Розділ 21: На фестивалі
Погода гарна.
У цьому місці, де проноситься теплий весняний вітерець.
Минулого разу я виходив, щоб учинити тероризм, аж минулого тижня. Відтоді я нікуди не виходив і сидів удома, тож минуло багато часу з того моменту, як я вибирався надвір.
На шляху до фестивалю.
Хан Со Ін та Лі Су Бін через деякий час знову йшли вулицею.
О, для Лі Су Бін це не було так уже й давно. Вона постійно ходила туди-сюди за покупками.
У будь-якому разі, мені стало краще, оскільки я зміг побачити сонце після довгої перерви.
Серйозно, людям іноді потрібно отак засмагати. На сонці, як це знову називається?… Я чув, як хтось казав, що воно містить вітамін D. Тож не можна залишатися всередині занадто довго.
— Оппа, ти знову вдягнений у чорне? — знову дорікає мені Хан Со Ін.
Я знаю це з того часу, як ми живемо разом уже досить тривалий період, але існує певний стандарт, за яким Хан Со Ін обирає, як мене називати: «хюн» чи «оппа».
Зазвичай вона кличе мене «хюн», але називає мене «оппа» лише тоді, коли хоче попросити про послугу або коли в неї гарний настрій.
…Чи не можеш ти просто завжди звати мене оппа?
Чесно кажучи, думаю, вона б звала мене оппа, якби я схопив і висварив її.
Але я безумовно не хочу заходити так далеко. Тому що це змусило б нас почуватися ніяково й віддалено. Я почекаю до того дня, коли вона відкриє мені своє серце. Колись вона постійно зватиме мене оппа назовсім, правда? Я впевнений, що цей день настане.
У будь-якому разі, я радий чути, як вона називає мене оппа, бо в неї зараз гарний настрій. Але чому я знову вдягнений у чорне?
Я перевірив свій одяг. На мені чорне пальто. Зазвичай я ношу таке під низом. Пальто все закриває, тож ніхто все одно нічого не побачить.
Але в підсумку я знову вдягнений у все чорне, як тоді, коли я Егостик. Ні, у чорному я виглядаю найкраще.
Я вирішив сказати Хан Со Ін правду, якої вона не знала.
— Хан Со Ін, чорний — це для чоловіків.
— Що ти маєш на увазі? — сказала Хан Со Ін із посмішкою.
Хух, зазвичай вона не буває такою життєрадісною. Я досить здивований, оскільки чекав, коли вона відкине цей презирливий вираз обличчя.
Гадаю, вона дійсно в гарному настрої зараз, оскільки наспівує дорогою.
Хан Со Ін, тож ти справді так сильно западаєш на морозиво.
Чи їй просто добре, бо минуло багато часу відтоді, як вона виходила погуляти?
Лі Су Бін також щасливо посміхалася, прикриваючи рот рукою, коли побачила, яка Хан Со Ін мила.
Можливо, через унікальне сріблясте волосся Хан Со Ін люди озираються на неї, а Лі Су Бін також гарна дівчина, тому, навіть якщо вона просто йде вулицею, люди починають звертати на неї увагу. Що з ними не так?
До вашого відома, коли Лі Су Бін уперше була на трансляції, вона вдягла фільтр нерозпізнавання. Звісно, сам фільтр нерозпізнавання — це функція, яка змушує людей, що бачать обличчя, страждати на розлад розпізнавання облич, тому він не працює на мені, який уже знає, як виглядає Лі Су Бін.
Це захоплююче, тепер, коли я думаю про це. Мені просто потрібно носити маску та фільтр на всіляких шоу, а потім я можу впевнено ходити зі своїм відкритим обличчям. Лі Су Бін, мабуть, умикає фільтр щоразу, коли виходить на вулицю.
До вашого відома, цей фільтр нерозпізнавання також є вінцем новітніх технологій. Американський геніальний дослідник винайшов його, сказавши: «Доки ще герої змушені носити ці дивні тісні маски?». Коли вони одягають його як прикрасу, фільтр нерозпізнавання діє на їхні обличчя протягом певного періоду часу…
Такий є в кожному офісі Асоціації Героїв, і якось Хан Со Ін подивилася на дизайн і відтворила його, тож тепер на нашій підземній базі є ще один. Дякую, Со Ін-емон!
