Розділ 242: Фамільярність
Після моєї особистої зустрічі з Аріель я повернувся до центрального храму разом з Атласом та Катаною на узбережжі Латіс-Сіті, міста, затопленого під водою.
Аріель, втім, мала якісь справи, тому залишила нас перед храмом. Вона махала рукою й посміхалася мені до самого кінця, але в її виразі обличчя ховався натяк на темряву. Звісно, мені теж було сумно, але я нічого не міг вдіяти. Як могла дівчина, яка все ще одужувала, брати участь у терористичних актах? Крім того, її здібності викликали сумніви, коли справа доходила до протистояння зі Стардаст. Я ні разу не бачив її сили в дії, і не було жодної гарантії, що вона зможе помірятися силами зі Стардаст.
Ну, Аріель зрозуміє це з часом.
З цією думкою в голові я увійшов усередину величного храму й виявив Атласа та Катану, які чекали на мене.
Усередині величного храму, з одного боку, стояла улюблена кераміка Атласа… чи щось на кшталт цього. Він стояв перед експозицією разом із Катаною, без упину про щось розмовляючи.
— …Саме так! Хіба це не дивовижно, що ця вишукана й красива кераміка була виготовлена у 1300-х роках? І вона зберегла свій блиск навіть під тиском океану. З того моменту, як я вперше побачив це, я зрозумів, що мені потрібно відродити це морське королівство. Вибачте за тривалий вступ. Хай там як, дозвольте мені пояснити повільно. Символ, викарбуваний на поверхні цієї кераміки, означає…
Він давав якісь поглиблені пояснення щодо кераміки Катані, наче влаштовуючи для неї експрес-курс. Вона стояла непорушно з пустим, відсутнім виразом обличчя, тихо слухаючи лекцію Атласа про кераміку, її зосередженість була явно втрачена.
— ….!
Тієї миті Катана помітила, що я наближаюся ззаду. Її погляд, який до цього був розфокусованим, раптово прикувався до мене, а зіниці розширилися. Потім, із радісним виразом обличчя, наче вона зустріла старого друга, вона квапливо заговорила:
— О… Егостик тут!
— Це виготовлено за допомогою техніки чорного посуду… Хм? О, Егостику! Ха-ха, ти прибув!
Нарешті Атлас припинив розмову й повернувся, щоб подивитися на мене. Перш ніж він устиг щось сказати, я швидко заговорив із посмішкою:
— Так, я тут. Моя розмова з Аріель зайняла більше часу, ніж очікувалося, перепрошую, що забрав час вашої зустрічі.
— Ха-ха, без проблем! До того ж, я й не помітив, як минув час, поки знайомив Катану зі своєю колекцією кераміки. Давайте подивимося… Ой, уже час. Я проведу вас. Ідіть за мною.
— Гаразд.
З цими словами Атлас повів нас до невеликої приймальні, яку він підготував, посміюючись, поки скеровував нас. Вух, місію виконано. Я відчув полегшення, що ініціював зустріч першим; інакше я б застряг тут, слухаючи лекцію Атласа про кераміку. Зрештою, я вже чув усе, що він мав сказати з цього приводу.
— ….
Тим часом Катана, нарешті звільнена з лап кераміки, випустила невеличке зітхання полегшення. Вона висловила мені свою вдячність вдячним поглядом. Вона, мабуть, добряче знудилася.
Зітхання. Хоча я вважав, що це досить цікаво. Погляньте на цю кераміку. Вона зроблена зі скла, і хоча я не знаю специфіки того, як вони наповнили її водою, всередині поверхні є вода. Я досі не розумію принципу, що стоїть за цим.
Хай там як, ми сіли в маленькій, красивій кімнаті з атмосферою середньовічного європейського палацу, де для нас були приготовані кава та бісквіти. Я не міг не подумати, що це виглядало зовсім інакше, ніж схожий на бандита Атлас. Чи це Аріель прикрасила це місце?
Наша розмова переважно оберталася навколо різних тем. Що відбувалося останнім часом, наскільки активні герої та подібні речі. За словами Атласа, сильні герої у світі завжди зайняті, і всі герої по суті є лиходіями класу SSS. Звісно, чим вони сильніші, тим більш непереможними здаються, але вони також не обходяться без деяких ран.
Катана, з іншого боку, здавалося, жила цілком добре без особливих проблем, незважаючи на те, що по суті взяла на себе роль лідера асоціації лиходіїв у Японії, доки не було транснаціональних каральних дій. Це було переважно тому, що Міжнародна Асоціація втратила свою функцію. Схоже, вона офіційно керувала асоціацією лиходіїв, навіть якщо ні разу не віддавала наказів про транснаціональні каральні дії. Я не міг не відчувати певної заздрості, враховуючи обставини з коюсь там Метел, чи як її, американською героїнею, яка прибула туди. Зрештою, Катана тепер була великим гравцем, приймаючи складні рішення зі своєї позиції найвищого авторитету.
Звісно, на відміну від мене, Катана тепер була справжньою фігурою, і було досить складно приймати різні рішення в її якості відповідальної особи. Можливо, саме тому вона регулярно контактувала з нашим південнокорейським авторитетом, Лі Соль А, багато чому в неї навчаючись. Було досить вражаюче спостерігати, як вони тепло спілкувалися й обмінювалися знаннями, долаючи межі героїв і лиходіїв як національні органи влади.
— …Ну, я почуваюся найкомфортніше, коли розмовляю з тобою, Егостику.
