Розділ 223: Відьма
— Не можу повірити, що я все ще це пишу.
У своїй кімнаті.
Як і завжди, я писав у своєму щоденнику.
Він складався зі списку подій та простих інцидентів, точно так само, як і зазвичай. А також із емоцій, які я відчував. Я знаю, що це знадобиться пізніше, тому наполегливо працював над його написанням, але мені цікаво, як довго я мушу продовжувати писати. Ну, я повинен продовжувати писати, що ж іще я можу вдіяти.
Запечатавши особливий щоденник, який ніхто інший не повинен бачити, коли я відвідував Білу Відьму, я природно ввімкнув комп'ютер.
— Хм…
Різні файли на робочому столі, що містили різноманітні терористичні плани та інформацію про інших лиходіїв, яку я крок за кроком здобував за допомогою Лі Соль А.
Усе готувалося поетапно. …Тож, гадаю, це нормально, якщо я зроблю коротку перерву, правильно?
З цим висновком у голові я швидко зайшов у фан-кафе Стардаст.
Наше фан-кафе «Стардаст», яким я особисто керую. Це місце, де здебільшого збираються шанувальники Стардаст, щоб уславити й похвалити її. Популярними дописами часто є відео та зображення того, як Стардаст перемагає лиходіїв, але у звичайний час ми ділимося типовими дописами про повсякденне життя.
Особливо останнім часом з'явилося багато дописів на тему: "«Его-Стрім» проти Стардаст, хто переможе?".
Щойно відкривалося подібне обговорення, воно викликало бурхливі дебати з понад 100 коментарями, де люди запекло протистояли одне одному. Головна суть контенту полягає в тому, чи зможе Стардаст перемогти, якщо всі учасники «Его-Стрім» нападуть на неї одночасно.
…До речі, сумна частина цього обговорення полягає в тому, що я не включений до числа всіх учасників «Его-Стрім». Я маю на увазі, що навіть якщо я використовую Бегемота і ношу зброю, я досить сильний, знаєте? Тож я тонко натякнув на це, але отримав незрозумілу відповідь: "Егостик — це товар".
"…Що б сталося, якби «Его-Стрім» і Стардаст билися разом?"
У реальності люди можуть цього не усвідомлювати, але це неможливий сценарій. Я б ні разу не наказав усім битися одночасно. Хіба я божевільний, щоб так чинити? Якби я це зробив, весь той регіон був би спустошений.
Проте давайте припустимо на мить.
"…У нашій команді Бек Ин-Воль і Шин Рьон сильні".
Оскільки ми маємо приголомшливу кількість, загалом «Его-Стрім», ймовірно, перемогла б. Це одна з чотирьох головних подій в оригінальній історії, коли затьмарена Хан Со Ін зламала Центр утримання лиходіїв і влаштувала масову втечу з в'язниці. Кількість має значення. Те саме стосується і воріт «Волгванг».
Звісно, загалом…
"Якби вони билися на смерть, Стардаст зрештою перемогла б".
Я кивнув із цією думкою в голові. Стардаст — головна героїня цього світу. Порівняно з її найбільшою особливістю, якою є підсилення тіла, здатність до польоту та супервідчуття, ніщо інше не має значення.
Причина, чому вона вижила до пізньої частини оригінальної історії, яка перетворилася на шалене місиво, була лише одна: "Чим більше випробувань вона постає, тим сильнішими стають її здібності". Завдяки цьому.
Ставати сильнішою.
Це справді просто, але потужно. Зазвичай герої мають фіксовані здібності. Просто подивіться на членів нашої ПВК. Їхні здібності залишаються такими ж, як і тоді, коли я вперше їх набрав. Проте за допомогою тренувань вони можуть розблокувати й задіяти прихований потенціал своїх сил, що робить їх на вигляд сильнішими.
Навпаки, Стардаст не така. Його здібності просто стають сильнішими, коли вона стикається з більшою кількістю криз. Просто, ось так.
"У такому разі, якби «Его-Стрім» і Стардаст довелося битися…"
Стардаст, яка продовжує переживати кризи в режимі реального часу, ставала б дедалі сильнішою і могла б зрештою перемогти…
Звісно, якщо ми битимемося за свої життя, історія може змінитися, але хай там як…
Загубившись у роздумах із такими ідеями, я раптово повернувся до реальності.
