Розділ 185: Самоусвідомлення
Підземелля Демонічного Замку.
Там Стардаст продовжувала виловлювати монстрів.
— Хух… Хух…
Тьмяно освітлена кімната.
Моторошно липка чорна рідина оточувала простір, де вологе повітря тиснуло своєю вагою.
Стардаст, борючись із черговим монстром, продовжувала спускатися вниз після отримання поранень. Вона йшла під землю.
Це схоже на повсякденне життя, що беззупинно летить прямо на вогонь.
— Угх…
Через надмірну кількість боїв її тіло вже ломило в різних місцях.
Але вона не зважала на це й продовжувала спускатися туди, куди її вело інтуїтивне відчуття.
Це було також тому, що її інтуїція, «суперчуття», попереджала її, що вона повинна піти під землю просто зараз.
"Зрештою, ти не можеш нічого захистити належним чином, чи не так?"
— …..
Це сталося також через певний голос, що долинав до її вух.
Повільно, у міру того як вона спускалася все глибше в землю, світло згасало, а темрява починала густішати.
Там, усе було заповнене чорною рідиною, не залишаючи вільного місця на стінах. Якісь голоси починали лунати луною в її голові.
Наче шепіт диявола.
"Ти втратила маму, втратила тата. Хіба це справді провина світу, що твоїх батьків немає поруч? Чи це твоя провина?"
"Скільки б ти не борсалася наодинці, невже ти думаєш, що цей світ зміниться? Ти нічого не можеш вдіяти. Хто тебе зрозуміє?"
— Заткніться…
Стардаст насупилася й продовжила робити кроки.
…Очевидно, це було своєрідне прокляття в цьому просторі, ймовірно, створене лиходієм, який усе це розпочав.
І це припущення Стардаст було абсолютно правильним.
Пристрій, який змушує зловмисника відчувати крайній негатив, проклинаючи самого себе. Лиходій, який створив цей демонічний замок, — здібність, яку Демонз застосував, щоб запобігти проникненню зловмисників у запечатане місце.
Тому голос, що лунав у голові Стардаст, ніколи не припинявся. Щоб вигнати її геть.
Стардаст, яка якось помітила це, зчепила зуби й спробувала рухатися вперед, ігноруючи думки, що піднімалися всередині, але…
"Ти зрештою занапастиш усіх. Подумай про це… Егостик. Ти ж зрештою занапастила і його також, чи не так?"
"Хто любитиме тебе до кінця? Як довго ти подобатимешся громадськості? Вони завжди можуть відвернутися від твоїх дій. Егостик, хіба він продовжуватиме любити тебе?"
"Облиш це хай там як. Немає нікого, хто зможе визнати тебе просто тому, що ти це робиш".
— ….
Тож прокляття тут, погані спогади, поховані всередині Стардаст, і негативні думки, які вона відчувала останнім часом, — усе це було притягнуто сюди.
Постійно прориваючись крізь темні думки, що спали в ній, воно виштовхувало їх прямо перед нею.
"Облиш це, забирайся звідси зараз. Якщо ми просунемося далі, ніхто не дізнається".
— …Ха.
Проте була одна річ, яку це прокляття проґавило.
Це той факт, що ментальність Стардаст не така, як у інших.
Тому це прокляття, створене для того, щоб вигнати зловмисника, дало зворотний ефект.
— …Я знаю.
Пробурмотіла Стардаст, сама того не бажаючи.
"Але що ви хочете, щоб я зробила. Я все це знаю, але просто навмисно ігнорую. Яке значення має те, чи є ця дія безглуздою, чи громадськість відвернеться від неї".
"І ну, навіть якщо Егостик тепер ненавидить мене, це не має значення".
…Можливо.
— Боже.
Через те, що негативні думки продовжували підніматися, вона прискорила свої кроки, несвідомо насупившись.
Так. Замість того, щоб сповільнитися, вона пішла вниз швидше, зіткнулася з новими монстрами й відповіла ударами кулаків.
Гаразд.
У світі є два типи людей.
Людина, яка втрачає будь-яку мотивацію й лягає в той момент, коли її поглинають негативні емоції.
Людина, яка працює ще наполегливіше, щоб прогнати їх геть у той момент, коли вона занурюється в негативні емоції.
