Розділ 183: Беззупинно вперед
Я не ненавиджу фільми жахів із самого дитинства.
Звісно, я трохи дивувався, коли привид раптово вискакував, але я не тремтів.
Особливо, коли я дивився фільм жахів, було веселіше дивуватися з людей навколо мене, ніж із самого фільму. Минулого разу ми всі вимкнули світло у вітальні вночі, і те, як Хан Со Ін підстрибнула мало не до стелі від несподіванки, було навіть смішніше, ніж перегляд фільму.
Хай там як, суть у тому, що перегляд фільму жахів мене не лякає. На додачу до всього, прогулянка посеред монстрів у підвалі корпорації Хан Ін минулого разу зробила мій ментал набагато міцнішим.
І тепер, коли я думаю про це, гадаю, це полегшення.
Чому?
Бо це місце точнісінько як декорації до фільму жахів…
Темне підземелля.
Посеред якоїсь липкої чорної схожої на желе штуки, що налипла по всіх стінах, я стояв один.
Ні, якщо бути точним, я не один.
— ….
Поруч зі мною ширяє ця схожа на медузу машина в повітрі.
Якщо я вже збирався спуститися під цей небезпечний диявольський замок, Хан Со Ін попросила мене взяти її, це було прохання Хан Со Ін… Це робот, який прибув із тими людьми, що протидіяли загрозам і які, здається, заплачуть, якщо не візьмуть цей плід праці.
Суть тут у тому, що камера встановлена так, щоб учасники нашого «Его-Стрім» могли бачити ситуацію в реальному часі…? Звісно, вона сказала, що там встановлено якусь зброю, яку можна використовувати для самозахисту, але я не знаю.
…До вашого відома, сюди було справді нелегко дістатися.
Я ще не повністю одужав, тому всі хвилюються, куди я йду і чи не йду я сам, щоб знову постраждати.
Звісно, їхні турботи якось пішли в дивному напрямку, оскільки вони хотіли зачинити мене всередині будинку, тож мені нічого не залишалося, окрім як поспіхом переконувати їх. Я маю на увазі, що із самого початку збирався вбити цього лиходія першим, але я навіть не знаю його слабкості.
Звісно, я розумію, що вони хвилюються через цей демонічний замок, оскільки він має жахливий візуальний вигляд, наче звідти ось-ось вийде фінальний бос гри, але…
Особливо Лі Су Бін та Хан Со Ін хвилювалися так, наче я збирався піти в тигрячу печеру наодинці чи щось таке. Ну, навіть Бек Ин-Воль та Лі Ха Юль, які завжди посміхалися й кивали на мої слова, виступили проти…
Проте, переконавши їх кілька разів, їм удалося мене відпустити. За умови, що я повинен узяти із собою дідугана Десіка, Бегемота й цього робота-медузу.
— Ну… Отже, де я?
[Даїн, спочатку поверни праворуч.]
— Справді?
Ось так я опинився на прогулянці під цим Демонічним Замком.
…Підлога липка й темна, мені це зовсім не подобається. Ні, це не те щоб страшно… але все одно.
[…Зачекай, Даїн. Чому все виглядає так, наче зараз вискочить привид? Це страшно навіть на екрані.]
Озираючись довкола, я почув слова Хан Со Ін з її робота-медузи.
Ні, Хан Со Ін. Привиди не виходять. Виходять Демонз.
Ну, їх просто називають "Demonz", насправді це біологічні тканини.
З цією думкою я повільно пішов усередину.
Подолавши химерно перекручену місцевість, я нарешті зміг знайти Стардаст.
— …..
Ну, ти все ще в безпеці.
Тож побачивши Стардаст особисто, я зміг зітхнути з полегшенням. Зітхання. Я не можу сидіти спокійно, бо нервую від однієї думки про ті десятки разів, коли вона була на межі смерті тут у коміксі. Мені набагато краще бачити її на власні очі.
Тож я сховався й піднявся на другий поверх.
І як ідеться в оригінальній історії, Демонз з'явилися на першому поверсі.
Невдовзі після цього прибуває Стардаст.