І наприкінці вона тонко зізналася у своїх почуттях із посмішкою. Чи не це було причиною того, що останнім часом вона почала частіше зв'язуватися зі мною? Ну, коли ти перебуваєш на високій посаді, це може бути самотньо, особливо коли залишається менше людей, які можуть дивитися на світ під тим самим кутом зору. Щоразу, коли вона телефонувала, я не міг не замислюватися про витрати Катани на міжнародні дзвінки. Але вона була лідером Японії, тож це не було проблемою.
— Мені також приємно слухати історії Котани. Тому, будь ласка, не соромся звертатися до мене в будь-який час. Я весь перетворюся на слух.
Відповів я на це, посміхаючись Катані.
— Ха-ха-ха! Ви двоє так добре ладнаєте! За романтикою молодих людей завжди весело спостерігати. Нагадує мені мою дружину. Ха-ха!
До речі, Атлас весело жартував, поїдаючи шматок торта.
— Ха-ха, ми не такі. Ми друзі, просто друзі.
Відповів я зі спокійним обличчям, хоча мої щоки та мочки вух злегка почервоніли. Катана, яка зазвичай зберігала холодне незворушне обличчя, також здавалася збентеженою від подібних кпинів. Давайте запам'ятаємо цей образ.
— Ха-ха, гаразд, гаразд. Усі починають із того, що говорять це. Ну, чи я, можливо, зробив ситуацію ніяковою? Я просто пропущу це повз вуха. Ха-ха!
Атлас продовжував жартувати до самого кінця.
…Це було трохи ніяково, але хай там як. Після цього настала моя черга говорити. Звісно, Японія та Латіс-Сіті практично є моїми країнами-союзниками щодо Місячних Врат. Ця розмова була призначена для цього Катедралу, але я міг надати їм набагато пряміше й детальніше пояснення.
Щодо Атласа, він був у безпеці, оскільки перебував глибоко в морі. В оригінальному творі, розумієте, ці монстри просто вмирали, коли занурювалися у воду. Я не знаю чому, оскільки вони не обов'язково дихали киснем, але так воно і було. Можливо, вони не могли рухатися у воді?
Ось чому Катана була тією, хто найбільше зосередився на моїх словах. Я згадував деякі речі кілька разів до цього, але сьогодні був перший випадок, коли я пояснював усе настільки детально. Я навіть поділився деякими планами на випадок непередбачених обставин, починаючи з викопування більшої кількості бункерів.
Поговоривши про те про се, ми усвідомили, що настав час для Катедралу.
— Почнемо рухатися?
— Так, це звучить добре.
— Гаразд, ходімо.
Тож ми вийшли назовні, щоб підготуватися до Катедралу.
Ба-баааах.
— …?
До речі, перед тим як вирушити туди, пролунав гучний шум, і з одного боку міста піднявся масивний водяний стовп. Ми могли чути, як хтось говорить про принцесу чи щось таке. Але Атлас здавався незворушним, ймовірно, тому що подібні речі відбувалися постійно.
Хай там як, після розривання листа я раптово відчув дивне відчуття у своєму тілі. Разом із цим я прибув до коридору катедралу, місця, яке відчувалося так само комфортно, як мій власний дім.
— Вітаю, Егостику.
Як завжди, жрець у білому вбранні вклонився на знак привітання, і я відчув почуття внутрішньої фамільярності. Ця людина була моїм контактним лицем, правильно? Його обличчя завжди було однаковим, чекаючи в коридорі щоразу, коли я приходив.
До речі, зараз я був розлучений і з Атласом, і з Катаною. Ми розірвали свої відповідні запрошення й розпорошилися індивідуально, кожен ідучи до свого пункту призначення окремо.
Було дещо кумедно думати, що після розставання ми знову зустрінемося в кімнаті для засідань, якщо просто підемо по коридору. Можливо, нам варто було просто розірвати одне запрошення й подорожувати разом?
Хай там як, я пішов по сірому коридору й прибув до головної конференц-зали з великим круглим столом під люстрою.
— …
І щойно я прибув, он там ішла Катана з протилежного кінця коридору. Якось це змусило мене посміхнутися майже підсвідомо. Що це взагалі було?
— Привіт, Егостику.
— …Привіт, Катано.
Звісно, ми зухвало привіталися одне з одним, наче бачилися вперше. Чому? Ну, це було весело.
Катана також, схоже, знаходила цю ситуацію кумедною, намагаючись стримати сміх. Я побачив багато різних виразів її обличчя сьогодні.
— Ха-ха-ха! Чому всі стоять навколо? Сідайте!
Якраз тоді прибув Атлас і провів нас до наших відповідних місць навколо круглого столу.
У самий правильний момент навколо вже сиділа чимала кількість інших лиходіїв. Здавалося, що всі стали більш дружелюбними одне до одного, спілкуючись із тими, хто сидів поруч. Це, ймовірно, було тим, що Селеста, засновниця цих зустрічей, і уявляла собі.
— Схоже, всі на місці.
Ось так Селеста, одягнена в біле вбрання жриці й заплющивши очі, наче вона втомилася, зайняла своє місце останньою.
І ось так засідання, яке могло бути вже казна-яким за рахунком, розпочалося.
Щодо мене, інформація, представлена цього разу, була досить буденною, їй бракувало глибини порівняно з попередніми зустрічами. Саме засідання мало мене цікавило, оскільки це був просто інструктаж щодо планування чергового порталу та монстрів.
Проте…
— …
Мене більше цікавило, як переманити на свій бік Лі Сяофена, головного лиходія Китаю, який сидів навпроти мене.
…Як я міг переконати його, котрий прагне краху китайського уряду?