Розділ 13: Флешмоб
[Егостик щойно з’явився на вулиці. Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха]
(Фото)
Що це? Лол
[— О, що це? Ха-ха-ха]
[— Жива подія УВІМКНЕНА ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха]
[— Хіба це не небезпечно? Я справді не знаю.]
[— Боже ха-ха. Він що, фільм знімає? Ха-ха-ха-ха-ха]
[— Хлопці, ви помрете, знімаючи це отак. Тікайте!]
[— Спеціально для крутих хлопців) Я знімаю місце злочину.]
[— О боже! Хлопці! Мангостік на вулиці!]
(Відео)
[— О, якого біса! Це черговий тероризм? Так страшно…]
[— Ні! Я думаю, він просто переслідує когось!]
[— Боже. Я бачив на відео, як хтось стікав кров’ю, миттєво переміщуючись. Хіба це не вбивство???]
[— Ні, він точно переслідує лиходія?]
[— Темний Герой Мангостік! Темний Герой Мангостік! Забери мене!!!]
[— Що це за союз фанатів Манго? Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха.]
№1 у чарті трендів у реальному часі
#Егостик
— Хафф… Хафф…
Лиходій А-класу, Телепортер, Кім Хак Чхун, переміщував своє тіло, важко видихаючи.
Телепортація мала бути дуже легкою для нього, але його стан на цей момент не був нормальним.
Він безперервно затискав рану рукою, щоб запобігти витіканню крові з живота.
Його зір уже потьмарився. Тіло здається важким. Він відчуває, що ось-ось помре.
Раптом його охопив прилив гніву.
Що я зробив не так, щоб опинитися в такій ситуації?
Я лише пограбував кілька банків.
Звісно, у процесі я вбив кількох людей, але це була їхня провина. Усе йшло так добре, тож чому вони перегородили йому шлях і зчинили галас?
Він продовжував телепортуватися вперед. Але, можливо, через те, що його тіло боліло, а голова йшла обертом, рухатися було нелегко.
Зазвичай телепортація можлива лише тоді, коли бажане місце або координати чітко розпізнаються в його голові. Проте, оскільки його підстрелили вперше в житті, свідомість Кім Хак Чхуна вже досягла того рівня, коли він більше не міг приймати раціональні рішення.
Він просто переміщався і переміщався в найдальше місце, яке міг бачити перед собою. Чесно кажучи, навіть це було нелегко, перед очима все туманіло.
— АААХ!
— Щ-що за біс!
— Арг!
Тепер він перебував посеред міста.
У цьому людному місці було дивно, що люди не дивувалися, коли в натовпі з’являвся стікаючий кров’ю чоловік, що спалахував і спалахував.
Але він все одно мусив продовжувати йти вперед і вперед.
Через того чоловіка, який переслідував його ззаду.
— Так, так, привіт! Це я, Егостик!
— Так, так. Я зайнятий, бо зараз працюю. О, боже!
— Не дивуйтеся. Я не заподію вам шкоди!
— Я лише прибираю сміття для наших громадян, тож, будь ласка, спокійно займайтеся своїми справами!
Голос ззаду.
Мерзенний тип, Егостик.
Звісно, Телепортер Кім Хак Чхун знав його.
Насправді в Республіці Корея немає нікого, хто б не знав Егостика, навіть якщо вони лише чули про нього від інших людей.
Минулого тижня по телевізору, в Інтернеті, навіть люди, яких він зустрічав, — усі говорили про Егостика.
Кім Хак Чхун знав, що вчинив Егостик. Що він убив двох лиходійських виродків.
Але він не особливо остерігався Його.
Ви коли-небудь бачили, щоб хтось не виходив на вулицю, бо боїться влучання блискавки?
Він думав… можливо, у тих лиходіїв та Егостика були якісь особисті порахунки.
Раціонально він вважав, що цей хлопець не вбивав їх без причини.
Тому Кім Хак Чхун був упевнений.
Він був упевнений, що Егостик не намагатиметься вбити його.
Він був певен, що Егостик нічого про нього не знає.
І навіть якби Егостик спробував убити його, він зміг би втекти за допомогою своєї сили.
Але ця впевненість у цю мить зраджувала Кім Хак Чхуна.
Хто в світі міг очікувати, що чоловік зі зброєю з’явиться і вистрілить у нього, коли він відпочивав удома?
І несподіваний результат відчайдушно повертався до нього.
— Виходь! Сьогодні я збираюся впіймати шматок сміття!
— Лиходій А-класу Телепортер! Вирушаймо в пекло прямо зараз!
— Сміття йде в смітник, а сміттєвий лиходій повинен відправитися до свого повелителя!
Егостик верз нісенітниці, як психопат.
Він голосно кричав, як божевільний, ніби хотів, щоб усі це почули.
Кім Хак Чхун боявся таких хлопців більше за все.
Якщо бути точним, його нестихаючого голосу.
Навіть коли він телепортувався, голос продовжував звучати, не слабшаючи.
Кім Хак Чхун продовжував рухатися зі стогоном.
— Ух…
Він повільно відчув, як усе крутиться перед його очима.