Нарешті битва спалахнула вперше.
— …Гм.
Завдяки дірці в центрі я зміг спостерігати за всією сценою.
Така запекла битва протягом кількох хвилин закінчилася перемогою Стардаст.
Вона спокійно обтрушується.
Спостерігаючи за тим, як Стардаст б'ється набагато краще, ніж в оригіналі, я нарешті якось відчуваю полегшення. Так, на даному етапі я б'юся об заклад, що вона благополучно пройде крізь усе перед фінальним босом.
І якщо подумати, мені спало на думку одне.
— ….
Ну, тоді мені немає сенсу притискатися сюди?
Якщо подумати, я вважаю, що з мого боку було трохи перебільшенням мчати сюди аж так. Я впевнений, що Стардаст добре впорається сама.
Мій раціоналізм повернувся після того, як я заспокоївся.
Ну, гадаю, я трохи перегнув палицю після того, як тривога зникла. Я подумав, що Стардаст може раптово постраждати, тому прийшов сюди під впливом моменту.
…Чи варто мені повернутися?
Як би я на це не дивився, гадаю, я був занадто опікунським. Стардаст зробила б чудову роботу.
[Даїн? Що ти робиш, стоячи нерухомо?]
Подумавши деякий час, я вирішив.
Так. Але я не знаю, що станеться зі Стардаст, тому мені доведеться перевірити. Немає сенсу шкодувати про це після того, як це станеться. Я підготую це заздалегідь.
…Якщо подумати, немає нічого кращого за поточне рішення.
З цією думкою я пішов у протилежний бік від того, куди прямувала Стардаст.
[Га? Куди ти йдеш?]
Робот-медуза попрямував за моїм раптовим розворотом.
Сталася подія, коли Хан Со Ін зітхнула з полегшенням, оскільки продовжувала запитувати, чи вирішив я нарешті повернутися додому, бо виглядав так, наче прямую додому, вона сказала, що я добре вчинив, але мені довелося пояснити їй, що це не так, і поспіхом розв'язати непорозуміння… Хоча я був трохи сварливим.
Тож я знову пішов тим шляхом, яким прийшов. І наступав на цих липких монстрів із чорної рідини.
…Боже. Який сенс мати телепортацію? Я зазвичай не використовую її часто, бо мушу її економити.
Перетнувши порожній культурний центр, поглинутий темною рідиною, я піднявся на ескалаторі вгору.
Гм. Це змушує мене почуватися так, наче я у світі Апокаліпсису. Це торговий центр без жодної людини… Це як фільм про зомбі.
Маючи таку дурну думку, я незабаром повернувся й похихикав… Очевидно, інфляція сил — це справжня нісенітниця. Що за бісівщина вже відбувається? Здається, ще вчора такі діти, як Розвідний Ключ, шаленіли, а тепер уже виходить так багато сильних. Як і очікувалося.
…Але я радий, що кожен із них усе ще має свої слабкості, боже.
З цією думкою я повернувся на перший поверх, і мій плащ розвівався. Ну, тепер трохи сонячного світла пробивається крізь почорнілі вікна. Так, раніше було занадто темно.
Є лише одна причина, чому я повернувся на перший поверх.
Тепер, коли я побачив на власні очі, що зі Стардаст усе гаразд, я можу продовжувати спостерігати за нею в центрі керування.
Порівняно з похмурим, виступаючим підвалом, перший поверх здається порожнім. Схоже, тут нічого немає.
Насправді це пастка.
Тут захований центр керування.
Прогулюючись десь у кутку першого поверху з цією думкою, я нарешті знайшов двері, які виглядали так, наче нічого не бракувало, але здавалися тьмяними, якщо придивитися ближче.
Так, ось вони.
— Ану сюди!
Крикнув я і просто вибив двері ногою.
— Скреееег?
Тоді я зміг побачити якихось дивних на вигляд монстрів.
На відміну від схожих на диявола істот, з якими Стардаст билася раніше, цього разу тут були якісь чорні істоти, схожі на големів.
— Скрееееегіт!
Побачивши мене, вони незабаром кинулися на мене.
