Розділ 267: Місячний фестиваль
Місто в Південній Кореї під темним небом виглядало як якесь пекло.
— Кхаааааааааааааааах!
Незліченні врата всіяли чорне небо, палахкотячи химерним світлом, і з них хлинули сотні монстрів: одні нагадували диких звірів, інші — летіли в повітрі, наче птахи.
Сотні з них лютували в місті, руйнуючи будівлі та підпалюючи небо.
Це було видовище справжнього нищення.
...Так, принаймні так воно виглядало на поверхні.
Поки не придивишся ближче.
[Смійтеся, якщо розумієте, що нам настає дупа в режимі реального часу]
Ні, це не лише в моїй країні, це скрізь.
=Коментар=
— Сміюся (зі сльозами на очах)
— Смійтеся, якщо ви тулитеся зі своєю сім'єю в підземному бункері, звук згори просто до чортиків страшний
— Ні, ну це ж не якесь гребане фентезі-кіно, щоб монстри дощем сипалися з неба
— Гей, але я дивлюся випуск новин, і там майже немає людей на вулицях, що відбувається?
— Хіба їх усіх не зжерли і вони не померли?
— Та ні, як для цього, вулиці занадто порожні…?
Ага.
Тож людей виявилося менше, ніж вони думали.
Незважаючи на раптову катастрофу, на вулицях міста нікого не було.
[Це все підземні бункери Асоціації?]
— Ну, так.
— Щойно ці врата відкрилися, надійшла трансляція Асоціації, і всі втекли
— Ось чому тут так багато людей
І причина, звісно, полягала в тому, що більшість із них утекли під землю.
Завдяки протикатастрофним підземним бункерам, які Асоціація цього року як скажена будувала по всій країні.
Але навіть попри це, ситуація була далекою від заспокійливої.
Тому що це був лише справжній початок….!
— Ну й безлад, ну й хаос.
Дахи високих будівель під небом, чорним як вугілля, наче провіщали кінець світу.
Я зітхнув, спостерігаючи, як контрастні рожеві та фіолетові врата, що ширяли в повітрі, вивергали монстрів.
...Знову ж таки, це було дивне видовище, від якого йшли мурашки по шкірі, хоча я бачив його лише раз у манзі.
— Ех, і чого стільки галасу?
Сказав я і скинув бомбу вниз із будівлі.
_Пау. Пау._
[Тріск!]
Монстри рухнули після того, як у них із телекінетичною точністю влучила бомба.
Це ще тільки початок хвилі, але зброя та хімікати, схоже, справляються зі своєю задавою.
Поки що всі звірі були досить слабкими, просто їхня кількість була великою.
Я бачу це на відео крізь свою маску.
— Ііік! Помри, помри, помри!
— Кхахахаха! Тепер настав час для смерті, Огр!!!
— Вишикуватися… вогонь!
Ширяючи перед моїми очима, я бачу учасників «Его-Стрім» та новини.
Поки вони маневрували цими хвилями звірів, я був тут, діючи як польовий центр управління, віддаючи накази та захищаючи Ин-Воль за своєю спиною.
Завдяки численним дронам у небі я маю повну картину того, що зараз відбувається в Кореї.
Поки що ми тримаємося досить добре, ймовірно, тому, що монстри трохи слабкуваті.
Проте наступна проблема буде серйознішою.
— ...Скоро почнеться друга хвиля.
Пробурмотів я собі під ніс.
Це ще не кінець, і незабаром прийде друга хвиля.
У більшості районів, особливо в Сеулі, почнуть з'являтися монстри рівня боса.
Вони більші за інших, набагато сильніші та могутніші, і, на відміну від інших, вони з'являються з великих чорних врат.
Так. Як он ті чорні врата там…
— ...Почекай.
Пробурмотів я і поспішно скинув бомби вниз.
Сказавши це, я покликав Ин-Воль, яка стояла із заплющеними очима позаду мене, оточена всілякими магічними колами, щось роблячи.
— Ин-Воль, ти все ще тут?
— ...Так.
— Добре.
Це не відбувається миттєво.
Подумав я так і підвівся.
Мій плащ розвівався на холодному вітрі, і водночас я ще раз перевірив свій план.
Місячний Лорд відкрив врата, випустивши монстрів, і головна проблема полягає в тому, що кількість врат пропорційна кількості людей. Їх багато у великих містах, але дуже мало біля моря.
Проблема в тому, що навіть якщо Місячний Лорд помре, ці врата існуватимуть тисячу років. Вони все одно будуть там, вивергаючи монстрів.
...Тож, на перший погляд, те, що я роблю, може здатися марною справою.
Я вже евакуював людей у підземні бункери, але вони не забезпечені їжею, і їм доведеться в якийсь момент вийти назовні, а світ буде кишіти монстрами.
Навіть за найкращих намірів герої не можуть битися цілодобово. Зрештою, кількість монстрів перевищить здатність героїв їх знищувати.
Зрештою, на Землі почнеться різанина.
...Тому.
Я подумав, що якщо ми не зможемо зупинити врата з самого початку, цим звірам суджено продовжувати переходити сюди.
"Механізм генерації врат Місячної Церкви такий, що вони з'являються в населених пунктах пропорційно кількості людей…"
Хіба врата не повинні бути обернено пропорційними кількості людей, щоб вони з'являлися лише в незаселених районах?
Так.
І саме так народився мій план.
Це переважно гори тощо, але найбільша територія — це океан.
Тобто, якби я міг якимось чином підправити механіку створення врат так, щоб вони з'являлися лише над океаном.
