Розділ 236: Голова
Я намагаюся вмовити голову.
Я роздумував над тим, що зробити, аби підготуватися до Місячного Затемнення. Що мені вдіяти, щоб домогтися миттєвої співпраці з Асоціацією? Природно, мені потрібно було переконати голову. Для цього я мав із ним зустрітися.
Я прийняв рішення й швидко втілив свій план у дію.
Результат…
— Здрастуйте, голово.
— …Хм? Хто це…?
— Радий зустрічі. Я Егостик.
У самому серці Сеула, центрі корейської Асоціації з її грізною охороною, голова Пак Джун Хо втупився прямо на мене, коли я телепортувався до його кабінету, його обличчя застигло.
— …
Його обличчя стало трохи блідішим, наче він кричав у тиші. Ну, він, мабуть, ні разу не міг собі уявити, що лиходій раптово увірветься до його кабінету.
Після хвилини заціпеніння він важко зітхнув, наче земля обвалилася під ним, а потім знову повернувся до своїх паперів. Він пробурмотів мені голосом, позбавленим енергії:
— Ах… Так, навіщо ти прийшов?
— Хм? Ви не так уже й здивовані. Хіба ви не збираєтеся кликати героїв чи щось таке?
Поки я посміхався, йдучи до дивана, голова, який сидів за своїм столом, прошепотів утомленим голосом, наче він постарішав на десять років:
— …Тож ти кажеш, що прорвався крізь охорону Асоціації, що ти взагалі можеш зробити тепер?
Щойно я успішно увійшов, уже не мало значення, що я міг зробити. Я вже перекрив усі лінії зв'язку.
Інакше кажучи, він уже здався. Ну, це ж голова — завжди швидкий у судженнях та діях.
— Тож навіщо ти прийшов сюди? Ти тут, щоб розібратися зі мною?
— Ха-ха-ха, ні. Навіщо мені це робити? Мені нічого не потрібно робити з такою людиною, як голова, який чудово справляється зі своєю роботою.
Я сів на диван попереду, сміючись, і сказав це. Усе правильно, моєю першочерговою метою було переконати голову. Для цього я мав розкрити свої слабкості. Це означало розкрити свої карти.
— Тож я прийшов сюди не для того, щоб робити з вас ворога. Якщо вже на те пішло, ми на одному боці.
— …Що?
— Дозвольте мені бути відвертим.
Я посміхнувся на мить, потім повернувся до серйозного виразу обличчя й сказав:
— Південна Корея в небезпеці.
— І щоб запобігти цьому, нам потрібна ваша допомога.
— …
Він тихо слухав мої слова.
Я бачу. Ось де це починається. Переконати голову повністю довіряти мені. Щоб зробити це, мені потрібно розкрутити історію. Сила переконання походить від розповіді.
Тож мені потрібно було почати звідси.
— По-перше, дозвольте мені говорити.
— Перш за все, я ніколи насправді не хотів ставати лиходієм.
— ?
Голова насупився, наче не зовсім розумів мої слова.
Побачивши його реакцію, я повільно продовжив.
Після серйозної розмови з головою.
— Тож… ти ніколи насправді не хотів бути лиходієм. Твоє справжнє намір — урятувати країну?
Голова вислухав мої слова й кивнув на знак згоди.
Я сказав, що спочатку хотів захистити країну, але вибрав діяти як лиходій, тому що існували певні переваги в тому, щоб бути лиходієм. Я брав участь у терористичних актах, щоб зміцнити Стардаст, ось і все.
— Так, я розумію, що ви можете мені не повірити…
— Ні, я вірю тобі.
— Справді…?
Негайна відповідь голови застала мене зненацька. Він відповів із природним виразом обличчя.
— …Навіть якщо не вірити тому, що ти сказав, це все одно очевидно з твоїх дій. Ну, я міг би остерігатися, чи не є це просто хитрощами для грандіозного плану, але враховуючи твої дії досі, я маю загальне розуміння.
З гідним виразом обличчя, наче знав усе від самого початку, він кивнув головою.
У відповідь на його слова я відчув себе дещо приголомшеним.
…Ні, зачекайте. Чому він так легко вірить лиходію? Якщо він голова, хіба він не повинен підозрювати? Що, як він довіряє мені лише для того, щоб зрештою бути зрадженим? Він покладає на мене занадто багато довіри від самого початку. Якщо я обману його після побудови цієї довіри, ситуація може стати неконтрольованою. Але з іншого боку…
"Ну, це ж голова".
Він завжди був таким. Він швидко приймає рішення без зайвих роздумів і завжди діє відповідно до цих рішень. І так сталося, що зазвичай він був правий. Ось так він і став головою.
Тим не менш, те, що він вірить моїм словам, непогано. Поки я думав про це, голова заговорив до мене втомленим голосом:
— Ну, наразі не має значення, лиходій ти чи ні, Егостику. Мене більше цікавить та велика загроза, про яку ти згадав. Що такого важливого, що тобі довелося розкрити мені свою справжню особу?
У відповідь на його запитання я вирішив пояснити детальніше.
— Ви знаєте про «Волгванг»?
— Очевидно, я знаю про них. Ці хлопці вже певний час створюють проблеми.
— Вони намагаються з'єднати портали з інших світів із Землею, випускаючи монстрів на нашу планету.
— …
Я продовжував надавати більше деталей, наприклад про кількість цих монстрів, яка набагато перевищить те, з чим можуть упоратися наші герої, і про те, як країна зануриться в хаос.
