Розділ 167: Раптовий напад
— Ха, борсаєшся як маленький щур і намагаєшся втекти!
Метел, герой S-класу зі Сполучених Штатів.
Наразі вона перебувала в далекій східній країні від своєї батьківщини, виловлюючи лиходіїв.
На широкій порожній вулиці.
На тлі зруйновані будівлі були розкидані наче декорації. Вона щосили намагалася впіймати Егостика, який літав у небі над нею.
Її попелясте волосся тріпотіло на вітрі, і її руки рухалися в унісон з ним.
У далекому небі продовжували з'являтися численні гострі уламки каменів.
Усі вони мчали до неба щоразу, як з'являвся чоловік у чорному капелюсі, масці та плащі.
Уламки каменів мчали до нього зі звуковим бумом, викликаним вітром.
Вони виникали точно в тому місці, куди він телепортувався, і сильно тиснули на нього.
— О боже мій! Рятуйте мене, лиходій!
Навіть коли він просто тікав, він люто лаявся й продовжував бігти.
Спостерігаючи за ним здалеку, Метел гірко засміялася.
Так. Навіть якщо тут його вважають дещо сильним, він не зрівняється з нею, героєм S-класу, яка пройшла вогонь і воду в Сполучених Штатах, святилищі для володарів здібностей.
Мати з ним справу було просто як розплющити пальці.
— Ік!
Він закричав, ледве ухилившись від її атаки.
Проте, скільки б він не телепортувався, тікати було нікуди.
Незліченні уламки каменів ширяли на тлі широкого неба.
Вона доклала багато зусиль, щоб розкидати їх так, аби мати змогу переслідувати його, незалежно від того, куди б він тут не телепортувався.
Хоча вона витратила багато сил, результат був достатнім, про що свідчив той факт, що Егостик відчайдушно тікав.
Тож Метел стояла на землі, змахуючи руками наче диригент і постійно кидаючи уламки каменів у бік Егостика.
І вона, сама того не усвідомлюючи, голосно сміялася від стриманого збудження.
"…Так. Ось воно".
Метел, яка перемогла лиходія, що колись наводив безлад у Кореї, всього лише кількома помахами руках, наче якусь дрібну неприємність, почувалася піднесено. Навіть попри те, що вона не могла використати свій ультимативний рух — скидання гігантського каменю — посеред міста. Мати змогу отак тиснути на свого супротивника було справжнім свідченням її істинної сили.
Як сильно вона боролася всередині Сполучених Штатів, почуваючись неповноцінною через те, що була лише інструментом для метеорів, коли їй завжди казали, що вона лише допоміжний герой і ніколи не може діяти самостійно… У цій ситуації, де вона могла стояти сама, з можливістю здолати лиходія, який колись контролював цілу країну, Метел несвідомо насолоджувалася відчуттям перебирання контролю на себе.
Якщо вона зможе схопити цього Егостика тут, її репутація злетить ще вище.
Із рішучістю схопити Егостика, що міцно засіла в її голові, Метел несвідомо вкладала в нього всю свою енергію.
…А оскільки вона пожертвувала заручниками, якщо їй не вдасться схопити його цього разу, вона, ймовірно, зіткнеться зі ще більшими труднощами. Хоча принесення інших у жертву залишало неприємний присмак у роті, вона не мала вибору, якщо хотіла схопити лиходія. Вона ніколи не думала, що це нормально — мати такі ж паршиві думки, як і ті, хто не був її співвітчизником.
Звісно, вона мала власні розрахунки протягом усього бою. Лиходій спровокував її із самого початку, знаючи, що лиходії мають сильне почуття гордості. Потім на нього тиснули й безперервно атакували, щоб він не зміг утекти через свою гордість.
Як і в багатьох маленьких союзах лиходіїв, хоча їхній передбачуваний лідер перебував у стані кризи, його колеги не прийшли йому на допомогу. Що ж, зрада й розрив зв'язків були звичайною справою серед лиходіїв, і Метел лише посміхалася з того, як так званий лідер виявився просто неорганізованою та некомпетентною особою.
З переповненою впевненістю Метел зосередилася на битві.
І щоразу, коли він телепортувався, лиходій Егостик з'являвся так, наче ледве уникав її атак. Це змушувало Метел думати, що вона зможе схопити його, якщо просто діятиме трохи краще.
