Розділ 160: Провокація
Круглий стіл.
На тому урочистому зібранні, де скупчилися численні лиходії, хлопець із червоним ірокезом, який сидів навпроти мене, Гітчкан, відверто дратував.
Ну, це непогано робити для підвищення пильності під час вільної розмови. Спостерігати за такими речами насправді найвеселіше.
Але проблема в тому, що він чіплявся саме до мене.
— Ні, давайте всі подумаємо про це. Де ми знаходимося? Це місце, де збираються всі лиходії S-класу, які очолюють якусь організацію, чи не так? Чи має сенс для лиходія А-класу, як він, приходити сюди?
Потискуючи плечима, сказав цей рудий.
У ситуації, коли деякі люди дивилися в цей бік, дивуючись, що взагалі сталося так раптово.
У бік рудого, який так зі мною розмовляв, я просто тихо посміхався без жодних заперечень у відповідь.
Чому?
— ТИ!!!!
Наш Атлас поруч зі мною вже дбає про це замість мене.
Атлас, який ударив по круглому столу й ледь не підвівся, з гнівом закричав на цього хлопця:
— Ти просто патякаєш своїм великим ротом! Як ти смієш верзти таку дурню моєму другові Атласа? Ти!!!
— …Ну, а що я сказав не так?
— Лайно!!!!!!!
Атлас майже підвівся зі свого крісла, очевидно, щоб відгамселити рудого. Його крик був настільки голосним, що міг пробити магію перекладу, а його лайку можна було почути мовою оригіналу.
Гітчкан, який усе ще сидів, схрестивши руки проти нього, виглядав трохи здивованим. Хіба він не бачив, як я сиджу тут, розмовляю й теревеню з Атласом? Мені здалося, я почув його думки. Хай там як, саме коли Атлас збирався закликати навіть спис для битви.
— Досить.
Чистий голос Селести, яка сиділа на кінці круглого столу, раптово відлунив.
— На священній зустрічі насильство ніколи не є прийнятним. Будь ласка, заспокойтеся, усі.
— Гм, тск.
— ….
Круглий білий бар'єр з'явився навколо круглого столу, блокуючи обох.
Атлас, який із цоканням язиком сів назад у своє крісло, і Гітчкан, який насупився й сів, поклавши підборіддя на руку.
…Ну, зрештою, Селесті довелося втрутитися, щоб покласти край цій ситуації.
Хух. Яка метушня.
Особливо хлопець із червоним волоссям ірокеза все ще виглядав незадоволеним, мабуть, тому, що все пішло не за планом. Все-таки у нього, здавалося, заціпило язик, знаючи, що Атлас, який мав здатність атакувати міста по всьому світу водночас, не знав жалю.
Гм, ось чому людям усе ж потрібен запасний план.
Після раптової бійки між цими двома атмосфера за круглим столом стала незручною через раптовий інцидент. Проте, схоже, нікого це не хвилювало, і зустріч продовжилася так, ніби нічого не сталося.
Мабуть, усі вже настільки звикли до таких інцидентів у цьому злочинному світі.
Хай там як, зустріч продовжилася без жодних проблем, але з однією відмінністю…
Атлас. На перший погляд він може виглядати як старий дідусь, але насправді він є кимось, хто достатньо сильний, щоб стояти серед лиходіїв на цій високій скелі. Я є кимось, хто може навіть розлютити Атласа, тож ви можете замислитися, які наші стосунки. Щобільше, я А-клас.
Це важко. Я не очікував привернути таку увагу вже від сьогоднішнього дня.
…Ні, тепер, коли все дійшло до цього…?
Звісно, Селеста, представниця цієї зустрічі, після цього не приділяла мені жодної уваги. Ну, вона, мабуть, знає, що Атлас рекомендував мене і що між нами є зв'язок.
У будь-якому разі, черга, яка почалася від Селести, повернулася до невисокого блондина-лицаря, який сидів прямо поруч із Селестою.
— …Мене звуть Артур. Я лідер «Семи Небесних Лицарів».
Цей чоловік коротко представився.
Він виділявся тим, що носив обладунки, але було набагато більше химерних вбрань, на які люди звертали увагу, тому ніхто насправді не звернув на нього уваги.
Проте я був єдиним, хто звернув на нього увагу.
