Розділ 231: Єдиний шанс
— Хаа… Кажуть, Південна Корея — наукова наддержава, і це правда.
Замаскований пентхаус.
Я пробурмотів це, йдучи крізь це місце, де верхній і нижній рівні зливалися в масивну лабораторію.
Це місце заповнене всілякими хворобами, що містяться в різних хімікатах.
Я повільно спускався вниз у протигазі.
Можливо, Майстер Крику перебуває всередині. Добре, план ідеальний.
З цією думкою я кинув погляд на вікно чату.
Цікаво, що подумають люди, коли побачать це.
Коли вони усвідомлять, що в час, про який вони взагалі не підозрювали, лиходії десь ретельно готувалися до терору, чи злякаються вони?
"Ха-ха-ха. Егостик, наче чорного одягу було замало, тепер він ще й у протигазі — це ж повністю чорна мода."
"Справді, ха-ха. Це трохи інше. Чорний Манго."
"Тисни лайк, якщо відчуваєш полегшення від думки, як він збирається розчавити цю лабораторію, ха-ха-ха. Моя університетська лабораторія була такою ж, хотілося б, щоб хтось просто підірвав її…"
…Ну, як і очікувалося, схоже, ні у кого немає якихось особливих думок.
Ага, добре, що вони щасливі. Позитивна сила — найкраще в усьому. Життя стає стомлюючим, якщо турбуватися через дрібниці. Ага…
Звісно, окрім таких чатів, було й повідомлення: "Де я перебуваю?". Схоже, ніхто не може вгадати локацію. Ага, я подбав про те, щоб добре контролювати камери, поки не зайшов усередину. Якщо я припущуся помилки, Стардаст може прийти сюди…
Стардаст може прийти сюди. Вона єдина, хто міг би опинитися в небезпеці.
— З того, що я з'ясував, схоже, тутешній лиходій має здатність створювати щось на кшталт токсичного газу. Будь ласка, приготуйте протигази вдома про всяк випадок, якщо зіткнетеся з кимось, хто може маніпулювати газами.
Я засміявся, вказуючи на свій протигаз, і дав базове пояснення. Власне, мій протигаз був зроблений Хан Со Ін для використання проти великого Майстра Крику, але це краще, ніж нічого у звичайній ситуації.
Хай там як, я продовжував іти. Я міг би телепортуватися, але робив це навмисно. Щоб він міг усвідомити, що я йду.
Таким був наш план.
І нарешті, на самому кінці пентхауса, я зміг розгледіти когось.
— ….
Це було справді дивне видовище.
У місці, схожому на величезний інкубатор, лисий чоловік плавав у рідині із заплющеними очима.
І незліченні експериментальні матеріали та шланги обплутували його навколо.
І тієї миті, коли я ступив у це місце, голос відлунив усередині кімнати.
— Щур нарешті прибув…
Інкубатор, наповнений в'язкою рідиною.
Коли лисий чоловік усередині відкрив рот, його голос відлунив у кімнаті через механічний звук.
Цей лиходій справляв сильне враження з моменту своєї першої появи, зовсім не так, як лиходії, яких я зустрічав досі. Проте я не був особливо зацікавлений у цьому статисті, який вийде з цього світу відсьогодні, тому я яскраво посміхнувся й сказав:
— Привіт! Я Егостик. Ти і є Майстер Крику? Я бачив виклик, який ти мені надіслав.
Дозвольте нагадати, Майстер Крику ні разу не надсилав мені жодних викликів. Мені було цікаво, яка реакція буде у хлопця переді мною на цю зухвалу брехню.
Мені було цікаво.
— Цей протигаз…
— Схоже, ти знаєш, що я досліджую.
Він був більше зацікавлений в іншому факті.
"Страшноооооо"
"Чому він виглядає таким сильним?"
"Я думав, сьогодні буде ще одне веселе полювання на лиходіїв, але що це?"
"Чи зможе Мангостік реально впоратися з цим сам…?"
Усе ще говорячи, поки дивна рідина текла, він пробурмотів.
Оскільки повітря поступово ставало важчим, а ситуація — зловіснішою, я сказав веселим голосом, посміхаючись:
— Так, звісно.
— …Я бачу.
