Розділ 232: Для тебе
[З того, що я з'ясував, схоже, тутешній лиходій має здатність створювати щось на кшталт токсичного газу. Будь ласка, приготуйте протигази вдома про всяк випадок, якщо зіткнетеся з кимось, хто може маніпулювати газами.]
Будинок Шін Хару.
Точніше, будинок героїні Стардаст.
Там вона тривожно дивилася трансляцію «Его-Стрім» по телевізору.
"Ми робимо все можливе прямо зараз, але не можемо знайти його. Нам прикро…"
Асоціація вже заявила певний час тому, що вони не можуть установити його місцезнаходження.
У результаті вона не могла вдіяти нічого іншого, окрім як дивитися трансляцію «Его-Стрім» у себе вдома.
— …..
Дивитися на його образ на екрані зі стурбованим виразом обличчя, розчаровано постукуючи по столу — це було все, що вона могла зробити.
Причина, чому вона відчувала такий неспокій, була лише одна.
Це було тому, що вона хвилювалася за «Его-Стрім», конкретно за нього.
— Чи буде з ним усе гаразд…?
Промовила вона з трохи стурбованим виглядом. Звісно, вона мала визнати, що останнім часом відчувала певну образу на «Его-Стрім». Вона будувала плани, як наздогнати його хай там що.
Проте всі ці думки були тимчасово відсунуті вбік, і прямо зараз її хвилювання було сильнішим.
«Его-Стрім», який ішов наодинці крізь той дивний прохід та лабораторію, щоб протистояти іншому лиходію, був у протигазі. Його вигляд, який здавався несподівано крутим, незважаючи на ситуацію, не був проблемою.
Навіть якщо інші не знали, вона, яка безпосередньо стикалася з ним у бою, знала.
Його звичайна поведінка людини, яка завжди готова і все контролює, разом із його могутніми колегами, які прикривали його, робили його непереможним на вигляд. Чиста фізична сила «Его-Стрім» насправді була дуже слабкою.
Тому видовище того, як «Его-Стрім» іде наодинці крізь явно небезпечний прохід, було достатнім, щоб змусити її, героїню Стардаст, тривожитися. Незважаючи на те, що вона не любила триматися близько до нього у звичайний час, зараз вона почувалася саме так… Це було її клопотом.
У реальності, якщо замислитися, це могло здатися дивним, щоб герой так сильно хвилювався за лиходія.
"Ага. В цьому немає взагалі нічого дивного…"
Це було нормально для героя — хвилюватися за закріпленого за ним лиходія. Він не повинен потрапити до чиїхось інших рук. Його має покарати закон.
І вона сама, у певному сенсі, завдячувала йому життям. Незважаючи на те, що вона повернула той борг…
"Кхм. Ти мій боржник".
Коли вона згадала той день, коли Егостик стікав кров'ю і вмирав у підземному лігві з дірками в тілі, її губи підсвідомо скрутилися в розчаруванні. Вона відчувала неспокій і дивилася на екран із почуттям невідкладності, не в змозі зробити що-небудь наразі.
І нарешті вона побачила самопроголошеного Майстра Крику, про якого згадував «Его-Стрім».
— Щур нарешті прибув…
Бачачи лисого лиходія, чий голос змішувався з дивною, фіолетовою в'язкою рідиною, що заповнювала екран, тривога Стардаст зросла ще більше.
…Чи зможе «Его-Стрім» реально перемогти цього хлопця?
Зловісна інтуїція, яку можна було відчути, навіть попри те, що ворог перебував по інший бік екрана.
Цей лиходій, просто дивлячись на нього, здавався грізним. Той факт, що така людина від самого початку жила в цій країні, викликав дрижаки.
Це також було загадкою, як «Его-Стрім» знайшов цього хлопця. Але більшим питанням було те, як він мав намір протистояти йому наодинці. Вона була більше спантеличена цим.
— …Цей протигаз.
— Схоже, ти знаєш, що я досліджую.
