Розділ 254: Буріння
Кімната стратегічного управління «Его-Стрім».
Поки Стардаст билася під землею з тією стародавньою зброєю, також відомою як Лицар Бога.
Я, дивлячись на екран, продовжував віддавати вказівки.
— Стардаст, перекотися вправо і штрикни його, коли його ліва рука засвітиться!
Говорячи це, я зайнято рухав рукою.
Водночас на краю екрана, де це могла бачити Стардаст, з'являвся червоний маркер, що вказував сторону, яку їй слід атакувати, а синя стрілка показувала напрямок, у якому їй потрібно ухилятися.
Я не впевнений, усвідомлювала вона це чи ні, але все це робилося вручну...
Інакше кажучи, я постійно стежив за його рухами, передбачав його наступний крок і передавав це Стардаст, одночасно вручну створюючи всі позначки для її геройського засобу допомоги.
Завдяки цьому вона змогла здолати його з відносною легкістю.
Здавалося, вона передбачала кожен рух лицаря, ухиляючись від його атак так само легко, як вода, і завдаючи лише найефективніших ударів.
Це було дивовижне видовище, схоже на щось із манхви про всемогутнього героя.
Хто б міг подумати, що за цим стоїть моє шаленство...
— А тепер... Угору! Атака йде зверху. Ухиляйся вниз!
— Кхек...
Вона, ймовірно, і не здогадується, як сильно я стискаю голову і кашляю кров'ю, вимовляючи ці слова.
Як це нервово — миттєво приймати рішення на ходу, ґрунтуючись виключно на тому, що я бачив у коміксах, щодо майже безперервного потоку атак. Наскільки зосередженим я маю бути, щоб одразу бачити шаблони, аби переконатися, що зі Стардаст не впаде ні волосина.
Але я мусив це зробити.
Зараз я можу розслабитися, але не зміг би зробити цього пізніше, коли він відновить свої сили.
У манзі це зайняло кілька томів, але я не знаю, скільки часу це тривало б у реальному житті, тому я продовжував перевантажувати свій мозок, даючи їй експромтні інструкції.
"…Даїн, це занадто небезпечно."
"Усе гаразд, я не помру."
"Якщо ти часто це використовуватимеш, то можеш померти завчасно!"
...Звісно, процес переконання мого особистого лікаря був трохи довгим, але врешті-решт я зміг зробити це завдяки допінгу, який дістав на чорному ринку. Інакше я не знаю, як зміг би приймати рішення за частки секунди.
Так, але мені потрібно залишатися на позитиві. Якби автор оригінальної манги не змарнував пару томів на бойові сцени, щоб показати, як сильно він любить цього персонажа Лицаря Бога, і якби цього було недостатньо, ще й додаток з його описом, я б навіть не спробував цей метод.
— Так, зараз. Гірко...
...Звісно, по дорозі виникли деякі несподівані неприємності, включно з носовою кровотечею, але, на щастя, я впорався з цим так добре, що Стардаст навіть нічого не помітила.
І на цьому Фаза 1 цього випробування закінчилася.
Фаза 2 розпочалася.
— ...Стардаст. Слухай уважно.
Сказав я, дивлячись на Стардаст на екрані, яка важко дихала.
Відтепер усе буде ще жорсткіше, і я буду говорити коротко. Нам просто потрібно пройти цю чверть, тож будь сильною.
Я зціпив зуби, спостерігаючи, як вона киває у відповідь на мої слова.
...Добре. Давай зробимо це. Подивимося, хто переможе.
Після моєї рішучості минув час, схожий на війну.
Я відчував себе так, ніби грав у шахи власним життям... Ні, це хардкорна екшн-гра з таймінгом і лімітом часу, тож раптово це здається не таким уже й поганим.
І нарешті.
— Ааааааахххххххххххххх.
_Пурррррррррррр._
[Arg…….]
Нарешті,
Стардаст вдалося здолати його.
— .....Готово.
Я подивився на екран, на погляд Стардаст, і пробурмотів собі під ніс.
Вона зробила це, вона зробила це...
Були лише дві речі, у які я вірив.
Що Стардаст вислухає пропозицію від такого лиходія, як я, навіть якщо це означатиме зупинку іншого, більш небезпечного лиходія, і що моїх інструкцій та її поточної сили буде достатньо, щоб перемогти його.
Після перемоги над ним мене охоплює невимовне почуття ейфорії.
...Якщо я так задоволений собою лише за те, що віддавав накази, то наскільки ж гордою має бути Стардаст?
Звісно, я знаю, наскільки ця істота небезпечна, але для Стардаст усе інакше, тому що вона нічого про неї не знала, вона просто послухала мене і перемогла її.
Якраз коли я про це думав.
_Гуркіііііііт._
[Huh…?]
Руїни збиралися завалитися.
Ну, так і має бути. Ця територія сама по собі є свого роду потойбічним виміром, тому вона повертається до свого власного виміру, але менше з тим.
Я радий, що дослідив це заздалегідь.
...І, звісно, я був готовий витягнути Стардаст.
Замість того, щоб панікувати, коли руїни загрожували завалитися, я спокійно і заспокійливо звернувся до Стардаст, яка озиралася довкола, шукаючи шлях для втечі.
— Не хвилюйся, Стардаст. Думаєш, я не підготувався до цього?
Я клацнув пальцями, говорячи це, і з одного боку руїн фіолетове магічне коло почало світитися червоним.