Якби я не мав цього фільтра, мені кінець… Лі Су Бін також не змогла б ходити за продуктами.
Якщо Лі Су Бін не може виходити надвір, у неї немає іншого вибору, окрім як замовляти доставку їжі на три прийоми їжі. Хоча це саме те, що називають домосідом…
— О, я бачу це! — збуджено закричала Хан Со Ін.
Так, я теж це бачу.
[13-й Міжнародний фестиваль морозива]
У цьому місці, де висить великий банер, відкривається видовище фестивалю морозива, про існування якого я навіть не здогадувався.
Кожна вулиця заставлена ятками з холодильниками. Я не міг не замислитися, якою ж буде загальна сума рахунку за електроенергію, використану для цього фестивалю.
Хан Со Ін уже збуджена, вона озирається на всі боки. І Лі Су Бін також озирається навколо, тому що вона вражена.
— О, це рисове морозиво! — Хан Со Ін біжить кудись. Гей, почекай на мене!
Ми з Лі Су Бін повільно пішли слідом. Хан Со Ін уже купила морозиво і тримала його в руці.
Біле морозиво в ріжку.
— Воно смачне! Хочеш куснути? — запитала Хан Со Ін, її очі блищали.
Рисове морозиво. Я тільки чув про нього, але ніколи не куштував.
— Гаразд, дай-но мені трохи.
Я взяв ріжок, який дала мені Хан Со Ін, і відкусив шматочок.
Гм. Це смачно.
Я думав, що воно матиме смак швидковареного рису, але воно виявилося більш схожим на ваніль, ніж я гадав.
— О, це можна їсти. Лі Су Бін, з’їж теж трохи.
— Що? Я… я…
Обличчя Лі Су Бін червоніє, оскільки вона розгублена. Що з нею не так?
— Це смачно. Хіба ти не збираєшся спробувати?
— Так, налітай!
Обличчя Лі Су Бін поступово ставало пунсовим, коли Хан Со Ін агресивно повторювала пропозицію, і зрештою вона опустила голову.
— Добре. П-подайте мені, будь ласка. — заїкаючись, вона простягнула руку.
Чому вона знову перетворилася на ту боязку Лі Су Бін із перших днів?
Чи це тому, що ми змушуємо її їсти це? Чи оживає кошмар нашої першої зустрічі?
— …Ух… Це… непрямий… Чи я єдина… думаю, що це дивно?
Вона щось пробурмотіла, але я не міг її почути, бо її голос був занадто тихим. Потім вона заплющила очі й відкусила шматочок. Зачекайте, чому вона так серйозно ставиться до поїдання морозива?
— Гм… Це добре! — вона відкусила шматочок, кажучи, що це смачно, а її очі засяяли.
Правильно? Воно більш пікантне, ніж я думав, тож його варто було спробувати.
Після того, як вона вкусила, ріжок, що залишився, повернувся до рук Хан Со Ін, і вона акуратно доїла решту. Вона добре їсть.
Ось так ми ходили фестивалем і деякий час куштували морозиво. Поїдання такої великої кількості солодощів якось змусило мене відчути, ніби я щойно пустив гроші на вітер, але проблеми не було, тому що все, що в мене є, — це гроші.
Я міг бачити всілякі види морозива, можливо, тому, що це був фестиваль світового рівня, який проводився по всьому світу. Від базових видів морозива, таких як шоколадне, ванільне, полуничне та м’ятно-шоколадне, до брендових варіантів, таких як «Мій тато — прибулець» та «Зоряний спалах». І окрім них, є багато видів морозива, які ви ніде більше не побачите.
Зі смаком васабі, зі смаком холодної локшини, зі смаком стейка, зі смаком рамену — жахливе поєднання смаків морозива. Але стейк виявився кращим, ніж я очікував. Гадаю, це якось нагадувало поїдання морозива зі смаком смаженого м’яса? Я й сам не розумію, про що говорю.
