Розділ 172: Кафе
Після того як я відправив Метел назад до США,
я вирішив знову повернутися до справ, які відкладав.
— Даїн, тобі потрібно відпочити.
— …Так.
…Звісно, я вирішив трохи відпочити, тому що Лі Су Бін сказала мені відпочити з посмішкою на обличчі. Насправді, я думаю, що це нормально — напружити своє тіло раз у житті… Але я вирішив сидіти тихо, тому що Лі Су Бін страшніша, коли посміхається.
Хай там як, я сидів на дивані й відпочивав деякий час. Я розповів Хан Со Ін та Бек Ин-Воль кілька старих історій і таке інше.
— Отже, Бог Світла дав людям мужність, Бог Місяця дав мудрість, а Бог Зірок дав любов.
— Даїн, хіба це не історія про якусь секту?
— ….!
Звісно, відбулися невеликі події, коли Хан Со Ін сприйняла мій цікавий міф як історію про секту, а Бек Ин-Воль, яка була черницею секти, здивувалася від слова секта.
Ну, ось як це було.
Ми грали в ігри з Чхве Се Хі, і всі відпочивали та читали книги в книжковому магазині.
Так тривали мирні дні.
І сьогодні ми разом пішли в кафе з хорошою атмосферою.
Про це кафе дізналася Лі Ха Юль. Ми прийшли сюди в неробочий час, тому що воно популярне цими днями й тут мало людей.
— Гм… Це місце гарне.
Атмосфера була досить спокійною, тому це безумовно було приємно.
Інтер'єр також був гарним у білому кольорі, а перед кафе виклали щось схоже на траву, що створювало відчуття зелені, яке добре поєднується з природою.
І з теплим сонячним світлом, що світило, у мене автоматично з'явилося гарне відчуття.
Коли всі були задоволені отак, винесли замовлені напої.
Я замовив чорничний смузі. Він був солодким і легко пився.
— Гей, як воно?
— Що?
Поки я пив чорничний смузі через соломинку, млявий голос Сен Джаянг пролунав переді мною.
— Як воно? Смачно.
— Справді? Дай мені теж сьорбнути.
— Звісно.
Я протягнув їй чашку, коли вона сказала, що хоче спробувати.
Зробивши ковток і повернувши чашку мені, вона сказала:
— Смачно.
— Чи не так?
— Так.
Вона ліниво посміхнулася мені й повернула чашку назад, а я знову випив із неї. Це безумовно було добре, тому що воно було солодким.
"…Природно користується тією ж соломинкою…"
— Що?
— Ні, нічого особливого.
Хан Со Ін, яка сиділа поруч зі мною з надутими щоками, здавалося, хотіла щось сказати мені, але передумала.
Що з цими надутими щоками? Вона хоче стати хом'яком чи що?
Ми відпочивали в кафе деякий час, розмовляючи про те й про се, їли медовий хліб і пробували манговий смузі Хан Со Ін, а також слухали розповіді Лі Ха Юль про університет.
Ми добре проводили час у мирній атмосфері, якої у нас давно не було.
КАБУУУУУУМ—
— Що? Що це було?
Раптово, перед звуком того, як щось рушиться на іншому боці будівлі.
І я чую, як хтось кричить:
— Аах!
— Що відбувається?
Чхве Се Хі озирається довкола, а я відповідаю їй, наче це очевидно.
— Влаштували терористичний напад?
— О… терористичний напад?
— Ну, там могло бути щось більше, ніж просто терористичний напад, якщо чути звуки того, як усе рушиться, і крики людей. Я не знаю, чому терористичний напад мав статися саме тоді, коли ми відпочиваємо.
Я на мить зупинився, помішуючи лід у своєму смузі соломинкою. Чи був там хтось, здатний влаштувати терористичний напад…?
"Ну, оскільки я не можу згадати нічого конкретного, це, мабуть, не велика справа".
Хай там як, он там звук того, як усе рушиться, продовжувався, а перед магазином люди панічно тікали.
