Розділ 182: Демонічний Замок
Усередині вологої та темної будівлі Шін Хару йшла тихо.
— ….
Наступаючи на липку чорну субстанцію на підлозі, вона продовжувала рухатися вперед.
Таким чином вона пройшла повз ескалатор, який спочатку був там, і спустилася в підвал.
Простір, де спочатку вирувало життя й було повно людей, тепер перетворився на щось на кшталт пекла.
Місце було наполовину занурене в темряву, де мерехтіло світло.
Знайоме місце, зазвичай заповнене людьми, тепер було порожнім, і навколо не було жодної душі, що саме по собі викликало моторошні відчуття, але цього разу все виглядало ще гірше.
Чорна субстанція ворушилася на підлозі.
Не тільки на підлозі — на стінах та стелі також було щось таке, що неможливо було ідентифікувати.
Наче вони були живими.
Видовище цього широкого простору, повністю поглинутого чорними схожими на щупальця речами, було досить жахливим, щоб налякати звичайну людину.
Шін Хару лише на мить насупилася й нічого не сказала.
"…Ці чорні щупальця нагадують мені про той день, коли я була з Егостиком. Здається, це називалося… Беге чи як там його".
Вона навіть занурилася в спогади про минуле на деякий час.
Звісно, оскільки це місце було в самому центрі ворожого табору, вона швидко відмахнулася від таких думок і повернулася до справи.
Мета цієї експедиції — ліквідувати якомога більше монстрів і вбити лиходія, який усе це викликав.
Звісно, затримання було б найкращим варіантом, але таке рішення було прийнято через те, що супротивник виглядав занадто небезпечним.
"…Цей лиходій має іншу траєкторію, ніж попередні, оскільки він, схоже, здатний ерозувати велику територію й створювати інше життя самотужки. У подібному випадку за кордоном із таким типом лиходія ми не знаємо, що сталося б після більш ніж тижня такої ерозії…"
Розмірковуючи над словами експерта, вона незабаром продовжила рухатися ногами далі всередину.
І чим глибше вона заходила, тим жахливішими ставали краєвиди.
Підземний простір, схожий на універмаг, що нагадував мурашину печеру, також укритий чимось липким і чорним.
Вираз обличчя Шін Хару погіршувався, поки вона спостерігала за цією сценою, що нагадувала фільм жахів. Особливо враховуючи, що вона чула, ніби тут є якась дивна істота, але це було радше лякаюче, бо вона нічого не могла побачити в цьому порожньому просторі.
Повільно відчуваючи щось дивне, вона набрала ще трохи швидкості й рушила швидко.
…Вона відчувала, що краще битиметься з чимось живим.
Тож Шін Хару повільно спускалася далі вниз.
І чим далі вона йшла, тим більше химерні краєвиди, що поставали перед очима, починали перекручуватися.
— ….
На відміну від оригінальної карти, простори повністю погіршилися.
Тепер між чорною масою, яка зжерла все, не залишивши жодного просвіту.
Один за одним з'являлися несумісні предмети, які могли використовуватися лише в Середньовіччі.
Старовинні на вигляд дзеркала, свічники та химерні на вигляд портрети.
Рідкісні та гетерогенні гобелени повільно робили атмосферу незвичайною.
Невдовзі Шін Хару, яка летіла між коридорами із застиглим обличчям, нарешті побачила це.
Тріск—
"Вони" піднімалися з чорної рідини.
Вони виглядали як маленькі Демонз. Маленькі голови, два роги на лінії та крила. Проте різниця полягала в тому, що обличчя не було взагалі, можливо, тому, що все тіло складалося з липких і чорних речей. Вони навіть не мали очей.
Вони виглядали як маленькі люди, що блукали цим місцем. Чорні та липкі речі зжирають простір лише в тому місці, де навіть світло є тьмяним.
І чорна рідина, що підозріло роздувається з одного боку.
Перед нею піднялося щось схоже на дивну чорну гулю, і рука з чорних щупалець вискочила з киплячої рідини.
У гротескному видовищі.
Коли вона зробила крок ближче.
Хлив—.
У той момент, до її дрижаків.
Усі разом обличчя схожих на дияволів щупалець повернулися до неї.
— ….
І саме в ту мить.
— Скрееееееегіт!
Усі Демонз у кімнаті кинулися на неї.
— Цок…
Водночас Стардаст стиснула кулаки й ступила вперед.
Так, краще битися отак.
Бо реальний ворог кращий за незрозумілий страх.
З цим вона рознесла голову диявола своїми кулаками.
— Хух… Хух…
Скільки часу минуло відтоді?
Шін Хару важко дихала, дивлячись угору й навколо.
Ворогів більше не було в її полі зору.
І хаотичне оточення.
Невдовзі після цього вона зітхнула й струсила чорну масу зі своїх рук.
…Вони були сильнішими, ніж вона думала, але вона витримала.
Вона почувалася гидко, бо вони виглядали як привиди, але оскільки вони насправді були як організм, то, звісно, вони руйнувалися після її ударів.
Звісно, вони були чимось на кшталт щупалець і навіть сильнішими, ніж вона вважала, і було важко, коли велика їх кількість кидалася й доводилося мати з цим справу водночас. Проте вона добряче посильнішала порівняно з минулими днями, тож із ними варто було мати справу.
Проте проблема в тому, що ніхто не знає, скільки ще цих штуковин тут перебуває.
— ….
З цією думкою Шін Хару знову озирнулася довкола.
Чорні Демонз, які впали раніше, зникли в рідині, наче поглинуті нею.
