Розділ 212: Той день
Забезпечивши обіцянку співпраці в терорі від Катани, я вперше за довгий час працював у підземному комплексі разом із Хан Со Ін.
— Тож, Даїн. Ця жінка, Катана, скоро приїде до нашої країни?
— Ага, вона прилетить на приватному літаку.
Я кивнув у відповідь. Звісно, приватний літак організувала наша надійна корпорація «Юсон». Дякую, Селаемон…!
Хай там як, я глибоко зітхнув після власних слів, а Хан Со Ін посміхнулася з виразом недовіри.
— Ну так… Ти завжди був таким. У будь-якому разі, тож нам потрібно визначити місце для терору, правильно?
— Правильно. Це має бути простора зона, десь, де люди зможуть швидко евакуюватися…
— І це має бути неподалік від центру Сеула, так? Я зрозуміла.
Хан Со Ін припинила свої бездільні колупання і почала працювати всерйоз. Спочатку ми планували це невимушено, але цього разу здібності Катани були досить потужними, тому нам потрібно було ретельніше обирати локацію.
І ось у цьому робочому просторі, який слугував центральним командуванням Хан Со Ін, десятки моніторів відображали незрозумілий код, тоді як кілька показували карти Сеула. Завдяки невеликим маніпуляціям монітори раптово почали вираховувати відстані, щільність населення та інші важливі фактори.
— Гаразд, скоро у нас будуть кандидати на цільові локації.
Зробивши ковток свого чаю з молоком, Хан Со Ін із трубочкою в роті продовжила щось колупати, водночас ділячись цією інформацією.
Хан Со Ін старанно працювала над планувальником терору «Его-Стрім» версії 2.0 — проєктом, який вона автоматизувала. Звісно, авторами цього проєкту були Хан Со Ін та Лі Су Бін. Було дещо кумедно думати про лиходія, який використовує генератор планування терору, котрий до того ж вираховує, як мінімізувати втрати.
Попиваючи чай з молоком, який мені протягнула Хан Со Ін, я спостерігав за тим, як пристрій виконує свою роботу. Оскільки більшість діяльності нашої «Его-Стрім» відбувалася тут, Хан Со Ін сьогодні також важко працювала.
Через деякий час з'явилося кілька потенційних цільових локацій.
Лі Су Бін приєдналася до нас, щоб допомогти з цим завданням.
— О, Лі Су Бін-ссі, ти тут?
— Так, а ти вже тут, Даїн.
Лі Су Бін відповіла мені з легкою посмішкою. Вона природно сіла й почала працювати з серією спливаючих вікон, що з'являлися на моніторі.
Лі Су Бін мала освіту в галузі комп'ютерної інженерії, і я час від часу забував про це. Зазвичай вона виконувала скоріше допоміжну роль для членів нашої «Его-Стрім», але насправді вона володіла навичками хакерства, які були більш ніж здатні допомогти Хан Со Ін.
Ми продовжили нашу зустріч, зрештою обравши локацію в Сеулі. Схоже, ми могли реалізувати наш план тут.
— Нам слід почати готуватися і до трансляції… Буде гаряче.
Я відкинувся на спинку крісла, коли говорив це. Катана мала скоро прибути, ми разом здійснювали терор, і я також побачу Стардаст після довгої розлуки. Здавалося, що знову з'явиться багато справ.
Поки я був поглинений думками про майбутнє, Хан Со Ін раптово заговорила до мене, наче їй щось спало на думку.
— До речі, Даїн.
— Так?
— Перебування тут разом із Лі Су Бін та Даїном у цьому підземному підвалі змушує мене згадати старі часи, ті дні, коли ви тут жили.
Сказала вона з посмішкою. Старі часи… Не можу повірити, що це було вже так давно.
— Тоді, коли ти колись називала мене "старшим братом", правильно?
— Ой, коли це було? Я ніколи такого не робила. Ти неправильно запам'ятав, будь ласка, забудь це швидше.
Хан Со Ін надула щоки у відповідь на мої кпини й відвела погляд. Кінчики її вух злегка почервоніли.
— Хе-хе…
Лі Су Бін спостерігала за нами й тихо хихикала.
Справді, певний час нас було лише троє — я, Хан Со Ін та Лі Су Бін — ті, хто робив майже все разом у цьому підземному комплексі. Пізніше учасники додавалися один за одним, починаючи з Лі Ха Юль, і ми переїхали з будинку в особняк на пагорбі. Ми заснували «Его-Стрім», і відтоді минуло вже чимало часу, судячи хоча б із росту Хан Со Ін.
Звісно, наші дії не сильно змінилися. Терор, спрямований на Стардаст, але цього разу як глобальна колаборація. Наша «Его-Стрім» розвивається!
Тож, побалакавши в підземному підвалі деякий час:
— Вау, подивіться, яка гарна ця сестра Катана.
Раптово сказала Хан Со Ін, коли шукала Катану в інтернеті, намагаючись розвіяти свою нервозність. Ми продовжили готуватися до майбутніх подій, відправившись до ПВК для додаткових тренувань та займаючись іншими завданнями.
— Дякую, що приїхала, Катана.
— Давно не бачилися, Егостик.
Катана нарешті прибула через годину після свого оголошення. Пригостивши її обідом як передтерористичним ритуалом у Кореї, я пояснив їй останні деталі плану терору.
— Я зрозуміла. Якщо бій стане занадто напруженим або здаватиметься, що якась сторона перемагає, я відступлю.
— Так, усе правильно. Оскільки сам терор — справа нелегка, немає потреби тиснути занадто сильно.