І Стардаст явно належала до останніх.
Скрееееееегіт!
— Заткнись.
Бах—.
З'явившись десь під землею, вона збила з ніг ще одного чорного монстра, що нагадував гаргулью, і пройшла всередину в стані паніки.
Стійко терплячи, прокляття в її вухах продовжує підточувати її розум.
Вона прибігла отак.
Зрештою вона змогла дістатися до великих дверей найглибшого поверху.
— …..
Виразні величезні двері, що безумовно виникли після терору.
Вона більше навіть не чула того голосу.
Вона була впевнена, що всередині перебуває лиходій, який усе це відкрив, і невдовзі вона відчинила двері.
Скрип—. За рипучими відчиненими дверима була велика кімната.
І вбудоване посеред кімнати щось у формі величезного чорного серця, у багато разів більше за неї.
Глухий удар— Глухий удар—
Очі Стардаст природно насупилися від цього дивного видовища, яке ворушилося, наче воно рухалося живим.
Невдовзі вона прийняла рішення. "О, я не знаю, що це таке. Це пов'язано з лиходієм".
Закінчивши так думати, вона не вагалася.
— Ну…
Вона вдихнула повітря й підняла кулак. І водночас сяючий кулак.
Це був трюк, який вона опанувала, б'ючи незліченну кількість монстрів тут, унизу. Вільно вкладати цю дивну силу, що випромінює світло, у свій кулак.
Ось так вона підняла свій кулак і витягнула його прямо до чорного серця.
БООООООООООУМ—
— Угх…
Коли воно вибухнуло, з нього вирвалася величезна кількість темряви.
Важкий чорний дим, що швидко повалив, наче заповнюючи кімнату.
У кімнаті, де за таку мить зникло все світло, почувся рев.
— [ААААРРРҐҐҐҐХХХХХХ——!]
Водночас темрява зняла вихор.
Тож зі звуком того, як щось розлітається на друзки вгорі, дух демонічного короля, звільнений із запечатування, пробився аж до самої землі.
"Диявол був звільнений. Тепер на тебе чекає лише жахливий біль".
— Кха, кха.
Стардаст, яка дивилася вгору, залишене позаду запилене дно, також почала поспіхом злітати разом із ним до землі.
Вона повернулася нагору отак.
Саме вона тривалий час відповідала за свіже повітря подалі від підземелля, яке було лише запечатаним і темним, але без зволікань їй довелося мати справу з катастрофою, що постала перед її очима.
— [Хто ти такий, що наважився розбудити мене——!!!!!!]
Вночі з'явилося під небом, де знизу м'яко світило місячне світло.
Темніший за нічне небо, він невдовзі заревів на землі, виглядаючи так, наче на ньому були повнорозмірні обладунки та плащ, із чорною постаттю, яка, здавалося, всмоктувала в себе все.
І водночас той, кому не вдалося стати королем диявола, повернув голову з двома гігантськими рогами з хихиканням.
Невдовзі він побачив Стардаст перед собою й закричав так голосно, що земля здригнулася.
— [Це ти розбудила це тіло?——!!!]
— [Я відправлю тебе в пекло–!]
— Угх…
Сильний вітер невдовзі знявся водночас.
Інстинктивно прикриваючись, вона подалася назад, і в той самий момент із червоним списом він кинувся на неї своїм важким тілом.
Життя, яке відчувається інстинктивним, шепіт диявола, який знову роз'їдає в його голові.
Навіть у ситуації, коли звичайні люди втратили б розум, вона підняла голову й протистояла йому, що, здавалося, втілював у собі її руйнування.
…Цікаво, звідки беруться такі речі в цій маленькій країні, в Кореї.
— Угх!
Щойно кулак Стардаст засяяв, битва розпочалася.
Вона билася з усіх сил.
Хоча її тіло було виснажене постійними боями, а розум зношений, вона не піддавалася.
Однак, незважаючи на те, що все було саме так.
Супротивник був занадто сильним.
Її продовжували відтісняти назад, диявол, який тиснув на неї, нескінченно розмахуючи своїм червоним списом.
"Чи варто мені здатися тут?"
Ні.
Стардаст зчепила зуби.
Є речі, які були накопичені досі, і є речі, які були втрачені.