…Ні, чому я прокручую ці марні думки?
Є дещо більш термінове.
Зустрітися з Білою Відьмою і поставити їй кілька запитань.
— Ага, вона має бути десь тут…
Пробурмотівши ці слова, я відкрив шухляду. З глибини її я дістав "це".
— …
Вона випромінювала трохи каламутне сірувато-біле світло, ця штука.
Місячний камінь, знайдений серед залишків Короля Демонів, що розлетілися після останнього інциденту з Демонічним Замком.
— Ага, оскільки сьогодні у мене є час, мені слід сходити провідати її…
Я поклав цей камінь до кишені, готуючись відвідати Білу Відьму після довгої перерви.
Хаа, мені, мабуть, варто змінити куртку, проте.
Таємна будівля, захована серед провулків.
Я обережно спускався сходами, що вели до підвалу того тьмяно освітленого місця.
І, як завжди, скільки б я не спускався, кінця сходів не було видно — нескінченно з'єднані сходи.
Застрягши в сцені прямо з фільму жахів, я виявив, що потрапив у пастку нескінченних сходів.
Я інстинктивно постукав по певній частині стіни.
Шурх-
І, як і очікувалося, цегляна стіна плавно відсунулася. Я пройшов через елегантний коридор, що з'явився за стіною, і, дійшовши до його кінця, м'яко постукав у чорні двері.
Увійшовши, я відчув тепле повітря всередині. За завісою виднівся її силует у кімнаті, яка здавалася неймовірно елегантною та була прикрашена свічками.
— ….Ти прийшов.
— Так, здрастуйте. Давно не бачилися.
Коли я зайшов, то побачив, що вона сидить за маленьким круглим столом. Біла Відьма, одягнена в глибокого зеленого кольору мантію.
— Я знала, що ти прийдеш сьогодні.
Сказала вона, погладжуючи круглий кришталь, поставлений на столі.
…В магії є такі речі?
Хай там як, обмінявшись ще кількома словами, я перейшов прямо до справи.
— Пані, ви знаєте, що це таке?
Я дістав із кишені місячний камінь, коли говорив це, і показав їй. Вона м'яко простягнула руку до об'єкта, що м'яко світився, і пробурмотіла:
— …Я відчуваю ауру місячного божества. Це їхнє?
— Так, усе правильно.
— …Вони прискорюють власну катастрофу. Неминучий крах.
Вона злегка зітхнула і продовжила.
— Я спробую впоратися з цим. Хоча, він може повернутися, а може й не повернутися до свого початкового сяйва…
— Так, дякую тобі.
Позбувшись місячного каменю, я поставив запитання, яке мав на думці.
— Тож… Пані, що щодо часу, який залишився? До того, як вимірний бар'єр стане тоншим і з'єднається з іншим виміром.
— Давай подивимося… Приблизно…
Біла Відьма, яка на мить поринула в глибокі роздуми, тихо оголосила:
— Схоже, цей рік або наступний стане межею. Якщо ці фанатики втрутяться, це може прискоритися ще більше. Схоже, саме час готуватися.
— …Так, я зрозумів.
Перевіривши потрібну інформацію ще раз, я кивнув. Це була дещо загадкова розмова, але якщо підсумувати, це означало, що залишилося не так багато часу, поки монстри «Волгванг» перейдуть межу з другого виміру. Я коротко замислювався, чи може час відрізнятися від оригінального твору, але жодних ознак цього не було.
Я був готовий повертатися додому після виконання своєї мети відвідати відьму, з почуттям полегшення, якщо тільки вона не затримає мене довше.
— …Як щодо ворожіння?
— Звісно. Тепер, коли я можу бачити майбутнє, чому б не поглянути.
Сказала вона, кладучи руку на кришталеву кулю. Чи справді магію можна використовувати, щоб бачити майбутнє? Я не пам'ятаю, щоб чув про це в оригінальному коміксі. Зрештою, час не перебував під владою Богині Місяця.
Хоча я не розумів, що вона має на увазі, мені було цікаво, що вона збирається сказати. Тому я знову сів і пішов за її покликом.
