Розділ 275:
— Даїн, Даїн.
— Що таке, Со Ін?
Це сталося дуже давно.
Я працював за своїм ноутбуком у вітальні, а Со Ін лежала на дивані, закинувши ноги мені на коліна, і читала комікс.
— Ти знаєш про паралельні всесвіти?
— Паралельні всесвіти? Чув про таке. А що?
— Та ні... Ну, знаєш, теорія паралельних всесвітів, де існують інші виміри Землі.
Со Ін пояснила, що прочитала про це в коміксі.
Коли я почув це, то усвідомив, що сам насправді з іншого виміру, якщо не з паралельного всесвіту.
Вона закрила книгу, подивилася в мій бік, випнула зуби і сказала:
— Тож десь у цьому світі є світ, де Даїн молодший за мене, а я його старша сестра? Це світ, де Даїн називає мене старшою сестричкою!
Сказала вона це сама собі із захватом.
Вона просто описувала Хан Со Ін з паралельного всесвіту, якій було понад 170 років, тож мені залишалося лише похитати головою і сказати:
— Ем... Ні, я не думаю, що такий світ існує.
— Що? Чому, це цілком можливо!
— Ех.
Мені було важко пояснити це Со Ін, яка тупала ногами від роздратування через мої слова.
У будь-якому випадку, суть полягає в тому, що той світ хоч і схожий на Землю, але вся решта світу абсолютно інша. Інакше кажучи, навіть якщо існувала нормальна Земля, на якій перебував я, або кишачий монстрами місячний вимір... Я не думаю, що існує паралельний світ, який лише злегка відрізняється від цього.
Часова лінія в цьому світі явно одна. Спочатку я неясно замислювався, чи є інші, але що більше я дізнавався про цей світ, то більше це усвідомлював.
Ага.
Мені раптом згадалися ці колишні пустощі з Со Ін.
Я йшов слідом за Стардаст, яка зникла в повітрі після раптової атаки Місячного Лорда, увійшовши в дивний портал.
Ух-ух-ух-ух.
Подумав я про себе, падаючи із заплющеними очима у вир невагомості вимірного потоку.
"Де я, в біса, опинився?"
А потім перед моїми очима спалахнуло біле світло, і я знепритомнів.
О Боже мій.
Я не знаю, скільки часу минуло.
Усвідомивши, що лежу десь на землі, я якось спромігся підвестися, тримаючись за свою голову, яка розламувалася від болю.
Принаймні я десь перебуваю.
Але куди, в біса, я впав?
Я заточився на ногах і розплющив очі.
Переді мною...
"Га?"
Не було нічого, крім суцільної білизни повсюди.
"Що це таке?"
Пробурмотів я про себе, розглядаючи цю картину.
Це був дивний простір із пласкою білою підлогою, яка тягнулася нескінченно.
Я був приголомшений цим дивним світом, який зовсім не був схожий на реальний.
— Ти прокинувся.
Позаду себе я раптово почув чоловічий голос.
Коли я повернувся з цією думкою, що ж я побачив?
Це був чоловік із довгим чорним волоссям до самого попереку, одягнений у білий шовк, із виточеним обличчям.
Одягнений у щось схоже на вбрання місячного шамана, він сидів перед дерев'яним столом.
Я подивився на таємничого чоловіка, який мав безтурботний вираз обличчя, і не міг не запитати:
— Хто ти такий?
При моїх словах він із тихим зітханням відклав свій пензель.
Нарешті чоловік подивився в мій бік, і його червоні очі зустрілися з моїми.
Я похитав головою від дивного відчуття, яке відчув на мить, коли він відкрив рота і тихо звернувся до мене:
— Бог Місяця.
— ...
Його голос відлунив крізь білий простір.
— Ех, що?
Спалахнувши від подиву, я зміг лише повторити за ним.
Це була моя перша зустріч із богом цього світу.
Таємничий, одягнений у шовк чоловік із довгим чорним волоссям назвав себе Богом Місяця.
Побачивши розгубленість на моєму обличчі, він зітхнув і знову відкрив рота:
— Ну, ха-ха, я й сам тільки-но прокинувся, тому трохи дезорієнтований. Я перебував у глибокому сні й злякано прокинувся від відчуття руйнування вимірних бар'єрів.
Він підвівся на ноги і подивився на мене хитромудрим поглядом, перш ніж продовжити:
— Минули тисячоліття з того часу, як я розмовляв із людиною. У будь-якому випадку, коли я прокинувся, ти опинився у вимірній тріщині, і я врятував тебе, дитя зірок. Менше з тим...
Він зробив паузу, замислився на мить, а потім заговорив:
— Я запечатав діру у вимірній стіні, і хоча мої сили ослабли і я не зміг зробити все за один раз, діра, яка з'єднує ваш світ із моїм, має закритися з часом.