— Так, хіба це не очевидно?
— …Я бачу.
Їхня розмова продовжувалася в цій незрозумілій манері. І тоді, разом із фінальною провокацією «Его-Стрім».
Хлопець, який перебував в інкубаторі, стиснув кулак.
Бум-
Тієї миті оточення «Его-Стрім» раптово стало густим від того, що здавалося небезпечним газом по той бік екрана. Вся невстановлена зброя в кімнаті активувалася автоматично й почала цілитися в «Его-Стрім».
Шууууууух-
— Ні!
І в той момент Стардаст, яка спостерігала за цією сценою, була настільки налякана, що мимоволі підвелася зі свого місця й закричала.
Проте він усе-таки Егостик зрештою.
— О боже, ти підготував для мене такий подарунок. Дякую тобі, але… на жаль, я змушений ввічливо відмовитися.
Клац.
Наче взагалі не було жодної проблеми, він сказав це з посмішкою, а потім клацнув пальцем.
Ууууууууу
І дивовижно, тієї миті всі пристрої в кімнаті припинили функціонувати й завалилися без живлення.
Люк також відкрився, виставляючи лисого лиходія, який мав намір сказати щось у своїй паніці.
Бах
Хлопець безпорадно впав від одного єдиного пострілу Егостика.
Ось як усе пройшло.
— Так! Наша помста на цьому завершується сьогодні.
Тільки після того, як уся ситуація завершилася, Егостик посміхнувся.
Вона полегшено зітхнула.
— Хаа, серйозно. Чому він змушує людей отак хвилюватися…?
Розслабивши тіло й відкинувшись назад, пробурмотіла вона собі під ніс. Це було лише до сьогодні, коли вона була непохитна в тому, що Егостик поганий хлопець, заявляючи, що впіймає його хай там що.
Але тепер вона виявила, що трохи червоніє, коли усвідомила, як сильно вона за нього хвилювалася. Вона пробурмотіла:
"Ну, я, мабуть, маю впіймати його власними руками. У нього можуть бути великі неприємності, якщо його впіймають, правильно?"
Після раціоналізації своїх почуттів вона дійшла висновку, що все гаразд. Її щоки все ще були злегка червоними.
Поки вона обмахувала обличчя рукою з якоїсь незрозумілої причини, вираз її обличчя раптово затьмарився. Вона подумала: "Але який сенс у тому, що я роблю це наодинці?". Егостик, схоже, навіть не переймається через мене. Він навіть не дивиться на мене. Можливо, я єдина, хто вважає його своїм заклятим ворогом. В реальності він, ймовірно, взагалі про мене не думає.
Поки вона прокручувала цю думку, то була на межі того, щоб загнати себе в глухий кут самотужки. Якраз тоді на екрані «Его-Стрім», схоже, розпізнав щось і відкрив рот.
— …І схоже, це місце може бути небезпечним… Стардаст, тобі, мабуть, варто прийти сюди самій.
— ….!
Почувши слова, які він вимовив, Стардаст підсвідомо підняла голову.
— Я надам локацію окремо. Ну що ж, я дійсно пішов. Прощавайте!
І його трансляція згасла.
Спостерігаючи за тим, як екран темніє в тиші.
— …..
Стардаст сиділа там, пустим поглядом втупившись у нього.
Ага…. Ну, як і очікувалося, він кличе мене лише тоді, коли робота зроблена.
Зітхаючи й бурмочучи собі під ніс.
Проте, на відміну від минулого разу, сам факт того, що він згадав її ім'я.
Сьогодні Стардаст, схоже, була в найкращому настрої, в якому вона перебувала за довгий час.
Через кілька годин Стардаст полетіла за адресою, надісланою їй невідомим абонентом.
Було трохи втішно, що він зв'язався з нею безпосередньо, замість того щоб іти через Асоціацію. Це має бути помилкою…
Тим не менш, він спеціально попросив її прийти, тож для цього мала бути причина.
З цією довірою вона попрямувала до наданого ним місця.
