Розділ 270: Наступ і оборона
Масивна вежа важко вимальовується під темним небом.
У ту мить, коли день перетворився на ніч, будівлю огорнув чорний дим, і в кліпнути оком вона народилася.
Оплот Місячної Церкви, місце під назвою Вежа Місяця.
Я, Ин-Воль і Стардаст летіли до вершини вежі, оскільки знали, що Місячний Лорд перебуватиме саме там.
Я фактично летів, з декількома телепортаціями по дорозі, але менше з тим.
Звісно, Місячна Церква знала, що ми наближаємося, і влаштовувала всілякі перешкоди... але Стардаст і Ин-Воль відбили їх усі. З донькою Бога Зірок з одного боку та донькою Бога Місяця з іншого — це цілком безпрограшний варіант.
До речі, усе це транслювалося в прямому ефірі.
Я не дивлюся в чат, готуючись до майбутньої битви, але... кількість глядачів була дуже високою, враховуючи весь цей хаос. Ні, можна сміливо сказати, що це була найбільша кількість глядачів за всю історію... Очевидно, деякі люди з непоганим інтернетом дивилися навіть з-за кордону. Гадаю, назва трансляції викликала агро, тому що ми збиралися вбити сектанта, який влаштував цю катастрофу.
У будь-якому випадку, ось так ми прорізали нічне повітря, поки нарешті не досягли вершини вежі.
— Хааа....
Дах гігантської вежі був пласким, без перил, схожим на почорнілий майданчик, і я нарешті, вперше в житті, зміг побачити його обличчя.
— А... ласкаво просимо.
Лиходій, який стояв на вершині цього світу, і той, хто завжди був найвпливовішим лиходієм в оригіналі, лідер Місячної Церкви, майстер магії та фанатичний вірянин Бога Місяця, Місячний Лорд.
_Так._
На самому протилежному кінці вежі, куди ми щойно ступили, стояв старий чоловік, підключений до десятків гігантських магічних кіл, оточений вірянами в білих шатах.
Я бачив його на фотографіях, але наживо він вражає ще більше.
Поки Стардаст і Ин-Воль стояли позаду мене, я випнув зуби і сказав йому:
— Місячний Лорд, я Егостик. Пані та панове, це Місячний Лорд, той, хто заварив усю цю кашу, голова секти, власне, бог місяця добереться до вас, якщо ви бовкнете хоч одне дурне слово.
Кажу я, дивлячись у камеру посередині, і відчуваю, як він починає смикатися.
— Як ти смієш так розмовляти з Всевишнім!
— ...Зупиніться.
Звісно, віряни поруч із ним розлютилися і спробували кинутися на мене зі своєю магією, але лідер підняв руку, зупиняючи їх.
— ...Ти.
— Все гаразд, Стардаст.
...Звісно, мені довелося зупинити Стардаст, яка скреготала зубами при виді них.
На щастя, вона почула мене і зупинилася, принаймні наразі.
Почекайте хвилинку. Ми транслюємо це на весь світ, хіба я можу показувати картину, де герой слухається лиходія і відступає?
...Та байдуже. Кого це хвилює під час надзвичайної ситуації? Давайте зосередимося на ворогу перед нами.
З цією думкою я прошепотів Стардаст, яка відступила:
— ...Будь ласка, будь терплячою, Стардаст.
Рано чи пізно тобі доведеться зробити крок уперед. Настане момент, коли тільки ти зможеш це зробити.
Я знову повернувся до Місячного Лорда і заговорив із ним:
— Тож... пане Місячний Лорд, ви щасливі після руйнування світу?
— Ти, покидьку... Ти, мабуть, почув про це від зрадниці поруч із тобою. Щасливий? О, так. Як я можу не відчувати повноти, очистивши світ згідно з волею Бога Місяця?
Місячний Лорд уперше в житті посміхається, говорячи це.
Магічні кола, що ширяють за його спиною, засяяли ще яскравіше, коли він чітко подивився в мій бік і проголосив:
— Я скажу це тут знову, і скажу це чітко.
— Що б ви тут не робили, вам ніколи не вдасться зупинити ці місячні врата.
— Вимірні стіни вже давно пробиті, і місячні створіння приречені переходити в цей світ на віки вічні.
— Та, що стоїть поруч із тобою, знає значення моїх слів.
— Цю чуму, цей апокаліпсис ніколи не зупинити. До того самого дня, поки ви всі не помрете.
