Розділ 16: Гряде щось велике
Стардаст. Шін Хару.
Батьки дали їй це ім’я з думкою про «Початок нового дня».
Але останнім часом вона ледве може отримати цей новий день.
— Хаа…
Подивившись на свій смартфон, вона зітхнула і впустила його.
[«Давайте будемо чесними. Що взагалі зробила Стардаст?»]
Ці слова, здавалося, лунали у її вухах.
Судження громадськості зосередилися навколо Інтернету.
Вони сумніваються у кваліфікації героїні А-класу, Стардаст.
Чесно кажучи, вона була дуже засмучена.
Що вона зробила не так?
Її єдина провина полягає в тому, що вона час від часу рятує людей під час навчання в університеті.
Але громадська думка холодно дивилася на неї зверхньо.
З того самого часу, як з’явився він.
Чому вона має зазнавати паплюження, коли вона робила все як зазвичай і лише вибігла, почувши, що Егостик з’явився в місті?
Вона навіть відпустила його і не змогла впіймати як слід, оскільки боялася, що громадяни опиняться в небезпеці.
Вона не могла зрозуміти.
Чому людям подобається, як Егостик усуває інших лиходіїв.
Громадяни накопичували незадоволення, бачачи, як герої лише ловили й давали нелюдським лиходіям м’які покарання.
Гнів, який раніше спрямовувався на суддів, поширився на героїв ще до того, як вони про це дізналися.
«Вам слід було вбити його на місці. Чому вони мали на меті схопити їх живими?»
«Через те, що ви лише схопили їх живими, вони все одно комфортно живуть у в’язниці отак…»
Це були нісенітниці, але скарги вже тихо ширилися серед громадян.
А потім він з’явився, як комета, на яку всі чекали.
З’явився чоловік, який полює на лиходіїв.
Це Егостик.
Він був тією людиною, про яку мріяв кожен корейський народ.
…Звісно, він влаштував тероризм на круїзних лайнерах. Ні, якщо бути точним, цей випадок слід вважати спробою терористичного інциденту.
Зрештою він не спричинив жодного тероризму. Ніхто не натиснув на кнопку, громадяни швидко переконалися і легко відступили.
І він самотужки придушив терористичну кризу із заручниками у Вежі Техьон. Той інцидент був настільки масштабним, що його довелося поховати.
Коли інші герої не могли нічого вдіяти через заручників, він гордо зайшов у ворожий табір сам і зумів урятувати всіх без жодної смерті. Він навіть дав їм гроші.
І Телепортер, який був оцінений як клас А через небезпеку його навичок втечі, був усунутий ним.
Громадськість виявляла свій ентузіазм багатьма способами. Це не випадковість, що він подобається майже кожній спільноті й для нього було відкрито фан-кафе.
І ті, хто протистоїть йому, природно, стануть злом.
І так сталося, що цим злом виявилася вона.
— Хаа…
Шін Хару зробила ще один ковток мангового фрапе у своїй руці.
Коли вона відчуває сором і біль, їй цікаво, чи саме заради цього вона стала героєм.
Вона була шокована, побачивши, що навіть її близька старша подруга з університету останнім часом висловлювала, що їй подобається Егостик.
Сидячи біля вікна в кафе, вона дивилася надвір.
Коли прийшла весна, вишневий цвіт так красиво розцвів на вулиці.
Вона навіть не має часу піти подивитися на це через своє студентське життя та життя героя одночасно.
Але навіть попри це люди проклинають її.
Навіть під час минулої чергової зустрічі в Асоціації Героїв,
Вона ледь не зомліла, коли генеральний менеджер сказав із посмішкою: «Останнім часом мені стає комфортніше завдяки Егостику».
Це ненормально. Усі, крім неї, божевільні.
— Хаа… Ні. Візьми себе в руки.
Вона похитала головою і вирішила закінчити своє завдання.
Вона не зможе бути продуктивною, якщо продовжуватиме так глибоко копатися в цьому.
Вона має робити домашнє завдання.
Тож вона зібралася з силами й спробувала закінчити завдання.
Поки їй не зателефонували в цей час.
[— Стардаст, увімкни телевізор прямо зараз! Егостик повернувся. Він знову вказав на тебе!]
Її обличчя застигло.
Можливо, знову час для роботи.
Шін Haru негайно піднялася зі свого місця і поспішила геть.
Незалежно від того, що говорять люди, вона герой.
Вона на шляху до виконання своєї роботи.
— Давно не бачилися, мої співгромадяни! Це ваш улюблений лиходій, Егостик!
На скелі з панорамним видом на залізницю.
Я привітав камеру.
Мене знову транслюватимуть у прямому ефірі по телевізору кожного.
Насправді я думаю, що навіть із простою трансляцією на Youtube ефірне ТБ транслюватиме її самостійно.
Цього разу я знову викрав хвилі.
Чому? Тому що це може показати мій потенціал.
З часу останнього інциденту з викраденням мовлення компанії, здається, приділили багато уваги безпеці, але для мене це не більше ніж марна декорація. Ну, насправді я нічого не робив… Хан Со Ін зробила все це… Але хто про це дізнається?
Схиливши голову, я подивився на голограму своїм правим оком, прихованим за маскою.
