Розділ 243: Обов'язок та співпраця
— Гаразд, розпочнемо засідання.
З цими словами Селести зустріч розпочалася як зазвичай. І один за одним у мої вуха потік звичний шквал інформації.
Звісно, це було цікаво, як і завжди, але корисної інформації виявилося небагато. Було навіть кумедно почути, що у Франції з'явився новий герой, який засів на самій верхівці Ейфелевої вежі й охороняє місто згори. Проте цей герой належав до найсильніших представників нового покоління, тому пролунало серйозне попередження ні разу не влаштовувати жодних терористичних актів у Парижі.
Щодо мене, то цього разу я поводився відносно тихо й пропустив свою чергу. Зрештою, справжня справа чекатиме наступного разу.
Тож моя увага була більше зосереджена на китайському лиходієві серед присутніх.
— …..
Чоловік у характерному червоному одязі в китайському стилі, з гладко зачесаним назад волоссям — Лі Сяофен.
Він був досить унікальним лиходієм. Хоча він поділяв із Катаною те саме бажання знищити уряд, різниця полягала в тому, що Катана мала чітку мету демонтувати корумповану владу й знову зробити Японію сильною… Тоді як Лі Сяофен, здавалося, прагнув знищити уряд просто тому, що той був гнилим.
"Ну… я навіть не можу уявити, скільки китайських володарів суперсил люблять свій уряд."
Китай мав суворий підхід до обдарованих людей. А саме: будь-який користувач надздібностей із особливою силою мусив ставати на облік в уряді, стаючи частиною китайського корпусу металюдей. Це було головною відмінною рисою від інших країн, які зазвичай залишали обдарованих людей вільними жити як їм заманеться у ролі героїв або займатися звичайним життям.
Якщо ж користувачі суперсил вирішували приховати свої здібності, вони неминуче стикалися з покараннями, включаючи військовий призов.
"Можливо, саме тому авторитет їхньої Асоціації досить низький."
Південна Корея була місцем, де Асоціація та уряд взаємно стримували одне одного.
В Японії Асоціація та уряд співпрацювали заради корупції.
На противагу цьому, уряд Китаю повністю поглинув Асоціацію.
"І той факт, що вони навіть призначали голову рішенням Прем'єра… просто позбавляє слів, серйозно."
Природно, відносини між Міжнародною Асоціацією Героїв та Китаєм були далекі від ідеальних. Проте з нещодавнім послабленням Асоціації через кілька актів тероризму ситуація загострилася.
Звісно, чим сильніший утиск, тим більший опір, і це стосується й лиходіїв також. Величезна кількість металюдей-лиходіїв у країні відображала це. На щастя, сусідня нація на півночі виступала захисним бар'єром для Південної Кореї.
Хай там як, Лі Сяофен, лідер «Хуалун» — помітно сильної організації навіть серед численних китайських угруповань, — був унікальним. Їхній вплив був настільки значним, що навіть грізному китайському уряду доводилося зважати на цей Альянс Лиходіїв.
Проте це була не найважливіша частина.
Я почав думати про оригінального Лі Сяофена.
"В оригінальному творі…"
Лі Сяофен був неймовірно оптимізованою особою для того, щоб стати лиходієм. Зокрема, він від самого початку був сиротою. Зазвичай, коли хтось стає лиходієм, його родина стає мішенню для уряду. Але Лі Сяофен був сиротою з самого дитинства, і не було ні сім'ї, ні навіть сиротинця як такого.
Звісно, в сюжеті була частина, де він потоваришував із іншим користувачем суперсил, своїм близьким другом, і того друга вбив уряд. Це підштовхнуло Лі Сяофена шукати помсти уряду. Досить передбачувана історія.
"Висновок такий…"
Зрештою Лі Сяофен виходить абсолютним переможцем. Він по суті повалив уряд і встановив свій новий режим. Слід визнати, що пізня частина оригінального твору — це суцільний безлад, де центральна влада руйнується, а всі перетворюються на бандитів. Але перемога є перемога.
Тож що мені робити? Усе просто. Я повинен переманити цього лиходія на наш бік.
"…Спочатку давайте ще раз подумаємо про характер Лі Сяофена."
В оригінальному творі він переслідував грандіозну мету, а його особистість була сповнена праведності та співпраці. Він прагнув бути людиною, яка стоїть за справедливість. Його лиходійська організація «Хуалун» діяла на основі цих принципів. Причина, чому він зміг створити такий великий альянс лиходіїв, полягала в його здатності викликати Червоного Східного Дракона. Це досить круто. Завдяки цьому він мав величезну популярність серед лиходіїв.
Хай там як, висновок полягає в тому, що він не з тих, хто ігнорує свої борги. Ти вирішуєш іти шляхом праведності та співпраці, але отримуєш допомогу й заплющуєш на це очі? Це шлях справедливості, який ти обрав… Тримайся там…!
Поки я старанно прокручував симуляції у своєму мозку, Селеста з утомленим виразом обличчя завершила зустріч.
— Тоді я закінчу на цьому.
Зустріч підійшла до кінця з цими словами від помітно втомленої Селести.