Вона бігла весь цей час не для того, щоб здати все тут.
З цим бажанням вона змахнула кулаком з усієї сили.
Світло, яскравіше за зірки, світло, що проганяє темряву, спалахнуло на кінчиках її пальців.
У момент ночі, до ступеня просвітлення.
Спалах—
— [ААААРРРРҐҐҐҐҐҐХХХХХХХХ——!!!]
Чоловік закричав уперше, коли відлетів далеко геть.
Диявол упав біля стіни.
Це був хлопець, який отримав удар і так добре витягнувся, але це не означало, що Стардаст також була в нормі.
— Кха…
Між розтрощеними будівлями.
Стардаст, яка сиділа посеред усього цього, опустилася наполовину через побічний ефект від надмірного використання своєї здібності.
— Хаа… Хаа…
Вона ледве утримувала свій розум, не маючи сил поворухнути тілом.
Вона зробила все, що могла.
Навіть із тілом, яке вже було спустошене, він використав атаку, яка була настільки потужною.
Але.
Цього було недостатньо.
— Угх…
Стардаст, яка дивилася вперед своїми важко розплющуваними очима, спираючись спиною на один бік зруйнованої стіни, посміхнулася сцені перед собою.
…Демонічний король, про якого вона думала, що збила його з ніг, піднімався й наближався до нього. З червоним списом, тягнучи його по землі.
"Ха-ха. Навіть попри те, що я вклала в це все, ось і все".
Стардаст, яка думала про це, падаючи, відчула почуття зневіри в цій ситуації.
…так. Насправді це не перший випадок, коли таке трапляється.
Зі смертю на горизонті Стардаст раптово дещо усвідомила.
Вона завжди мала кризу. Були моменти, коли моє життя було під загрозою, я була розчарована, тому що зустріла ворога, з яким не могла впоратися, і була мить, коли я відмовилася від усього.
Але дивно, що кожного разу хтось з'являвся заради неї. Хтось, хто блокував його життя, заступався, коли він був розчарований, і підбадьорював його, коли він здавався.
…Проте, чи можемо ми все ще сказати, що це так само, як тоді. Я вже сильно поранила когось і знову звалила його з ніг. Чи з'явиться він знову цього разу?
Звісно, він не прийде.
Подумала вона, сама того не усвідомлюючи.
У той момент вона тихо спостерігала за ворогом, що наближався до неї з такою гіркою посмішкою.
Глухий удар—.
Перед її очима.
Наче, наче це було очевидною річчю.
Хтось, як завжди природно, упав із неба.
— Гм…
Його постать раптово з'явилася дуже природно перед її очима, приземлившись на землю, наспівуючи й природно розвертаючи руки, починаючи потягуватися.
Одягнений у чорний капелюх і чорний плащ, закриваючи обличчя маскою, його посмішка була їй знайома більше, ніж будь-хто інший.
— Гаразд… О, привіт, Стардаст. Ми знову зустрілися з минулого разу. О, але цього разу я на боці Стардаст!
Озираючись на нього, який посміхався.
Наче нічого не сталося, він яскраво посміхнувся й заговорив сам до себе, наче нічого не сталося тут, наче нічого не сталося, і Стардаст несвідомо засміялася.
— Ха-ха…
— Хай там як, ти наполегливо попрацювала, відпочинь відтепер. Хіба є сенс моєму заклятому ворогу падати від рук іншого лиходія, а не мене? Я подбаю про решту.
Як завжди, він посміхнувся їй, верзучи нісенітниці, а потім підняв свою зброю проти зупиненого диявола, повернувшись спиною.
Незабаром після цього камера, яку він приніс, увімкнулася.
— Та-да! Привіт, це Егостик!
Дивлячись на його спину, яка яскраво посміхалася на камеру, що йшла до диявола з витягнутим мечем, розвіваючи свій плащ.
Стардаст несвідомо посміхнулася.
Тихо я подумала про себе.
Егостик — лиходій. Це очевидний факт, який усі знають і який визнаний асоціацією.
Гаразд.
Але. Серйозно, але.
Якщо ти продовжуватимеш бути таким,
як я можу ненавидіти тебе?
"Як… я могла б".
Стардаст дивилася на спину Егостика, що рухався вперед.
Несвідомо вона прошепотіла.