Артур, лідер тих «Семи Лицарів» чи як їх там, є просто підлеглим Селести. По-перше, «Сім Лицарів» — це дочірня організація об'єднаної Селестою «Етер». Ви можете сказати про це, просто бачачи, як він сидить поруч із Селестою.
До речі, легко помилитися щодо його здібностей, сприйнявши їх за бойові навички, враховуючи його обладунки, але насправді це маскування. Він має більш особливу здібність.
Це рівень небезпеки супротивника. Інакше кажучи, сила. Він має здатність знати це. Завдяки цій здібності він негайно став ключовим підлеглим Селести. Можливо, однією з цілей сьогоднішньої зустрічі Селести було виміряти рівень небезпеки інших лиходіїв.
Звісно, мені, слабкому й нешкідливому, байдуже взагалі. Мене можуть оцінювати за телепортацією чи телекінезом… чорними щупальцями? Навіть якщо мене вважатимуть С-класом, у цьому не буде нічого дивного. Тому, оскільки Селеста не звертатиме на мене уваги сьогодні, мені потрібно знайти інший спосіб проявити свій вплив пізніше.
До того часу, як я думав про такі речі, черга нарешті знову дійшла до Селести, пройшовши по колу.
— Я Селеста, лідерка «Етер». І я є організаторкою цього зібрання, Катедрал.
Вона повторила те, що всі вже знали, а потім знову заговорила святим і чистим голосом.
— …Тепер, коли ми закінчили знайомство, давайте почнемо з головної причини, чому я організувала це зібрання.
Як і Асоціація Героїв, яка гнучко ділиться інформацією між філіями кожної країни, пролунав заклик сформувати зібрання, де лиходії могли б збиратися разом і ділитися інформацією.
З її поясненням усі кивнули головами на знак згоди й розуміння. Так само, як ті, хто має вплив за межами одного міста, впливають на країни та континенти, всі вони перейнялися важливістю інформації.
Інакше кажучи, це зібрання було хорошою зустріччю для всіх.
Хоча їм довелося б розкрити власну передову інформацію, вони могли б отримати натомість десятки інших відомостей. Селеста керувала групою, гарантуючи, що якість інформації залишається на певному рівні. Якщо вони ділитимуться лише низькоякісною інформацією, їх виженуть із групи.
Хай там як, усі зрозуміли пояснення Селести й кивнули на знак згоди. Вона пояснила, що у них буде звичайний час для обміну інформацією, але вони можуть пропустити цей час, якщо у них немає жодної важливої інформації для обміну.
Вона почала ділитися інформацією, яку підготувала:
— Усі, як ви всі знаєте, кількість людей зі здібностями поступово зростає у всьому світі.
Деякі люди кивнули на цю заяву, оскільки це був факт, який часто з'являвся в новинах. Потім Селеста поділилася шокуючою інформацією.
— Як результат, Міжнародна Асоціація Героїв, яка тепер має кращий доступ до героїв, направлятиме героїв S-класу зі Сполучених Штатів та інших країн героїв до інших націй. Будь ласка, будьте надзвичайно обережними.
Обличчя лиходіїв застигли на її словах. Атмосфера була сповнена недовіри до того, що Сполучені Штати, які вкрай обережно ставилися до витоку власних героїв, пішли б на таке. Проте, оскільки Селеста поділилася цією інформацією, було важко не повірити в це, і у всіх був вираз шоку.
Звісно, я не відчув особливого хвилювання, оскільки це не впливало на мене, бо я перебував у Кореї. Мені просто потрібно було мати справу зі Стардаст.
Селеста продовжувала закликати всіх ділитися будь-якою важливою інформацією, яку вони мали. Більшість людей пропустили чергу, сказавши, що вони не готові. Проте кілька людей поділилися короткою та припускальною інформацією, яку вони знали.
Тим часом підійшла моя черга, і я завагався. Я не мав жодного наміру брати участь із першого дня; я просто хотів пройти тихо. Проте я не міг не думати про червоний ірокез переді мною. Ну, я вже привернув його увагу, то чому б і ні?
Чи це нормально для мене — вийти вперед ось так?
Тож моя черга настала.
Я вирішив вийти вперед.
Так, ну, чим швидше ти забезпечиш свій вплив, тим краще. Тут навіть задіяні жертви.
Цей рудий хлопець, Гітчкан чи як його там, усе одно помре через три місяці, правильно?
— Гм…
Після хвилини мовчання я відкрив уста.
