Розділ 272:
Я летів крізь бурхливе нічне небо, відчуваючи холод над собою та повсюди навколо…
— Вау, я зараз помру…
— Давайте всі атакувати зліва!
— Ведіть їх сюди, ведіть їх сюди!
Усі герої Корейської Асоціації та всі лиходії «Его-Стрім» билися проти монстра.
— Гаххххххххххххххх!
Останній ворог, що мав покласти край цій катастрофі, — Місячний Монстр. Схожа на дракона істота, яка була вищою за будь-яку будівлю, масивною, як гора, і могла закрити собою все небо.
Кожен бився з усіх сил.
_Виття._
_Кхаааааааааааааааах._
Вибухи гриміли то тут, то там, супроводжуючись спалахами світла під синяво-чорним небом, де самотньо висів білий місяць.
— Хмф. Давненько я так не рухався.
— Більше того… Хмф… Він сильніший, ніж я думав…!
Бурулька, що стріляла світло-блакитним льодом… Тіньовий Блукач, який блукав нічним небом, атакуючи своїми тінями, а посеред усього цього наші союзники з «Его-Стрім» продовжували битву зі спалахами світла.
— Ось вона, сила сучасної науки…!
Со Ін на гігантському білому роботі-меху заввишки приблизно з голову монстра штурмувала повітря.
— Хахахахахаха!
Електра, Чхве Се Хі, літала навколо, вивергаючи блискавки зі свого тіла й шалено сміючись, наче вона була найзавзятішою з усіх.
_Гррррррр!_
— Ні…! Вона якась страшна…?
Міст, Сен Джаянг, випускала фіолетові іскри, шалено ухиляючись від атак гігантського монстра, натягнувши капюшон.
— Кхаааааааааааааааах!-
Шин Рьон, яка трансформувалася в білого дракона, літала навколо звіра, атакуючи його своїм подихом та хуртовинами. Як виявилося, саме вона збирала на себе найбільше агро.
— Кхахаха! Ніколи в житті я не стикався з таким величезним ворогом!
І Лицар Смерті, який завдяки своєму безсмертю безстрашно стояв на плечі звіра, пиляючи його своїм мечем.
— Сен Джаянг, допоможи мені!
— Хахахаха!
— Ух… Баф!
А ще там були наші учасники ПВК, які дошкуляли йому, щосили атакуючи його ноги.
Це було підбадьорливе видовище — бачити, як усі вони, люди, які раніше не мали нічого спільного один з одним, працювали разом проти одного ворога.
Так… Саме це я і хотів побачити, і саме тому так наполегливо працював, щоб зібрати всіх разом.
— Гахххххх!
Щоб дійти до кінця цього світу, зрештою, ми мали здолати гору під назвою Місячні Врата.
І я, разом із нашою цілителькою Ха Юль, був там, щоб допомогти їм, стріляючи срібними кулями, світловими гарматами та всім іншим, що було під рукою.
У перервах я телепортувався до кожного, зцілюючи та посилюючи їх за допомогою Ха Юль.
— Даїн, хіба ти не занадто виснажуєш себе?
— Все гаразд, все гаразд. Ха, ха, все в порядку.
Позаду себе я чув стурбованість Ха Юль, але лише посміхнувся і сказав, що все добре.
"Добре. Я беріг свої сили для цього дня… хоча відчуваю, що вони вже повністю вичерпалися."
Пробурмотів я про себе, піднімаючись у небо і дивлячись униз, притримуючи капелюх на голові.
Гігантський звір височів у самому центрі міста, а десятки моїх компаньйонів билися навколо нього, сяючи різними кольорами світло-блакитного, жовтого, чорного та фіолетового світла, протистоячи йому.
Насправді я знаю, що їхні атаки не завдадуть йому особливої шкоди.
Він практично несприйнятливий до їхніх здібностей, тому навіть усіх наших зусиль недостатньо, щоб його здолати. Він не просто так є фінальним босом цього лиха.
Але
Цього достатньо, щоб привернути його увагу та відволікти.
І час, який я виграв…
Я мовчки посміхнувся, спостерігаючи, як жовте світло прорізає темне небо, поки летів до звіра.
...Так.
Таким чином Стардаст може атакувати чисто, без жодних перешкод.
_Кхаааааааааааааааах!_
Спалах жовтого світла, досить яскравий, щоб освітити темне небо, виривається з самого центру істоти, після чого лунає її крик.
— Кхаааааааааааааааахххххх!
Так. Це воно.
Цей гігантський звір в оригіналі є одним із так званих "Звірів Місяця", тобто творінням богів.
У нього є серйозна проблема: він несприйнятливий до всіх здібностей, які Місячний Лорд якимось чином умудряється контролювати в цей час.
В оригінальній історії майже кожен живий герой S-класу у світі, починаючи зі Сполучених Штатів, не зміг його перемогти.
Стардаст, однак, інша.
