Розділ 246: Повна швидкість
У Південній Кореї, де щодня відбувалися різноманітні інциденти, телебачення було найшвидшим способом отримати останні новини. Чому? Ви могли просто залишити його увімкненим, і час від часу вискакував терміновий випуск новин, який сповіщав про появу лиходія.
Тож не дивно, що телебачення та радіо мали напрочуд високі рейтинги переглядів. Деякі лиходії навіть захоплювали мовні станції, щоб транслювати свої терористичні погрози в прямому ефірі на телебаченні.
Точнісінько як зараз.
— А, а. Привіт усім.
У звичайний день трансляцію було перехоплено, і на екрані з'явилося зображення цього лиходія, що призвело до раптового стрибка кількості глядачів. Це був не хто інший, як лиходій A-класу Егостик.
[Манго з'явився через 100 років ха-ха-ха]
[Чому ти так довго? Ми вже казна-скільки чекали на такого лиходія, як ти!]
[Подивіться, як лічильник глядачів росте в реальному часі, чорт забирай!]
[Манго яху~ Манго яху~ Манго яху~ Манго-жуж-жуж~ Манго-жуж-жуж~]
[Чат такий швидкий, ха-ха-ха]
[Опа, це той самий знаменитий кабінет Его? Капець мені пощастило бути тут лол☆]
[Чому ці люди наосліп пишуть у чат, навіть не дивлячись відео, ха-ха-ха?]
[Чому ніхто не звертає уваги на поточну ситуацію, ха-ха-ха? Де зараз Манго?]
Незважаючи на одночасну трансляцію з різних джерел, чат на офіційному сайті був завалений повідомленнями. Поки одні продовжували спамити в чаті, кілька людей нарешті почали ставити під сумнів поточний вигляд Егостика. Це було тому, що зображення на екрані показувало Егостика, який невимушено сидів на зеленому тлі. Він перебував на стільці десь закинувши ногу за ногу, легковажно тримаючи напій. Тож можна було сказати, що він перебував радше на якомусь знімальному майданчику, ніж на самому місці подій.
— Це Егостик. Радий зустрічі.
Він перебував у абсолютно інших декораціях, сидячи на стільці із зеленим заднім планом і розслаблено насолоджуючись напоєм, на відміну від свого звичного стану.
— Хм… Це так приємно.
Ось чому з якоїсь причини його вигляд здавався спокійнішим, ніж зазвичай, з атмосферою невимушеності. Він ліниво попивав свій напій, наче вирішував, чи вчинити терористичний акт, чи розпочати випуск новин.
[?? ха-ха-ха]
[Сьогодні день не для тероризму, а для кава-тайму Егостика?]
[Зробити неспішний ковток перед учиненням тероризму — це цілком зрозуміло, ха-ха…]
[Чому він виглядає так природно, ха-ха-ха?]
[Я заварюю чашку зеленого чаю Босон і п'ю її перед монітором. Відчуття, наче це чаювання з Манго, ха-ха-ха]
[Спостерігаю за поточною ситуацією в Асоціації Героїв наживо, вони поняття не мають, що відбувається, ха-ха-ха]
[Просте попивання чаю піднімає кількість його глядачів аж настільки, ха-ха-ха]
Поспостерігавши за трансляцією деякий час, сидячи на стільці й попиваючи чай, Егостик поставив свою чашку на круглий білий стіл і схрестив ноги, водночас дивлячись у камеру з хитрою посмішкою.
— Привіт усім. Радий бачити вас усіх ще раз. Як ся маєте?
З цією веселою посмішкою він клацнув пальцями, і зелене тло за ним стало білим. Егостик підвівся й поправив свій чорний плащ, тож тепер камера показувала лише його верхню частину тіла.
З таким налаштуванням він глибоко вдихнув і заговорив із зітханням:
— Ах, народ, у мене останнім часом з'явилося занепокоєння. Схоже, багато хто з вас не сприймає мої терористичні акти настільки загрозливо, як слід було б. Ви всі думаєте, що ні разу не помрете, що б не сталося? Багато людей, схоже, страждають від почуття невразливості, що досить прикро.
Насміхаючись і поважно киваючи головою, він представив вагому проблему. Поки він говорив, реакції глядачів швидко затопили чат.
[???? ха-ха-ха]
[Він думає, що ми не помремо? (Говорячи це з нульовими жертвами серед цивільного населення)]
[Хіба ми не повинні насолоджуватися, коли герой S-рангу влаштовує івент?]
[Ой, хто це розлютив нашого Манго? Ми можемо не панікувати прямо зараз?]
[Манго ж не був цундере, правда? … Ой, це все, що я скажу.]
З цими відповідями від глядачів він похитав головою й звернувся до проблеми серйозніше:
— Ну, схоже, багато хто з вас не знає дечого важливого. Факт полягає в тому, що причина, чому ви весь цей час були в безпеці — це не моя заслуга, а заслуга Стардаст. Вона досить ефективно запобігала моїм терористичним актам. Ах, якби не Стардаст, усі мої терористичні акти були б повністю успішними. Це справді прикро.
Невимушено вихваляючи Стардаст, він, нарешті, перейшов до справи. Зі злою посмішкою він продовжив:
— Ось чому я прийняв рішення.
— Давайте запустимо терор якраз перед тим, як Стардаст зможе його зупинити!
— А тепер дозвольте представити його!
