Розділ 248: Вибачення
[Що? Я справді думав, що цього разу ти не встигнеш, але ти знову її заблокувала… Я дуже здивований! Гаразд, цей раз — уже точно останній! Побачимо, чи зможеш ти заблокувати її тепер. Я даю тобі 25 хвилин! Локація…]
Після хаотичного ракетного терору Егостика в різних районах минуло вже чимало часу.
І Стардаст…
— Хаа, хаа.
Вона вже була на межі того, щоб знепритомніти.
— Він же казав минулого разу, що той був останнім… Чому цього разу він знову «точно останній»…!
З цим наріканням вона відчувала, що ось-от зламається, але не було нікого, хто міг би вислухати її скарги.
Егостик, схоже, накопичив ракети на якомусь складі чи щось на кшталт цього, бо скільки б Стардаст їх не перехоплювала, він продовжував говорити, що привезе ще з іншого місця.
Як наслідок, Стардаст наразі намотувала вже майже колове коло навколо Сеула.
З якоїсь причини місце, яке Егостик обирав для наступної цілі, завжди виявлялося якомога далі від неї.
— Хаа, хаа…
Через це вона літала в небі цілісінький день.
Було майже щастям, що він не наказав їй летіти на острів Чеджу…
— Ага… Я можу просто полетіти туди, правильно…
Пробурмотівши це майже в прострації, вона проштовхнула своє тіло в небо.
І в такому стані вона повернула собі рівновагу і водночас рвонула крізь повітря.
Ба-бах —
Фшшшш —
У небі почувся гучний надзвуковий удар, і її тіло помчало вперед майже на межі можливостей.
Так.
Після того як вона майже цілий день кружляла по колу, швидкість польоту Стардаст пробила попередній ліміт, і тепер вона летіла майже на 50% швидше, принаймні за її власними відчуттями.
Тож, чи то тому, що її тіло адаптувалося, чи ні, вона потроху почала думати:
"Тепер це здається цілком реальним, хіба ні…?"
Під час першого та другого раундів вона ледь не померла по-справжньому, але починаючи з третього раунду вона звикла до цього й увійшла у стан байдужості, де все було вже не так важко, як раніше.
Звісно, вона все ще могла померти… але навіть так, з таким темпом це здавалося цілком здійсненним.
І саме тоді, коли вона про це думала…
— …?
Раптово з неба почав падати сніг.
— …Що це?
Білі крупинки кружляли в небі, нагадуючи якийсь крихітний сніжок.
…Ні, придивившись ближче, це справді виглядало як сніг.
Хіба зима не закінчилася вже дуже давно…?
Поки вона летіла й роздумувала над цим із пустішою головою…
Раптово сніжинки почали збільшуватися.
Тепер це було схоже на справжній сильний снігопад.
Видимість стала жахливою.
— Що відбувається?
Що, в біса, коїться? Щойно вона замислилася над цим із ошелешеним розумом, як почула трансляцію Егостика.
[Так! Оскільки Стардаст зараз летить так чудово, я вирішив додати перешкоду. Відтепер на шляху польоту Стардаст ітиме сніг. Дякую!]
Туп.
Стардаст, яка безцільно летіла крізь небо, промовила приголомшеним голосом, навіть не усвідомлюючи цього через запаморочливе вертиго:
— Цей… цей… цей маленький…!
Ти у мене потанцюєш, коли все закінчиться…!
З цією рішучістю, свіжою в її думках, Стардаст летіла крізь завірюху зі сльозами на очах.
Вона перегрілася від безперервного польоту, але снігопад змусив її почуватися прохолодніше. Хаа…
— Добре, добре. Усе йде як по маслу.
У тимчасовому центрі керування, облаштованому десь у Сеулі для цього терористичного акту, я пробурмотів це, спостерігаючи за переміщеннями Стардаст.
Наразі швидкість Стардаст зросла більш ніж на 50% порівняно з початком. Це було неймовірне зростання всього за один день.
