Розділ 237: Доросла
Після зустрічі з головою я на деякий час занурився в роздуми у себе вдома.
— …
Усе насправді склалося добре. Склалося навіть дуже добре, але… це залишало в мені якесь неспокійне відчуття. Голова повірив моїм словам без жодних вагань.
Тож я був трохи спантеличений, але хай там як, якщо зважити на те, як голова діяв в оригінальному творі, це мало сенс. Люди, ну, дещо прямолінійні…
Тим не менш, він не був поганою людиною. Зрештою, йому вдавалося утримуватися на посаді голови протягом досить тривалого часу, а це означало, що він повинен був мати певну компетентність, навіть якщо на перший погляд здавався некомпетентним.
— Менше з тим, байдуже. Він міг і не повірити мені повністю.
Проте, схоже, він зрозумів попередження про наближення небезпеки. Цього було цілком достатньо. Співпраця з боку Асоціації була необхідною, щоб запобігти інциденту з «Волгванг».
До речі, саме того дня я зв'язався з Лі Соль А, щоб повідомити їй про ситуацію.
— Так, Даїне. Тож тобі нарешті вдалося зв'язатися з головою?
— Ага, я отримав певну співпрацю до певної міри.
— Це щастя. Ну, для голови це розумно. Мені слід провести з ним окрему розмову. Проте…
— Ага?
— Даїне, як багато ти йому розповів? Нам потрібно узгодити наші історії.
Я чесно відповів на запитання Лі Соль А:
— Ну… я просто згадав, що роблю це для країни, і що почав тероризм, щоб підвищити здібності Стардаст, плюс-мінус так.
— …Ти розповів йому досить багато. А як щодо моєї історії?
— О, так, я згадав твою історію теж. Просто що ми в хороших стосунках… щось на кшталт цього.
— Хм…
Лі Соль А, яка помовчала хвилину, нарешті впорядкувала свої думки й заговорила:
— Ну… після того як я випадково зустріла Егостика, я почала думати, що він не такий уже й поганий, і тепер ми в хороших стосунках. Ось що я скажу. Принаймні наразі я не можу довіряти голові…
— Гаразд. Давайте зупинимося на цьому наразі.
…Хоча я сказав лише, що знаю Бурульку і що ми в хороших стосунках, я поняття не мав, як вона відреагує, коли дізнається, що я вже їв і пив із нею алкоголь, не кажучи вже про спільну роботу над тероризмом. Більше того, Лі Соль А ділилася зі мною чималою кількістю конфіденційної інформації.
— Так. Залишивши це вбік…
Після цього ми продовжили обговорювати різні ділові питання по телефону, а потім поклали слухавку. Говорити по телефону було непрактично, тому ми вирішили зустрітися пізніше й пообідати разом.
Пхух. Я мав відчуття руху вперед, щось відбувалося.
З цим почуттям у душі я вийшов зі своєї кімнати.
…Це складне й тонке відчуття. Цікаво, чи зможу я дійсно це зробити.
Ну, мені не варто занадто сильно хвилюватися прямо зараз; час іще є. Наш план просувається впевнено.
Поки я так думав, до того часу, як я повернувся до вітальні, я помічив дещо.
— ….Хм?
Я застав Хан Со Ін, яка була зосереджена на чомусь, навіть не дивлячись на мене. Вона друкувала на своєму ноутбуці, повністю занурена в роботу.
Це було досить несподівано, враховуючи, що Бек Ин-Воль, Чхве Се Хі й навіть Сен Джаянг — всі пішли вниз для тренувань або якихось інших занять.
— Хан Со Ін, чим займаєшся?
— О, Даїне. Почекай хвилинку.
Не повертаючись, щоб подивитися на мене, вона продовжувала концентруватися на тому, що б це не було.
Тож я встав за її спиною й спостерігав за її роботою.
З того, що я зміг збагнути, здавалося, що вона кодувала щось, створюючи якусь програму.
Думаючи так, я протягнув руку, щоб погладити її по голові, поки вона старанно працювала. Потім я сів на диван і ввімкнув телевізор, переключившись на новинний канал.
Одразу ж я натрапив на сюжет, який привернув мою увагу. Це було про інцидент із брамою в Південній Кореї, з міжнародною реакцією.
— Багато експертів вважають це справою рук лиходіїв, але деякі вірять, що це може бути зловісним знаком через його безпрецедентну форму та той факт, що воно з'являється по всьому світу.
Слідом за словами репортера на екрані з'явилися кадри моторошного на вигляд порталу, який нагадував хвилясту воду.
Було дивно, що щось подібне вискакує й випускає монстрів. Проте світ став настільки незвичайним, що це, здавалося, не привертало багато уваги.
Насправді ті, хто вважав це зловісним, ймовірно, не розглядали можливість того, що тисячі монстрів з'являться в усіх великих містах світу.
…Ну, мені слід надіслати деяку інформацію і в Катедрал також. День призову скоро настане. Проте, схоже, є щось більш критичне, ніж це.
Ми маємо Південну Корею, де є і я, і Лі Соль А, Его-Сквад, Стардаст…
Коли я підсвідомо подумав про Стардаст, то раптово згадав лист, який залишив їй під час інциденту з Майстром Крику.
— …..
…Навіщо я це зробив?
Чим більше часу минає, тим більше мені здається, що я не знаю, навіщо це написав. Ймовірно, коли я використовував свою чудову інтуїцію, я мав 99 відсотків шансів, що Стардаст насупиться й розірве лист на шматки, але мені пощастило, що вона не передала його Асоціації, тому я думаю, що шанси на те, що вона розірвала або спалила його, є найвищими.