…Але чому Селеста виглядає втомленою? Я не розумію. Можливо, є якась проблема, але це ні разу не пов'язано з хвилюваннями через топових лиходіїв. Це, ймовірно, дрібниця. Прямо зараз я сам є більшою проблемою.
З цими думками в голові я зосередив свій погляд на Лі Сяофені. Поговоривши з чоловіками поруч, які сиділи по обидва боки від нього, він підвівся й сказав їм:
— Я піду.
Я відповів двом людям, що сиділи біля мене, кивком голови. Вони не здавалися надто здивованими, ймовірно, тому що я вже повідомив їм, що збираюся зав'язати розмову та привітатися.
Я впевнено попрямував до Лі Сяофена.
— ….Хм?
Йдучи мені назустріч із зацікавленим виразом обличчя, він помітив мою присутність. Він прямував геть від коридору, який, схоже, був точкою його відходу, але раптово повернув голову в мій бік. Потім його супроводжуючі, помітивши мене, почали перешіптуватися й кивати в мій бік.
Побачивши це, я посміхнувся й невимушено протягнув руку, заговоривши:
— Радий зустрічі, пане Лі Сяофен. Я вже певний час хотів привітатися з вами, враховуючи, що ми діємо в сусідніх країнах. Мене звати Егостик.
Я протягнув руку, розмовляючи в невимушеному тоні. Я мав одну просту причину зробити це: подивитися, як він відреагує. Коли я вперше привітався з Катаною, вона проігнорувала мене й пішла геть, заявивши, що зайнята. Цікаво, як відповість Лі Сяофен.
На моє велике здивування, Лі Сяофен, який до цього зберігав серйозний вираз обличчя, посміхнувся, потиснув мені руку й відповів:
— Егостик, правильно? Радий зустрічі. Я дійсно Лі Сяофен. Мені слід було привітатися з вами раніше, схоже, я трохи запізнився, ха-ха!
Тепла посмішка й потиск руки, який відчувався абсолютно звичайно, без жодного натяку на напругу. Він виявився несподівано дружелюбним. Чи не зібрав він інформацію про мене заздалегідь?
З такою відповіддю не було потреби вдаватися до плану Б; я міг упевнено переходити до плану А. Зберігаючи посмішку на обличчі, я продовжив розмову:
— О, ні, я часто чув про пана Лі через засоби масової інформації і знаю, що ви досить зайняті керуванням організацією «Хуалун». Ось чому я хотів привітатися. Краще пізно, ніж ніколи, ха-ха.
— Ні, зовсім ні. Ха-ха.
Ми обмінялися ввічливими світськими фразами з дружніми посмішками на короткий момент — точно як під час розмови між двома чоловіками, які вперше зустрілися в діловій обстановці.
За цей короткий час мені вдалося зібрати деякі відомості про Лі Сяофена. Здавалося, він мав чимало знань про мене. Така реакція не могла бути без причини. Можливо, роль зіграла інформація, розкрита під час інциденту з Катаною, або він провів власне розслідування, або, можливо, поєднання того й іншого.
У будь-якому разі, все стало набагато простіше.
Із кривою посмішкою у своїх думках, я зберігав яскраву посмішку на обличчі й продовжував розмову. Незабаром ми завершили цей короткий обмін репліками.
— Ха-ха, це мій прямий контактний номер. Якщо вам колись щось знадобиться, сміливо звертайтеся.
Він передав мені свій номер першим, і я відповів взаємністю, давши йому свій.
Кращої можливості, ніж ця, годі було й шукати.
— Так, ха-ха. Я в чудовому настрої, тому що відчуваю, ніби цього разу знайшов хорошого друга. О, і…
Якраз перед тим, як ми розійшлися, з наче природною посмішкою на обличчі, я дістав CD-диск, захований у своєму рюкзаку, і передав йому.
— Хоч він і невеликий, це знак моєї доброї волі. Я включив туди деяку інформацію, яку знаю про китайський уряд. Будь ласка, використайте її з користю.
— О, що це все таке? Ха-ха! Дякую тобі.
Він прийняв його природно, не ставлячи зайвих запитань. Обмінявшись фінальними люб'язностями, ми розвернулися й пішли кожен своєю дорогою. Останній образ, який я побачив — це як він ішов геть зі своїм оточенням, тримаючи в руках цей диск.
А я повернувся туди, де на мене чекали Атлас і Катана. Ха-ха.
"…Він зіграв свою роль ідеально, саме так, як і очікувалося."
Подумав я про себе, посмішка з'явилася на моїх губах.
Лі Сяофен. Судячи з того, що я щойно побачив, він здавався досить теплим, майже нагадуючи Атласа своєю поведінкою. Але це було лише те, що презентувалося на поверхні. Завдяки оригінальному твору я знав краще.
"…Лі Сяофен."
Чесно кажучи, він був більш розважливим і безжальним, ніж будь-хто інший. Почавши як вуличний сирота, він проклав собі шлях до самої верхівки найбільшої лиходійської організації Китаю. Він став лідером масивного злочинного синдикату, демонструючи чудове стратегічне мислення та гострі дослідницькі навички. Навіть той образ, який він показував публіці, був акторською грою — чарівним і дружнім фасадом.
