Розділ 195: Прямо з ферми
Сонячний день.
Сидячи під сонячними променями, що падали на веранду, я влаштувався у вітальні й працював.
Попереду лунав звук телевізора.
[Стардаст розправилася з новим лиходієм А-класу. Особливістю є те, що на ліквідацію лиходія знадобилося менше 10 хвилин…]
Я відірвав погляд від документів і подивився на новини про Стардаст, що йшли після економічного блоку. На екрані з'явилася Стардаст. Вона впевнено стояла на повний зріст після перемоги над лиходієм.
Вираз її обличчя здавався таким розслабленим.
Схоже, той Зоряний удар, який вона безумовно опанувала після того інциденту в Демонічному Замку минулого разу, був потужним, і тепер вона трощила все самотужки.
Мені хотілося посміхнутися, бачачи її такою радісною, адже в цей самий період в оригіналі її б нещадно ганяли то один, то інший лиходій, і вона б проводила своє виснажливе життя, виловлюючи кількох демонів, що втекли з Демонічного Замку.
Але якщо подумати, зараз не час отак просто посміхатися.
Стардаст зараз сильна, але для майбутнього їй потрібно стати ще сильнішою. Особливо для того, щоб запобігти прийдешньому знищенню світу.
Інакше кажучи, якщо вона ловитиме лише таких слабаків, її тіло звикне до цього, а навички можуть піти на спад, тому потрібно продовжувати підкидати їй сильних ворогів. Була ж причина, чому я завжди створював потужніші мішені для боїв, коли вирощував нашу ПВК.
Хай там як… Справді настав час готувати наступний терористичний напад.
Хіба ми не маємо показати їй щось як її заклятий ворог, котрий проводить спокійні дні без жодних великих інцидентів після останнього випадку в Демонічному Замку?
Так, це новий терор. Новий терор. Щоб перевірити межі можливостей Стардаст.
…Що б це могло бути?
— Гм…
Я схрестив руки й поринув у глибокі роздуми.
Насправді рішення дивовижно просте. Нам просто потрібно повернути учасників нашої «Его-Стрім» на поле бою. Електри та Сен Джаянг буде цілком достатньо, щоб протистояти Стардаст під баффом Лі Ха Юль деякий час, а також, по суті, Хан Со Ін, яка створює четвертий «Зоряний руйнівник», і Десік, котрий стане прихованою перлиною.
Інакше кажучи, якщо я об'єднаю кількох із них, усе буде скінчено. Це насправді найпростіший спосіб усе завершити. Бо мені навіть не доведеться втручатися. Побитися помірковано, змусити це виглядати ефектно — і справу зроблено.
…Але якщо в цьому й полягає проблема.
Це терор, який іде після найбільшого терористичного акту всіх часів… Якщо я покажу їй ще один терористичний напад із тих, які вже бачили раніше, моє становище як заклятого ворога…
Так, у цьому й полягає символізм тероризму.
Це буде мій перший терористичний акт після Демонічного Замку, тому він неминуче приверне увагу.
Особливо минулого разу, коли я з'явився зі світловим списом у Демонічному Замку, і медіа досі говорять про мене…
— Гм…
Я думаю, найкраще рішення — це завербувати нового лиходія… Нове вино потрібно наливати в нові бурдюки…
— Просто зараз… Час якраз…
Я спробував швидко поміркувати.
Так, терор із використанням учасників нашої «Его-Стрім» усе одно відбудеться після інциденту з Місячними Вратами. Тобто мені не обов'язково робити це прямо зараз. Ще не пізно зосередитися на зборі учасників.
Минуло два місяці після інциденту в Демонічному Замку, і пройшло вже чимало часу відтоді, як я виходив у костюмі від Хан Со Ін…
Я подумав про оригінальний графік сюжету, дивлячись на календар, і невдовзі прийняв рішення.
Так. Тепер давайте знайдемо нового лиходія й підемо тероризувати Стардаст. Якщо я збираюся називати себе заклятим ворогом Стардаст, хіба я не повинен так вчинити?
— Гаразд, уперед!
Я зробив вибір.
Так, як щодо… цієї особи? Після зустрічі з духом буде ідеальний час, щоб завербувати його, зробити лиходієм, і тоді настане ідеальний момент для нападу. Враховуючи силу, яку він продемонстрував в оригіналі… Стардаст доведеться несолодко в битві з ним. Вона безумовно виросте над собою.
Дійшовши такого висновку, я почав планувати свою наступну роботу, пригадуючи оригінал.
Непоганий план.
За деякий час.
— Хаа, нарешті все скінчилося. Гей, чим займаєшся?
Учасники, які тренувалися й билися на вулиці, повернулися.
Вони поводилися в стилі "Я останнім часом спостерігаю за Стардаст, і збираюся вгатити її!", і наполегливо працювали, навіть коли я їх про це не просив.
Особливо цими днями, Чхве Се Хі, схоже, працювала найзавзятіше.
— Я планував наступний терористичний напад. Гм…
Чхве Се Хі, яка витирала мокре волосся рушником, спостерігаючи за моїми діями поруч зі мною, невдовзі відкинулася на спинку дивана.
І Хан Со Ін пішла слідом, попрямувавши до мене з таким звуком, наче вона вмирала. Саме вона похитуючись сіла поруч зі мною.
— Даїн… Я вмираю.
Останнім часом вона була зайнята тим і цим, кажучи, що зробить четвертий «Зоряний руйнівник» ідеальним, а також тренуваннями.
Невдовзі Хан Со Ін почала куняти прямо сидячи.
…Наскільки ж ти втомилася?
Поки я вкривав Хан Со Ін ковдрою поруч, Бек Ин-Воль також з'явилася з одного боку з утомленим виглядом.