Сказавши це, він різко клацнув пальцями. Одночасно біле тло за ним трансформувалося, відкриваючи небо над містом, або, точніше, зображення гігантської ракети, яка магічним чином ширяла в небі.
— Так! Усе правильно, більше не буде жодного милосердя. Я просто скину ракету на Сеул!
Щойно він закінчив говорити, ракета захиталася, наче була готова впасти в будь-яку мить. Коли він знову клацнув пальцями, з'явилася мапа Сеула з червоною крапкою на самому правому кінці мапи, де було розміщено миле емодзі ракети, хоча ситуація була ні разу не милою.
Задоволено кивнувши, він подивився в бік камери й продовжив із пустотливою посмішкою:
— Але скинути її просто зараз було б досить несправедливо, хіба ні? Тому давайте дамо вам щедрі 20 хвилин. Після цього я скину її без жодних сумнівів. Звісно, враховуючи її величезну потужність, якщо вона влучить, місто буде стерте з лиця землі. Найкраще оголосити надзвичайний стан і тікати просто зараз.
Сказавши це, він додав ще одну річ із посмішкою:
— Звісно! Якщо Стардаст прибуде протягом відведеного часу, хто знає? Я можу передумати. О, і я почуваюся дещо щедрим, бо мені шкода Стардаст, яку раптово викликали на понаднормову роботу. Давайте трохи пом'якшимо умови.
Він указав на розташування бункера Асоціації Героїв біля міста на мапі, натякаючи, що кожен у місті повинен кинутися в бункер протягом цього часу, якщо вони хочуть послаблення умов.
— Усі ви в цьому місті! Якщо ви зможете в хаосі добігти до бункера в межах часового ліміту, я подумаю про те, щоб дати вам більше часу. Давайте подивимося на вашу єдність! Не те щоб це було ймовірно, але хто знає? Ха-ха-ха!
Сказавши це, він наблизив мапу й позначив розташування бункера Асоціації Героїв біля міста, куди мала впасти ракета.
— Відтепер у всіх вас є 20 хвилин. Давайте подивимося, на що ви здатні.
— Почали!
[Мангкьяяяяяя~]
[Чому це мало бути саме там, де я працюю? Хто розмістив ракету над моєю головою?]
[Мій бос з'їхав з глузду, пропонуючи не просто продаж бомб, а безкоштовну роздачу, о мій бог!]
[Думгай~~~~~]
І з цими словами місто, розташоване прямо під ракетою, усвідомило катастрофу, з якою воно зіткнулося, коли залишилося всього 20 хвилин.
Очевидно, в Асоціації Героїв панував хаос.
— Швидко, кличте Стардаст!
— Пане голово, я зв'язався зі Стардаст!
— Добре. Покваптеся, скажіть їй злітати!
У паніці вони навіть не підозрювали, що Стардаст уже летіла на повній швидкості.
Життя героя нелегке. Це само собою зрозуміло. Герої — це ті, хто протистоїть лиходіям, а лиходії непередбачувані щодо того, коли й де вони можуть учинити терор.
Кореї пощастило мати героя, відомого як Тіньовий Блукач, який узяв на себе нічні зміни, дозволяючи більшості інших героїв відпочивати. Проте все одно було важко.
Бути героєм означало, що ви могли обідати, приймати душ або дивитися фільм, і щойно з'являвся лиходій, ви мусили кинути все й зреагувати.
Так, вони це розуміли. Вони знали це, але…
— Угх…
У небі над Сеулом Стардаст летіла на повній швидкості, нагадуючи людський винищувач. Вона пригнічувала такі думки.
— Егостику…!
Чи не занадто це?
— Чому ціль так далеко?
Вона ледь стримувала сльози. Того ранку вона прокинулася з похміллям і не мала часу прийти до тями перед новиною про те, що Егостик уперше за казна-скільки часу запустив терористичний акт.
Щоб зробити ситуацію ще гіршою, місце терористичного акту було так далеко від її дому… Це дратувало аж до того, що вона навіть замислювалася, чи має Егостик щось проти неї.
— Угх…
Проте не було часу для неспішної подорожі, і їй доводилося летіти з усіх сил через мінімальну кількість доступного часу.
— Стардаст, у тебе залишилося 10 хвилин. Рухайся трохи швидше!
— Егостику…!
І ось так, зі сльозами на очах, Стардаст летіла крізь небо, її золоте волосся розвіювалося. Вона мала обітницю в своєму серці, що висловить Егостику все, що про нього думає, коли прибуде…
— Ік…
— Чому ти знову плачеш, Даїне?
— Нічого… Це справді нічого.
Як я міг сказати їй, що почуваюся винним перед Стардаст, яка невтомно летіла від самого ранку? Я не міг. Але іншого шляху не було. Якщо я не хотів, щоб Стардаст проливала сльози жалю пізніше, мені потрібно було підштовхнути її здібності до межі й змусити її рости зараз. А найкращий спосіб допомогти головній героїні вирости — це поставити її в кризову ситуацію й допомогти подолати її. Ось чому не залишалося іншого вибору, окрім як вдатися до таких екстремальних методів.
— Стардаст, тримайся!
Навіть якщо я прибуду туди, я, ймовірно, нічим не допоможу, але заради її зростання я запущу ще одну ракетну атаку на іншому кінці Сеула, щойно прилечу туди. Їй доведеться летіти й туди також.
Тримайся, Стардаст!
Я посилав своє мовчазне підбадьорення, ковтаючи сльози.
Серце краялося від болю.