Використовуючи високу технологію, створену Хан Со Ін, вона має функцію, яка дозволяє мені бачити голограми перед моїми очима, як костюм у світі Залізної Людини. Але важливим було те, що не було програмного забезпечення, яке можна було б вкласти в цю функцію. Тому я відкрив вікно чату з прямої трансляції на Youtube. Я відкрив його…
[«Гряде щось велике. Гряде щось велике. Гряде щось велике. Гряде щось велике. Гряде щось велике. Гряде щось велике. Гряде щось велике. Гряде щось велике. Гряде щось велике. Гряде щось велике.»]
[«Егостик Лайв УВІМКНЕНО. Ха-ха-ха-ха-ха-ха.»]
[«Мені було нудно, але сталася весела подія. Ха-ха-ха-ха-ха»]
[«Яку божевільну річ він планує зробити сьогодні? Ха-ха-ха-ха-ха.»]
[«Его-Привіт»]
[«Погнали~ Погнали~»]
[«Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік!»]
…але я вже пошкодував про це… Вони думають, що це сюрприз-захід?
Я перевірив своє відображення в камері. Як завжди, я одягнений у свій костюм у чорному з ніг до голови. На моєму обличчі сіра напівмаска, яка є моїм символічним виглядом. Чесно кажучи, я хотів одягнути тут чорний капелюх чарівника, але не зміг, бо Хан Со Ін утримала мене від цього. Наступного разу я використаю його таємно.
У будь-якому разі, продовжимо говорити.
— Останнім часом я отримую багато новин. Так! Багато їх надходить. Багатьом людям я подобаюся! Я також бачив своє фан-кафе! Боже, це дуже захоплююче. Ха-ха. — сказав я з незграбним сміхом.
Я почухав голову і засміявся.
Але раптом моє обличчя стало серйозним.
— Але. Я думаю, ви, хлопці, щось неправильно розумієте.
Я заговорив своїм низьким голосом і підійшов до краю скелі. Камера пішла за мною і повільно наблизилася до мене. Я контролював усе це своїм телекінезом. Фух, мені пощастило мати цю телекінетичну силу. Інакше мені довелося б наймати особистого оператора. Як ніяково було б дивитися на оператора на цій скелі, вихваляючись.
Зберігаючи низький голос, я продовжив, дивлячись на край скелі:
— Я злочинець, хлопці. Чи використовують вони слово лиходій цими днями? У будь-якому разі, це я. Я думаю, багато людей забули, що я лиходій, який усував інших лиходійських виродків задля свого вульгарного задоволення, а не для вас, хлопці!
[«Цей шибеник, він такий цундере вввввввв»]
Я ледь не впав зі скелі, коли побачив вікно чату. Чи не можу я вимкнути це посередині? Я повинен сказати Хан Со Ін зробити функцію ВИМКНЕННЯ після цього.
Я майже втратив розум, але я професіонал. Я заговорив, не змінюючи виразу обличчя:
— У цьому сенсі я підготував ще один чудовий проєкт. Думаю, ви, хлопці, ще не боїтеся мене. Тепер! Усі, ви бачите залізницю далеко внизу?
Я зафіксував камеру на бік колії поїзда своїм телекінезом.
Колії йшли прямо протягом усього шляху, але посередині була розгалужена дорога, яка тяглася в інший бік.
І камера показала, як на кінці колії були прив’язані люди.
— Ха-ха-ха-ха-ха! Ви бачите це?
Вікно чату перевернулося в одну мить.
Так, це воно. Це воно! Більше бійтеся мене!
— Я зв’язав їх. Людей на колії. Це місце, де поїзд їде прямо! П’ять невинних людей прив’язані тут. І місце, куди поїзд повертає! Лише одна людина прив’язана на тому роздоріжжі. Якщо цей поїзд продовжуватиме їхати прямо, він переїде п’ятьох людей. Але ви бачите он той важіль? Якщо ви потягнете за нього, важіль змінить колію. Тож поїзд збирається влучити лише в одну людину, яка там прив’язана.
[«Здається, я бачив це десь»]
[«Хіба це не дилема вагонетки?»]
[«Дилема вагонетки в реальності?»]
Я не міг не подивитися у вікно чату.
О, тож люди в цьому світі також знають про дилему вагонетки, на відміну від Темного Лицаря.
Все ж, гадаю, жоден із лиходіїв цього ще не робив. Я ковтнув зітхання полегшення.
— Чи варто нам повернути важіль? Я не збираюся його перемикати. До вашого відома, зупинити поїзд — це не варіант.
Я перемкнув екран, який показувала камера.
Тепер показано вигляд кабіни машиніста в поїзді, що рухається. Машиніст там був непритомний і впав, поїздом керувала жінка в масці. Так, це Лі Су Бін. Дякую, Лі Су Бін!
— Якщо ви зробите якусь дурницю, ви можете перекинути поїзд, тому, будь ласка, майте це на увазі. Єдиний варіант — повернути важіль чи ні. Що ж, я припиню говорити. Міс Стардаст, будь ласка, приходь. Я стежитиму за твоїм моральним судженням.
Гаразд, ситуація повністю готова.
Тепер, Шін Хару. Тобі просто потрібно прийти.
[«Знову Стардаст. На цьому етапі це справжнє кохання.»]
Я повністю проігнорував вікно чату.