— Гм… Даїн, я теж трохи посплю.
Потім вона сіла поруч із Хан Со Ін, яка куняла, загорнулася разом із нею в ковдру й почала дрімати на дивані.
…Взагалі-то, Бек Ин-Воль була відносно в нормі після боїв, оскільки була сильною, але оскільки всі стали сильнішими, справлятися з цим стало занадто важко, тож вона, мабуть, швидко втомилася.
Спостерігаючи за тим, як Хан Со Ін та Бек Ин-Воль дрімають, спираючись одна на одну отак, я раптово згадав дещо й повернув голову.
Зачекайте. Якщо Хан Со Ін та Бек Ин-Воль настільки втомлені, то як щодо Сен Джаянг, яка завжди виглядає втомленою?
Тож коли я кілька разів озирнувся навколо, то зміг одразу знайти Сен Джаянг.
Вона вже спала прямо перед входом до вітальні.
…Це швидко.
Усі виглядають утомленими.
Поки я тихо робив телевізор тихішим, спостерігаючи за цим.
— Що за чорт? Ви що, всі спите?
Почувся такий голос.
Очі Чхве Се Хі заблищали, коли я озирнувся й визначив джерело голосу.
Поки всі куняли, бо втомилися, вона сама-один пила бананове молоко на дивані.
— Гей, тобі не хочеться спати? Просто почувши звук звідси, здалося, що у них була запекла бійка.
— О, я не знаю. Я взагалі-то завжди була впевнена у своїй фізичній силі?
Сказала вона це й круто посміхнулася.
Ну, але діти куняють, тож вони не почують тебе добре, бо ти говориш тихим звуком.
Тому я підвівся зі свого місця й сів поруч на диван, де сиділа Чхве Се Хі.
Коли я сів поруч із нею, Чхве Се Хі пила бананове молоко.
Я сказав імпульсивно, сам того не усвідомлюючи, дивлячись на її жовті очі та злегка коротке помаранчеве волосся, що спускалося до плечей.
Так. Я збирався піти сам, але думаю, що краще піти разом, ніж отак.
— Не хотіла б ти піти разом зі мною?
— …Що?
Коли я заговорив про це отак, вона раптово стукнула соломинкою в роті, випустила її й почала панікувати.
— П-піти? Так раптово? Ні, почекай секунду. Куди саме?
Я заговорив спокійно, бачачи, як вона раптово почала молоти казна-що ні з того ні з сього.
— Завербувати нового лиходія. Я збирався піти сам, але подумав, що це не буде поганою ідеєю, якщо ми підемо вдвох.
— …Нового, лиходія. Так, я так і знала… Але почекай, тільки ти і я?
Її очі, які на мить стали холодними при моїй згадці про нового лиходія, повернулися до свого первісного стану, коли я запропонував піти вдвох.
— Так. Не схоже, що є потреба йти всім разом.
Насправді я не проти піти й сам, але подумав, що було б непогано піти бодай з однією людиною про всяк випадок. І коли Чхве Се Хі сказала, що має гарну витривалість, я імпульсивно згадав про це й запитав.
Чому фізична сила важлива?
Бо нам доведеться йти в гори.
— Ну, гаразд. Ходімо, куди завгодно.
Чхве Се Хі відповіла отак із посмішкою, не помічаючи трагедії, що насувалася на неї.
Я посміхнувся їй і подякував.
…Дякую.
Я не хотів іти туди сам.
---
За кілька днів після цього.
Я розповів усім про це в той день, коли вирішив завербувати нового учасника, і невдовзі почав готуватися до подорожі туди, де перебуває наш супротивник.
— …Ні, чому ти змушуєш мене пакувати пуховик? Ще навіть не зима.
— Для всього є своя причина. А тепер поклади свій шарф.
— …Ми ж не в Антарктиду їдемо, правда?
— Ось грілки для тіла, Даїн.
— О, дякую, Лі Су Бін.
— …Даїн, ти ж не робиш нічого небезпечного, правда?
— Не хвилюйся, цього разу все буде не по-справжньому.
…Доки немає жодних проблем.
Побігавши навколо Чхве Се Хі, яка бурчала вдома, ми запакували наш зимовий одяг із самого початку осені й вирушили в подорож.
Через річку, через міст, через тунель, ми нарешті прибули до місця призначення.
Вийшовши отак, нам довелося довго йти, дивлячись на карту, щоб дістатися до нашої цілі.
— Це тут?
— Так.
Місце, куди ми прибули, пошкодивши стільки трави та дерев.
Це була величезна сніжна гора, яка раптово виявилася вкрита снігом глибоко в долині.
— …Як таке місце взагалі може існувати в Південній Кореї?
— Воно заховане, тому звичайні люди про нього не знають.
— Хай там як, я можу піднятися сюди?
— Так. Воно, ймовірно, на самій вершині.
— О… Це захоплююче, оскільки відчувається так, наче я вирушаю в пригоду після тривалої перерви.
Вона подивилася на високу гору й сказала це з легким хвилюванням, наче хотіла спробувати, і запитала мене, наче раптово згадавши:
— Ні… Зачекай, але якщо подумати, хто, в біса, живе на вершині цієї сніжної гори? Ти впевнений, що це людина?
— Чи варто мені називати її… людиною?
— Що?
Вона скоріше божество, ніж людська істота, але… Можливо, вона може перетворюватися на людину. Я не впевнений.
— Хай там як, давайте підніматися. Ти дізнаєшся, коли побачиш її.
— Ну, тоді… Добре, ходімо!
Чхве Се Хі, яка сказала це, посміхнулася й почала робити перший крок до гори.
Я також почав іти за нею, переставляючи ноги.
Почекай ще зовсім трохи, Стардаст.
Я принесу тобі свіжого лиходія!