Переконавшись у цьому, вона натомість попрямувала до місця, де чорна рідина вирувала он там іще з самого початку.
Що вона могла там побачити, так це щось схоже на чорну пухлину, і рогату голову, яка була майже наполовину сформована в чорній калюжі внизу.
— Цок.
Невдовзі вона вдарила її ногою й рознесла геть, після чого подивилася туди на мить і проаналізувала це.
…Схоже, що Демонз народжуються перед цією випуклою чорнотою, яка ворушиться наче серце.
Прийнявши таке рішення, вона просто вдарила по серцю диявола своїми ногами.
Пухлина була розтрощена з бахом.
І калюжа перед нею.
— Бурління. Бурління.
З цим звуком вона припинила кипіти.
Лише переконавшись, що жоден інший диявол не піднімається отак, Шін Хару взяла хвилинку, щоб перепочити.
— Хух…
…Чи ми якось покінчили з цією зоною?
Вона хотіла сісти десь, бо була виснажена, і, звісно, вона чисто здалася, переконавшись, що вся територія покрита чорними щупальцями.
Шін Хару знову залишилася сама в темному порожньому просторі лише з миготливим світлом без нікого поруч.
Тільки тоді вона перевірила ще раз, де перебуває.
Тут, під землею, є велика площа для зібрань із якимось фонтаном.
Звісно, усе це було вкрите чорними щупальцями, але неважко було здогадатися, що це місце колись було переповнене людьми. Верхній поверх був відкритим, тож це був простір, звідки можна було побачити другий поверх.
Вона озирнулася навколо, кажучи:
"Можливо, інші речі вийдуть, якщо почують якийсь звук?"
І коли ніхто не прийшов, вона стояла нерухомо наодинці й поринула в думки.
— …..
Тоді її обличчя напружилося природним чином.
…Висновок, до якого вона дійшла, прийшовши сюди до цього часу й навіть побившись із цими схожими на дияволів істотами, полягав у тому, що
це набагато масштабніше, ніж вона думала.
"…Сила, якою володіє цей хлопець".
Досі вона подолала багато грубого простору.
І всі ці простори були вкриті чимось чорним.
Усе це було створено однією людиною за ніч.
І ці диявольські речі.
У неї не зайняло багато часу розправитися з ними, але з ними було досить важко мати справу. Навіть попри те, що сама Стардаст із самого початку була найсильнішою серед усіх героїв у Кореї.
Але ці штуки розмножуються самі по собі.
Скільки цих монстрів, що розмножуються, може лежати в цьому величезному підземеллі?
У Стардаст на мить пробігли мурашки по шкірі.
…Наскільки сильний лиходій, який усе це викликав?
Водночас свого роду бідкання.
Чому й звідки такий лиходій продовжує з'являтися?
Чи була Південна Корея проклята на те, щоб не мати жодного спокою?
— Спочатку давай я розберуся з точками, які створюють цих Демонз, наскільки зможу, а потім розправлюся з лиходієм… І з усім буде покінчено.
Тож пробурмотіла вона сама до себе в порожньому просторі. Наче намагаючись переконати саму себе.
Звісно, жодної відповіді не повернулося.
Лише її голос лунає луною в порожньому просторі.
…Давай продовжувати рух.
Тож вона витягнула руки на мить і розім'яла м'язи, а потім знову пішла глибше.
З такими синіми очима, з дещо тривожним виглядом, вона пішла глибоко, але вона не знала до цього часу.
Там була пара очей, яка спостерігала за всім цим її процесом.
…Гм. Вона билася добре, але я все одно можу якось відчути її тривогу.
Чи варто мені схопити фінального боса й змусити цю подію закінчитися просто зараз.
[…Ні, Даїн. Це ж ти сам сказав, що тобі потрібно виростити її сильнішою, інакше світ буде зруйнований, правильно?]
Безглуздий голос лунає в моїй голові.
Я маю на увазі, я знаю це. Але боляче бачити, як Стардаст страждає перед моїми очима.
Десь під землею в Торговому Центрі.
Ховаючись за чорною колоною там і спостерігаючи за Стардаст, я зітхнув.
Дивна машина ширяє поруч зі мною.
Зі мною був пристрій для моніторингу, схожий на медузу, — Егопошук, створений Хан Со Ін.
"…Але дивлячись на битву раніше".
Відчуття таке, що вона билася краще, ніж в оригіналі. Напевно, цього разу може бути невеликий шанс на перемогу.
Але то таке. Ні, бляха. Я наляканий до смерті. Усе заповнене монстрами з чорної рідини повсюди.
Оскільки я насправді перебував у місці, щодо якого скаржився, що за жахливий спеціальний епізод це був в оригіналі, я трохи нервував.
[Ха-ха! Це місце відчувається як удома! Перед тим як я втік із підземного світу…]
…Звісно, на відміну від мене, дідуган Десік збуджено наспівував у персні. Слухаючи його слова, я знову зітхнув.
Минуло вже кілька годин відтоді, як мені вдалося переконати учасників «Его-Стрім» спуститися в цей підвал.
Я спустився в цей Демонічний Замок, наче перевіряв свою мужність наодинці з тривожним серцем, і продовжував ховатися та наглядати на випадок, якщо Стардаст загине.
Ну, гадаю, вона б'ється досить добре. В оригінальному коміксі вона зазнала поранень, б'ючись із Демонз раніше, але зараз ні.
Так. На щастя, можливо, в такому темпі мені не доведеться втручатися!
Подумав я позитивно.
У той самий час.