З повною повагою до Атласа, хіба це не було б чудово? Я вже маю його дозвіл.
— …..
Цей, здавалося б, непрактичний план був ідеєю, яка виникла у мене незадовго після потрапляння в цей світ, аж поки я не зустрів Ин-Воль, шаманку Місячної Церкви.
Ми навчалися разом, обговорювали методи, тож план почав набувати форми, і ось ми тут.
— ....Пхух.
Саме тому я зараз захищав Ин-Воль, яка пітніла переді мною і маніпулювала магічним колом.
Це також було причиною того, чому ми подорожували країною і закладали магічні кола.
Ми використали силу Ин-Воль, щоб зламати магічну систему Місячної Церкви та змінити механізм генерації врат. Саме магічне коло наповнене всілякими магічними колами, які заважають ритуалам Місячної Церкви.
...Звісно, у цього методу була проблема.
Його можна було використати лише після того, як Місячна Церква відкриє врата, і це потребуватиме значного часу.
Ось чому я заганяв людей у підземні бункери, щоб вони протрималися.
Наразі монстрів можуть зупинити герої та мої сили. Щойно я перекрию додаткові надходження монстрів, решта країни послідує цьому прикладу.
Але
— Це… Це проблема.
Я цокнув язиком, стоячи на даху і спостерігаючи, як кілька чорних врат зловісно ширяють у повітрі.
"……"
На відміну від інших врат, ці були набагато більшими та зловіснішими на вигляд, і, на відміну від інших, з яких постійно йшов потік монстрів, ці були досить тихими.
Не дивно, враховуючи тривалі інтервали появи особливо сильних монстрів рівня боса.
І нарешті.
_Булькання, булькання, булькання._
З'явився величезний чорний гігант із червоними очима.
Я прикусив язика і негайно зв'язався з Лі Соль А.
— Що? Даїн, що відбувається?
Поруч із нею пролунав вибух.
Очевидно, вона теж у самому центрі цього безладу.
У будь-якому випадку, я перейшов до справи.
— Ті речі, про які ти говорила, готові?
— Солдати? Так, я вже направила їх у провінції
— Добре. Я відправляю їх усіх до Сеула прямо зараз.
— Ха! Ха, ха, ха. Так!
Перервавши зв'язок із Лі Соль А, яка здавалася такою зайнятою, я негайно викликав усіх учасників нашого «Его-Стрім».
— Знову до Сеула? Добре!
— Хмф. Ха, ха, ха. Добре, ми вже в дорозі~
— Даїн! Ми можемо йти цим шляхом, правда?
— ...Розумію. Я візьму на себе східну сторону
— Так. Ми всі вчотирьох підемо туди
Усі вони вирушили до провінцій, а потім повернулися до Сеула.
Очевидно, це була заздалегідь узгоджена поведінка.
Істоти, що з'явилися з Чорних Врат, були варіантами, яким не можна було завдати шкоди звичайною зброєю.
Їх можна було перемогти лише за допомогою екстрасенсорних сил, та й то вони були дуже сильними.
І їхня кількість.
— Це забагато...
Пробурмотів я, озираючись на чорні врата, фіолетові врата і чимало врат між ними.
Цю штуку не зупинити, якщо сильні люди не працюватимуть разом. Це агент руйнування номер один, як я пояснював раніше.
У будь-якому випадку, всі вони з'являються в Сеулі в цей час, тому що Місячна Церква перебуває в Сеулі, тому я викликаю «Его-Стрім» назад до Сеула, щоб зупинити їх.
Цього має бути достатньо.
Подумав я про себе.
— ...
Нарешті я повернувся до Стардаст на екрані.
— ...Гарний бій.
Як і очікувалося, вона летіла наодинці на протилежному боці Сеула, неподалік від місця розташування Місячної Церкви.
...Я маю скоро приєднатися до неї.
Якраз коли я про це думав.
— ...Даїн, готово!
— Справді?
Я повернув голову на терміновий вигук Ин-Воль.
— Тепер, ха-ха, мені просто потрібно зробити останню справу.
Важко дихаючи, сказала Ин-Воль.
...Так, залишилося лише одне останнє завдання — розібратися з самим лідером Місячної Церкви, Місячним Лордом.
...Я вже майже бачу кінець.
Думаючи про це, я сказав Ин-Воль:
— Добре, Ин-Воль, ходімо!
— Так!
З цими словами я побіг разом з Ин-Воль назустріч Місячній Церкві.
А потім... Щоб побачити Стардаст.
О, але спочатку.
Це остання частина, я мушу її ввімкнути.
З цією думкою я ввімкнув камеру, яку підготував заздалегідь.
Добре. Погнали.
[?????]
[Га?]
[Трансляція увімкнена ??? ???]
[Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік!]
Вікно чату вже ожило.
Усвідомивши, що трансляція увімкнена, я подивився в камеру і посміхнувся.
— Вітаю всіх. Це Егостик!
Давайте проведемо прямий ефір.
— Перш за все, хтось знає, де перебуває Стардаст?
Я шукаю Стардаст. Так.
— Стардаст!
— Хех, хех, хех. Що таке?
У самому центрі химерного середмістя, наповненого рожевим повітрям, Стардаст, тримаючи чергового монстра, ковтала повітря у відповідь на слова агента Асоціації у її вусі.
Слухаючи, Стардаст сказала:
— ...Зрозуміло, так.
Потім вона перервала зв'язок.
— ...Ха.
З коротким смішком, першим за сьогодні, вона вдарила іншого монстра в обличчя.
— Егостик...
Він сказав, що прийде… Як і завжди.