Це було дивом — дістатися сюди з вогнепальним пораненням від самого початку.
Якби він не мав здібності телепортації, і якби його тіло, яке відчувало смерть, не вичавлювало з себе останні сили…
Він, мабуть, уже був би мертвий.
— Але о, як шкода! Думаю, твоє життя на цьому закінчилося!
Почувши його безглузді слова ззаду, Кім Хак Чхун нарешті впав.
Його фізичні сили, зрештою, вичерпалися для телепортації.
Чоловік важко видихнув і схилив голову, його накрила тінь.
Він підняв голову, щоб розгледіти тінь, — лиходій посміхався за своєю напівмаскою.
— Телепортер! Ти сказав мені, що ти винен.
— Хафф… Хафф… В-врятуй мене. Будь ласка, не вбивай мене…
— О! Не вбивати тебе?
Він озирнувся навколо, почувши слова чоловіка.
Люди оточували їх.
Егостик голосно запитав оточуючих громадян театральним голосом:
— Усі! Цей непотріб прямо тут вкрав мільярди чужого майна і вбив чотирьох хороших громадян! Чи повинні ми зберегти життя тому, хто вбив чийогось чоловіка, чийогось батька, чийогось друга, чийогось сина, чийогось невинного?
— Убий його!
— Убий його!
Вигуки збуджених громадян лунали, вимагаючи його вбити.
Хтось запитав їх, чи не намагався Егостик затопити сотні невинних синів і дочок, але ніхто нічого не сказав перед лиходієм зі зброєю. Бо їхні життя дорогоцінні.
Стоячи посеред вигуків із вимогою вбити його, Егостик знизав плечима, подивився на Кім Хак Чхуна зверху вниз і посміхнувся.
— Але вони кажуть мені вбити тебе?
— Б-будь ласка, тільки цього разу. Будь ласка, змилуйся зі мною…
— Справді? Тільки цього разу? Так, тільки цього разу… Ти хочеш, щоб я врятував тебе?
Обличчя Кім Хак Чхуна миттєво просвітліло від позитивної відповіді Егостика.
Але перш ніж Кім Хак Чхун встиг заговорити, Егостик уже наставив на нього пістолет.
— Мені шкода, Хак Чхун. Але такого не буде!
Як тільки Егостик закінчив речення зі сміхом, бах! — звук пострілу пролунав десь поруч.
Це був останній спогад про лиходія А-класу, Телепортера Кім Хак Чхуна.
— Фух…
Телепортер помер після ще одного пострілу.
Після його смерті люди навколо почали радіти й аплодувати.
— Дякую. Дякую.
Я перебільшено схилив голову, коли їхні аплодисменти стали гучнішими.
Але… Е-е…
Е-е, хлопці. Я формально лиходій.
Тож… Чому ви, хлопці, стоїте навколо мене?
Цей світ напрочуд схожий на мій світ, за винятком того, що в них є суперздібності, включаючи героїв і лиходіїв.
Але кожен такий момент змушує мене усвідомити, що я прийшов з іншого світу.
Коли? Коли людину застрелили прямо на ваших очах, але люди все одно аплодували й насолоджувалися цим.
Маю на увазі, його застрелили перед їхніми очима. Коли хтось помирає, ми маємо лякатися і кричати… Хіба ні?
Але здається дивним бачити людей, які посміхаються й аплодують перед стікаючим кров’ю трупом, ніби нічого не сталося.
Вони були схожі на людей, які насолоджувалися публічними стратами в часи Середньовіччя. Чесно кажучи, я не бачу жодної різниці.
Можливо, у цьому світі люди звикли до смерті через сутички між героями та лиходіями. Або є інша причина?
Ні, чекайте. Облишмо все, я ж лиходій. Я не герой, то що я роблю?
Озирнувшись на них після посмішки, я сказав тим, хто все ще аплодував:
— Дякую! Дякую всім! Але хіба я теж не лиходій? Що ви збираєтеся робити, якщо я раптово застрелю людей, які стоять тут?
Люди здригнулися і зупинилися, почувши мої слова.
Гаразд, здається, до них повернувся здоровий глузд. Тепер?
У будь-якому разі, я не хотів їх лякати, тому додав:
— Я просто жартую, хлопці! Я не роблю раптово боляче невинним громадянам! Щоразу, коли я щось роблю, я роблю повідомлення заздалегідь і кличу героя, так що не хвилюйтеся! Вам не потрібно хвилюватися, я просто тут, щоб прибрати поганого лиходія сьогодні!
Люди полегшено зітхнули, коли я пояснив.
Маю на увазі, якщо ви збираєтеся так лякатися, вам не слід було підходити близько з самого початку…
[— Якщо ти закінчив, виходь. До того, як прийдуть герої.]
Голос Хан Со Ін пролунав у моїх вухах.
Правильно, час іти.
Ух, але я так втомився після безперервної телепортації, і мені доводиться повертатися на таку саму відстань. Я зараз помру.
Коли я зітхнув і спробував піднятися, гучний голос пролунав із неба.
— Егостик!
Здивований цим голосом, я подивився вгору і…
— Стардаст?
Зачекайте, чому ти тут?