Розділ 260: Попередження
Лідери наймогутніших лиходійських організацій кожної країни збираються в «Катедралі» на Конференцію Лиходіїв S-класу.
Час ішов, і цей день настав знову.
Зустріч для обміну інформацією, організована Селестою за круглим столом під гігантською люстрою, проходила так само, як і завжди.
Це була звичайна, нічим не примітна зустріч, як і зазвичай, аж поки не настала моя черга.
У центрі великого круглого столу попливли голографічні зображення незліченних міст, які поглинало полум'я та монстри.
— ...І на цьому, мої друзі, моя розповідь завершена.
Я зупинив проекцію катастрофи і замовк, сказавши це.
І тоді кімната занурилася в чергову раптову, важку тишу.
……
Невдовзі минуло достатньо часу, щоб усі зібралися з думками.
— Я не розумію.
Бурмотіння донеслося з протилежного боку кімнати.
Його вимовив літній джентльмен із моноклем, що світився золотом, італійський лиходій S-класу.
Він пробурмотів щось нерозбірливе, а потім повернувся до мене, впившись своїм поглядом у мій.
— Міста, ні, цілі нації знищуються цими монстрами? Я не думаю, що Асоціація настільки пасе задніх. Ви ж просто робите сліпу заяву, чи не так?
Запитав він мене про це так, наче справді не розумів.
Це була цілком логічна думка, оскільки всі присутні тут були найсильнішими лиходіями у своїх країнах.
Вони можуть зрізати гори та руйнувати міста з усією своєю міццю, і в плані грубої сили вони набагато сильніші за мене.
Тому всі вони мають абсолютну впевненість у власній силі.
Вони ніколи не недооцінюють здібності героїв, які достатньо сильні, щоб битися з ними, саме тому вони не могли зрозуміти, про що я говорю.
З такими героями, які тримаються з останніх сил, що, країна розвалиться і планета буде зруйнована? Хіба це не якась теорія змови?
Якщо монстри прийдуть, як я і сказав, герої переможуть — ось така логіка.
І я, зі свого боку, не вірю в такі видавання бажаного за дійсне, тому мені довелося посміхнутися й заперечити це.
— Ні, вони не переможуть.
— ....
— Як я вже казав, ці монстри страшні не лише тому, що вони могутні.
Сказав я і знову ввімкнув проектор.
І ось так білий круглий проектор випустив голограму в центр круглого столу.
Посеред неї незліченні звірі вишикувалися, наче мурашники.
— Ці звірі становлять загрозу з трьох основних причин.
— Перша — це кількість, і це найбільша проблема. Їхня чисельність приголомшує, і вони вириватимуться з врат усі одночасно. Навіть найкращі герої не зможуть утримати їх від багатьох районів, особливо враховуючи, що ці врата з'являються в густонаселених місцях.
І друга причина — їхня безперервність.
З цими словами я знову змінив зображення на проекторі.
Атаковані міста стрімко змінювалися, наче час прискорився, але зловісні врата в одному з кутів залишалися помітними.
— Ці звірі не припинять нападати за один день. Можливо, це триватиме три дні, можливо — тиждень, можливо — місяць, оскільки ті врата є проходами для потойбічних загарбників.
І на відміну від людей, вони не втомлюватимуться, тому з'являтимуться нескінченні нові й нові особини.
До того часу, як я дійшов до цього моменту, обличчя навколо столу не виражали радості.
Не дивно. Жоден лиходій, яким би крутим він не був, не зрадів би, побачивши, що світ котиться під три чорти. Усі вони лідери та голови якихось коаліцій.
— Третя причина — наявність особливих особин. Я називатиму їх звірами рівня боса. Деякі з них мають незвичайні здібності, починаючи від пожирачів душ і закінчуючи тими, що зводять нанівець будь-які суперсили. Інша проблема полягає в тому, що вони неймовірно численні...
— ...Розумію. Розумію.
Вислухавши мене, літній джентльмен перестав супитися і відкинувся назад, поклавши руку на чоло.
У нього починала боліти голова, як і в усіх інших за цим столом.
Це було занадто важко сприйняти, оскільки я вже мав історію вгадування всього, що розкривав досі.
Від існування маніпулятора часом до першого порталу у Франції — я вже передбачив їх, особливо той інцидент із порталом, який і призвів до теперішніх подій.
Катана, Лі Сяофен та Атлас, які вже готувалися до цього відтоді, як я їм розповів, виглядали похмурими, але інші були збентежені, тому що раптово виходило так, ніби за кілька місяців настане кінець світу.
Звісно, деякі з них усе ще не вірили, але в усіх на обличчях з'явився слабкий натяк на тривогу. Зважаючи на все, що я коли-небудь говорив, а що, якщо ця нісенітниця — правда?
— Тож...
І тоді літній джентльмен, який першим поставив мені запитання, подивився на мене і запитав глухим голосом:
— Тож що ви хочете, щоб я зробив? Просто спостерігав, як усе руйнується?
Дякую, що запитали.
— Ну... Думаю, це вирішувати вам.
Сказавши це, я на мить прочистив горло, перш ніж продовжити.
— Я вважаю, що цілком можливо, що все закінчиться за три дні або за тиждень, якщо все піде добре. Я впевнений, що знайдуться контрзаходи, яких я не бачу прямо зараз, і я впевнений... у інших будуть ідеї.