— Ех, дякую?
— Немає потреби мені дякувати. Ти зробив те, що мусив. Менше з тим...
Він знову мовчки подивився на мене після цих слів, а потім відкрив рота, щоб заговорити, і повернув голову до мене:
— Смертному не принесе нічого хорошого перебування в цьому божественному просторі, тому тобі краще швидше повернутися. Я прокладу тобі шлях, а далі...
— Ех, почекай.
— Хм?
Він подивився вниз, на мить заінтригований моїми словами.
Я важко ковтнув слину перед ним.
Бог, Бог Місяця.
В оригінальній історії він згадувався лише за іменем, але ніколи не з'являвся особисто. Була лише згадка про нього як про бога знань, який завідував магією та вимірами.
Тому я знав про нього дуже мало.
Я вже знав, що інші боги були людськими істотами, але існування Бога Місяця залишалося невідомим. Усе, що я знав, — це те, що він розірвав зв'язки зі смертним світом і його не видно до самого кінця оригінальної історії.
— Ти справді не маєш наміру втручатися в справи смертних?
Тому я поставив йому це запитання.
З трьох богів, які існують у цьому світі, він найменш присутній, хоча саме він приніс людству вивчення магії, але навіть це вже давно затьмарено суперсилами.
На відміну від двох інших богів, які дбали про людей, цей був по-справжньому байдужим. Я навіть не бачив його в оригіналі.
Він на мить замовк після мого запитання.
Потім, знову мовчки подивившись на мене, заговорив:
— Я вже дуже давно вирішив, що більше не буду втручатися в людський світ. Не те щоб я взагалі міг це робити тепер, враховуючи обмеження.
— Ось як?
— Так.
Він на мить замовк, а потім сказав:
— Звісно, це не означає, що я хочу кінця вашого світу.
Додав він наприкінці, а потім, злегка посміхнувшись мені, промовив:
— І, дитя зірок. Я вважаю, що ти й так уже чудово справляєшся зі своєю роботою.
— ...
Я на мить втратив дар мови, не знаючи, що йому відповісти.
Ні. Звідки він знає, що я зробив? Він же сказав, що тільки-но прокинувся.
Незалежно від того, знав він мої думки чи ні, він продовжив:
— Усе ж, я допоможу тобі настільки, наскільки зможу. Я не знав, що ті, хто видає себе за моїх послідовників, з'єднають вимір монстрів, яких я створив для своїх експериментів, із вашим світом, тому я зроблю все можливе, щоб запобігти цьому, і зміцню вимірні бар'єри.
— Зрозуміло.
Я вирішив залишити це так.
Зрештою, саме усвідомлення того, що Бог Місяця не є ворогом, уже саме по собі було великим здобутком.
І чомусь він демонстрував мені прихильне ставлення.
— Більше перебувати тут небезпечно. Думаю, тобі час іти.
Сказавши це, сидячи за дерев'яним столом, він підняв свій пензель і вказав в одному напрямку, після чого посеред білого простору з'явився фіолетовий портал.
— Донька Зірок, ти прийшов сюди в її пошуках. Я з'єднав тебе з місцем, де вона перебуває, тому прямуй туди.
— Розумію, дякую.
Сказав я і підвівся на ноги.
Ще до того, як він заговорив, у мене вже починало злегка паморочитися в голові, а моє тіло почувалося дивно. Я не знав, що саме зробив Бог Місяця і чи справді я перебував у Божому просторі, як він сказав, але здавалося правильним піти. Бог Місяця, схоже, був не в тій позиції, щоб розповідати мені щось більше.
З цими думками я підвівся зі свого місця і попрямував до порталу, але прямо перед тим, як я ступив у нього, Бог Місяця все ще тихо щось робив, навіть не дивлячись у мій бік.
І
Його голос пролунав позаду мене в останній момент:
— Моя донька, Місячна Шаманка. Дякую, що врятував її.
Я на мить зупинився, слухаючи його слова.
— Прошу.
З цими словами я ступив крізь портал.
Негайно мене зустріла смутно знайома картина темного простору.
Єдина відмінність полягала в тому, що завдяки чомусь, що зробив Бог Місяця, я міг бачити попереду, замість того щоб бути знесеним вимірним потоком.
Крокуючи вперед, я побачив знайоме жовте світло вдалині й захихотів, пробурмотівши собі під ніс:
— Правильно. Мені вже час повертатися.
Я так нервував через цю несподівану зустріч із Богом Місяця і витратив занадто багато енергії. Ха. Час покласти край цьому надокучливому сценарію з Місячними Вратами.
Я заберу Стардаст і повернуся до нашого дому.
З цією думкою я щодуху побіг назустріч падаючому жовтому світлу, щоб урятувати її.