Розділ 129: Відпустка
Стардаст вистрілила просто неймовірно.
Мені навіть не потрібно йти далеко, я можу просто подивитися на моє фан-кафе Стардаст. Кількість підписників просто злетіла до небес за останні кілька днів. Я вкрай радий бачити, що дедалі більше людей знаходять Стардаст привабливою.
Звісно, я майже помер, здобуваючи для неї таку реакцію…
Але я думаю, що все гаразд, бо я все одно не помер.
— Кашель.
— Даїн, ось, хустка.
— Ох, Ин-Воль. Дякую.
I витер кров навколо рота.
…Схоже, телепортація на великі відстані — це трохи занадто для мого тіла. Дійсно, дивно, що я не зруйнував своє тіло, хоча ніколи не відпочивав і спринтував десятки кілометрів. Радий, що не помер.
…Ну, я не помер, але майже помер.
Щойно я прийшов додому, я виплюнув фонтан крові й просто впав без тями. Пізніше я почув, що весь будинок перевернувся догори дриґом. Принаймні, мені вдалося вижити, оскільки Ха Юль прибігла й підлікувала мене, а інакше, здавалося, у мене б перехопило подих.
Особливо Чхве Се Хі та Ин-Воль, які бачили мене таким уперше, були в суперпаніці. Со Ін та Ха Юль сказали, що вони прийшли до тями, хоч і кричали, оскільки вже мали досвід бачити, як я повернувся з ножовим пораненням минулого разу, але я чув, що Ин-Воль знепритомніла.
Зрештою, Ин-Воль сидить поруч із моїм ліжком.
— Даїн… Ти впевнений, що ти в порядку?
— Так. Не хвилюйся, Ин-Воль.
Ин-Воль все одно дивилася на мене стурбовано.
Я продовжував говорити Ин-Воль, що я в порядку. Щойно я прокинувся, мені стало шкода Ин-Воль, вона плакала так, ніби втратила весь світ. Вона людина, яка покладається на мене так само сильно, як і Со Ін, тож уявляю, як вона злякалася.
Со Ін, яка виглядала незадоволеною, поки я втішав її, раптово почала зводити на неї наклеп.
— Даїн, Бек Ин-Воль насправді прикидається слабкою, щоб бути поруч із тобою. Це все акторська гра, тому ти не повинен на це вестися.
— …Ні, це не так. Не вір цій брехні, Даїн. Ти знаєш, що я дійсно хвилююся, правда?
— Звісно, я знаю.
— Гей…! Ти збираєшся й надалі так поводитися, га?
Незабаром Со Ін, яка сиділа поруч зі мною, почала залазити на ліжко, де я напівлежав.
— …Со Ін, що ти робиш?
— Що? Я теж хвилююся за тебе. Я збираюся залишитися поруч із тобою.
— ……І це при тому, що ти сама казала, що я перебільшую раніше.
— Це інше!
— Хах. Твоя нечесність мила.
— Що? Ти знущаєшся з мене?
— Ні, я роблю тобі комплімент, що ти мила.
— Хмпф. Тоді ти теж милий.
— Дякую.
— …Щось тут не так.
Со Ін та Ин-Воль знову сперечаються сьогодні.
…Ну, вони були близькі, як ніколи.
Чесно кажучи, це правда, що чим більше ви близькі, тим більше ви будете сперечатися. Зазвичай вони ходили б рука об руку й тягали б одна одну сюди-туди.
У будь-якому разі, ось так я живу цими днями.
Життя з лежанням у ліжку та відновленням від утоми.
Скільки б я не переконував їх, що я в порядку, учасники, які бачили, як я блював кров'ю, змусили мене лежати тут. Вони не дозволяють мені поворухнути пальцем.
…Серйозно, я вже зовсім здоровий, якщо не рахувати того, що іноді все ще блюю кров'ю. Вони занадто опікуються мною.
У будь-якому разі, я заговорив, щоб зупинити двох, які все ще бурчали й вели розмову про МангоМун чи щось таке, чого я не розумів.
— …Со Ін, Ин-Воль. Заспокойтеся. Кашель.
— Даїн! Ти впевнений, що ти в порядку? Мені покликати Ха Юль знову?
— Кашель. Це не так серйозно.
Донедавна вона залишалася поруч зі мною й доглядала за мною цілий день, а тепер вони хочуть розбудити дитину, яка відпочиває? Цього не буде. Моя совість не дозволить мені…
Я погладив Со Ін, яка говорила зі мною стурбованим голосом після своєї сварки. Тільки тоді вона злегка прикрила очі й зітхнула, ніби їй полегшало.
Хаа, шкода, що змусив усіх хвилюватися.
Мені теж важко. Я просто хочу поїхати в подорож кудись і відпочити. Кудись на зразок курорту.
— Давай поїдемо у відпустку після цього. Куди завгодно.
— Що? У такому стані?
— …Со Ін, я дійсно в порядку зараз. Ми все одно поїдемо на курорт, тож я зможу просто лежати.
— …Мабуть, так. Ну, тоді, гадаю, все гаразд! Я скажу їм.
— …Подорож…
Почувши слово подорож, очі Ин-Воль заблищали.
Так, мені слід поспішити й показати Ин-Воль океан.
У будь-якому разі, ми всі лежали й розмовляли про те й про се.
Причина, чому Со Ін та Ин-Воль прийшли до цієї кімнати, полягала в тому, що вони хвилювалися, що мені буде нудно лежати одному, тому вони розмовляли з обох боків.
