Розділ 202: Світ перед кінцем світу
Минуло кілька тижнів відтоді, як відбувся мій останній терористичний напад, під час якого я зустрівся зі Стардаст.
— Ну ось, уже повільно наближається зима…
Пробурмотів я, відчувши помітно холодніший вітер надворі на веранді. Кінець року невблаганно підступав, і якщо орієнтуватися на оригінальну історію, виникало відчуття, наче ми перетинаємо серединну точку. Минуло вже кілька років відтоді, як я прибув у цей світ, і в такі дні я мимоволі піддавався сентиментам. Пройшло вже чимало часу з моменту, як я розпочав свою справжню лиходійську діяльність.
— А-а-а-а-а-а-а!
Поки я блукав у своїх думках, знизу пролунав крик. Це була Хан Со Ін, яка їхала на якомусь механічному винайденому пристрої. Схоже, її кудись відкинуло під час тренування в лісі.
— О, Даїн!
Коли Хан Со Ін помітила мене й схвильовано замахала рукою, я посміхнувся й помахав їй у відповідь. Обмінявшись вітаннями, вона знову помчала до своїх тренувань. Напевно, наше нове божество спостерігало за її заняттями.
Дивлячись на те, як Хан Со Ін знову біжить, я поринув у спогади.
…Я вперше зустрів Хан Со Ін, коли вона навчалася в середній школі. А всього за один-два місяці вона вже буде випускницею старшої школи. Час летів так швидко. Хан Со Ін раніше здавалася зовсім дитиною, але зараз вона виглядала досить дорослою порівняно з минулим. І якщо рахувати лише той час, коли ми разом розпочали терор… Минуло вже майже три роки.
— Хух.
Прийнявши рішення стати Егостиком і почати терористичну діяльність, ми подолали довгий шлях. Ми набрали учасників до «Его-Стрім», розвинули Стардаст і навіть зустрілися з лиходіями з інших країн. Сталося так багато всього.
Інакше кажучи, це означало, що світ ось-ось стане хардкорним. Насправді навіть зараз це був ненормальний світ, де лиходіїв було більше, ніж героїв, і кожен лиходій володів потужними здібностями. Просто більшість із них концентрувалися в Сполучених Штатах, тому в інших країнах було відносно мирно.
…І якщо говорити про нашу країну, вона практично була захоплена мегакорпораціями. Вони контролювали фінанси, політику та все інше. Я чув, що одне єдине слово від Лі Соль А могло змінити навіть прем'єр-міністра. Звісно, голова корпорації об'єдналася з лиходіями. І цим лиходієм був я.
У підсумку, цей світ ніколи не був нормальним, і що завгодно могло статися в будь-який момент.
І незабаром дещо мало відбутися.
Щось дуже велике.
— Даїн?
— …Так?
Втративши лік часу у своїх думках, я раптово почув голос ззаду. Коли я повернув голову, то побачив Лі Су Бін, яка тримала чашку чаю з теплою посмішкою.
— Надворі холодно, ти можеш застудитися. Випий теплого чаю.
— О, дякую.
Я висловив свою вдячність Лі Су Бін і взяв чашку чаю до рук. Він був теплим і заспокійливим.
— Про що ти так глибоко замислився?
Передавши мені чай, Лі Су Бін сперлася на перила й із турботою запитала мене.
— Ну, я просто думав про те й про се, що робити далі… щось таке.
— М-м.
Коли я це сказав, Лі Су Бін на мить замовкла, а потім злегка посміхнулася й повернула голову до мене.
— Даїн… Навіть якщо ти багато знаєш і важко працюєш заради цього світу, намагайся не надто перенапружуватися.
Лі Су Бін заговорила теплим голосом. Гм, невже я виглядав так, наче занадто перенапружувався останнім часом?
Поки я обмірковував її слова, Лі Су Бін продовжила розмову зі мною:
— Я знаю, що ти багато робиш, Даїн. І це природно — важко працювати заради цього світу… Але хіба іноді не можна зробити перерву? Якщо ти занадто зануришся в роботу, це може навіть знизити твою ефективність.
Лі Су Бін знову посміхнулася, зробивши мені м'яке нагадування. Ну, я насправді не думаю, що перенапружуюся. Я маю на увазі, що роблю перерви за кожної нагоди, правильно?
— Твоя правда. Я матиму це на увазі.
Попри відчуття, що не варто так відповідати, я просто кивнув із посмішкою.
Лі Су Бін м'яко посміхнулася й пішла назад у будинок. Ставало дедалі холодніше, тому я пішов за нею з веранди всередину.
Коли ми повернулися до вітальні, Лі Су Бін жартівливо промовила:
— Ну, яким би нестабільним не був світ цими днями, він же не закінчиться завтра.
— Ха-ха, твоя правда.
Я спробував засміятися на її слова, але не зміг утриматися від погляду на календар, що висів у коридорі.
Ну, Лі Су Бін.
Звісно, світ не закінчиться завтра.
Але, по правді кажучи, наступного тижня він закінчиться один раз.
Звісно, я тримав рот на замку й не став говорити таких речей.
Усе одно це стане неіснуючою подією.
Оригінальний [Стардаст!] був досить виснажливим аж до середини сюжету, але все одно залишалося чимало читачів, які стежили за ним із надією. Із самого початку натяки на унікальну й особливу силу Стардаст, а також згадки автора про відмінність походження її сили порівняно з іншими героями, тримали читачів заінтригованими.
Тому читачі мали надію, навіть коли бачили, як Стардаст щодня страждає серед лиходіїв. Так! Одного дня Стардаст раптово пробудить свою приховану силу й рознесе всіх інших лиходіїв!