А ще були смаки, яких не повинно існувати в цьому світі, наприклад, зі смаком письмового столу, зі смаком козявок та зі смаком вушної сірки. Чому ви продаєте це за гроші?
…Звісно, ми зіграли в камінь-ножиці-папір і вирішили, що той, хто програє, має купити смак із козявками. Лі Су Бін, яка програла з ножицями, раптово змінила вираз обличчя після першого шматочка, а потім просто викинула решту. Не їж це, просто віддай смітнику.
Прямо зараз я їм морозиво зі смаком манго. Я не знаю, чому я повинен їсти саме смак манго тут… Тобі так не здається, Хан Со Ін?
Коли я докірливо запитав, вона впевнено прошепотіла, нітрохи не соромлячись. Те, що вона сказала, підвівшись навшпиньки й вклавши свої слова мені у вуха, було…
— …Ти лідер Союзу Манго, тому ти повинен їсти морозиво зі смаком манго!
— Хан Со Ін… Чесно кажучи, хіба ти не думаєш, що від манго чи чогось подібного зараз уже трохи голова болить? Це не весело, якщо ти їси занадто багато.
— Ні. Це весело щоразу, коли я це роблю. І скільки б ти це не заперечував, назва твого фан-клубу — Союз Манго.
Хан Со Ін вибухнула сміхом. Тепер вона нарешті живе заради задоволення дражнити мене…
Гаразд, аби ти була щаслива.
Дивлячись на те й на се, я підійшов до куточка подій.
У цьому місці продають колабораційне морозиво, таке як морозиво Франкенштейна, морозиво зі смаком Міккі Мауса,…
А он там є морозиво Егостика…
Га?
Зачекайте, морозиво з яким смаком?
— Тепер ви можете з’їсти його тільки тут! Морозиво Егостика! — жінка в ятці почала зазивати покупців.
Якого біса.
Це порушення прав суперсил!
— Оппа. Пффт. У тебе теж є морозиво. Ха-ха-ха-ха-ха! — Хан Со Ін вибухнула сміхом. Тобі весело?
Зачекайте, Лі Су Бін також відвернула голову і теж засміялася.
Найкумедніше, що люди стоять у черзі тільки за цим одним видом. Перед нами повно людей, які тримають морозиво і фотографуються. Це для їхнього Instagram? У мене голова йде обертом…
На наполегливе прохання Хан Со Ін та Лі Су Бін я врешті-решт став у чергу і купив морозиво зі своїм власним смаком. Цікаво, яке воно на смак…
Саме морозиво — це звичайна ваніль із напівмаскою, яка є моїм фірмовим знаком, зробленою з шоколаду. Вони навіть зробили мої очі та рот із шоколаду… через що я відчув себе так дивно. Різниця лише в тому, що всередині є манго.
На щастя, це можна було їсти. Чи дізнається коли-небудь людина, яка його продає? Що Егостик прийшов і з’їв її морозиво Егостика.
Трохи далі знаходилася ігрова ятка. Кидання дротиків у повітряні кульки. Якщо ви влучите в багато, то отримаєте приз. Але, можливо, оскільки це фестиваль морозива, призом теж є морозиво. 10-шарове морозиво? Що за нісенітниця.
— Хан Со Ін, я покажу тобі. Раніше я був майстром у киданні дротиків. Я дістану тобі це 10-шарове морозиво чи щось таке.
— Даїн, ти намагаєшся обдурити мене своїм телекінезом?
Приголомшений словами Хан Со Ін, я вирішив зіграти в гру як звичайно. Ось чому я не люблю кмітливих дітей. Ятка була розрахована на те, щоб двоє людей грали водночас, і нікого не було, тож я міг зіграти прямо зараз.
— Фух… Це важке, але прохолодне відчуття.
Я верз дурниці Хан Со Ін з дротиком у руках, і хтось підійшов, щоб зіграти в гру поруч зі мною.
Не замислюючись, я кинув погляд убік, щоб подивитися, хто підійшов.
Мій мозок перестав працювати.
Шовковисте світле волосся.
Краса, яка є більш чарівною, ніж у будь-кого в цьому світі.
Це була Стардаст, Шін Хару. Вона прийшла зіграти в гру.
Е-е… Чому ти тут?