Тим не менш, він узяв у мене цей диск. Навіть якщо це виглядало трохи застарілим, він упорається з цим сам, я гадаю.
"…Враховуючи його розважливу натуру, він ні разу щиро мені не подякує, але…"
Через концепт, який він сам для себе створив — роль «галантного захисника праведності», — йому доведеться діяти мені на користь, щоб повернути свій борг. Тож я зробив свій хід, подобалося йому це чи ні.
"Якими б не були твої наміри… ти будеш прив'язаний до мене."
Із кривою посмішкою подумав я про себе.
У штаб-квартирі «Хуалун», найбільшої лиходійської організації в Китаї.
Замок Хуалун.
Лі Сяофен, лідер організації, тихо сидів на верхньому поверсі з характерними червоними дахами, занурившись у роздуми.
— Радий зустрічі, пане Лі Сяофен. Я вже певний час хотів привітатися з вами, враховуючи, що ми діємо в сусідніх країнах. Мене звати Егостик.
— Егостик, значить…
Вираз обличчя Лі Сяофена, що залишався до цього з натяком на посмішку, тепер повністю зник. Натомість він мав суворий і крижаний вигляд.
Лі Сяофен. Як міг він не знати Егостика? Лиходія, який по суті підімкнув під себе півострів сусідньої країни.
— Хм…
В очах Лі Сяофена Егостик був ідеальним лиходієм, який міг здобути підтримку мас і повалити країну. За його оцінками, Південна Корея практично перебувала під контролем Егостика.
Більше того, Егостик мав доступ до надсекретної інформації про мандрівника в часі зі Сполучених Штатів і надавав інформацію про виміри. Ці ознаки вказували на те, що Егостик був надзвичайною особою. Лі Сяофен і сам думав про те, щоб наблизитися до нього найближчим часом, якби Егостик не вийшов на зв'язок першим.
Але це було вбік від справи.
— …
Що це за CD-диск, який Егостик дав йому?
— Усе готово?
— Так, сер!
— Тоді приступай.
— Звісно!
Після того як технік завершив налаштування комп'ютера, він негайно залишив кімнату. Лі Сяофен перебував у розкішній кімнаті, прикрашеній червоними та золотими декораціями. Він уставив диск, який дав йому Егостик, у старомодний комп'ютер.
Невдовзі пролунав звук комп'ютера, що зашумів, починаючи роботу, і файли з'явилися на моніторі. Лі Сяофен почав клацати по файлах.
За кілька хвилин він виявив, що голосно сміється.
— Ха-ха-ха! Ну треба ж! Так ось воно що.
Вміст файлів становив конфіденційні документи китайського уряду, або, точніше, це виглядало так, ніби кожен документ зсередини уряду був включений туди, наче він здійснив наліт на центр даних китайського уряду. Сама кількість інформації, що містилася на цьому маленькому диску, була неймовірною.
Уся ця інформація була саме тим, що було необхідно Лі Сяофену для досягнення його мети — повалення китайського уряду.
Він не міг збагнути, як усе це було стиснуто в такий маленький диск, особливо враховуючи грізну безпеку Китайської служби розвідки.
— Це… Так, я дійсно отримав послугу.
Він виявив, що сміється, перед тим як витерти сльози, які підсвідомо виступили на його очах. Не мало значення, чи був цей подарунок призначений для того, щоб стати друзями, чи для чогось зовсім іншого.
Він щиро відчував вдячність до Егостика.
"Якщо я отримав послугу, я повинен її повернути."
Незважаючи на підозри всього світу, Лі Сяофен справді переймався честю та чесністю.
— Що… я можу зробити?
Пробурмотів він про себе.
Навіть якщо часом його неправдиво звинувачували в тому, що він прикидається героєм для урядової пропаганди, він ні разу не був нещирим щодо своїх цінностей та прагнення до честі й чесності. Він ні разу не діяв всупереч своїм справжнім переконанням ще з самого дитинства, коли зазвичай читав «Історію трьох держав».
Розлучившись із Атласом та Катаною, я повернувся додому.
"Цікаво, чи Лі Сяофен уже переглянув його до цього часу?"
Я відкинувся на спинку стільця, роздумуючи про це.
Якщо його характер, розважливий і прагматичний, залишився незмінним, він оцінить подарунок. Проте мені було цікаво, як він подумає повернути цей борг. Хто взагалі стане погрожувати комусь, щоб той поводився як герой?
"Ну, я знаю, що це все було акторською грою, завдяки оригінальній історії."
Він уже невимушено з'являвся в кадрах медіа. Його зовнішня особистість була суцільною грою, а в реальності він був розважливим і холодним.
Тож я підготувався точніше. Я переконався, що він не зможе втекти, чи означало це відкриту передачу інформації про китайський уряд супроводжуючим, чи щось інше.
Це була стратегія, в якій я сам зробив себе наживкою. Вона була бездоганною.
— …Хай там як, із цим усім тепер покінчено.
Сказавши це собі, я природно зайшов на фан-кафе Стардаст.
Я почав сумувати за Стардаст…