Розділ 193: Залежність
Світогляд оригінального коміксу [Стардаст!] дуже похмурий.
Більшість людей із суперздібностями стають лиходіями, а країна наполовину з'їдена підприємцями.
Баланс сил був неправильним, тому, як би сильно не ставав головний герой, лиходії ставали сильнішими швидше, завдаючи нескінченних страждань читачам. Попри це, чому читачі, включно зі мною, продовжували читати цей огидний комікс? Це тому, що я продовжую катувати себе надією, що колись Стардаст буде щасливою. Чесно кажучи, я не думав, що світогляд стане ще похмурішим. Наскільки ще похмурішим може стати світ, який уже переповнений лиходіями, що ріжуть цивільних із суперздібностями, навіть якби він став похмурішим тут.
І наче для того, щоб перекинути очікування таких наївних читачів, стається безпрецедентно жахливий інцидент.
Інцидент «Місячні Врата», також відомий як кінець другої фази.
Секта Волгванг, хто вони такі?
В оригінальному коміксі це група лиходіїв, яка наполовину знищила Сеул разом із Місячною Шаманкою. Вони — ті, хто намагається з'єднати цей світ з іншим виміром із рішучістю повернути Місячного Бога назад у цей світ.
І наприкінці другої фази їм це вдалося. Вони відкрили портал, або браму, що з'єднала Південну Корею з тим світом.
Вау. Я вже схвильований від того, що побачу вимірний текст особисто?
— Бля…
Пробурмотів я тихо. Зітхання… Тільки від думок про це в мене болить голова.
— …Гей, Даїн?
— Що?
— Наше тренування, хаа, хаа, ми закінчили.
— О, справді?
Я, виходячи зі своїх думок через голос, що лунав попереду, прибрав руки, які спиралися на підборіддя, і подивився вгору.
Тоді переді мною постала дівчина з рудим волоссям, яка рясно спітніла.
№3, так звана Руда.
І я побачив постаті №2 та №4, які сиділи позаду неї й хапали ротом повітря. №1 також притулився до стіни й тримав форму, але, схоже, він втомився від важкого дихання.
До Рудої, чиї очі сяяли, наче кажучи мені: "Ти ж можеш дати нам відпочити, правда?", я сказав із посмішкою:
— Так. Давайте зробимо ще 100 підходів.
— Я-я не можу…
— Ти можеш.
Кажуть, що після цього він важко тренувався.
Так, у мене вже паморочиться в голові, коли я думаю про майбутнє. Відтепер я збираюся виростити їх і підготуватися до цього.
Я пішов слідом, отак, щоб дати зворотний зв'язок один на один.
Хто я такий?
Досвідчений тренер, який досі мав багато досвіду тренування учасників нашого «Его-Стрім» і розвитку здібностей лиходіїв S-класу.
Я тренував наших учасників ПВК протягом останнього тижня з цим знайомим ноу-хау. Я працюватиму дуже важко.
Не так багато днів, коли я можу спостерігати за цим один на один увесь день. Гнів учасників «Его-Стрім» поступово зростає, оскільки лідер зникає, коли виходить із дому, щоб зосередитися на дитині з ПВК.
Інакше кажучи, це золотий час, який важко організувати.
Тому нашим дітям із ПВК нічого не залишається, окрім як витримувати практичні інтенсивні тренування…
Думаючи так, я підійшов до нашої №3, Рудої. Вона з рудим волоссям завзято орудувала мечем.
Насправді вона була тією, хто бився кулаками в оригіналі, але вона тримає спеціальний меч, зроблений Хан Со Ін за моєю рекомендацією.
Якби її здібність була надзвичайно сильною, як у наших учасників «Его-Стрім», однієї її атаки було б достатньо. Але якщо вона на півшляху, краще позичити силу інструменту.
Хо Дахі, яка відбивається від манекенів-монстрів, орудуючи вогняним… Ні, №3.
Коли я підкрався до неї нишком, вона повернулася до мене.
— А тепер зосередься й дивись уперед. Давай розберемося з п'ятьма одночасно.
— …Так! Добре!
Вона відповіла з великою енергією.
Наймогутніша з чотирьох учасників ПВК, вона була найбільш пристрасною, і чи помилялася вона, кажучи, що любить спорт? Вона також була сміливою.
Однак я відчував, що її навички не встигають за її пристрастю, тому мені довелося тримати напрямок для неї.
— Тепер. Не розмахуй так, тримай руку отак. Дивись.
— Ой… Так.
Більш розчарована, коли я схопив її руку позаду й вловив рух змаху мечем, вона злегка почервоніла й відповіла отак.
— Отак робити?