Проте випуском, який просто вщент розбив ментальність читачів, став епізод, що раптово розгорнувся в середині історії без жодних попередніх натяків. Епізод про кінець світу.
Суть епізоду була простою. Раптово асоціації, уряди різних країн та володарі суперсил почали атакувати світ. Летіли ядерні бомби, палали міста, і навіть герої божеволіли, руйнуючи мегаполіси.
Тож цей епізод змальовував процес миттєвого краху всього світу. Він з'явився раптово, без жодного попереднього контексту. Світ почав стрімко рушитися, проте Стардаст здавалася єдиною, на кого це не вплинуло, і вона билася проти цього хаосу.
Природно, читачі збожеволіли. Той факт, що світ зруйнувався всього за три розділи, поки на вихід цих розділів пішло три тижні, зробив ситуацію ще більш напруженою. У той час ширилися чутки й шалені спекуляції про те, що автор з'їхав з глузду. Хоча й існували натяки на знищення світу через вимірний експеримент Місячної Шаманки з секти Волгванг та існування божества, вони не мали жодного відношення до раптового й різкого кінця світу.
Нарешті, після трьох тижнів мук, усе добігає кінця в останньому розділі. Герой S-класу Ікс-Макіна зі Сполучених Штатів, який повернув собі здоровий глузд, жертвує собою, щоб повернути час назад і запобігти апокаліпсису. Таким чином усе стає "непобаченою подією", і епізод завершується. Звісно, майже всі, включно зі Стардаст, втрачають пам'ять про все це, і в світ повертається спокій.
— …Хай там як.
Цей шокуючий епізод ось-ось розпочнеться, і я мало що можу вдіяти. Я поняття не маю, що є тригером. Виходячи із ситуації, я можу лише спекулювати, що за цим може стояти якийсь лиходій S-класу з божевільною здібністю, яка викликає ланцюгову реакцію ментального забруднення. Проте оскільки ця частина в оригінальній мангі здебільшого розповідалася з перспективи Стардаст, немає жодного способу дізнатися напевно.
У будь-якому разі, як то кажуть, якщо не можеш уникнути цього — насолоджуйся. Я вирішив скористатися цією ситуацією. Після повернення часу назад в епізоді з апокаліпсисом, особа та смерть маніпулятора часом Ікс-Макіни будуть розкриті й про них повідомлять по всьому світу.
Я використав цю можливість, щоб розкрити інформацію про Ікс-Макіну на конференції лиходіїв «Катедрал». Вони можуть бути скептичними зараз, але коли вийде офіційна інформація, вони мені повірять. Таким чином я зможу поступово розширити свій вплив.
Чесно кажучи, мені не потрібно було багато готувати до цього.
Усе стане неіснуючим, і я просто продовжу жити звичайним днем. Звісно, я переживу апокаліпсис, але оскільки час скинеться, я все одно забуду про все це.
Тож до того моменту я проводив свої дні як зазвичай. Тренував кожного учасника нашого «Его-Сквад» із ПВК, готувався до наступного терору, відбирав повну інформацію для «Катедрал», заздалегідь вибирав лиходіїв для розправи та допомагав у тренуванні учасників. Просто звичайні дні.
Звісно, я також зробив деякі мінімальні приготування. Навіть попри те, що ніхто не згадає про знищення світу цього разу, технічно кажучи, це все одно подія, яка відбудеться. В оригіналі Стардаст відчайдушно намагалася зупинити світ, що рушився, зовсім сама, не знаючи, що час зрештою повернеться назад, проливаючи сльози в цій боротьбі.
…Я не мав жодного наміру відтворювати цю божевільну сцену.
Ну то й що? Це буде видалено з таймлайну, і ніхто нічого не згадає. Це не має значення. Це суто для мого власного задоволення, навіть якщо я буду єдиним, хто про це знатиме.
Я не можу винести видовища, де Стардаст знову страждає. Навіть якщо я не можу запобігти знищенню власною силою, я можу принаймні зробити стільки.
Тому я повільно готував маленькі речі.
Причина, чому я сказав Стардаст, що ми скоро зустрінемося знову після останнього терору, полягала саме в цьому дні.
Хай там як, час минав швидко, і перш ніж я встиг озирнутися…
Нарешті цей день настав.
— Даїн, чим займаєшся?
У вітальні вранці.
У той момент усі зібралися там, а я був зосереджений на перегляді телевізора.
[У цей час Сполучені Штати святкують річницю заснування американського філіалу Асоціації, і святкування досі тривають перед Статуєю Свободи.]
Зі словами ведучого Статуя Свободи з'явилася на екрані.
Я пильно спостерігав за цим.
Так, зараз залишалося всього п'ять хвилин.
Початок усього цього знищення.
"Якщо голова Статуї Свободи раптово вибухне, це означатиме початок усього руйнування".
"Проте якщо вона не вибухне, це означатиме, що апокаліпсис уже відбувся, і час було повернуто назад завдяки жертві Ікс-Макіни. Я пережив усе це знищення, але зараз сиджу тут без жодного спогаду про те, що це сталося".
Тепер, вибухне вона чи ні?
Я пильно дивився на телевізор, і коли хвилинна стрілка вдарила на дванадцять, у той самий момент…
КА-БО-О-О-О-О-О-УМ!
[К'я-а-а-а-а-а-а-а!]
На екрані голова Статуї Свободи вибухнула, розлетівшись на шматки.
— О, що сталося? Що щойно відбулося?
Учасники нашої «Его-Стрім» також здригнулися в той момент.
— Гм.
Я підвівся зі свого місця й невимушено дістав із кишені дещо, що підготував заздалегідь.
Схоже, я потрапив у таймлайн, де мені доведеться з цим розбиратися.