Розділ 209: Катана
Через кілька днів після приходу Нового року я готувався до відправлення на Катедрал.
"Вау, вона вже відкрита?"
Усім що, нічим зайнятися?
Поки я збирався, я думав про це. Я маю на увазі, що мені є чим поділитися, та й приємно знову побачити дядька Атласа після довгої розлуки, але щодо інших я не впевнений.
Або, можливо, намір Селести полягає в тому, щоб зблизитися, зустрічаючись частіше? Коли я бачив їх минулого разу, люди, які сиділи поруч, обмінювалися вітаннями й тихо розмовляли, тож, можливо, вони так стають ближчими. В оригінальній історії згадувалося, що Катедрал відкривається часто.
Звісно, я від самого початку сидів поруч із дядьком Атласом, а наступного разу — біля нашого друга з червоним ірокезом, тож у мене було не так багато часу для знайомства з іншими. О, але була одна людина. Катана, лиходійка S-класу з Японії, ця жінка.
— …..
…Ну, чи можна назвати це розмовою? Я просто в односторонньому порядку надав їй інформацію, поки вона була тонко обережною зі мною. Хай там як, завдяки моїй пораді вона повністю переломила хід подій і тепер процвітає. Здається, у нещодавніх новинах згадувалося, що залишається лише офіційна капітуляція японської асоціації. Навіть казали, що суспільні настрої вже на боці Катани, тож, гадаю, я зробив достатньо.
…Але Катана. Коли вона побачить мене, чи вдасть вона, що не знає мене? Чи варто назвати це грою в опосума? Тепер, коли ти отримала інформацію, час умивати руки, правильно? Або, можливо, зрештою вона обов'язково відплатить мені, як в оригінальній історії? Мені нема чого сказати про Катану, оскільки я погано її знаю.
Ну, менше з тим. Я дізнаюся, коли буду там за короткий час.
Тож, одягнувшись, я збирався розірвати лист, надісланий Селестою, і попрямувати до залу засідань.
— Я пішов, Лі Су Бін.
— Так, бережи себе… О, зачекай хвилинку.
У теплому сонячному світлі, що падав у вітальню, Лі Су Бін посміхнулася на моє прощання й підійшла до мене.
Потім вона стала переді мною і на мить опустила погляд, перш ніж поправити комір мого одягу під шиєю.
— Цей бік трохи перекошений…
Шурх, шурх.
Відчуваючи дотик її пальців до свого тіла, я стояв тихо якусь мить, поки вона не закінчила поправляти.
Ось так у вітальні якийсь час було чути лише наше дихання.
— Ось, усе готово.
З ніжною посмішкою Лі Су Бін закінчила поправляти мій одяг і тихо заговорила до мене. Це було близько до дому.
— Дякую. Я скоро повернуся.
— Так.
Лі Су Бін відповіла з яскравою посмішкою. Давай підемо з силами.
Скрививши посмішку, я розірвав лист у своїй руці.
І ось так мій зір знову затуманився.
— Гм…
— Добрий день, Егостик.
Прохолодне повітря торкнулося моєї шкіри. У злегка прохолодній атмосфері, що контрастувала з теплою вітальнею, яка була ще мить тому, я розплющив очі.
Одягнена в біле жрицьке вбрання, Селеста, жриця, злегка схилила голову переді мною, і я кивнув у відповідь, перш ніж піти довгим коридором.
Мої кроки відлунювали на білій та небесного відтінку мармуровій підлозі. Свічки, що висіли одна за одною на стінах, ще більше відтворювали відчуття, що це місце було якимось собором.
І…
— …Хм.
Коли я йшов коридором до залу засідань, я відчув теплу ауру і примружив очі у відповідь.
І невдовзі я підійшов прямо до залу засідань і ступив за двері.
— …О.
Під величною люстрою в залі засідань панувала тепла атмосфера, яка помітно відрізнялася від коридору внизу. Люстра була ще яскравішою, а навколо, здавалося, було більше свічників. Схоже, Селеста подбала про опалення, оскільки погода була холодною.
Я знайшов вільне місце за великим круглим столом і сів. Перш ніж сісти, я привітав деяких інших лиходіїв з легкою посмішкою. Вони здалися здивованими, коли побачили мене, але потім зрозуміли, що я просто вітаюся з ними, і кивнули у відповідь.
…Чому S-класи ніяковіють, коли бачать А-клас? Я справді найслабший тут? Облиште це.
Улаштовуючись на своєму місці, я відчував на собі погляди, які кидали то тут, то там. Здавалося, що мій витік особистості про Джеймса Макіну та його публічне викриття кілька місяців по тому викликали таку реакцію. Можливо, ці погляди висловлювали подив, звідки я знаю таку таємницю першого класу. Якщо вони мали живу уяву, вони могли навіть спекулювати на деяких зв'язках щодо його смерті після того, як я розкрив його інформацію зовні.
Ну, все було навмисно. Мета полягала в тому, щоб посилити мою присутність тут.
Поки я був поглинений своїми думками, кімната була все ще відносно порожньою, оскільки деякі учасники ще не прибули, включаючи Атласа та хлопця з червоним ірокезом. У результаті я блукав поглядом по залу засідань, вивчаючи оточення. Після цієї зустрічі я повинен почати планувати терор проти Стардаст, але що мені робити…?