Спрямувавши погляд у небо, Метел зосередила всю свою енергію на киданні каменів в Егостика, і її пильність до оточення зникла сама собою.
І тоді, наче він не помітив через свій нещодавній рух, Егостик застиг на місці, навіть коли камені наближалися. Спостерігаючи за ним, Метел люто засміялася.
— Я нарешті впіймала тебе, покидьку!
Коли вона рушила рукою, щоб плеснути в долоні, тієї миті здалося, що Егостик зараз безглуздо буде застигнутий зненацька.
Але раптово з'явився великий чорний дворучний меч і стрімко розітнув камені, що наближалися до нього.
Глухий удар.
Поки Метел стоїла там, усе ще зі стуленими разом руками, вона була здивована тим, що щойно сталося.
Дзинь. Дзинь.
"…Зачекай".
Пройшовши крізь те, що здавалося довгим полем битви, інстинкти виживання Метел забили на сполох.
У цей короткий момент Метел інтуїтивно відчула, що щось не так.
Бууууууум—
Кабууууум—
З одного боку будівлі, що обвалилася, нищівний енергетичний промінь із величезним теплом раптово вистрілив прямо в її бік.
— Аааахх!
Це була неочікувана, потужна атака, яка була запущена раптово без попередження.
Але завдяки своїм інстинктам Метел спромоглася створити стіну з каменів перед собою прямо перед тим, як промінь вистрілив.
Вона поклала руку на кам'яну стіну й спробувала закликати всю свою силу, щоб міцно вбити ноги в землю, скрегочучи зубами, коли намагалася заблокувати промінь.
Спалах—
Бум—
Тієї миті, коли Метел утримувала позицію, блискавка вдарила з неба, спрямована прямо в неї.
— Аааахх!
Приголомшена атакою, Метел зрештою втратила силу, і в результаті камені, які блокували промінь, були розірвані як папір, а вона сама зрештою потрапила під удар масивного променя й полетіла шкереберть.
Глухий удар. Глухий удар. Глухий удар—
Майже злетівши до неба, вона перекрутилася кілька разів, перш ніж врізатися в землю. Із голосним гуркотом вона нарешті зупинилася, врізавшись у бік будівлі.
Стіна була повністю знищена через камені, які вона використала для власного захисту.
У тепер уже частково зруйнованій зоні вона лежала, вкрита пилом, і випльовувала кров.
Її тіло боліло так, наче його розтрощили, голова йшла обертом, а у вухах був тинітус.
Посеред пищання, що лунало в її вухах, Метел щосили намагалася повернути собі відчуття, але голова боліла занадто сильно.
Що сталося?
Вона була впевнена, що ось-ось упіймає його.
Перш за все, вона мала захистити своє тіло.
Боронячись, щоб підняти свої ледве функціонуючі руки, вона спромоглася закликати кілька каменів довкола себе.
— Хафф… Хафф…
Вона була занадто слабкою й ледве спромоглася оточити себе камінням.
— Що за… чортівня…
У темряві каменів Метел пробурмотіла хрипким помітним голосом.
Тріск.
Масивний чорний меч пробив щит, який вона встановила перед собою.
Коли камені, що оточували її, обсипалися додолу, яскраве світло проникло всередину.
Вона рефлекторно примружила очі, коли відкрила їх, щоб побачити лицаря в обладунках, який тримав гігантський чорний меч ліворуч від неї, дівчину в білому одязі черниці праворуч від неї, та чоловіка в чорному капелюсі з вуаллю та з усміхненим обличчям, який дивився на неї зверху вниз.
Це був Егостик.
— Оце так, оце так.
Він похитав головою й поцокав язиком, дивлячись на неї з посмішкою, яка, здавалося, говорила: "Яка ж ти жалюгідна".
— Гей, ти…
Метел подивилася на нього знизу вгору хрипким голосом і з налитими кров'ю очима, ричачи на нього, поки лежала побита й розбита.
Він підступно вишкірився й тихо захихотів, наче вважав усе це кумедним.
— Ну, ну. Стільки розмов про те, що ти S-клас і все таке, і я думав, що ти якийсь суперсильний герой.
Він знову захихотів і насміхнувся, все ще вишкіряючись.
— Але виявилося, що ти просто слабша за мою героїню, Стардаст.
Поруч із ним камера ширяла в повітрі, транслюючи все, що відбувалося.