Розділ 247: Персональне тренування
У цей момент, поки Стардаст, мабуть, уся в поту летіла, я сидів у підготовлених декораціях, тихо переглядаючи свій план.
Мета цієї терористичної операції була простою — збільшити швидкість польоту Стардаст. Ось і все.
— Тепер, коли день, коли відкриється брама, вже не за горами…
Оскільки Стардаст стала достатньо сильною, виникла потреба розвивати її не лише в бою, а й в інших аспектах також. Тому я навмисно проаналізував її середню швидкість польоту й встановив жорсткіші часові обмеження, знаючи, що наша головна героїня росте в моменти кризи.
"І…"
Лиходіям першого класу доводиться багато готуватися до одного акту терору. Крім того, є ще один важливий аспект для тренування — навчання з евакуації цивільного населення.
Тепер, коли інцидент із Вратами неминучий, це також стане проблемою, коли настане той самий день, а громадяни не зможуть швидко евакуюватися до бункерів. Якщо вони не звикнуть до цього, евакуація може бути повільною, і їх просто розірвуть монстри, що вирвуться з Брами.
Ось чому моєю умовою було те, що чим більше людей швидко втече з району, куди мала впасти ракета, тим більше я продовжу час.
Це допомогло б громадянам швидко евакуюватися й дало б їм досвід евакуації. Крім того, я міг використовувати це виправдання, щоб гнучко продовжувати час відповідно до ситуації Стардаст. Ми ж ні разу не можемо насправді скинути ракету на місто.
Хай там як, саме тому я навмисно обрав місто, де підземні бункери повністю добудовані… Але це я поки відкладу вбік.
"Залишилося близько 10 хвилин…"
Пробурмотів я собі під ніс, перевіривши час, що залишився. Прямо зараз на екрані показують ракету, яка ширяє в повітрі, та таймер зворотного відліку, а моє зображення не транслюється.
Час починати.
— Кхм. Хан Со Ін, давай почнемо. Виведи це на екран.
— Звісно, Даїне.
Гаразд, камера увімкнена. Чи не спробувати нам репортаж?
Переконавшись, що камера знову працює, я сів обличчям до неї й посміхнувся.
— Привіт усім. Настав час для «Его-Новин». Ласкаво просимо! Чи всі ви безпечно евакуюєтеся?
Тепер я в ситуації, коли знову веду трансляцію, а за моєю спиною йде зворотний відлік, мапа Сеула та жовта крапка, що рухається по ній.
Ага, мені нічого робити. Давайте влаштуємо трансляцію переміщення Стардаст.
З цією думкою в голові я відновив мовлення.
— Поточний час, що залишився — 8 хвилин! Поточне місцезнаходження Стардаст… десь тут! О, чи встигне вона вчасно?
[Стардаст, тримайся!]
[Ні, просто не тримайся. Нехай компанія збанкрутує. ха-ха-ха]
[Поки це не я, будь ласка~~~]
[Лайк, якщо ти радий, що твоє робоче місце злетить у повітря, як привід втекти. ха-ха-ха]
[Ситуація в бункері в реальному часі… так багато людей, ха-ха-ха. Вони всі добре слухаються.]
[Біжи, біжи, Стардаст!]
[Хіба він не казав, що якщо багато людей піде в бункери, він продовжить час? Продовжуй, будь ласка!]
Я коротко глянув на чат, а потім зосередився на часі, що залишився, та місцезнаходженні Стардаст.
Станом на зараз для Стардаст було неможливо прибути в межах часового ліміту. Проте продовжувати час зараз було б занадто по-аматорськи. Зрештою, Стардаст процвітає, коли настає криза. Чи може її швидкість різко зрости, коли залишилося всього кілька хвилин?
Поки я контролював поточне місцезнаходження Стардаст за допомогою пристрою для вимірювання відстані до неї, час, що залишився, ставав дедалі меншим.
…Здається, 20 хвилин, щоб перетнути Сеул — це занадто жорстко. Ага, давайте трохи продовжимо.
— Так! Стардаст наразі проходить через Сондон-гу! Встигнути в межах часового ліміту? Моя помилка! Вам слід готуватися до удару ракети.
Я засміявся й сказав це, коли до обіцяного часу залишалося всього 2 хвилини.
— Ну, оскільки немає сенсу давати тут ще кілька хвилин, я додам ще 3 хвилини, пропорційно до кількості людей, які щойно увійшли до бункера! Ви можете спробувати зробити все можливе, хоча це здається неможливим. Ха-ха-ха!
[3 хвилини — це занадто жорстко, ха-ха-ха.]
[Тим не менш, він продовжує час, як і обіцяв, хороша робота, Мангостік.]
[О ні, ракета щойно впала???]
[Ааа, будь ласка, дайте ще трохи часу. Я навіть не можу нормально знайти розташування бункера.]
[Ні, зосередьтеся на бігу замість того, щоб писати в чаті, ха-ха-ха.]
[Просто скинь ракету й перебудуй місто.]
[Факт: якщо Стардаст не встигне вчасно, він обов'язково продовжить час, ха-ха-ха.]
[Стардаст, тримайся! Сила зірок!]
Поки зовні я отак посміхався, всередині мене пробивав холодний піт.
Я маю на увазі… Наша Стардаст. Вона трохи повільніша, ніж я очікував.
Ну, якщо подивитися детально, це добре, що я усвідомив це заздалегідь і зміг потренувати її таким чином. Але вона все одно була занадто повільною. Мені слід було дати їй 30 хвилин від самого початку. Зараз уже занадто пізно продовжувати час ще більш радикально.
"Ні, ти зможеш це зробити. Стардаст, уперед…!"