Я кинув погляд у бік Селести, коли говорив це, але її очі були заплющені, а вираз обличчя залишався нерухомим.
Я насправді дивився на неї не для того, щоб побачити її реакцію.
Це був просто сигнал для інших, нагадування про її присутність.
— У будь-якому випадку, якщо це так, найважчий удар припаде на перший день катастрофи, коли ми раптово зазнаємо масового вторгнення до того, як будемо готові, і великі міста кожної країни опиняться в руїнах ще до того, як ми зможемо щось із цим вдіяти.
— Отже, зрештою, усе зводиться до того, щоб зупинити їх у перший день, чи не так?
Так.
Я мав на увазі дві речі.
По-перше. Якщо ви не хочете опинитися в дупі, вам доведеться розповісти своїм національним асоціаціям та героям про вторгнення. Таємно, звісно. Ніколи не знаєш, хто за цим стоїть.
По-друге. Допоможіть у перший день рейду. Нам доведеться бомбити міста і розбиратися з громадянами, тож що ви збираєтеся робити, коли вони всі будуть розчавлені й мертві?
— ....
При моїх словах обличчя кожного стали напруженими та стурбованими.
Я знаю.
Насправді я можу робити це лише тому, що це «Катедрал» — місце, де збираються голови наймогутніших лиходійських організацій у світі.
Тому це змушує ламати голову.
Найголовніше, що їхньою метою є не руйнування, а завоювання.
Якби ви були божевільним фанатиком судного дня, ви могли б насправді насолоджуватися цим, але всі присутні тут лиходії хочуть правити своїми країнами, а не опинитися біля розбитого корита.
Прямо зараз метою Катани є завоювання своєї країни, і те саме стосується Лі Сяофена. Усі інші практично такі самі. Особливо коли вони досягають рангу Атласа чи Селести, їхні мрії про світове панування зростають.
Організації хочуть мати цілий світ, а не світ, який наполовину зруйнований. Який сенс володіти таким?
В оригіналі лиходії насправді поглинули багато країн після катастрофи Місячних Врат, але вони не були цим особливо задоволені, тому в оригінальній історії вони почали співпрацювати з Асоціацією та «Катедралом» у розпал катастрофи, щоб зачистити монстрів, але було вже запізно.
У будь-якому випадку, бачачи страдницькі вирази на обличчях кожного, я заговорив востаннє.
— Ну... На цьому моя розповідь завершена.
Решта... Ви самі по собі!
І з цими словами мій час вичерпався.
За дуже вдалим збігом обставин я сидів поруч із Селестою, близько до її краю столу. Після мого обміну інформацією зустріч швидко завершилася.
Щойно Селеста зробила жест про закриття зустрічі, я підвівся зі свого місця, щоб швидко зникнути.
— ....
І поки я це робив, мені здалося, що я переглянувся із Селестою, яка сиділа поруч зі мною.
...Мабуть, це був просто такий настрій, тому що вона не піднімала очей.
У будь-якому випадку, з цими думками я пішов назад до коридору, з якого прийшов.
За мною йшли Лі Сяофен та Катана, які вже деякий час слідували за мною, стоячи праворуч і ліворуч від мене відповідно, та Атлас, який ішов позаду, наче намагаючись заблокувати інших.
Ми швидко розірвали наші листи і повернулися до своїх початкових місць.
Гаразд, тож на цьому справа з «Катедралом» закінчена.
Тепер настав час готуватися до чогось, окрім моєї країни.
Зрештою, саме для цього ми й прийшли в «Катедрал».
Якраз коли я про це думав, я почув, як Катана, яка стояла поруч зі мною, запитала мене:
— Дякую, Егостик. Але...
— Що?
— Чому ви сказали їм, що катастрофа триватиме від трьох днів до тижня, тоді як для нас вона, ймовірно, закінчиться за один день?
— О, це правильно, звісно...
Якщо я скажу, що це справа одного дня, вони можуть подумати інакше.
Якщо це всього один день, країну легко відновити, якщо вона трохи розвалиться, тож давайте скористаємося цією можливістю, щоб втопити всіх героїв. Баланс сил має бути збережений. Якщо це займе деякий час, вони почнуть співпрацювати, або принаймні так вони зробили в оригіналі.
— У будь-якому випадку, гадаю, тепер кожен сам за себе.
Пробурмотів я.
Гаразд, тож я зробив усе, що міг, як лиходій. Я увійшов до «Катедрала», вибудував довіру за допомогою інформації і, спираючись на цю довіру, передбачив катастрофу та змусив усіх повірити мені.
— ...Майже осінь.
Пробурмотів я, сідаючи на стілець.
Осінь мине, і настане зима.
Цей день прийде, день, який назавжди змінив оригінальну історію, день, коли всі помруть і світ рухне.
День, якого я найбільше остерігався з тієї самої миті, як потрапив у цей світ.
— Тепер ми чекаємо.
Коли ти готовий, ти чекаєш.
Час, ймовірно, пролетить непомітно з цього моменту, так само як летить час, коли ти ось-ось маєш складати іспит, так само буде і з цим.
...Мій наступний напад на Стардаст буде останнім перед катастрофою.
Подумав я про себе, мовчки.
Три місяці до дня катастрофи Місячних Врат.