— О, добре! Просто тримай так!
— Так!
— Вау, здається, наша №3 зростає найшвидше? Ти скоро літатимеш навколо!
— Ха-ха, це справді так?
Коли я сказав це, вона замахнулася мечем більш ентузіастично, наче в захваті.
Зі стратегією батога і пряника важливо робити такі компліменти після купу фідбеку.
Поспостерігавши за Рудою, я пішов подивитися на Жовту.
Вона стріляє з лука, з каламутним, злегка темно-бежевим волоссям.
— Як у тебе справи?
— …Так, здається, результат кращий, ніж раніше.
Вона зітхнула й знову зосередилася на тятиві.
№2. Жовта. Вона має свій власний запальний характер.
…Звісно, неважко було зблизитися з Жовтою після тижня перебування поруч із нею, точно як і з Хан Со Ін, вона перестала бути роздратованою й подолала фобію до чоловіків.
— Так. Коли стріляєш, спробуй поєднувати зі своїм волоссям… Так, так. Оце воно.
— Хух. Це непогано, правда? Краще, ніж раніше.
— О. Ти значно покращилася за тиждень?
Після того, як я сказав щось подібне й заспокоїв нашу лучницю Жовту.
Я прийшов поглянути на найслабшу, №4, а потім попрямував до нашого мечника, №1.
— …Так. Оце воно.
— Так.
Наш №1, який навчався, слухаючи мене з першого дня. Той, що із сірим волоссям.
Він літав, як вітер, і орудував мечем, але це було по-своєму непогано.
Після того, як ми годинами знищували сотні тренувальних роботів, зроблених Хан Со Ін, ми нарешті зібралися в ресторані після того, як діти прийняли душ.
— Ах… Я зголоднів.
— Я теж.
Діти, що йшли й розмовляли, можливо, незручність зникла після тижня. У білому ресторані кухарі виходили й готували заздалегідь.
Вони тренувалися весь день, їм потрібно їсти смачні страви, щоб набратися сил.
— Дякую за їжу.
— О, це смачно.
— Гм…
Спостерігаючи за дітьми, які із захопленням клали рис до рота, я також спілкувався під час їжі.
…Ось так я останнім часом тусувався з цією четвіркою. Причина, звісно, в тому, щоб швидко зробити їх сильнішими через тренування, але… також для того, щоб потоваришувати з ними.
Дружба. Це першочергово для підтримання організації. Разом з урядом, після цього важко впасти. Так само як я живу в одному будинку з учасниками «Его-Стрім» і зближуюся один з одним, як сім'я, створюючи сильну згуртовану організацію, ці четверо також мають стати такими.
І звісно, якщо зблизяться лише четверо з них, може статися нещасний випадок, що вони втечуть усі разом, тому, звичайно, для мене було дуже важливо зблизитися з ними. Довіряйте мені й ідіть за мною, цей «Его-Сквад»… Планетарна ПВК підтримується.
Тож я навмисно брав відповідальність за кожного, давав поради щодо хвилювань, поради та підбадьорення в житті. Тренування — це добре, але пріоритет номер один — стати близькими. Довіряйте мені й ідіть за мною!
— А тепер, коли закінчите їсти, ходімо закінчувати тренування!
— Ай… відпочиньмо ще трохи.
— Ну, тоді чи не відпочити нам ще п'ять хвилин?
— Так~
Закінчивши тренування після їжі отак, увечері я зібрав дітей разом і поговорив із ними на невеликій платформі. Світ у майбутньому стане хаотичнішим, і нам потрібна ваша допомога, щоб зупинити цей поділ.
Чому голова корпорації «Юсон» створює цю ПВК і вирощує вас із величезним капіталом. Цього недостатньо для героїв, ви станете месниками й захищатимете світ разом. Я сподіваюся на це.
Звісно, це був контент, який був помірковано підсолоджений, але всі діти сприйняли це серйозно. Так, важливо ставити такі цілі, коли йдеться про підтримку організації.
Таким чином.
Час промайнув.
Більшість із них висловили, що не знають, чи це тому, що вони тепер стали дорослими, чи ні, вони були сумні, бо все ще були незрілими, і були випадки, коли вони сварилися через дрібниці… Завдяки моїм підбадьоренням і підтримці всі значно покращилися, а подекуди й виросли.
Насправді я можу здогадатися по тому, як вони подали заявку на цю ПВК, але в кожного немає батьків, і вони жили без нікого поруч. Зокрема, всі вони вдавали, що ззовні все добре, але ментально вони нестабільні.
Тож я час від часу допомагав їм із цим. Пригадуючи те, що я вивчав, щоб стати вчителем у попередньому світі.