— Святий удар!
— Ааарррґґґґґґґ?
Коли я змахнув Блакитним Духовним Мечем у моїх руках, який був підготовлений заздалегідь, усі вони просто розтанули.
Хух. Кінець!
Це легко, чи не так?
[…Це заворожує — бачити їх знову. Даїн, який принцип роботи цих речей?]
— Гм… Продукт науки й магії?
Тепер, коли поруч не було Стардаст, я, який говорив невимушено й голосно, обшукав усе навколо й знайшов стілець, щоб сісти.
Витерши дивну чорну рідину, я відчуваю, що житиму, коли сідаю.
Мій Блакитний Духовний Меч лежить поруч зі стільцем.
В оригінальному коміксі місія зрештою провалилася, і Демонз сховався в екосистемі, оскільки кілька штук були розсіяні на ринку, тож їх упіймали лише тоді, коли з часом було розроблено зброю.
Звісно, я знаю принцип у певний момент, тому це зброя, з якою я повернувся до жінки, яка наклала магію на мій записник із закляттям пам'яті, під назвою Біла Відьма, серед речей, які я підготував заздалегідь.
Ну, це не обов'язково має бути хрест, але в цьому є своя атмосфера…
Хай там як, є лише одна причина, чому я зайшов сюди.
Бо це центр керування цим демонічним замком.
І як доказ моїх слів, переді мною було прикріплено незліченну кількість моніторів. Якість відео трохи кепська… Мені видно всі ерозовані простори внизу за допомогою речей, схожих на камери відеоспостереження.
До вашого відома, це не те, що було раніше. Його заново створив хлопець на ім'я Демонз, який усе це викликав. Зараз воно залишене без нагляду.
"…Він свого роду талановитий покидьок".
Пробурмотів я це, сам того не усвідомлюючи.
Демонз. Цей хлопець показав найкращий вплив перед наступною атакою Місячних Врат секти Волгванг, яка відбудеться. Він людина, яка підготувала все це лайно з метою принести пекло в цей світ. На відміну від інших лиходіїв, які використовували свої здібності, він розумний хлопець.
До вашого відома, зараз він збирає сили в найглибшій частині цього місця, зачинений у власному запечатуванні.
І, можливо, день, коли його звільнять, стане днем, коли пекло впаде на Корею, але…
— Ну, він усе одно зазнав невдачі в коміксі.
Так, навіть в оригіналі йому не вдалося відродитися. Воно наполовину відродилося, якщо бути точним, але Стардаст та Асоціація змогли зупинити це з усіх сил. Звісно, деякі Демонз були звільнені, але хіба це не нормально, адже вони запобігли краху Кореї?
З цією думкою я відкинувся спиною на спинку стільця.
І коли я знайшов і торкнувся панелі керування, захованої десь, я побачив Стардаст, яка, схоже, йшла по коридору.
[…Гм, це добре. Якщо ти просто залишатимешся тут, ти не будеш у небезпеці без причини].
— Правда ж?
На заспокійливі слова Хан Со Ін я кивнув. Правильно, я можу спостерігати звідси й кинутися вниз, якщо щось станеться. І хай там як.
"Це перший день Стардаст, я повернуся назад, коли вона пройде половину шляху вниз".
Так. Ця подія — велика подія, яка займає близько тижня. Стардаст також дуже консервативна, не знаючи, що попереду. Вона втомиться від постійних боїв.
Це означає, що вона, ймовірно, повернеться за кілька годин. Тож я маю бути там до того часу.
Ось так я відчув себе спокійно.
Після кількох таких годин.
— Зачекай… Чому вона продовжує йти?
Шоковано пробурмотів я, побачивши на екрані, як Стардаст безперестанку спускається.
Ні, вона мала багато битв від самого початку, тому їй слід повільно перегрупуватися. Як далеко вона планує спуститися?
Я почав відчувати неспокій.
Цок. Чи варто нам іти за планом C?
[Даїн… Про що ти думаєш? Чому в тебе такий вираз обличчя…?]
Хан Со Ін просто пробурмотіла, побачивши мене таким.