Прибувши, вона знайшла пентхаус в ізольованому місці, який бачила під час трансляції. Переступивши через знищені двері, які «Его-Стрім» уже вибив, вона увійшла всередину прихованого інтер'єру.
Саме тоді вона змогла нарешті ступити в секретну лабораторію Майстра Крику.
— …..
Вираз її обличчя затвердів, коли вона увійшла до кімнати.
Місце було заповнене зловісними об'єктами, які виглядали надзвичайно небезпечними, з контейнерами, маркованими англійською мовою, що вказували на різні штами вірусів та токсинів.
Там була скляна лабораторія, заповнена мишами, і всюди були бризки крові, що натякало на якийсь експеримент.
Ці предмети були розміщені в кількості десятків, якщо не сотень.
— ….Це жахливо.
Невідкладно пробурмотіла вона. Думка про те, що такий лиходій розвивав свої сили далеко від її пильних очей, змушувала її почуватися жахливо.
Обхопивши голову, вона продовжувала рухатися далі всередину, відчуваючи запаморочення.
Глибше в лігво, де Егостик бився з наймогутнішим із лиходіїв.
Нарешті вона прибула до місця призначення.
Коли вона озирнулася навколо, це місце було набагато зловіснішим і заповненішим небезпечними об'єктами, ніж раніше, і вона залишилася безслівною.
Що не так із Південною Кореєю? Чому в такій маленькій країні так багато потужних лиходіїв…?
Чесно кажучи, якби не «Его-Стрім», вона б повністю не знала про все це і стала б жертвою…
Прокручуючи ці думки, вона помітила дещо.
— ….?
Поруч із звичайним газовим балоном.
Самотній жовтий стікер, приклеєний там.
Вона була настільки захоплена цим видовищем, що виявила, що йде до нього.
Написаний квапливо накиданим текстом, він гласив:
[Небезпека! Не відкривати за жодних обставин. Всередині міститься газ, який є смертельним навіть у малих кількостях. Незалежно від того, наскільки сильно ти Стардаст, це небезпечно, тому, будь ласка, не дихай цим, і я сподіваюся, що ти повідомиш Асоціацію для належної утилізації — Егостик]
— Ах…
І цей стікер.
Стардаст виявила, що дивиться на нього довгий час, майже підсвідомо.
Вона м'яко поклала його назад і знову озирнулася навколо.
Численні інші стікери були розкидані всюди.
[Стріляє кулемет із лівої стіни, якщо увімкнене живлення. Не торкатися.]
[Увімкнення цього випустить смертоносний газ зі стелі. Не вмикати!]
[Це схоже на кнопку вентиляції. Всередині, схоже, є газ, змішаний із токсинами, тому було б краще повідомити Асоціацію для належної утилізації пізніше.]
Це були рукописні листи Егостика, розкидані навколо для її безпеки.
Було очевидно, що він хвилювався, аби вона випадково не завдала собі шкоди.
Навіть у квапливо написаних словах вона могла відчути його глибоку турботу.
Стардаст приголомшено пробурмотіла, відчуваючи, як уся напруга, яку вона тримала всередині, зникає:
— Якщо ти робиш це… дійсно. Ха-ха…
Я не можу ненавидіти тебе.
Який лиходій став би таке робити?
[Я прибрав усі токсини. Ну, про всяк випадок, не торкайся цього.]
І нарешті, безжиттєве тіло лиходія наприкінці — вона подивилася на нього з розчарованою посмішкою.
Можливо, просто на випадок, якщо вона наступить на це, фіолетова рідина була поміщена в розбитий акваріум.
Вона знову безпорадно посміхнулася й відвернула свою увагу від трупа.
…Я не знаю, що задумав цей хлопець.
Але цей, ну, з ним покінчено.
І більше ніж це.
Вона зацікавилася останнім стікером, розміщеним поруч.
— … Що це?
[Для тебе, Стардаст.]
Лист починався з цього знайомого речення.