Стардаст стоїть окремо від решти героїв, тому що походження її сил відрізняється від інших. Її сили були дані їй богинею, спеціально для неї. Сила зоряного світла, яка докорінно відрізнялася від інших здібностей.
Її атака влучила прямо в ціль.
Ось чому я так шалено діяв, щоб розвинути її якомога більше до цього моменту.
І зараз
_Кхаааааааааааааааах._
_Кхаааааааааааааааах._
— Хммм…
Пробурмотів я собі під ніс, спостерігаючи за цим палаючим жовтим спалахом.
О так. Стардаст зараз справляється просто чудово.
Усе, що я зробив досі, не було марним.
"…Кількість глядачів досі шалена."
У мене більше немає сил тримати камеру, тому я закріпив її на перилах сусідньої будівлі, але кількість глядачів продовжує зростати.
Я ввімкнув вікно чату з цікавості і був здивований, побачивши повідомлення всіма мовами світу. Практично весь світ спостерігає…
Так. У будь-якому випадку, давайте викладемося на повну до самого кінця.
Щоб перемогти цього Місячного Монстра, повернути Місячного Лорда та покласти край усій цій історії з Вратами.
З цією думкою я знову стрибнув із даху разом із Ха Юль і телепортувався назад до звіра, який розмахував своїм м'ясистим тілом.
...Ну так. Думаю, я просто помру сьогодні. Що за життя.
— Гей, ти в порядку?
— Я в нормі. Іди підлікуйся, поки є можливість.
— Я…
Чхве Се Хі підлетіла до мене з таким стурбованим виглядом, і я наказав Ха Юль зцілити її, поки сам знову обхопив рукою Бегемота, готовий допомагати їм.
— Усі, женіть цю тварюку сюди!
— Гей, Стардаст, його спина відкрита, атакуй сюди!
І все в такому дусі.
— Гей, Десік, мені потрібна допомога тут!
— Гей, Егостик, я запускаю ракети туди, ти зможеш ухилитися?
І все в такому дусі.
— Хех-хех-хех!
— Гаххххххххххххххх!
Кінець битви проти ворога, який здавався нездоланним, уже був на горизонті.
...Звісно, я також починаю бачити свій власній кінець, адже я ось-ось упаду від виснаження.
Врятуйте мене.
— Ха, ха…
_Спалах. Спалах._
— Кхаааааааааааааааахххххххххххххххххххххххххххх!*
— Усім обережно!
_Пурр. Пурррр._
— Ух…
Летячи в темному небі, Стардаст зціпила зуби.
Битва тривала вже досить довго, оскільки через штучне чорне небо неможливо було визначити, скільки часу минуло, але здавалося, що минула вічність.
Руїни центру міста, зруйнованого в битві зі звіром, уже були колосальними, але це не означало, що немає позитиву.
Нарешті здавалося, що звір ось-ось упаде.
— Забирайся, забирайся, забирайся, забирайся!
Масивний, схожий на дракона звір із палаючими фіолетовими очима ревів, поки небо не розлетілося на шматки.
Одне з його крил тепер було повністю відірване, і велика частина його тіла була зруйнована, хоча він виглядав виснаженим, але це робило його лише лютішим.
— Ехххххххххх!
— Гей, місс Героїня, ти в порядку?
...І тепер він націлився на неї з особливою запеклістю.
Стардаст важко дихала, виконуючи акробатичні трюки в повітрі, ухиляючись від атак магічних кіл та кидків звіра, який летів на неї.
— Гей, сюди!
— Ааа, перестань дивитися на неї і подивися в мій бік…!
А тим часом її товариші-герої та лиходії з «Его-Стрім» зосередили свої атаки на монстрі.
...Насправді, якби не вони, вона б уже давно впала під його натиском. Вони відволікали його від неї, дозволяючи їй зберегти якомога більше витривалості, але цього вже було недостатньо.
Звір тепер повністю усвідомлює, хто є найбільшою загрозою для нього, і, як наслідок, лише сама Стардаст зазнавала невпинних атак.
Інші вже були виснажені, і, як і у неї, їхні рухи були повільнішими, ніж раніше.
— Хмф, хмф, хмф…
Вдалині, летячи в повітрі, Егостик був уже майже живим трупом.
...Він не послухав мене, коли я сказала йому відпочити, коли ми зустрілися на півдорозі, і продовжував діяти. Схоже, з такими темпами у нього можуть бути серйозні проблеми.
"Так…"
Думаю, мені доведеться покласти цьому край.
Ні. Це має бути зроблено. Якщо я чекатиму довше, для всіх присутніх тут може виникнути величезна небезпека.
"…Стан звіра, схоже, майже на межі…"
Звісно, я також була на межі.
Останнім, фінальним спалахом сили я маю завдати потужного удару.
— Ха, ха, ха….
Подумала вона, спостерігаючи за схожою на сонце силою, що яскраво палала навколо її стиснутих рук.
І з цією думкою вона подивилася на них усіх — особливо на виснаженого на вигляд Егостика — і наважилася.