— Це і є істина.
Він кидає на мене огидний погляд і криву посмішку.
Я теж знав, що його слова були правдою. Що я нічого не міг зробити, аби завадити їм перейти сюди, але це не означає, що немає способу їх зупинити.
І ось, коли його слова зависли над вершиною чорної вежі, де люто вив лише холодний вітер, я повернувся до Ин-Воль, яка мовчки стояла поруч зі мною, удаючи, ніби нічого не помічає:
— Місячна шаманко…. Чи правда те, що сказав цей старий?
— ...Так. Він правий.
Тихо відповіла вона, опустивши голову.
Почувши це, посмішка лідера Місячної Церкви стала ще кривішою, і він заговорив:
— Отже... Зрадниця знає, що у вас немає жодного шансу вижити.
— Розпач, розпач, розпач, назавжди... в муках... На тому світі!
І щойно він це сказав, раптово одним рухом руки...
— ...Почекай!
У цю мить Стардаст позаду мене щось крикнула.
Він миттєво змахнув рукою і несподівано розгорнув магічне коло в наш бік, випустивши шквал магічних снарядів.
_Пау, пау, пау, пау._
В одну мить чорний дах заповнився густим димом від атаки.
Після того, що здавалося вічністю атак, дим розсіявся, і все, що ми могли побачити, це...
— ….
Зціпивши зуби, я стояв перед Ин-Воль, яка захищала нас магічним щитом.
— Ха, ха, ти в порядку?
— …..Е, так.
На мій подив, там була Стардаст, яка підбігла до мене і обійняла ззаду.
В одну мить мене обійняла Стардаст.
...Ні, звісно, Ин-Воль уже заблокувала удар своєю магією, але Стардаст, яка цього не усвідомила, схоже, злякано кинулася на мене, щоб захистити...
Наче вважаючи, що ми не зможемо це зупинити, Місячний Лорд похмуро подивився на нас, а потім, повернувшись до Ин-Воль, яка стояла перед ним, насмішкувато промовив:
— Так... так. Зрадниця нашої Місячної Церкви, хоч ти й зрадила, я бачу, що твої магічні навички не заіржавіли.
— ....Місячний Лорд.
Ин-Воль повністю проігнорувала слова голови секти, продовжуючи тримати голову опущеною.
Уперше вона заговорила з ним злегка тремтячим голосом, називаючи його цим ім'ям.
— Хехе... Побувши з ним, ти навіть не впізнаєш власного батька.
У цю мить Місячний Лорд промовив із невірою, поки Ин-Воль міцно стискала свою маленьку руку, а її чорне волосся спадало за спину.
Нарешті вона підняла голову, і її червоні очі зустрілися з його поглядом.
Більше не тремтячи, вона зустрілася з ним поглядом і сказала:
— Ти мені не батько, ти, ти... покидьок!
Міцно заплющивши очі наприкінці, вона вимовила це так, наче кричала.
...Моя Ин-Воль, ти так сильно виросла, нарешті подолала свою травму і вилаяла людину, яка її травмувала.
І ось, поки я все ще лежав в обіймах Стардаст, витираючи сльози, вираз її обличчя був справді вартий уваги.
Менше з тим, у будь-якому випадку.
"Він справді діє занадто безтурботно щодо нас."
Подумав я про себе, спостерігаючи ззаду.
Тільки подивіться на це зараз. Навіть попри те, що ми такі беззахисні, він розмовляє, замість того щоб відразу кинутися в бій.
Можливо, він планує тримати нас зв'язаними, але навіть зважаючи на це, ми занадто беззахисні.
Упевнений, що ми ніколи не зможемо зашкодити йому і що ми ніколи не зможемо зупинити цю катастрофу.
...Так.
І тепер ми повинні розчавити цю впевненість.
Настав час показати йому, що таке справжня магія.
Навіть коли я так думав, Ин-Воль простягнула руку, люто подивилася на нього, а потім заговорила, наче проголошуючи:
— Ти... На цьому все!
І водночас вона змахнула рукою, і в одну мить за її спиною сформувалися десятки, можливо, сотні магічних кіл.
До цього моменту навіть Місячний Лорд вважав, що вона всього лише пішак, яка не зможе залишити навіть подряпини на його тілі, проте...
— ....Почекай, що?
Незліченні магічні кола, що ширяли за його спиною, раптово спалахнули червоним і почали трястися, і він уперше продемонстрував свою паніку.
