Розділ 268: Вежа Місяця
— Мій лорде. Досі було чимало спроб опору, і нам не вдалося захопити багато територій, але… я не знаю, скільки вони ще протримаються. З часом усе це стане лише питанням місячного сяйва.
— ……
Місячний Лорд перебував у самому центрі Сеула, у високій вежі, оточеній магічною вартою.
З вежі, побудованої за допомогою сили магії, відкривався панорамний вигляд на палаюче місто.
Його очі дивно світилися, поки він підключався до численних магічних кіл, і Місячний Лорд мовчки думав, що щось пішло не так.
"Дивно…"
Згідно з планом, до цього часу Сеул мав уже завалитися після тотального штурму крізь врата, а менш підготовлені провінції мали бути вже стерті з лиця землі.
Припускаючи, що вони ще не встигли використати решту півострова як базу…
— Чому кількості душ недостатньо?
У цьому стані його біле волосся злегка піднімалося від фіолетового диму, підключеного до нього.
Лідер Місячної Церкви бурмотів собі під ніс, що кількість померлих і блукаючих душ, яка спостерігається наразі, була занадто низькою.
Для чоловіка, який вважав, що до цього часу легко перетне позначку в мільйони, це була незбагненна цифра.
Щось було не так.
Нікчемні хробаки, які все ще чіплялися за життя, мали померти вже давно.
Це була раптова атака, і вони ніяк не могли бути готові до неї, навіть якби намагалися.
Поки він роздумував над цим, Місячний Лорд стояв на вітрі, а його думки шалено мчали.
Позаду нього, серед співу його вірян, до нього поспішно підбіг чоловік і повідомив новини.
— Лорде, в районі Сеула завершилося відкриття третьої фази Місячних Врат, а друга фаза Місячних Врат ось-ось відкриється для решти країни.
Вірянин доповідає, що катастрофа прогресує повільно й планомірно.
…Вони все одно не зможуть протриматися.
Місячні створіння продовжуватимуть нескінченно приходити крізь врата до Нового Світу, наче безсмертна армія, яка ніколи не втомлюється.
Один рік, десять років, сто років — і зрештою вони та ця ненависна планета будуть знищені.
З цією думкою Місячний Лорд знову повернув свою увагу на маніпулювання енергією.
Помічник, який ще не пішов, нерішуче заговорив:
— О, і мій лорде. Я маю сказати вам дещо ще.
— Що таке?
— Це… ось це.
І з цими словами вірянин витягнув щось.
— Хм…
Чоловік у чорному капелюсі та білій масці й Ин-Воль, шаманка Місячної Церкви, летіли з ним у небі.
— Цей Егостик і та зрадниця йдуть сюди… що нам робити?
— Ти…
При виді мерзенного сміху чоловіка, який викрав Ин-Воль, корисний інструмент, гнів, похований глибоко в його серці, спалахнув з новою силою.
…Правильно, правильно, це непогано.
Мені це навіть подобається.
— Вони йдуть сюди…?
— Так. Вони добре озброєні, хоча їм не вдасться прорватися легко…
Лорд холодно посміхнувся, слухаючи слова помічника.
Потім він змахнув рукою і заговорив:
— Більше немає на що дивитися. Закличте Пожирачів душ.
— ...Їх, так, я зрозумів.
На мить засумнівавшись у словах свого майстра, він швидко вклонився і пішов.
Незабаром Місячний Лорд знову повернув голову до потемнілого неба і зосередився на керуванні Місячними Вратами.
…Егостик. Ха.
Що він може зробити?
Ми можемо принести його та цю сучку в першу жертву.
Ось про що він думав у той час.
Пара летіла до центру міста, де він стояв, холодно посміхаючись.
Темне небо, палаючі міста і… Трансляція Егостика!
— Вітаю всіх. Це я, Егостик!
Я ввімкнув трансляцію зі своєю звичайною усмішкою, незважаючи на похмуре небо та розбомблені міста.
Цікаво, чи справа в першій репліці моїм звичайним хихикаючим голосом, чи, можливо, в тому, що вони сиділи в підземному бункері, не маючи чим зайнятися, але щойно я відкрив свій стрім, кількість глядачів і вікно чату почали рости в геометричній прогресії.
[Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік!]