Вимовивши лише це, он підняв голову. Потім він підняв одну руку всередині інкубатора.
І в цей момент я продовжував посміхатися, швидко скануючи оточення всередині протигаза.
Сірий дим повільно виходив із відкритої пробірки — ймовірно, той самий сумнозвісний газ крику. Просте його вдихання змушує людину кричати до смерті.
Ага.
Причина, чому я був надзвичайно обережним у вбивстві цього хлопця, полягає саме в цьому.
Цей газ неймовірно смертоносний навіть у мінімальній кількості. Інакше кажучи, якби я спробував прибрати його необережно, існує ймовірність, що після витоку ненавмисні жертви могли б бути величезними.
Тобто найкраще ліквідувати цю штуку в герметичній лабораторії.
"….."
Чотири роботизовані руки, що нагадують шланги, знаходяться зверху праворуч.
Ліворуч є щось на кшталт пристрою для електрошоку, а он там внизу — це автоматичний кулемет?
Можливо, він створив ці захисні механізми, поки перебував у тій пробірці, щоб захистити себе. Це застереження проти зовнішнього вторгнення. Він ретельний, без сумніву.
Наразі живлення не увімкнене, але коли він надішле сигнал, воно, ймовірно, активується й атакує мене майже миттєво.
Саме тому він є одним із іменних лиходіїв пізньої гри, а також босом серед Тріо Майстрів. Він досконалий. Мені цікаво, чому хтось, хто досить сильний лише з токсичним газом, може також так добре створювати механізми, що змушує мене поставити запитання оригінальному автору. Я чув, що він був колишнім дослідником із HanEun Group, тож, можливо, тому.
Звісно, я знав усе це до певної міри, як і Хан Со Ін.
Ось чому перед хлопцем, який створював атмосферу, я посміхнувся й сказав:
— Ну що ж, тепер тобі слід приготуватися до смерті.
— ……
Повністю проігнорувавши мої слова, він усміхнувся й стиснув руку.
І тоді, одночасно.
Бум-
Раптово поблизу пролунав звук чогось, що вибухнуло, супроводжуваний димом, що розходився.
І тоді.
Шууууууух-
Усе, що було зроблено з механізмів поблизу, спалахнуло й почало рухатися на мене, випромінюючи світло, і вони закривали мене посередині.
Водночас я надіслав негайний сигнал Хан Со Ін.
— О, дякую, що підготував для мене такий чудовий подарунок.
— ……
Зараз самий час.
— На жаль, я змушений ввічливо відмовитися.
Клац.
Я сказав це й клацнув пальцем.
Водночас.
Ууууууууу…
Усі механічні пристрої, які збиралися напасти на мене, повністю вимкнулися. На це варто було подивитися, як усе обладнання зупинилося.
Звісно, токсичний газ усе ще був присутній, але на мені був протигаз, тож це не було великою проблемою.
Хай там як, це не було важливою частиною.
Важливою частиною було те, що величезна штука, схожа на інкубатор, у якій перебував лисий хлопець, також зупинилася й почала відкриватися, як це було раніше.
— Що це…?
Ось так, безпечно перебуваючи всередині броньованого інкубатора, де ніхто не міг торкнутися його посеред токсичного шламу, тіло хлопця було виставлено напоказ.
Я негайно підняв у повітря зброю, яку підготував за допомогою телекінезу.
— Ну що ж, пане Майстре Крику.
— Тепер твоя черга кричати.
— …Прокляття! Аааах!
Бах.
І ось хлопець жалюгідно впав.
До речі, я навіть не поворухнувся. Я просто натиснув на спусковий гачок пістолета, піднятого телекінезом.
— Так! Твоя помста за сьогодні закінчується тут. Якщо є інші лиходії, які хочуть зустрітися зі мною, будь ласка, виходьте на зв'язок.
Я посміхнувся за своїм протигазом у туманному місці й заговорив до камери.
"????????"
"100 балів… 100 балів…."
"???: Як упіймати лиходія, не поворухнувши й пальцем (Серйозно, навіть пальцем не поворухнув)"
"Це К-Герой? Яких героїв я бачив досі…"
"Егостик такий крутий, ха-ха-ха"
"Не може бути, хлопець мав такий страшний вигляд, але потім упав так жалюгідно, ха-ха"
"Лисий гей, прощавай…"
"Тепер вони, ймовірно, проаналізують його тіло в Асоціації, ха-ха"
"Зачекайте, чи означає це, що трансляція закінчується тут на сьогодні?"