Вона торкнулася кришталевої кулі, заплющила очі й почала щось бурмотіти. Коли куля випромінила слабке світло, відьма відкрила рот.
— …Я бачу. Так, я бачу твоє майбутнє.
— Яке воно?
— Ти на важкому шляху. Ти йдеш непростою дорогою.
Я подався вперед, заінтригований її серйозним тоном, коли запитав.
— …Що ви маєте на увазі?
— Попереду важка подорож. У тебе так багато жінок, які супроводжуватимуть тебе в майбутньому. Це безумовно буде складний шлях.
— Що ви таке кажете?
Здивований її словами, я поцікавився далі, а вона відповіла з усмішкою.
— Я просто жартую.
— Ха-ха. Ваше почуття гумору — це справді щось.
…Схоже, її почуття гумору стало трохи дивним після того, як вона провела тут так багато часу.
Хай там як, Біла Відьма повернулася до серйозного виразу обличчя після свого жарту і заговорила урочистим голосом.
— Моя здатність бачити майбутнє справді була жартом, але той факт, що ти зіткнешся з важким шляхом — ні. Чи зможеш ти з цим усім упоратися?
— Ну, хіба це не очевидно?
Я засміявся й упевнено відповів, повторивши схожу заяву до тієї, яку говорив раніше, наче підтверджуючи її з минулого.
— Якби я збирався здатися тут, я б узагалі не починав.
Усе правильно. Якби я планував здатися просто тому, що це важко, я б не мав рішучості почати тоді, коли вперше прибув у цей світ, після блукань протягом кількох років.
І…
Я стиснув кулак і поринув у свої думки. Правду кажучи, я підготувався до всього аж до Місячних Врат. Якщо все піде за розкладом, я повинен плавно просуватися до тієї точки. Жодних серйозних інцидентів статися не повинно.
Проте…
Я не міг позбутися передчуття, яке не зникало.
Десь під землею в Південній Кореї.
У тьмяно освітленому просторі з дуже малою кількістю світла кілька людей сміялися.
— Хе-хе, усе правильно. Ми нарешті це розкрили.
— Тепер із цим покидьком покінчено.
Говорячи лиховісними й наповненими сміхом голосами, вони продовжували.
— Так, хто б міг знати? Нас…
Серед них у центрі сиділа постать, схожа на лідера серед лиходіїв. Він говорив із неминучою посмішкою.
— Ми нарешті розкрили особу цього модного Егостика.
— Лідере, ми отримали інформацію, що містить його обличчя, ім'я та місце проживання. Це безсумнівно точна інформація!
— Хе-хе… так. Давайте поширимо це у великий день через телерадіомовну станцію. Ха-ха-ха! Тепер із Південною Кореєю, якою править Егостик, теж буде покінчено!
При цьому вони вибухнули сміхом. Наприкінці чоловік заговорив із холодною посмішкою.
— Щойно його особа буде розкрита, він практично опиниться в руках героїв.
— Ха-ха-ха! Усе правильно. Хто б міг подумати, що лиходій, який править Південною Кореєю, підробляв у пекарні разом зі своїми батьками!
— Хех. Справді. Побачимо, чи зможеш ти все ще сміятися, коли кожен у країні знатиме твоє обличчя та ім'я, Егостик. Ні, давай називати тебе твоїм справжнім ім'ям-
Зупинившись на цьому, він вимовив справжнє ім'я Егостика з холодним сміхом.
—- Кім Чхоль-у. Це ти.
Ха-ха-ха!!!
І так їхній сміх заповнював темний підземний простір ще довгий час.
У той момент,
— Чхоль-у, чи не міг би ти допомогти з розкладкою хліба?
— Так, мамо.
Кім Чхоль-у (25 років, студент університету, звичайний громадянин), який працює в пекарні своїх батьків, старанно розносив хліб. Не підозрюючи про неминучу трагедію, яка скоро спіткає його…
— Хаа…
— Хм? Егостик, що це з тобою раптом сталося?
— Га? О, нічого. Я відчував неспокій до цього самого моменту, але раптом усе зникло. Гадаю, це була просто моя уява.
— …Ти такий дивний.