Звісно, ми не втікали. З нашими навичками ми могли б упоратися з більшістю людей. Плюс, це не схоже на те, що терористичний напад відбувався прямо перед нами.
Тому ми просто сиділи там, попиваючи свої напої та їдячи смаколики.
…Але щоразу, коли трапляється щось подібне, я не можу не усвідомлювати, що живу в історії про героїв. На вулиці немає спокою. Я вже ліквідував частину лиходіїв, але завжди щось відбувається.
— Усі тікають, а ми просто сидимо тут. Це дивне відчуття.
— Ми трохи віддалік, тож усе має бути гаразд. Люди, які тікають, мабуть, ті, хто був на місці події.
— Справді?
Хан Со Ін відкусила ще шматочок медового хліба.
Але чи справді всі втекли?
Я кинув погляд на прилавок, позіхаючи, коли побачив, що працівник на підробітку спокійно протирає чашки.
Незважаючи на те, що будівля злегка здригалася від звуку того, як там усе рушиться, все виглядало мирно.
Здавалося, вони повністю адаптувалися до стану тероризму в Кореї. Так, якщо ти дивуєшся таким дрібницям, ти не зможеш вижити в Кореї.
— Тоді, Стардаст скоро прийде…?
І тоді я зупинився на пробурмочених словах Лі Ха Юль.
Зачекайте, якщо подумати, вона права.
Якщо стався терористичний напад, це означає, що Стардаст скоро прийде, правильно?
З цією думкою я раптово підвівся.
— Гей, дівчата, я піду гляну ненадовго. Ви, хлопці, можете відпочивати.
— Чому ти нічого не сказав? Угх. Даїн, можна мені теж піти? Я хочу знову побачити навички Стардаст.
— Мені теж!
— Гаразд, гаразд. Ідіть за мною.
"…Мені справді подобається Стардаст".
Залишивши слова Сен Джаянг позаду, я піднявся на дах будівлі разом із Хан Со Ін та Чхве Се Хі.
— Гей, давненько я не спостерігав, як Стардаст б'ється з кимось іншим на місці події.
— Угх, нам потрібен попкорн, але у нас його немає.
Пробурмотів я отак.
Вид на горизонт міста було видно як на долоні, коли ми піднялися на дах.
І он там проблемний хлопець з'явився поруч із будівлею.
— РОААААР! Я все знищу!
БУМ. БУМ.
Сцена, де великий чорний хлопець, схожий на горилу, приблизно розміром із «Зоряний руйнівник» Хан Со Ін, трощить будівлю поруч із собою.
Звісно, як і люди у всесвіті героїв, вони всі добре пройшли навчання з підготовки до тероризму, тому швидко втекли, і людей не було видно, але це було загрозливе видовище.
— РОААААААР!
О боже мій. Тепер він випускає полум'я з рота.
— Гей! Шалена горила, яка випускає полум'я! Горила випускає полум'я!
І Чхве Се Хі була в захваті, бачачи цю сцену.
Навіть у Хан Со Ін, яка просто стояла нерухомо, очі іскрилися, як у дорослої дитини, що побачила горилу.
— Гей, я не можу битися з цією штукою…
— Ні.
— Цок.
Прохання Чхве Се Хі, у якої іскрилися очі, поки вона наелектризовувала свої кулаки, було негайно відхилено.
Я маю на увазі, я знаю, що вона любить битися, але трохи важко вийти сюди раптово. Я не готовий, і Стардаст скоро буде тут.
І навіть перш ніж я встиг це сказати.
Хтось уже летів туди.
Жінка в червоному боді, що летіла з блондинистим волоссям. Стардаст.
…Мені здається, що я давно її не бачив. Чи не в останній раз я бачив її, коли вночі зіткнувся з Тіньовим Блукачем разом із Сен Джаянг?
Хай там як, Стардаст прибула відразу, як і очікувалося.