Звісно, це зайняло деякий час. Я маю бути абсолютно близьким із дітьми й розповісти їм, що в мене на серці.
Таким чином я тренував і розвивав їхні здібності, зближував чотирьох дітей одне з одним і вирішував їхні проблеми емоційної тривожності.
— …Розумію. Мабуть, тобі було важко.
Темна ніч.
№1 зізнався у своєму житті вбивства людей як гончак організації, наче випускаючи дух мені.
№2 стала запальною й захисною в усьому, бо на неї вказували як на монстра після того, як вона поранила дівчину, яка знущалася з неї в школі за допомогою своєї здібності.
№3, яка поділилася гірким спогадом про те, як бачила, як її батьки помирають перед її очима з посмішкою, як зазвичай.
І аж до №4, яка розповіла історію минулого, де вона старанно жила день за днем, бо не мала грошей.
У мене не було іншого вибору, окрім як тримати їх за руки й сказати, що тепер усе добре і що ми тепер разом.
Отак я присвятив майже два місяці вихованню наших дітей із ПВК. На щастя, завдяки моїм зусиллям діти стали кращими, ніж спочатку, за короткий час, і вони стали дуже близькими одне до одного. На вихідних було варто піти разом у кінотеатри та парки розваг, враховуючи втрату могили. І всі вірили в мене й покладалися на мене.
Наприкінці двох місяців.
Дивлячись на них, набагато сильніших і міцніших, ніж раніше, я кивнув. Так, я зробив свою роботу в такому темпі. Тепер кожен може добре впоратися самостійно. Хіба не було б непогано приходити сюди кілька разів на місяць?
У цьому сенсі, вечір п'ятниці.
Я покликав дітей назад у кімнату.
— Учителю, ходімо всі разом подивимося цей фільм цими вихідними! Я чув, що вийшов фільм «Останній танець»!
— О, це звучить цікаво. Що це таке?
— …Ну, хіба не краще тренуватися, ніж це?
— Вау, Лі Сеґом… Ти надто любиш тренування. Даїн… Учителю, як щодо того, щоб сходити до річки Хан, щоб погратися з феєрверками цього разу?
Чи знаєте ви причину, чому я покликав вас, щоб сказати, де ви збираєтеся тусуватися на вихідних, діти, які в захваті.
— …Ну, ні, хлопці. Я тут, щоб сказати вам, що зараз йду.
Ну, ви все одно можете піти погратися без мене, хіба це має значення?
Я сказав те, що підготував перед дітьми, які були так схвильовано підготовлені.
— За останні два місяці ви сильно виросли. Настільки, що мені вже не потрібно бути тут.
— Тож я збираюся піти зараз. Від завтра.
— Я більше не збираюся залишатися тут… Вам не потрібно хвилюватися, тому що будуть люди, відповідальні за вас, які набагато кращі за мене. Я збираюся приходити й дивитися, чи все у вас добре.
— Дякую, що так добре йшли за мною до цього часу, хлопці.
Я посміхнувся отак і попрощався.
Я був разом із дітьми з ПВК два місяці. Насправді було весело. Вони всі слабкі, тому цікаво бачити, як вони ростуть. Усе ж, я думаю, моє коріння — Егостик, лиходій. Мені потрібно повільно готувати наступний терор, щоб атакувати Стардаст, втішати учасників нашої «Его-Стрім», які засмучені, бо я давно не був удома, і в мене багато справ. Тож думаючи про майбутнє, я не помітив.
У той момент, коли я попрощався, вирази облич дітей швидко змінилися на шок.
Для мене, хто попрощався отак, я почув бурмотіння:
— …Це означає, що ти кидаєш нас, Даїн?
— …А? Ні, це не так…
№2, яка в певний момент схилила голову й сховала обличчя під довгим жовтим волоссям.
Незабаром вона блиснула очима й стрибнула на мене.
— Куди ти йдеш?! Ти не можеш піти! Учитель із нами назавжди!
— Це так… Будинок Даїна тут…
Дивлячись на дітей, які витріщилися на мене отак, і дивлячись на №2, яка вчепилася в мою ногу.
Я тихо подумав про себе, подумки.
Ну, можливо, щось не так?
У той час, у пансіонаті штаб-квартири «Его-Стрім».
Хан Со Ін, яка сиділа за столом і дивилася на годинник, злегка пробурмотіла, тривожачись.
— …Даїн, ти сказав, що прийдеш сьогодні. Чому ти не зателефонував мені?
— Я знаю…
Час, про який хвилювалися учасники «Его-Стрім».
Вони не знали.
що Даїн робив усе можливе, щоб заспокоїти дітей, які плакали…