Я пояснив це Катані отак, і зокрема, якщо вона колись відчує себе пригніченою, вона повинна подати мені сигнал, і я все скасую. Ми не могли ризикувати нічиїм життям тут.
Прочитавши мої занепокоєння, Катана ледь помітно посміхнулася й запевнила мене.
— Тобі не варто хвилюватися. Крім того, я можу використати цю можливість для покращення своїх навичок, тому спаринг завжди вітається. Минуло чимало часу відтоді, як я могла схрестити свій меч із грізним супротивником.
Сказала вона, злегка витираючи свій японський меч на поясі шматочком тканини.
Ну, з її навичками, які дозволили їй заснувати найкращу організацію лиходіїв Японії «СамХьюпПа» та перемогти Асоціацію, її здібності, безсумнівно, були першокласними.
— Може, почнемо виходити?
На мої слова вона кивнула головою. Я перевірив своє вбрання ще раз і взяв камеру перед виходом. Катана також була охайно вдягнена у своє бойове вбрання, а її чорне волосся було акуратно зібране, як і завжди.
Гаразд, ходімо.
Я взяв її за руку, і ми попрямували до місця терору. Колаборація між найкращим лиходієм Кореї та найкращим лиходієм Японії нарешті починалася. Мені було цікаво дізнатися про реакцію людей.
…Реакція Стардаст була трохи лякаючою, але менше з тим.
І ось так я приготувався ввімкнути трансляцію.
Минуло чимало часу відтоді, як я востаннє влаштовував терор.
Героїня S-класу Стардаст, Шін Хару, останнім часом почувалася трохи неспокійно.
— …
Зростаюча кількість лиходіїв, особливо напрямок, у якому вони, здавалося, рухалися, викликали у неї занепокоєння. Досі вона могла впоратися з ними всіма, але чи продовжуватиметься так само в майбутньому? У неї було передчуття, що наближається щось масштабне.
Але більше за це…
— Коли ж прийде Егостик…?
Незважаючи на зміну пір року, Егостик досі не з'явився.
— …Він сказав, що скоро буде тут.
"Ну, можливо, ми скоро побачимося знову".
Ага, він точно це сказав. Посміхаючись так, наче це було очевидно, наче було впевнено, що вони знову побачать одне одного.
І ось так він пішов.
Минуло кілька місяців, пори року змінилися, але від нього не було жодного знаку.
…Звісно.
— …
Останнім часом, коли б вона не думала про Егостика, її охоплювали туманні емоції та головний біль. Вона не знала, чому почувається так, але кожного разу, коли вона думала про нього, вона відчувала стиснення в грудях.
Особливо з того часу, як кілька місяців тому вона раптово сама по собі пролила сльози. Це тривало відтоді.
Відчуття чогось втраченого чи забутого.
Ледь помітне трепетне почуття в її серці.
Зрештою, всі ці почуття були пов'язані з однією простою думкою: вона хотіла побачити Егостика.
Вона цього не знала, але залишилися лише її емоції.
— Хм…
…Насправді, незважаючи на стрес від зростаючої кількості лиходіїв, вона виправдовувала своє бажання бачити лиходія, вважаючи Егостика чимось особливим.
На завершення, останнім часом вона думала про Егостика дедалі частіше. Вона помічала, як ніжно торкається плаща Егостика, який вона повісила на стіну як речовий доказ, думаючи, коли ж він прийде. Звісно, вона швидко струшувала з себе це і намагалася повернутися до тями.
…Кожного разу, коли вона так думала, вона зупинялася, усвідомлюючи, що Егостик — лиходій, але вона ігнорувала це. Вона переконувала себе, що її інтерес до нього — це просто частина її роботи, ні більше ні менше. Напевно.
— Справді?
…
…Іноді її внутрішній голос ставив це під сумнів, але хай там як, було як було. З одного боку, вона старанно виконувала всі свої завдання, повністю нейтралізуючи лиходіїв, відправляючи їх до центру утримання. Асоціація працювала злагоджено завдяки їй.
…Звісно, вона час від часу помічала, що проводить більше часу у фан-кафе Егостика, намагаючись з'ясувати його місцезнаходження, але вона виправдовувала це як частину своєї роботи також.
Тож вона читала дописи-передбачення від його фанатів, перевіряла дописи про Електра Манго, Пурпурового Манго, Дракона Манго і навіть безглузді дописи, ставлячи їм дизлайки, коли це було необхідно.
Живучи день за днем, просто звіряючись із календарем.
І ось одного дня…
— Привіт усім. Це Егостик!
Нарешті цей день настав.
— Стардаст!
— Так, я знаю.
З відчайдушною спробою проконтролювати вираз свого обличчя перед співробітниками Асоціації, які терміново повідомляли новину, вона приготувалася вирушати.
Нарешті. Нарешті вона зможе побачити його.
Востаннє вона бачила його…
— …
На мить у її пам'яті постали образи заходу сонця, даху та чистого неба, але вони зникли ще до того, як вона встигла їх розпізнати. Востаннє вона бачила його… Це був парк. Так, востаннє вона бачила його в парку. У парку, де він зліз із дракона. Відтоді вона його не бачила…
Вона не знала чому, але її груди на мить заболіли. Проте вона силою відштовхнула це почуття. Правильно. Хай там як, вона нарешті зможе побачити Егостика.
"…"
І коли вона коротко переглянула трансляцію, здавалося, що навколо нього нікого немає. Шін Хару не могла стримати легкого калатання свого серця. Цього разу, нарешті, здавалося, що він прийшов сам. Без інших… лиходіїв.
Із натяком на надію та очікування Шін Хару полетіла до нього.
…До того моменту вона почувалася добре.
До того моменту.