_Пурррррррррр._
Майже всі магічні кола за його спиною розлетілися вщент, тоді як незліченні магічні кола за спиною Ин-Воль засяяли синім.
— Хаат-!
Вона схрестила руки, скидаючи магічні кола Місячної Церкви, коли ухилилася від поспішно розпочатої атаки їхнього лідера, і вдарила по землі.
_Кхаааааааааааааааах-!_
Небо стає синім, а потім...
_Бум-._
Кілька врат у повітрі раптово зникли, всупереч його словам про те, що врата ніколи не можна прибрати.
— ....Що!?
Панікуючий Місячний Лорд подивився вгору і негайно виплюнув кров від перевантаження через злам його магічної системи з боку Ин-Воль, тоді як Ин-Воль, яка виснажила свої сили, зробивши це, впала назад, тому я підійшов до її спини і підтримав її.
Я посміхнувся йому і сказав:
— Це проста історія.
— Врата, які ти створив, чи що там, ми розвернули їх у зворотний бік.
Не було потреби в довгих поясненнях.
Я лише підсумував те, що зробила Ин-Воль, на випадок, якщо хтось спостерігав, перед обличчям купи неосвічених нападників.
Суть полягає в тому, що багато врат навколо міста тепер зникли і з'являтимуться лише в місцях, де немає людей.
Врата не закриті повністю, але принаймні негайну катастрофу було відвернуто.
— Ти...
Тіло Місячного Лорда було магічно пов'язане з вратами, і удар уразив і його також.
— Лорде…!
Віряни позаду нього збожеволіли.
Зрештою, можна сказати, що лише його власна гордість спровокувала його падіння. Він мав напасти на нас, щойно побачив. Чому він дав нам час? Звісно, у мене все було сплановано...
Ага. Це цілком справедливо — показувати людську сторону лиходіїв, коли вони такі перекачані за характеристиками та сильні.
Навіть посеред усього цього Місячний Лорд сміявся з кров'ю, що капала з куточків його рота.
— ...Ха-ха. Ха-ха-ха. Чи думали ви, що зможете зупинити мене чимось подібним? Маючи лише стільки, ви зможете зупинити це лише на кілька днів...
Пробурмотів він як божевільний і засміявся ще голосніше, дивлячись на нас, а потім раптово пом'якшив своє магічне коло і сказав:
— ...Усе правильно. Я віддам вам належне за те, що ви змусили мене використати цю силу вже зараз.
— Але з вами, з вами покінчено...
— З цією землею!
З цими словами він закричав, і все магічне коло злилося воєдино.
_Гуу, гуу, гуу, гуу, гуу._
Земля загрохотала, коли його тіло, вкрите чорною жижею, занурилося в тінь, а коло засяяло і зникло.
Усі віряни, які були позбавлені енергії для його останнього заклинання, рухнули, і в одну мить дах спорожнів.
Тільки я і Стардаст залишилися стояти.
_Булькання, булькання, булькання._
Небо гуркоче, коли фіолетові блискавки влучають у хмари, і це виглядає не дуже гарно.
Подивившись угору, Стардаст стиснула кулаки.
— ...Егостик, це фінальна стадія, про яку ти мені говорив, чи не так?
— Так. Усе правильно, Стардаст. Якщо ми зможемо подолати цю кризу, ми нарешті зможемо покласти край цьому лиху.
Інстинктивно вона відчула наближення кінця.
Там, під цей гучний удар грому, коли вітерець ставав усе сильнішим і сильнішим.
Я сказав Стардаст:
— Стардаст, я вірю тобі. Тепер покажи мені свою силу.
Досі я тримав Стардаст у тонусі лише заради цього дня, заради цієї миті.
— ....Добре.
І ось мій плащ розвівався на вітрі, і я зустрівся з її синіми очима, поки золоте волосся розліталося вбік.
_Кхааааааааааааааааххххххх!_
Найгучніший шум, який я коли-небудь чув у своєму житті, пролунав так, наче небо падало.
Від землі до самого краю хмар усе місто опинилося в тіні, коли воно з'явилося.
Воно було в десятки разів вищим за вежу, на якій ви стояли, і вшир, і вгору.
З'явилися одні величезні круглі вихрові врата.
_Гух-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о._
Прямо перед протилежним боком вежі, блокуючи нас усіх, вони вражали своїми масштабами.
Так.
Нарешті, фінальна фаза катастрофи.