Я послав це повідомлення підтримки подумки. Чи невже ми зіткнемося з ситуацією, коли нам доведеться скинути ракету?
Поки я обмірковував виправдання для продовження часу, саме тоді це й сталося.
[О…?]
[Термінові новини! Швидкість Стардаст раптово підскочила, ха-ха-ха.]
[Як і очікувалося, Стардаст — герой, сильний у кризі, ха-ха-ха.]
[Я вірю в неї. Найвеличніший герой у Південній Кореї, Стардаст.]
Місцезнаходження Стардаст на мапі почало рухатися неймовірно швидко. Усе правильно! Ось воно. Я знав, що можу розраховувати на Стардаст…
— Саме так…! Ні, цього не може бути! Швидкість Стардаст зростає. Чи можливо, що вона прибуде в межах відведеного часу?
Вигукнув я, наче розгорталася криза. І навіть у той момент, коли я потайки тішився з цього.
Час невблаганно минав.
Десь у східній частині Сеула.
— Аргх…
Жінка зі світлим волоссям летіла крізь небо, наче комета, зціпивши зуби.
Це була не хто інша, як Стардаст, яка летіла з найвищою швидкістю, якої коли-небудь досягала у своєму житті.
— Ні… Всього за 20 хвилин! Як я маю дістатися звідси туди?
Вітер був настільки сильним, що здавалося, він міг викликати сльози на її очах. Вона зціпила зуби й замислилася.
Уже маючи справу з похмільним головним болем, ця ситуація робила все вдвічі важчим.
Оскільки час минав, вона дійшла висновку, що встигнути за вказаний час для неї неможливо.
— Ну, оскільки надання ще кількох хвилин тут нічого не змінить, я додам ще 3 хвилини! Три хвилини в цілому! Старайтеся з усіх сил, хоча це здається неможливим. Ха-ха-ха!
Через навушники, які я підключив заздалегідь, вона почула слова Егостика.
Додатковий час був кращою новиною. Тим не менш, вона не відчула полегшення, почувши це.
— …
Тієї миті, коли вона почула його слова про продовження часу, їй спала на думку думка. "Ах, Егостик насправді ні разу не мав наміру скидати її від самого початку".
І…
— …
Здавалося, він щиро вірив, що вона зможе впоратися з цим за 20 хвилин.
З якоїсь причини в її голові спонтанно з'явився образ Егостика, який сидить нерухомо й дивиться на годинник із розчарованим виразом обличчя.
— Ха-ха-ха! Ха-ха… Хаа… Стардаст, я думав, ти зможеш упоратися з цим, але, схоже, я чекав занадто багато від тебе. Я продовжу час, іншого вибору немає.
Егостик сердечно засміявся через попередньо підключений інтерком.
…Ні за що, Егостик би так не вчинив, подумала вона. Проте образ розчарованого обличчя Егостика продовжував з'являтися в її думках.
Тільки від однієї згадки про це її серце починало калатати.
— Угх…
Невдовзі її тривога посилила нагальність.
— …Усе має вийти!
З рішучістю вона зціпила зуби й доклала всіх зусиль, щоб проштовхнути своє тіло крізь повітря.
І ось, через п'ять хвилин…
— Хаа, хаа, хаа, хаа.
Вона успішно прибула в межах часового ліміту.
— Неймовірно!
Якраз вчасно вона помітила ракету, що падала вертикально.
— Аргх!
Виснажена від того, що виклалася до межі, вона все ж знайшла сили, щоб упіймати падаючу ракету й закинути її високо в небо.
Виблискуючи в небесах, ракета стала наче зірка на небі.
— І Егостику…
Тобі справді… справді потрібно взяти себе в руки…
Вона важко дихала, її очі були сповнені рішучості, коли вона оглядала все навколо.
…Але де він?
Поки вона роздумувала над цим, до її вух долетіли неймовірні слова:
— О! Стардаст відхилила ракету! Це неймовірно!
— Гаразд! Ми негайно запустимо наступну ракету! Локація — округ Кансо… прямо тут! Часовий ліміт…
…Що?
Вона засумнівалася у власних вухах, але повідомлення було чітким:
— Стардаст! Егостик запустив ще одну ракету в повітря, і він погрожує! Якщо ти вирушиш аж туди, на самий край…
Дійсно, Егостик наказував їй летіти прямо на протилежний кінець Сеула.
Почувши це, Стардаст пробурмотіла:
— …Ти лиходій. Справді, ти лиходій…
Тепер їй знову довелося летіти, її очі були майже сповнені сліз.
…Звісно, її здатність до польоту, безперечно, покращувалася.
[????: Ще всього один підхід, сер! Ще всього один підхід, а потім ми зробимо перерву!]
[Зачекайте, я думав, що у нас має бути ракетна атака, але натомість ми влаштовуємо для Стардаст персональну сесію тренування? ха-ха-ха]
[Термінові новини: середня швидкість Стардаст зросла на 20% порівняно з початком! ха-ха-ха]
Наказавши Стардаст вирушити на інший бік, я був обтяжений почуттям провини, і мої груди щеміли від придушеного каяття.
— Угх, вибач, Стардаст.
Але прямо зараз…! Її швидкість справді зростає шаленими темпами…! Я не можу просто відпустити її. Я повинен скористатися цією можливістю, щоб змусити її вирости і щоб це стало її другою натурою. Тому, ковтаючи сльози, я підготував ще одну ракету.
…Поступово я почав хвилюватися про той момент, коли мені доведеться зіткнутися зі Стардаст безпосередньо в останній раз за сьогодні.
Чи зможу я вибратися звідти живим?