Під величною люстрою, навколо просторого круглого столу, білі стіни та вітражі створювали тонке освітлення. З одного боку було зображення гігантського сонця, яке я коротко розглядав.
— …Хм?
З того боку Катана відчинила двері й увійшла. Зі своїм зібраним чорним волоссям і в японському вбранні воїна, зробленому з білої та чорної тканини, вона виглядала як японський самурай.
І увійшовши, вона озирнулася, наче шукаючи когось.
Коли її очі зустрілися з моїми, вона округлила їх від подиву.
Потім вона почала наближатися до мене.
Підійшовши ближче до мене, вона відразу ж привітала мене.
— Здрастуйте, Егостик.
— О, так. Здрастуйте.
У відповідь на моє вітання вона яскраво посміхнулася. Це дуже відрізнялося від її звичайного безвиразного обличчя.
Обмінявшись вітаннями, вона природно сіла на стілець поруч зі мною.
Га…?
Сидячи біля мене, вона зустрілася зі мною поглядом, а потім схилила голову, щоб подякувати мені.
— Дякуючи тобі, Егостик, я змогла подолати кризу. Я справді вдячна.
Із серйозним виразом обличчя Катана подивилася мені в очі й заговорила щиро. Її погляд відчувався справжнім.
Я відповів їй посмішкою.
— О, немає потреби дякувати мені. Ми колеги, які діють у сусідніх країнах, тому для нас цілком природно допомагати одне одному та виживати разом.
— Ні, якби ти не допоміг нам… нас могли б знищити. Я отримала від тебе невимірну послугу.
Вона сказала це серйозно. Хм, я ніколи не очікував, що вона зайде так далеко у своїх думках. Це трохи обтяжливо.
Тому я прочистив горло і навмисно розрядив обстановку посмішкою.
— Дякую, що думаєш так. Я просто хотів стати друзями з Катаною, ось і все.
— Друзями…
Наче вона пробурмотіла дивне слово, яке давно не чула, вона відповіла мені легкою посмішкою.
— Це гарно. Тоді відтепер ми друзі?
— Так.
І ось так я знайшов нового друга на Катедралі. Корейсько-японська лиходійська колаборація, і ніхто не може зупинити її тепер… Звісно, процес цієї колаборації був досить ніяковим, як знайомство з новими друзями на початку нового семестру. Розмова між двома лиходіями, яка могла б змінити націю…?
Хай там як, оскільки до початку зустрічі ще залишався час, ми побалакали про різні речі. Серед тем, які привертали увагу, була така:
— Ви вже перемогли?
— Так. Хоча я не оголошувала про це в пресі, все вже скінчено.
Виявилося, що Катана вже підкорила японську асоціацію. Вони контролювали інформацію, щоб уникнути міжнародного втручання, але підкорення було майже завершено. Вони розібралися з усіма корумпованими політиками та бюрократами, які були там раніше, і, схоже, планували повну перебудову.
Грунтуючись на грубому плані, який я почув, вони мали намір підтримувати зовнішній вигляд асоціації, тоді як організація «СамХьюпПа» під керівництвом Катани діяла б на невиборній посаді. Це відчувалося дещо схожим на ситуацію в нашій країні.
Тепер я розумів, чому вона була так вдячна мені. Можна сказати, вона врятувала свою країну, і саме завдяки мені вона змогла поглинути асоціацію. Це було метою всього її життя, і вона змогла досягти її завдяки мені.
Поки я думав про це, Катана, яка сиділа поруч зі мною, заговорила серйозним тоном.
— Іншими словами, я не думаю, що послугу, яку я заборгувала тобі, Егостик, можна легко повернути. Тому, якщо ти чогось хочеш, будь ласка, дай мені знати.
— Хм…
Вона сказала це, але мені насправді не було про що просити.
— Якщо є щось, що я можу зробити для тебе, я зроблю все що завгодно.
Все що завгодно?
Коли я почув ці слова, мені на думку спала ідея. Так, вона сказала "все що завгодно", правильно…?
Якраз коли я збирався заговорити, я почув гучний голос, який гукав мене з іншого боку.
— Гей, Егостик!
У той момент я побачив дядька Атласа, який наближався зі своєю великою статурою.
Він привітав мене сердечним сміхом і сів поруч зі мною, протиснувшись між мною та Катаною, яка сиділа збоку. Він запитав, хто вона така.
— О, це Катана з Японії, з якою я став другом цього разу.
— Здрастуйте, я Катана.
— Ха-ха! Тож ти колега Егостика? Тоді ти і мій колега теж!
Він сердечно розсміявся і зробив мені комплімент, що я маю гарний смак у виборі друзів. Що це за комплімент такий?
Хай там як, з Катаною ліворуч від мене та Атласом праворуч розмова продовжилася. Нам потрібно було закінчити нашу попередню дискусію.
І через деякий час прибула Селеста. Зустріч нарешті почалася.
— …Е-е… Це моє місце…
— ….
— О-О, нічого…
Звісно, через деякий час прибув наш друг із червоним ірокезом і покірно спробував сказати Катані, що вона сидить на його місці, але суворий погляд Катани злякав його, і він у підсумку сів поруч з Атласом. Це був незначний інцидент, але він стався через проникливий погляд Катани.
Хай там як, зустріч нарешті почалася.