— Я також щойно почув інформацію, але вона стосується німецької мови в Європі.
Я скористався своїм шансом отак.
Коли розмова зайшла про Німеччину, де він жив, рудий хлопець повернув голову й виявив інтерес.
У такому стані я злегка посміхнувся й заговорив знову.
— Я чув, що ходять чутки, ніби в Німеччині станеться щось масштабне. Рекомендую бути обережними, вирушаючи до Німеччини на деякий час.
Зупинившись на цьому, я злегка повернув голову в бік рудого хлопця.
— Особливо для тих, хто живе в Німеччині. Будьте більш обережними.
Потім я подивився прямо на цього хлопця.
— Хто знає, яка трагічна подія може статися протягом трьох місяців?
Це була очевидна провокація, і я говорив із посмішкою.
На це рудий хлопець теж не змовчав.
— Ти, покидьку! Ти мені погрожуєш?
Цей хлопець ударив по столу.
І тоді Атлас також ступив уперед, ударивши по столу.
— Ти, ти!!! Він намагається дати пораду, а ти все одно влаштовуєш неприємності?
Бійка, яка ось-ось мала спалахнути знову, зрештою була припинена зітханням Селести.
Зрештою Гітчкан сів назад на своє місце, все ще з обличчям, червоним як його волосся, люто дивлячись на мене. Звісно, я проігнорував його з посмішкою.
Ну, все вийшло добре.
Він не повірить мені, і він усе одно помре в тому інциденті через три місяці, тож більше нема про що турбуватися.
І ось так моя черга минула, і, як і раніше, всі здавалися незацікавленими в метушні, яка щойно сталася. Вони просто бачили в цьому бійку між звичайними лиходіями.
…Звісно, якщо цей хлопець помре від того, що станеться через три місяці, я не знаю, як почуватимуся тоді через це.
Ну, це не має значення. Це не так, ніби хтось міг звинуватити мене в його вбивстві лише тому, що я щось сказав. Його смерть, очевидно, не матиме до мене жодного відношення.
Проте люди все одно можуть подумати, що це дивно, звідки я знав, що це станеться. Звісно, вони також могли б подумати, що мені просто пощастило… але вони можуть запідозрити, що я насправді вжив якихось дій.
Це може здатися зовсім не пов'язаним, але завжди є підозра, що я використав якусь передову тактику.
І така підозра зробить мене ще більш загрозливим.
Так.
Це стратегія слабких.
Змусити інших людей думати, що я небезпечна людина. Упакувати себе так, щоб виглядати сильнішим, ніж я є насправді.
І наш Червоний буде цапом-відбувайлом.
Ну, це все одно не має значення. Я насправді не збираюся нічого робити, тому все не так. Проте я не знаю, чи інші думатимуть так само.
Поки я думав про це, час для обміну інформацією закінчився.
Після останніх слів Селести: "Давайте зустрінемося знову через чотири місяці", ми розійшлися.
Усі підвелися й повернулися до коридору, з якого прийшли.
Коли я йшов, цей Червоний знову подивився на мене, але я просто посміхнувся й проігнорував його. Це останній раз, коли я бачу цього хлопця особисто. Хай щастить йому протягом решти трьох місяців.
— Завдяки цьому дивному хлопцю тобі, мабуть, було трохи незручно, але це була досить хороша зустріч. Особливо твоя остання провокація, це було справді чудово! Це принесло таке задоволення. Ха-ха-ха!
— Ха-ха-ха, дякую за допомогу. Це було майже ніяково, але завдяки вам я впорався з цим.
— Ха-ха-ха! Звісно, звісно! Я мусив допомогти!
Ми щиро посміялися й повернулися до чорного коридору, з якого прийшли.
Гм, думаю, я попрямую додому зараз.
Оскільки велика проблема позаду, я нарешті можу відпочити.
Сьогодні, навіть якщо ніхто не звернув на мене уваги, все гаразд. Я просуватимуся повільно відтепер.
Порожній круглий стіл після того, як усі пішли.
У темному місці Артур повідомив своїй керівниці Селесті серйозним тоном:
— …Це правда?
— Так, Селеста. Той, кого серед них звуть Егостик… був визнаний найнебезпечнішим на основі моїх здібностей.
— Егостик.
Селеста погладила своє біле волосся й занурилася в глибокі роздуми.