Поки я дивився телевізор і губився у своїх думках, Хан Со Ін раптово вигукнула поруч зі мною:
— І з цим я закінчила…!
— Закінчила?
— Так. Ах, це було важко…
— Ти добре впоралася.
Сказав я і підбадьорив її, м'яко погладивши по голові, яка схилилася над ноутбуком.
— Хе-хе-хе…
Потім, поки вона лежала так якийсь час і насолоджувалася моїм ніжним жестом, вона раптово підняла голову.
— Даїне, тобі не обов'язково гладити мене зараз.
— Хм? Тобі не подобається?
— Ні… справа не в цьому. Я просто усвідомила, що стаю дорослою за кілька місяців. Тож я повинна поводитися більш зріло!
Поклавши руку на стегно, вона сказала мені це, дивлячись на мене.
…З якоїсь причини Хан Со Ін, схоже, приділяла багато уваги тому, щоб стати дорослою. Ну, хіба зараз є якісь обмеження, яких не мають неповнолітні? Насправді фактично немає жодної різниці з тим, щоб бути дорослим. Я не знаю, чому вона вважає це таким важливим.
Хай там як, якщо вона так хоче…
— Звісно, наша Хан Со Ін тепер доросла. Зрозумів. Я більше не буду цього робити.
— Саме так, я доросла! Але… е-е… можливо, час від часу це було б нормально?
Запитала мене Хан Со Ін, демонструючи трохи невпевнену посмішку наприкінці.
…Чесно кажучи, Хан Со Ін…
Хоча вона значно підросла з моменту нашої першої зустрічі, вона все одно виглядала точно так само, як та Хан Со Ін, яку я пам'ятав. Ну, не зовсім так само, як раніше, але дещо схоже. Коли я вперше зустрів її, вона була трохи страшною…
Поки я думав про це, Хан Со Ін раптово схопила мене за руку.
— Точно, Даїне. Воно майже готове. У мене є дещо, що я маю тобі показати. Іди за мною!
— Хм?
Оскільки Хан Со Ін раптово переповнювала енергія, мене потягнули вниз до підвалу.
За мить ми прибули на саме дно.
— Що відбувається, Хан Со Ін?
— Ну, я завершила свою нову модель Зоряного Руйнівника 5!
Власне, вона чекала у вітальні, щоб показати мені це. Цього разу вона здавалася більш упевненою. Оскільки технічні навички Хан Со Ін продовжували вдосконалюватися, вона зараз була майже на піку. Коли ми минулого разу проникли до кабінету Асоціації, Хан Со Ін тимчасово вимкнула мережу безпеки Асоціації. Враховуючи, що на ранніх етапах комп'ютерна мережа Асоціації була практично непроникною через її незалежну внутрішню лінію, це було вражаючим просуванням.
Тож коли ми прибули до секретного сховища Хан Со Ін, я зміг нарешті побачити інших.
— Гей, Даїне, ти тут!
Великий, відкритий підвал. Попереду стояла, спітнівши й заговоривши, коли побачила моє прибуття, Чхве Се Хі. Вона, ймовірно, використовувала свої електричні здібності, щоб допомагати Хан Со Ін до цього часу.
А під нею…
— Ря…туй…те.
Лежачи долілиць на підлозі підвалу, протягуючи руку в нашому напрямку, була Сен Джаянг, тремтячи й просячи про допомогу.
— Чому вона така?
— Я не знаю. Хан Со Ін попросила її викликати кілька невеликих вогників для тесту на міцність роботів Хан Со Ін, і після цього вона просто отак звалилася.
Слухаючи пояснення Чхве Се Хі, я кивнув. Тож вона прикидалася як зазвичай.
— Ні! Гей, мені довелося викликати всі ті вогні, і ви не знаєте, як це було важко…
Звісно, Сен Джаянг намагалася захиститися, але, на жаль, її голос ледь долітав до нас.
Хай там як, з одного боку величезного підземного простору все було завішено великим об'єктом, схожим на завісу.
Там, перед цим місцем, Хан Со Ін упевнено крикнула:
— Менше з тим! Це мій шедевр. Він називається Зоряний Завойовник!
Вона натиснула кнопку, поки говорила.
Завіса з одного боку піднялася, і відкрився масивний людиноподібний робот.
— Що думаєш, Даїне? Я намагалася відтворити людську форму якомога точніше для маневреності, але руйнівна сила в кілька разів більша, ніж у будь-чого раніше!
Хвасталася Хан Со Ін переді мною, наче пишалася. В реальності це було найвражаюче творіння, яке вона коли-небудь створювала.
Досі все, що вона створювала, мало дещо грубий, військовий вигляд. Проте це було іншим. Це відчувалося як витвір мистецтва. Пофарбований у бездоганний білий колір, він виглядав так, наче вона взяла гладкий та елегантний робокостюм і збільшила його в кілька разів. Він був настільки масивним, що майже торкався стелі великого підземного простору.
Загалом перше враження було дещо футуристичним і вражаючим через його розмір.
— Що думаєш? Це дивовижно, правильно?
І…
— Так, це вражає…
Відповів я Хан Со Ін, дивлячись на нього, але не зміг змусити себе посміхнутися.
"…"
Ця штука…
На відміну від теперішнього часу, в оригінальному творі Хан Со Ін була полеглим лиходієм S-класу і фінальним босом фази, відомим як «Біла Відьма».
Це було тому, що він виглядав точно так само, як ті бойові хутра, які вона використовувала у фінальній битві.