Розділ 258: Підготовка
Після того, як усе зроблено, зосередься на чомусь одному.
Таким був мій новий девіз.
Зважаючи на це, тепер, коли пил улігся, а катастрофа Місячних Врат уже не за горами, я мушу зосередити всю свою увагу на цій єдиній справі аж до дня розплати.
Тому я припинив усе, що пов'язано зі Стардаст, і тепер справді поспішаю підготуватися до цього.
Стардаст і без того достатньо сильна. Мені просто потрібно провести фінальну перевірку й пустити її в діло.
Тож тепер я присвячую весь свій час, що залишився, цьому лиху!
...Зважаючи на це, мені знадобився місяць, щоб об'їхати всю країну та визначити магічні кола, які б зупинили силу Місячної Церкви.
— ....Це останнє?
— Ага, думаю, ми тут практично закінчили.
— Пхух... Нарешті.
У лісі десь у Південній Кореї, де густі зелені дерева закривали сонячне світло й утворювали глибокі тіні, Чхве Се Хі зітхнула й пробурмотіла собі під ніс.
Минуло вже більше місяця, відколи ми подорожуємо країною, щоб побудувати це магічне коло, і багато чого сталося.
Оскільки це став довгостроковий проєкт, склад учасників, які подорожували з нами, сильно змінювався.
Ин-Воль і я були єдиними, хто займався магічним колом, а інші учасники супроводжували нас по черзі. Ніколи не знаєш, що може статися в дорозі, тому обов'язково потрібен ескорт.
— .....
У лісі Ин-Воль із розпущеним чорним волоссям та у своєму білому вбранні місячної шаманки, склавши руки разом, заплющує очі й накладає магічне коло.
Я й Чхве Се Хі сиділи на сусідньому камені, відчуваючи прохолодний вітерець у лісі, і чекали на неї.
— Чому у тебе пішов цілий місяць на це?
Побачивши, як Чхве Се Хі підняла поруч листок і спалила його електрикою, я відповів:
— Тому що я об'їхав усю країну.
— ...І все ж, чи не занадто довго ти подорожував?
Чхве Се Хі висунула язика, наче копіюючи Со Ін, і сказала це. Вона наче намагалася підкреслити свій жаль.
Побачивши це, я не зміг стримати посмішку й пробурмотів собі під ніс, дивлячись на Ин-Воль, яка стояла на колінах і старанно створювала магічне коло.
— ...І все ж, це було те, що я мусив зробити.
— Менше з тим... Я не знаю.
Сказавши це, Чхве Се Хі почухала голову, потім повернулася до мене й промовила злегка тужливим тоном:
— Без тебе атмосфера в домі просто... нудна.
— Га...?
Минув місяць, відколи я покинув дім, і за цей час я був удома лише кілька разів.
Я подорожував по всій країні, а дорога туди й назад займає занадто багато часу, тому Ин-Воль і я зупинялися в будь-якому місцевому житлі, яке тільки могли знайти.
Я не зовсім знав, що робила решта групи, поки мене не було.
— Знаєш, Со Ін та Ха Юль часто ходять за тобою. Принаймні Ин-Воль завжди була з тобою. Без тебе Су Бін та Лі Сеґом наче загубилися.
Чхве Се Хі торкнулася свого волосся й сказала.
Враховуючи, що Су Бін та Лі Сеґом також були разом у проміжках, це три тижні реального часу нарізно...?
— Це не просто три тижні, це відчувається як три тижні.
Каже Чхве Се Хі у відповідь на моє запитання.
...Ні, невже три тижні — це справді так довго? Ми не бачилися три тижні поспіль, але у нас були відеодзвінки щовечора...
Так. Мабуть, на це є глибока причина, якої я не знаю.
...Поведінка Со Ін була мені незрозумілою, тому я посміхнувся й відповів:
— Добре, я постараюся не йти так далеко, як цього разу.
— Хмф. Обіцяй.
Отримавши це запевнення, я посміхнувся у відповідь Чхве Се Хі, яка нестримно сміялася.
...Я сподіваюся, що одного дня зможу стримати цю обіцянку до останнього моменту.
— Даїн, сестро, усе скінчилося!
Якраз тоді Ин-Воль, яка щойно закінчила налаштування магічного кола, підвелася й сказала.
— Гарна робота, Ин-Воль, ти чудово впоралася.
— Місячна Церква... Я просто намагаюся їх упіймати, звісно.
Поки я неусвідомлено гладив її по волоссю, Ин-Воль тихо посміхнулася й відповіла мені.
...Ох, точно. Ин-Воль доросла і не повинна так поводитися. Я постійно забуваю про це, тому що вона завжди з Со Ін, і вони одного зросту, я іноді ставлюся до неї як до дитини...
До того ж Ин-Воль настільки добра, що нічого не говорить, особливо коли їй не належить.
— Гаразд, нарешті все скінчилося, ходімо додому!
Чхве Се Хі, побачивши, що все закінчено, підскочила з каменю й сказала це.
Ми востаннє поїли неподалік, а потім попрямували назад до нашого дому.
На цьому закінчився наш місячний прокат бродячого лиходія, Егостика.
Повернувшись додому, після возз'єднання з рештою команди та смачної вечері на честь закінчення нашої роботи, я перейшов до детального пояснення майбутньої катастрофи учасникам «Его-Стрім», включаючи сам план.