[Стардаст стає швидшою.]
[Це і є велич К-Героя?]
[Це погано. Завтра ті патріотичні ютубери розійдуться на повну ха-ха-ха. Я вже бачу назви їхніх відео ха-ха-ха.]
[Лайк, якщо вважаєш Стардаст << Просто найкращим героєм GOAT ха-ха-ха. Без Стардаст Кореї вже настав би кінець ха-ха-ха.]
[Чи Егостик продовжує терористичний акт прямо зараз, щоб змусити Стардаст летіти швидше? Як глибоко в майбутнє дивиться вчитель Манго?]
Навіть глядачі могли це відчути.
Досі було важко помітити, що вона стає сильнішою, але з якоїсь причини всі, схоже, звернули увагу, що Стардаст летить дедалі швидше, можливо, тому, що швидкість була вимірною величиною.
Звісно, цей метод мав свої проблеми. Головна проблема полягала в тому, що Стардаст доводилося проходити через такі сильні страждання!
— Угх…
Я зітхнув, притиснувши руку до чола.
Я теж не хотів, щоб усе було саме так, але… але…
Оскільки я знав Стардаст занадто добре, я міг зрозуміти.
Якщо Стардаст не виросте отак зараз, вона обов'язково страждатиме ще більше пізніше. Якщо вона не зможе врятувати бодай одну людину через те, що виявилася занадто повільною, вона зненавидить себе. Її страждання не йшли б ні в яке порівняння.
Такий уже був її характер, зрештою.
— Хаа…
Тому, зрештою, підштовхування Стардаст до зростання в такому темпі було заради неї самої, особливо враховуючи інцидент із Вратами, який був уже не за горами.
Крім того, Стардаст насправді справлялася винятково добре, як і очікувалося. Подивіться на приріст її швидкості. Поки інші герої витрачали роки, щоб стати на 1% сильнішими, вона летіла так, наче отримала якийсь неймовірний бафф на зростання всього за кілька годин. Ще трохи, і вона подвоїть свою теперішню швидкість уже сьогодні…!
Ось чому я зі сльозами на очах додавав одне коло за іншим, щоб вона могла повністю адаптуватися до цієї швидкості. Більше того, я покликав Шин Рьон та Чхве Се Хі, щоб вони допомогли з підготовкою, включаючи періодичний сніг та блискавки. Це було майже як комплексне інтенсивне тренування.
[Лайк, якщо ти сховався в бункері й не виходиш ха-ха-ха. О, я чув, що вони впадуть і на наше місто теж ха-ха-ха.]
[Ага, ха-ха-ха. Ну, він обходить кожне місто, і люди кажуть, що скоро впаде тут ха-ха-ха.]
[(Термінові новини) Усі учні нашої школи сховалися в бункері, ха-ха-ха. Вони в захваті від можливості прогуляти уроки.]
[Корейці швидші за будь-кого іншого, серйозно.]
Внаслідок безперервної загрози ракетного терору та тиску на людей із вимогою евакуюватися з різних міст, я певною мірою покращив навички евакуації населення. Оскільки ми продовжували погрожувати різним містам, люди почали передбачати, що ракети впадуть саме в їхніх населених пунктах, тому бігли до своїх бункерів.
Таким чином я продовжував тероризувати їх ракетною загрозою ще деякий час, пригнічуючи власне почуття провини.
[Даїне, залишилася лише одна ракета для підготовки. Думаю, час закінчувати.]
Нарешті цей момент настав.
— Гаразд, я зрозумів. Починаю готуватися.
З короткою відповіддю я підготувався до фінального акту сьогоднішнього терору.
Це означало вийти туди самому й зустріти Стардаст, яка заблокувала всі ракети сьогодні.
І найважливіше…
Є речі, які я повинен віддати Стардаст сьогодні.