[геройське хихикання] [геройське хихикання] [геройське хихикання] [геройське хихикання]
[Аааа~ Нікому не кажи, що ти Егостик, інакше тебе попросять зіграти Героя~]
[Герой S-класу Еппл Манго! Герой S-класу Еппл Манго! Герой S-класу Еппл Манго! Герой S-класу Еппл Манго! Герой S-класу Еппл Манго! Герой S-класу Еппл Манго! Герой S-класу Еппл Манго! Герой S-класу Еппл Манго! Герой S-класу Еппл Манго!]
[Вогнева міць вікна чату просто божеволіє…]
[Він манго? Він манго? Він манго? Він манго? Він манго? Він манго? Він манго? Він манго? Він манго? Він манго?]
[Якщо ніхто не радий бачити сповіщення про трансляцію манго так само сильно, як я сьогодні, я прокляну себе, якщо не відчую смаку К-інтернету]
[Боже, чому б тобі не почати зустріч? "Тому що манго ще не прийшов." Боже, чому б тобі не почати зустріч? "Тому що манго ще не прийшов." Боже, чому б тобі не почати зустріч? "Тому що манго ще не прийшов."]
…І з цими думками я відвів погляд від цього паршивого вікна чату. Можна подумати, що Герой був в ефірі.
Я попросив Соль А підключити все за допомогою технологій корпорації «Юсон», тому що думав, що люди почнуть нервувати, якщо застрягнуть у підвалі.
Ну, насправді я нічого не підключав, щоб моя трансляція виглядала саме так, тому вирішив просто з цим змиритися.
У будь-якому випадку,
Я знову випнув зуби, подивився на камеру в повітрі і сказав:
— Тож я вийшов надвір, щоб дещо зробити, бо почув, що знову щось сталося, і це було просто повне божевілля, знаєте, монстри просто лізуть з усіх щілин… Я маю на увазі, що повсюди завал.
_Ковток!_
— Подивіться на це. Фу.
Поки я говорю, фіолетовий схожий на птеродактиля монстр летить у мій бік, але я розчавив його череп своїм природним телекінезом.
— У будь-якому випадку, ось через що весь цей галас, га? Усе через культ того вижившего з розуму старого, Місячну Церкву чи як її там.
...Я щойно витратив купу енергії на цю атаку, тому миттєво виснажився, але наразі природно сказав це.
Я залишу це на Ин-Воль, яка йде позаду…
— У будь-якому випадку, так. На цьому етапі ви всі розумієте, про що я говорю, правда?
— Так. Як він сміє вторгатися на мою територію, в Республіку Корея, без мого дозволу? Хіба він не повинен бути покараний за це? Схоже, у нього немає землі для завоювання.
Я посміхнувся в камеру, летячи крізь нічне небо.
З цими словами я повернувся до камери, а вікно чату знову вибухнуло.
Я невимушено повернувся до камери і запитав:
— Перш за все, хтось знає, де перебуває Стардаст?
Мені потрібно знайти Стардаст.
Коли чат знову швидко ожив після моїх слів, я зрозумів, що нічого не добився. Не дивно, адже більшість із них перебувають під землею.
— У будь-якому випадку, Стардаст, якщо ти випадково опинишся в цьому районі, не могла б ти підійти сюди? Нам потрібно поговорити з тобою… Місячна шаманка…
Говорячи це, я кинув погляд на Ин-Воль позаду мене, а потім знову подивився в камеру і чітко промовив:
— У мене є план, як знищити Місячного Лорда і покласти край цьому безладу, Стардаст.
— Тож чому б тобі не діяти зі мною, тільки цього разу?
…Добре. Цього має бути достатньо, щоб донести інформацію до Стардаст, і я впевнений, що співробітники Асоціації побачать це.
Я не зовсім розумію, чому всі інші в чаті божеволіють, коли це я покликав Стардаст, хоча… Гадаю, вони всі такі жваві, тому що обговорюють цю дивну нісенітницю про відкрите залицяння.
У будь-якому випадку, розібравшись із цим, я вимкнув трансляцію і на мить озирнувся довкола.
Повсюди все ще був дим, монстри бігали по землі, фіолетові врата все ще вивергали монстрів із неба, а на самому кінці, оточена рожевим серпанком, стояла чорна вежа, що досягала місяця.
…Напевно, її побудував Місячний Лорд.
Він нарешті викрив себе.
— Ин-Воль, як думаєш, він там?
— Так. Я чітко відчуваю його ауру он там. Зловісну… магічну ауру.
Ширяючи поруч зі мною, Ин-Воль говорить це з кам'яним обличчям.