— Тож за всім цим стоїть «Волгванг». Я думав, вони притихли, тому що робили перерву. Але тепер вони планують щось подібне, перетворюючи всю країну на територію для цих монстрів…
Запитав він, вислухавши все це.
— Тож що нам робити?
— По-перше, нам потрібно створити захисні механізми. Сховища, безпечні зони тощо. Здібності можуть допомогти побудувати їх за кілька місяців. Нам також потрібна вогнепальна зброя, навіть якщо вона не надто ефективна, вона все одно може бути корисною. Я можу надіслати вам детальнішу інформацію про інші приготування пізніше.
— Гаразд, я бачу. Я дізнався багато нового всього за один день. Чесно кажучи, це трохи приголомшливо… Але я ні разу не сподівався, що ти здійснював терористичні атаки заради того, щоб зміцнити Стардаст. Навіщо було проводити терористичну атаку, коли ти мав таку причину?
Голова визнав, що був здивований моїми причинами, але знайшов це вражаючим. Я тонко підкреслив, як мої дії сприяли безпеці Південної Кореї та репутації Асоціації Героїв.
— Хай там як, якщо сила Стардаст стане більшою, це ж буде краще для безпеки Південної Кореї, правильно? Це вигідно і для Асоціації Героїв також. Зрештою, успіх Асоціації пов'язаний з успіхом країни.
— Ха-ха, ти правий. Здається, ти досить добре інформований після цієї розмови.
Голова, який любив переходити прямо до справи, погодився з моїми аргументами. Ми продовжили більш поглиблене обговорення.
— Але…
— Так?
Раптово із серйозним виразом обличчя голова поставив мені запитання, його поведінка стала трохи напруженою.
— Тож звідки ти знаєш моє справжнє ім'я?
— Що ви маєте на увазі?
— Моє справжнє ім'я — Пак Мак Чхун. Я впевнений, що немає жодної людини, яка б його знала. Я навіть видалив усі записи. Звідки ти його знаєш?
— …?
Запитав він мене з серйозним обличчям, і я ламав голову над тим, що він мав на увазі під цим. Потім до мене раптово дійшло, що я розкрив ім'я Пак Мак Чхуна, коли жартував із ним про те, щоб бути друзями, коли ходив до готелю раніше.
— О, це. Я просто випадково дізнався.
— …
Що? Чому?
— Хай там як, я думаю, мені час іти.
— Звісно, я розумію.
Я почав готуватися до відходу, поговоривши з головою протягом деякого часу.
Я підготувався до різних ситуацій, думаючи, що переконати голову буде важко, а тепер це виявилося несподівано легко. Це було трохи спантеличливо, але зрештою це був хороший результат.
Коли я вже збирався йти, голова поставив мені останнє запитання.
— Почекай… тож усе, що ми обговорили, є конфіденційним?
— Хм? О, так. Будь ласка, тримайте це в секреті від працівників, звісно, і ні разу не говоріть Стардаст.
— Зрозумів. Хм… зачекай хвилинку.
Він кивнув у відповідь на мої слова, але потім раптово, схоже, щось усвідомив і запитав мене:
— Тож чи можна розповісти іншим героям, окрім Стардаст?
— Хм…
Чи було це нормально? Голова завжди добре помічав дивні речі, зрештою. Ну, це могло не мати значення, оскільки нам усім усе одно довелося б співпрацювати.
Тож я просто сказав йому прямо.
— О… Так, усе гаразд. Бурулька вже знає мою справжню особу, і тепер, коли я думаю про це, Тіньовий Блукач теж знає.
— …
У відповідь на мої слова він погладив свою лису голову й пробурмотів із почуттям зради:
— …Без мого відома всі наші герої вже були заплутані з лиходіями.
— …Ха-ха.
— Гаразд. Я пішов.
— Добре. Прощавай.
Залишивши позаду голову, який виглядав дезорієнтованим і тримався за голову, я пішов.
Ми вирішили зустрітися знову пізніше, і якщо наші плани стануть більш конкретними до того часу, я зможу зв'язатися з ним. Наразі ми обговорили лише питання, пов'язані зі швидкою підготовкою до будівництва сховищ та пом'якшенням правил ПВК.
Слухаючи зітхання голови про численні завдання, які чекають на нас попереду, я телепортувався геть.
Чудово, мені вдалося переконати голову. Проте було трохи дивно, що останнім часом Лі Соль А, Тіньовий Блукач, а тепер і голова — всі герої, які мали б бути моїми супротивниками, — починали знати мою справжню особу й ставати моїми союзниками. Чи справді все це було в порядку?
Ну, зрештою…
"Поки Стардаст продовжує бачити в мені ворога, не має значення, що думають інші".
Усе правильно. Я заспокоїв себе з цією думкою в голові. Стардаст, ймовірно, продовжуватиме протистояти мені, і це було нормально.
І тієї ночі…
[Для тебе, Стардаст.]
[Тобі має бути достатньо турботи про одного лиходія. Я не хочу, щоб інші відволікали тебе. Останнім часом ти виглядала трохи пригніченою, і я хвилююся про те, що могло тебе турбувати, тому не став зв'язуватися окремо. Сподіваюся, ти скоро знову почнеш посміхатися.]
— Хм, хм.
Стардаст лежала на ліжку вдома, перечитуючи лист, написаний Егостиком, знову і знову.
Підсвідомо вона продовжувала піднімати куточки своїх губ.