— Цього у Routine Місячна Церква під керівництвом свого лідера розірве діру в нашому вимірі та вимірі світу, повного монстрів, і прикличе потойбічних звірів.
— Їх буде незліченна кількість, вони проходитимуть крізь портали, звані вратами, і вони будуть по всьому світу: у Франції, у старій Бразилії, в Англії, в Африці, в Австралії, в Росії, у Сполучених Штатах — усюди, буквально всюди, у містах і селах.
— І що станеться з планетою, коли це трапиться, вона просто буде зруйнована.
— Ось чому ми мусимо це зупинити.
Я подивився на Шин Рьон і пояснив ще раз.
Добре, я вже розповідав цю історію всім один раз.
Тепер важливо пояснити, як ми збираємося це зупинити, тому я продовжив:
— Перш за все, ми не можемо завадити лідеру Місячної Церкви відкрити портал, тому що приготування вже зроблені, і це станеться, навіть якщо він цього не захоче.
— Інакше кажучи, нам потрібно зупинити його після того, як він відкриє портал.
Пояснив я, малюючи на білій дошці будівлю, маленьку людину, круглий портал і монстра.
— ...Але як нам його зупинити?
Запитала Шин Рьон, спантеличена моїм поясненням, тому я люб'язно відповів на її запитання:
— У мене була ідея, яка включала малювання магічних кіл по всій країні разом з Ин-Воль, але проблема цього методу в тому, що він займає досить багато часу.
— Я не хочу, щоб країна розвалилася заради нашої наступної терористичної кампанії, тому ми маємо бути готові. Особливо з босами, які там будуть, нам доведеться знищити деяких із них.
Це буде нелегка битва, саме тому я досі тренував учасників «Его-Стрім».
— Гадаю, тепер усе справді починається...
Со Ін зітхнула, наче вже бачила попереду майбутню боротьбу, і я спробував її втішити:
— І все ж, якщо ми зможемо пройти крізь це, ми зможемо деякий час по-справжньому відпочити, тому давай просто зробимо все можливе.
— ...Тож ми будемо подорожувати?
— Так. Звісно.
У відповідь на мою відповідь Со Ін стиснула кулаки, наче раптово відчула мотивацію.
— Добре, я зроблю все, що в моїх силах.
— Ми теж, Даїн.
Відповіла Су Бін, тепло посміхаючись.
Потім Чхве Се Хі та Ха Юль кивнули поруч із нею.
...Атмосфера зарядилася енергією при згадці про те, що можна буде зробити перерву після того, як усе буде зроблено.
— Гаразд, нарешті... щось цікаве.
— Ха-ха, битва звучить весело!
Лі Сеґом та наш Десік захоплюються цим...
Ин-Воль була єдиною, хто сидів спокійно.
У будь-якому випадку, я сів за довгий стіл у конференц-залі й подивився на них усіх.
Я поклав підборіддя на стіл і сказав:
— Тож відтепер я розповім вам, що кожен із вас має робити.
І ось так, починаючи з того дня, ми, «Его-Стрім», відкинули всі умовності й почали кидати всі сили на боротьбу з Місячною Церквою.
Так. Ми закінчили розмови, тож тепер мусимо подумати про те, що Корея може зробити, аби запобігти катастрофі.
З цими думками я почав робити телефонні дзвінки.
Я вже розмовляв із Лі Соль А, тож, так.
"Голова Асоціації"
Тепер настав час зустрітися з головою ще раз.
Диспетчерська вишка головного штабу Асоціації.
Таємний підземний допоміжний центр управління Асоціації, що знаходиться далеко від... Підземного бункера Блакитного дому на незавидній позиції прихованого підземного допоміжного центру управління Асоціації.
Голова Асоціації таємно зустрічався з однією постаттю.
— ...Тож навіщо ви мене покликали?
Чоловік, який витирав піт зі своєї лисини, був головою, а на іншому боці від нього знаходилися чорний капелюх і біла маска.
— Вітаю, пане голово.
Це був Егостик, лиходій найвищого рангу в Кореї.
Звісно, він був не один.
— Егостик, ти тут?
Жінка зі світло-блакитним волоссям, якій не місце в темному бункері, попивала каву й хихикала.
Вона була ніким іншим, як героїнею А-класу, Бурулькою.
— ...Егостик. Давно не бачилися.
Навпроти неї сидів і кивав чоловік із темними колами під очима, герой А-класу Тіньовий Блукач.
— Ну... Два з трьох наших героїв А-класу перебувають із лиходієм. Світу настає кінець.
— ...Ха-ха.
І тоді, коли голова Асоціації зітхнув від невіри в те, що його герої дружньо вітають лиходія А-класу, Бурулька зневажливо посміхнулася.
Егостик став серйозним і почав говорити:
— Причина, з якої я зібрав вас усіх тут сьогодні, полягає, звісно, в тому, що попереду велика катастрофа, і я хочу, щоб Асоціація допомогла запобігти їй, хоча б заради мене.
— Тож давай почнемо пояснення.
Ось так, десь під землею, у центрі управління Асоціації зібралися три герої та лиходії А-класу й голова Асоціації, і з'їзд ось-ось мав розпочатися.
— Голови Асоціації немає...?
— Ага. Він кудись пішов після того, як з ним зв'язалися.
— Розумію...
— Я не отримувала дзвінків від Соль А з самого ранку...
І в той самий час.
Стардаст, яка шукала Бурульку та голову Асоціації, почувалася трохи самотньою...