Розумію. Ми підемо разом зі Стардаст, щойно вона прибуде сюди.
Тим часом я лечу над центром Сеула, озираючись довкола.
Тепер чорних врат стало більше, ніж раніше. Говорячи мовою Місячної Церкви — місячні врата другого рівня.
А поруч із ними гігантські схожі на ящірок істоти заввишки з половину будівлі, несхожі на жодних інших, повзали у своїх м'ясистих тілах.
Так. Вони мають імунітет до вогнепальної зброї, і вони набагато сильніші за інших.
Тож вони…
— Гей, Даїн, я остання, але ми тут! Можемо починати?
Нам доведеться з ними розібратися.
Якраз коли я про це думав, у моєму вусі пролунав звіт Чхве Се Хі.
— Кхаааааааааааааааах!
Вдалині на заході спалахнула жовта блискавка і пролунав звук вибуху.
…Електра, мабуть, почала бій.
Якраз вчасно моє вухо почало вловлювати звіти з усіх напрямків, включаючи Сен Джаянг та ПВК.
Незабаром було помічено дракона, настільки великого, що його можна було побачити неозброєним оком у місті досить близько — ймовірно, місс Шин Рьон, — яка стріляла своїм вогнем.
Чудово, ми підкорили Сеул!
Вау. Дякую, що спостерігали до цього моменту.
…Це не може бути правдою.
Я посміхнувся і, задоволений тим, що мій план працює, знову схопив Ин-Воль і злетів у небо, у бік вежі, де мав перебувати Місячний Лорд.
— Егостик….!
З іншого боку голос, такий знайомий і бажаний, покликав мене.
— Ласкаво просимо. Стардаст.
— Ха, ха.
І ось вона, зі своїм золотим волоссям, що розвівалося навколо, Стардаст, наш герой, летіла сюди, важко дихаючи.
— Ха, ха, лише секунду…
— Добре. Подихай.
Це було драматичне возз'єднання Героя та Лиходія, що знову зустрілися посеред усього цього хаосу.
Вона билася, оскільки її одяг був злегка розірваний, і вона пітніла з невпізнанним обличчям.
Було трохи боляче дивитися на неї, але менше з тим. Були й важливіші справи нагального характеру.
Я мав покласти цьому край, щоб вона могла відпочити.
І з цими думками я заспокоїв Стардаст, яка важко дихала в небі, потім подивився на неї, поправив капелюх і почав пояснювати:
— Стардаст, у нас мало часу, тому я перейду відразу до справи. У мене є план, як зупинити цю катастрофу.
— Ха, ха. Ти впевнений…?
…Сказав я, а вона запитала.
Потім вона кинула погляд убік, трохи стривожена, очевидно, хвилюючись про те, чи зможе вона виправити цей безлад.
— Так. Я справді впевнений.
У мене не було часу вдаватися в деталі, і це було б занадто довго пояснювати як саме. Нам краще вирушати прямо зараз, щоб заощадити час до того, як з'являться більші врата.
Звісно, був великий шанс, що вона не переконається відразу, але я все одно сказав це. Якщо вона запитає, я поясню.
У будь-якому випадку, ось як вона відреагувала на мої плутані балачки…
— …. Добре. Дякую… Я повірю тобі.
Стардаст ковтнула повітря і злегка посміхнулася, зустрівшись зі мною поглядом і відповівши взаємністю. Її очі були сповнені віри в мене, без жодної тіні сумніву.
….І при цьому погляді я застиг на мить.
— ...Добре. Я розумію.
Я швидко повернув самовладання і відповів.
Гаразд. Це, ймовірно, тому, що у неї немає іншого вибору, окрім як вірити мені, коли все котиться під три чорти. Чи це ефект розгойдування чи щось таке? Так. Зараз не час для сентиментальності. Я маю робити те, що мушу.
Я кашлянув, а потім швидко підсумував ситуацію:
— Щойно ми полетимо до вежі, я зможу зупинити врата. Мої колеги розбираються з будь-якими монстрами, що з'являються в цьому районі, а мені потрібно, щоб ти пішла з нами і подбала про будь-яких монстрів, які виходитимуть із чорних врат навколо вежі.
— Звісно.
— ...Чудово, тоді ходімо прямо зараз.
Сказав я і негайно злетів у небо.
Ціллю була вежа Місячної Церкви.
— ….
Позаду мене Стардаст мовчки йшла слідом, дивлячись у мій бік.