих повітряних врат.
— Даїн!
— Так, я повернувся. На щастя, мене не було зовсім трохи.
Він приземлився на землю так само невимушено.
Повернувши голову, він випнув зуби в бік Місячного Лорда, який дивився знизу вгору з роззявленим від невіри ротом.
— Тож твій останній крок увінчався успіхом?
— Немає жодного способу, щоб ви змогли вижити в бурхливому потоці того виміру в людському тілі...
— Це спрацювало, то чому б і ні? У будь-якому випадку, більше тут нічого робити, чи не так?
— Це... це...
Сказавши це, він змахнув рукою, телекінетично схопивши тіло Місячного Лорда прямо з повітря, а потім невимушено витяг пістолет зі своєї руки.
— У будь-якому випадку, тепер, коли ми закінчили, припини бути потворним і балакучим. О, і...
З цими словами він озирнувся в пошуках камери, що лежала з одного боку, телекінетично підняв її і посміхнувся в об'єктив.
— Пані та панове, настав час для сьогоднішнього сюрпризу від Егостика. Чи всі ви весело провели час, розправляючись із Місячними Вратами?
— Думаю, на цьому ми завершимо на сьогодні.
— Бувайте всі!
— Ти!
І з цим останні слова лідера.
_Бах._
З одним пострілом його тіло рухнуло купою.
Наступної миті десятки й сотні магічних кіл з'явилися з землі й засяяли.
_Хуа, хуа, хуа._
Водночас врата в небі почали зникати одні за одними, і незабаром темний місяць у небі зник, коли зійшло сонце.
Його біле світло омило всіх, хто там стояв, вимальовуючи їхні силуети на тлі міста.
Трансляція була закінчена.
Нарешті з Місячною чумою від Місячної Церкви було покінчено.
Під посвітлілим небом Стардаст подивилася вгору, щоб побачити профіль Егостика, який тихо хихикав.
Стардаст подивилася на нього і подумала про себе:
"..."
"Зрештою він сам знищив його і відвернув цю катастрофу."
"Завдяки йому були врятовані тисячі, ні, десятки тисяч життів."
"І не тільки зараз, але й раніше також. Через нього світ був урятований."
"Чи дійсно ми можемо називати його просто лиходієм?"
— Хм?
Коли вона про це подумала, то дещо усвідомила.
"Що, якщо... що, якщо... що, якщо... що, якщо... що, якщо... що, якщо... що, якщо... що, якщо... що, якщо?"
"Якщо я зараз ближче до нього, у цьому ж немає нічого поганого?"
Подумала вона про себе.
"Це нарешті закінчилося..."
Після перемоги над Місячним Лордом я знову подивився на посвітліле небо і зітхнув із полегшенням.
Знадобилося багато часу, щоб зупинити Місячну Церкву та катастрофу, яку вони спричинили.
Тепер я можу деякий час відпочити спокійно. В оригіналі Стардаст витрачає деякий час на відбиття монстрів, які з'являлися з врат наприкінці Фази 2, але тепер такого немає. Оскільки ця подія зникла, немає жодного шансу, що щось станеться найближчим часом.
"Хм?"
Подумав я про себе, і раптом до мене дійшло.
Со Ін у будь-якому випадку була босом Фази 3, тож, по суті, я вже вирішив найбільшу проблему Фази 3.
"Хіба це не нормально для мене — піти на пенсію прямо зараз?"
Подумав я про себе.
— Криза Місячних Врат, яка розпочалася в Південній Кореї, нарешті підійшла до кінця.
— Повідомляється, що провідні країни світу зараз роблять усе можливе, щоб упоратися з монстрами, що залишилися, та зайнятися післявоєнною відбудовою міст.
— Пряма відеотрансляція, яку вів лиходій А-класу Південної Кореї, Егостик, зібрала десятки мільйонів переглядів та викликала величезний інтерес за кордоном.
— [Ексклюзив] Стардаст та Егостик підвищені до Героя S-класу та Лиходія S-класу відповідно.