Я подивився на темний предмет, який заздалегідь підготував у своїй руці, на мить, потім сховав його до кишені й підвівся.
Так, мені потрібно підготуватися до зустрічі зі Стардаст віч-на-віч. Я маю бути готовим…
— Хм…
…Думка про те, що я змусив її цілий день кружляти по колу, і тепер маю особисто зустрітися з нею, змушувала мене вкриватися холодним потом навіть від однієї думки про втечу.
Чи варто мені втекти просто зараз…? Ця думка промайнула в моїй голові.
Проте…
— …
…Моя внутрішня інтуїція попереджала, що якщо я не зустрінуся з нею прямо зараз, у мене можуть виникнути справжні неприємності. Тому я вирішив зустрітися з нею.
…Давай будемо обережними. Обережними…
Серед сильних вітрів, що дули в синьому небі, здавалося, сонце вже заходило, забарвлюючи небо в червонуватий відтінок. Стардаст, яка щойно відправила чергову ракету злітати в небо, розпласталася на даху сусідньої будівлі, спираючись на нього й важко дихаючи.
[Вау, я справді ні разу не думав, що ти заблокуєш і цю теж. Щойно це була моя остання ракета. Що ж, тоді давайте закінчимо сьогоднішній терор на цьому. Сподіваюся, жителі Південної Кореї цінують те, що у них є Стардаст!]
Поки вона трималася за свою пульсуючу голову, трансляція Егостика відлунювала в її вухах.
— Тепер це справді… Хаа… Це дійсно кінець…
Пробурмотіла Стардаст крізь важке дихання.
Вона думала, що помре по-справжньому. Справді. Це було схоже на тренування з її перших днів у ролі героя, але тепер хтось тримав ракету й погрожував їй, змушуючи літати повсюди. Особливо коли блискавки влучали в неї поміж цим…
— Угх…
Стардаст із головою, що йшла обертом, спиралася на перила даху, хапаючи ротом повітря.
— Егостику…
Тієї миті, коли вона пробурмотіла його ім'я, знайомий голос озвався прямо за її спиною:
— Ха-ха, ти кликала мене?
— …!
Знайомий голос пролунав прямо позаду неї. Злякавшись, вона рефлекторно обернулася.
Там вона побачила Егостика, який ширяв у небі з гідним виразом обличчя й вітав її.
— Привіт, Стардаст. Давно не бачилися.
Егостик посміхнувся й подивився на неї згори.
— Ти… Ти-и-и…
— Ха-ха…
Поки вона дивилася на нього приголомшеними очима, він вибачливо відвів погляд. Він виглядав щиро винуватим.
— Ти… в порядку?
— Ти думаєш, я в порядку…?
— Х-Ха-ха…
Бачачи його збентежене покашлювання та вираз провини на його обличчі, вона виявила, що просто втратила слова.
Він здавався щиро вибачливим. Його несподівана реакція на мить позбавила її дару мови.
Вона відчула почуття вибачення та провини, що виходило від нього.
Не маючи змоги передбачити таку відповідь, вона на мить відчула розгубленість. Вона очікувала, що він безсоромно посміється й скаже щось на кшталт: "Тобі довелося несолодко, чи не так?" Але натомість він просив вибачення, і це застало її зненацька. Лиходій, який почувається винним через те, що створив проблеми…
"Справді…"
Це було абсурдно.
Вона думала про це, поки її гнів поступово вщухав.
В реальності, якщо замислитися, хіба лиходії не могли мати причин поводитися подібним чином? Можливо, він мав вагомі обставини, які змусили його продовжити час, бачачи, що вона запізнюється. Можливо, на те були непереборні причини.
Зачекайте хвилинку. Хіба це не заходить занадто далеко…?
Поки вона роздумувала, чи висловити свій гнів, чи ні, всередині неї точився конфлікт.
І саме в цей момент…
Сонце повільно заходило, забарвлюючи небо в глибокий відтінок червоного.