Так. Якраз перед тим, як ми це почали, Ин-Воль і я спустилися туди і заклали коло для втечі. Звісно, тоді воно не працювало, оскільки Лицар Бога був ще живий і підживлював руїни, але тепер, коли це місце руйнувалося, воно знову запрацювало.
— Тобі просто потрібно піднятися туди.
З цими словами Стардаст швидко піднялася на магічне коло.
Мій монітор, що розділяв її зір, замигтів і згас.
...Ось і все з руїнами.
Залишивши цю коротку думку позаду, я повертаюся до Стардаст, яка важко дихає на колінах, дивлячись у підлогу.
— Стардаст, ти в порядку?
— .....Угу, хах, хах. Просто трохи втомилася.
Її перемістило з піщаних руїн назад на землю, прямо над руїнами.
Вона знову вдихнула свіже повітря вперше за кілька годин, і тепер, коли вона була в безпеці, вона відкинулася назад і ковтала повітря, коли її тіло розслабилося.
...Її тіло ніяк не могло бути в нормі, особливо після використання такої величезної кількості енергії, незалежно від того, яку перевагу вона має в плані фізичної сили, тому я відкрив рот, щоб заговорити з нею, яка була готова впасти від знесилення.
— ...Якщо ти подивишся поруч із тією зруйнованою стіною, там є ящик, і я вже приготував трохи води та подібних речей, тож, будь ласка, пригощайся.
— ...Справді? Ага, дякую....
...Усе ще відчуваючи запаморочення від утоми, намагаючись перевести подих, вона дякувала лиходію злегка заплутаним голосом, не розуміючи, що говорить.
У будь-якому випадку, завдяки своїй інтуїції вона швидко знайшла ящик, який я сховав, дістала пляшку води і пожадливо випила її.
Вона ковтала воду так, наче це була життєдайна волога.
Я повернувся до неї, яка все ще важко дихала після пиття води, і сказав, намагаючись приховати легку турботу:
— Ти справді виклалася на повну сьогодні, тому, думаю, тобі варто трохи відпочити і прийти до тями, щоб ти могла... Ну. Ти зможеш розібратися з моїм терором.
— ...Ха.
При моїх словах вона закриває свою пляшку з водою і сміється, наче почула жарт.
...Я не жартував.
— У будь-якому випадку, ти чудово впоралася сьогодні. Дякую, що витерпіла мої безглузді прохання, і цей комунікатор має вимкнутися сам, коли ти знімеш навушник.
З цими словами я закінчив розмову і приготувався відключитися.
— ...Почекай. Ха, ха, ха. Куди це ти збираєшся так просто піти?
...сказала вона, усе ще виглядаючи втомленою, але з гострою інтонацією.
А потім вона запитала мене:
— ...Тобі доведеться пояснити мені це. Чому, в біса, такі руїни знаходяться під землею в провінції Кьонгі в Південній Кореї? Що, в біса, це за Лицар Бога, і чому він там? Хто їх створив?
— Хм...
Я на мить замовк від її слів.
Я був здивований, що вона запам'ятала цю частину історії, незважаючи на те, що я, експерт зі Стардаст, який зараз почувається не дуже добре, міг розплакатися в будь-який момент, тож я думав, що зможу відбутися відволіканням уваги.
...Але навіть так, я не можу їй поки що сказати.
Таємниці цього світу краще дізнаватися якомога пізніше. З'ясування цього лише зруйнує її мрії та сподівання.
Тому я можу сказати лише це.
— ...Пізніше я розповім тобі все.
...Це було безглузде виправдання, навіть для мене.
Це було одновимірне ухиляння від відповіді, яке говорило "пізніше", але не уточнювало коли.
Чесно кажучи, я очікував, що вона тиснутиме сильніше.
Але
— ...Добре, ти розкажеш мені пізніше?
Вона нічого не сказала, лише гірко посміхнулася і промовила до мене:
— Тоді... я розумію.
А потім.
"….."
Відтінок довіри в цих словах відчувався настільки гірким, що я не міг більше нічого сказати.
Я викликав медичну бригаду Асоціації, і на цьому мій зв'язок зі Стардаст та наша розмова завершилися.
Я тримався з останніх сил.
— Кхулук, кхулук. Кхуек...
Я затулив рота і виплюнув кров, яку стримував.
...Ха. Дідько. Якби хтось мене побачив, подумав би, що це я бився.
Ось чому я не хотів використовувати стимулятори, за винятком цілющих здібностей Ха Юль. Вони занадто несумісні зі мною.
— Кхе... Кхулк.
Я довго кашляв кров'ю.
Раптом я почув звук чогось, що гуркотіло нагорі і наближалося до мене.
...Після початку повномасштабної операції всіх вигнали з центру управління, але, очевидно, вони почули звук того, як я наодинці блюю кров'ю.
...Ха, мені знову дістанеться від Со Ін та Су Бін.
З цією думкою я впав на підлогу, відчуваючи, як мій розум стає порожнім.
— .....
Острів, що ширяє в небі.
Небесний Острів, де живе Селеста, голова найбільшої у світі лиходійської організації «Етер».
У соборі в центрі острова Селеста, одягнена як свята, молилася із заплющеними очима.
— ......
Вона щось відчула і мовчки розплющила очі.
У цей момент перед нею згасла одна єдина свічка, і, дивлячись на неї, вона тихо пробурмотіла:
— ...Його лицар.
Він зник сьогодні, саме в цю мить.
З цією думкою вона знову тихо помолилася, продовжуючи свої роздуми.