Нарешті,
— Ххххххххххх-!
Вона кинулася на нього з усієї сили, зціпивши зуби й виставивши вперед кулаки.
_Кхааааааааааааааааххххххххххххххххххххххххххххххх!_
Її кулак зіткнувся з тілом істоти, і яскраве світло, сліпучо-жовте, на мить освітило все місто.
— Агххххххххххх!
Мученицькі крики гігантського звіра відлунюють по всьому місту, розриваючи вуха кожному.
Нарешті ця довга, довга битва закінчилася.
— Вау…
_Гррррррррр_
У небі, після спалаху світла, достатньо яскравого, щоб освітити цілу країну, я пробурмотів собі під ніс, спостерігаючи, як звір з останнім розпачливим ревом розсипається на пил.
Ось і все.
Ця жахливо довга битва нарешті закінчилася.
— Ха-ха… Слава Богу.
— Даїн? Даїн, прокинься!
— Все гаразд, я ще не падаю.
Сказав я, дивлячись на Ха Юль, яка терміново кликала мене поруч.
...Я в нормі, якщо не зважати на трохи крові на голові та трохи крові з рота, куди мені прилетіло під час ухилення, але Ха Юль це виправила, тож усе добре.
Тепер я мушу триматися, оскільки все скінчилося не повністю.
З цими думками я залишив Ха Юль у безпечному місці й попрямував назад униз.
— ...Егостик. Привіт.
— Стардаст.
Я знову міг бачити її.
Її одяг був розірваний, і вона виглядала виснаженою, але все одно стояла, злегка посміхаючись мені, і я міг бачити її….
— Гей, ти почуваєшся краще?
— Ага, я в нормі.
Обійнявши її злегка, коли вона підбігла до мене, я знову відвів погляд.
Була лише одна причина, чому ми спустилися сюди.
_Кхах…_
Кратер, виритий глибоко в центрі місця, де стояв звір. Саме там перебував Місячний Лорд.
Чудово.
Тепер, якщо я зможу просто подбати про цього хлопця, все це закінчиться. Небо знову стане світлим.
З цією думкою я підійшов до Стардаст.
Вона пильно дивилася на мене з кам'яним виразом обличчя, потім зустрілася зі мною поглядом і кивнула.
"Добре. Настав час покласти край цим чортівським довгим стосункам."
Він уже нічого не може зробити тепер, коли виснажив усі свої сили. Йому просто доведеться померти.
З цією думкою я невимушено підійшов до місця, де він лежав, разом зі Стардаст.
Він стоїть на одному коліні, стискаючи свою палицю, його ноги тремтять, і він стікає кров'ю.
— Так… Ви…
Я випнув зуби, коли він, усе ще при тямі, підвів голову і побачив, що ми наближаємося.
— Ну ось і все. Тепер, коли ти закінчив зі своєю нісенітницею, що ще у тебе є? Здається, ти вже використав свою фінальну зброю.
— Ви… Бог, мій Бог, помститься за мене!
— Так, так, боюсь, що так.
Сказав я, невимушено витягаючи пістолет зі свого стегна.
Бачачи мене таким, Стардаст нічого не каже.
Усе правильно. Він мусить померти тут, щоб зупинити це лихо. Це єдиний шлях.
...Це нарешті закінчилося, ця друга фаза події з Місячними Вратами.
Як довго і як важко я намагався це зупинити.
Так. Нарешті я зупинив це як міг, із мінімальними збитками.
Тепер, навіть якщо я вб'ю цього сектанта, врата знову з'являтимуться одні за одними.
Подумав я, і в мені з'явилася надія.
...Можливо, я просто чогось не усвідомлював.
Я не усвідомлював, що у нього залишився останній трюк у рукаві.
— Кххх… Кхахаха!
Коли я перезарядив пістолет, він раптом засміявся, незважаючи на те, що мав би втратити всі сили.
Його палиця раптово засяяла, і він почав щось робити.
— Ви думаєте, що я помру сам!
І в ту мить, перш ніж я встиг зреагувати, земля піді мною почала яскраво світитися, тому я швидко телепортувався вбік.
— ….?
Замість мене білий портал з'явився на місці Стардаст поруч зі мною. Водночас спантеличений вираз обличчя Стардаст закінчився.
_Ох._
Вона зникла в ньому.
— Кхахаха! Врата в один кінець до будь-якого іншого аномального виміру. Тепер її немає. Вона ніколи не повернеться в цей світ, хахахаха!
Коли він це пробурмотів, моя голова на мить стала білою від шоку.
"Почекай хвилинку. Не робіть цього. Усе скінчилося, чому він робить це в самому кінці? Цього ніколи не було в оригіналі."
Але не було часу думати про це.
Добре. Я мушу врятувати її. Вона мій герой.
— Даїн!
— Гей, Егостик, куди ти йдеш!?
І ось так, без жодних вагань, я теж стрибнув туди.
_Бум-_
Врата зачинилися за моєю спиною.