— Так! Тоді сьогоднішня трансляція на цьому завершується. До зустрічі наступного разу, можливо, з більшим азартом.
Коли я збирався закінчити трансляцію після цих слів, я на мить зупинився, а потім знову подивився в камеру, невизначено посміхаючись, і продовжив говорити:
— О, і… тут трохи небезпечно. Стардаст, тобі, мабуть, варто прийти самій. Я надам тобі локацію окремо. Ну що ж, я дійсно пішов. Прощавайте!
Я завершив трансляцію саме так.
"Обладнання вимкнене."
— Пхух….
У підземному лігві хлопця я зманіпулював його панеллю керування, як навчила мене Хан Со Ін, змусивши всі його токсичні гази всмоктатися назад у їхні початкові контейнери. Зрештою, ми ж не хотіли, щоб Стардаст вдихала їх, коли прибуде на місце події.
Я використав телекінез, щоб прибрати токсичний шлам, який вилився з пробірок, і до цього часу минуло вже досить багато часу.
— Серйозно, мені все-таки вдалося впіймати його…
Пробурмотів я, дивлячись на місце, де він упав. Чесно кажучи, це могло виглядати так, ніби я впіймав його дуже легко, але знадобилися десятки, якщо не сотні, симуляцій та досліджень, щоб нарешті впіймати його. Він був ретельним. Я маю на увазі, що немає нікого, хто міг би мати імунітет до токсинів, сплячи в цьому токсичному шламі. Він справді божевільний.
У ці дні лиходії, схоже, мають наукові спеціальності, і їхні системи захисту досить солідні. Хан Со Ін довелося важко, зламуючи їх, але все ж нам вдалося заблокувати їх, використавши вразливість тієї миті, коли їхні системи були активовані. Без жодної жертви серед цивільного населення ми зберегли речі в безпеці.
Цього має бути достатньо. Звісно, він був жорстким хлопцем, можливо, через те, що був із пізньої частини оригінального твору, але про решту подбають учасники нашої «Его-Стрім». Я приготувався телепортуватися на випадок, якщо у нього будуть якісь приховані системи захисту чи щось таке, і я нервував. На щастя, нічого подібного не було.
Асоціація прийде, щоб прибрати токсичні гази, які він зберігав. Навіть попри те, що голова трохи ексцентричний, він ретельна людина, тож упорається з цим добре. Звісно, Стардаст має закінчити розслідування до цього. Я також залишив кілька стікерів про всяк випадок, тож жодних проблем бути не повинно. Це трохи кумедно, але все ж краще, ніж якщо Стардаст постраждає через помилку.
— Хм…
…До речі.
Мені потрібно залишити повідомлення для Стардаст. Зрештою, це стало моєю традицією.
— ….
Коли я збирався написати "Для тебе, Стардаст", як зазвичай, і піти, я усвідомив, що не можу написати це, бо тіло хлопця було заражене токсинами.
Можливо, мені варто просто пропустити це.
"……Так не піде."
Ну, з якоїсь причини здається, що так не піде.
Це дещо зловісно.
Гаразд, я напишу це на стікері.
З цими словами я взяв ручку, яка була під рукою, і написав на найближчому стікері, але усвідомив, що це виглядає нудно, якщо написано лише це одне.
І тоді.
"….."
Якась інтуїція, я щось відчуваю… Стардаст поводилася дивно щодо мене досі, той час, коли ми навіть не встановили зорового контакту, і повторювані сни про те, що я застряг десь у пастці.
З усіма цими думками в голові я мав інтуїтивне відчуття, що мені потрібно зробити щось зараз, прямо тут.
Мені потрібно було негайно залишити щось для Стардаст.
— Хм…
Так. Зрештою, тільки Стардаст прийде сюди… І Стардаст, ймовірно, не поділиться цим вмістом з Асоціацією…
З цими думками в голові я взяв ручку й почав писати більше, спираючись на свою інтуїцію, наче писав якийсь примирливий любовний лист із дивним відчуттям.