Коли вона попрямувала до горили, було видно, як той повернув голову й помітив Стардаст.
— Бля!!!!! Хто ти така! Ніхто не зможе зупинити Блек Конга!
Він закричав так голосно, що це було чітко чути здалеку.
І тоді шалена горила вдарила себе в живіт і кинулася до Стардаст.
У відповідь Стардаст також кинулася вперед, стиснувши кулаки.
Повномасштабна битва розпочалася.
Глухий удар. Глухий удар.
Звук тріску було чути здалеку.
Слухаючи його, я нарешті згадав Блек Конга, який спав мені на думку.
…Ну, він насправді не був чимось особливим. Просто статист, який пройшов повз в оригінальному творі. Проте я пам'ятаю, що Стардаст було важко битися з ним. Звісно, в оригінальному творі не було лиходія, з яким би Стардаст не боролася з труднощами.
І зараз перед моїми очима…
Стардаст билася з горилою на рівних. Вона ухилялася від атак горили так само легко, як тече вода, і відбивалася кулаками.
Стардаст впевнено завдавала ударів горилі.
Ну, схоже, вона б'ється досить добре.
Поки я спостерігав за боєм, Хан Со Ін, яка дивилася разом зі мною, пробурмотіла собі під ніс із серйозним виразом обличчя.
"…Можливо чи неможливо битися з «Зоряним руйнівником» mk.3… Якщо ми збільшимо нашу мобільність…"
Вона, здавалося, поринула в думки.
Тим часом Чхве Се Хі, яка дивилася бойовик разом зі мною й била кулаками по повітрю, наче вона теж брала участь у бою, перебувала у своєму власному світі.
Динамічні битви тривали: горила підстрибувала високо й забивала кулаками в землю, а Стардаст била її в спину.
Я терпів холодний погляд Хан Со Ін, роблячи знімки, щоб опублікувати їх у фан-кафе Стардаст, і аналізував здібності Стардаст.
…Вона безумовно сильніша, ніж в оригінальному творі, але я трохи розчарований. Вона могла б бути ще сильнішою, ніж зараз. Особливо тому, що я не думаю, що вона змогла б упіймати монстра, закликаного сектою «Волгванг», на цьому рівні.
Ну, мені просто доведеться діяти краще. Хвилюватися поки що ні про що.
Зробивши кілька знімків, я раптово помітив, що горила впала. Стардаст стояла на її вершині, і я зробив ще один знімок, тому що вона виглядала так круто.
Проте…
На мить я глибоко задумався.
"…Зараз, бачачи, що навіть у день, коли ми випадково вийшли, стався тероризм, очевидно, що частота терористичних атак зросла. Вона, ймовірно, продовжуватиме зростати в майбутньому, особливо коли відкриється портал на Місячних Вратах секти Волгванг".
Інакше кажучи, було б найкраще почати до того, як Південна Корея порине у ще більший хаос. Нарешті настав час розпочати проєкт Юсон ПВК, який ми відкладали.
Коли машини Асоціації прибували одна за одною, я ще раз подивився на Стардаст і пішов разом із Хан Со Ін та Чхве Се Хі.
Ну, було приємно побачити Стардаст після довгої розлуки.
— Хух…
Стардаст, Шін Хару.
Упіймавши лиходія-горилу, вона витерла піт із чола, сидячи на ньому.
Це було нелегко, але їй вдалося впіймати його з першої спроби.
Тепер він буде ув'язнений у Східній В'язниці Суперсил.
Але останнім часом тероризм, схоже, стається частіше.
…За винятком Егостика, звісно.
Поки вона чекала на прибуття учасників асоціації, вона важко дихала.
— ….?
Відчувши на мить дивне відчуття, вона подивилася на вершину будівлі навпроти неї.
В її очах було лише порожнє небо й дах без нікого.
…Вона відчула чийсь погляд на мить.
Вона помилилася у відчуттях?
Шін Хару лише подумала про це зі спантеличеним виразом обличчя.