— Тож, Даїн. Виробництво майже завершено. Зоряний руйнівник №2, так званий Руйнівник світів, навіть перевершує Бастер! Цього разу все точно буде інакше, ніж минулого. Мине зовсім небагато часу, і Стардаст стане на коліна переді мною! Хе-хе.
— …Боже, Со Ін. Що, в біса, Стардаст зробила тобі?
— Вона нічого не зробила мені, вона зробила це тобі. Мій брат постійно отримує травми через неї, тому я не можу її пробачити!
…Це дійсно було через мене?
Я ніяково посміхнувся Со Ін, яка яскраво посміхалася, кажучи, що планує звалити Стардаст.
…Ну, якщо подумати, у Со Ін були погані стосунки зі Стардаст в оригінальному творі. Думаю, у цьому просто є сенс, бо так було в оригінальній новелі, правда? Так, це все через оригінальну новелу. Це не через мене.
Со Ін, яка перераховувала переваги Руйнівника світів, що є сильнішим, потужнішим і більш дистанційним, ніж попередній Зоряний руйнівник, незабаром стиснула кулак, встала на ліжко й закричала.
— Так! Зараз не час для цього. Даїн! Я збираюся ще трохи попрацювати над Руйнівником світів! Ин-Воль, ходи зі мною!
— ….Що? Я хочу побути з Даїном ще трохи…
— Ні, ти не можеш бути тут одна без мене. Ходи зі мною!
— Хниг…
Потім Со Ін схопила Ин-Воль за руку й витягла її геть.
Ин-Воль було трохи шкода, вона жалібно протягувала до мене руки до самого кінця, але я не міг її зупинити.
Ин-Воль… Відпочинь… Мені теж треба дещо зробити у фан-кафе Стардаст.
Вони двоє зникли.
У тихій кімнаті, коли я збирався дістати свій ноутбук.
— Дзінь-дзінь-дзінь-дзінь~
Телефон почав дзвонити.
Це від Соль А.
Давно не чулися.
Я відразу відповів на дзвінок.
— О, Соль А.
— Кху. Гей, Даїн. Ти добре почуваєшся?
— Так. Мені вже кращає.
— Це полегшення, кху.
— …Гей, але твій голос звучить не краще за мій. Чому ти ікаєш?
— Ох, кху. Я трохи випила, і воно продовжує так іти.
— Випила? Котра зараз година? Чому ти п'єш у такий час? Зараз середина дня.
— Ха-а… Останнім часом мене багато чого турбує, кху. Коли я п'ю це, мені стає краще. Я все ще не можу захопити інші компанії, Національна асамблея прагне поглинути корпорацію Юсон… Ха-а, кху. З кожним днем стає все важче. Мені сумно.
…Вибач, Соль А. Здається, це через мене.
Мабуть, я змінив занадто багато речей порівняно з оригіналом. Вона мала б уже наполовину домінувати в Кореї на цей момент.
Я проігнорував своє почуття провини й сказав їй кілька ніякових слів підтримки.
— Ха-ха… Гей, тримайся, ти теж.
— Даїн. Кху. Але знаєш, що мене засмучує ще більше?
— …Хм, що?
— Мій найдорожчий колега знепритомнів, а я навіть не можу відвідати його. Ха-ха, ти ж не зможеш сказати мені, де живеш, правда? Я розумію, навіть якщо ти мені не довіряєш.
— Гей, це не так.
Відчуваючи щось зловісне, я поспіхом заговорив, але було занадто пізно.
Лі Соль А почала говорити, злегка плачучи.
— ….Просто. Це трохи гірко. Ти взагалі не можеш довіряти своєму колезі, кху, я все ще не знаю, де ти живеш, і нічим не можу тобі допомогти. Вибач, Даїн… Просто, просто. Я ціную тебе, покладаюся на тебе й люблю тебе. Кху, я навіть не можу допомогти, коли ти хворий, Даїн. Я навіть не можу відвідати тебе. Ха-а. Кого мені звинувачувати, я маю звинувачувати себе за те, що я недостатньо надійна. Кху, вибач, Даїн…
У цей момент вона почала схлипувати. Що з нею не так?
— Гей, гей. Що з тобою? Не плач.
— Вибач, Даїн. Кху. Слова продовжують іти, бо я втратила розум після випивки. Вибач, забудь це. Ха-ха, що зі мною не так? Я навіть не можу контролювати свої емоції…
Вона шмигнула носом, а потім просто засміялася.
Оскільки моє серце розм'якло, у мене не було іншого вибору, окрім як сказати щось.
— ….Вау.
— Що?
— Приходь до лікарні, я дам тобі адресу.
— Шмиг. Справді?
— Так, тож припини говорити дурниці, ніби я тобі не довіряю…
— Вау! Справді? Ти не можеш забрати ці слова назад, добре? Можна я піду прямо зараз?
— ….Гаразд. Так. Я скину тобі адресу, тож приходь туди.
— Добре! Домовилися! Тоді до зустрічі!!
— Так… Так…
І лінія відразу обірвалася.
…Що це за відчуття?
Ні, справа не в тому, що я все ще не вірю їй, бо боюсь, що вона мене зрадить.
У мене таке відчуття, ніби мене обдурили.
"Тц. Якщо подумати, мені слід було помітити, коли вона сказала, що я її найдорожчий колега."
Це брехня.
Бо в оригінальному творі Лі Соль А чітко сказала, що Шін Хару була її найдорожчим колегою.
"….."
….Брехня, правда?
Якщо подумати, це ще важче, якщо це не брехня.
У будь-якому разі, я відправив адресу, почуваючись дещо ніяково, і отримав відповідь від Лі Соль А, що вона скоро приїде.
…Ну, так. Неважливо, прийде вона чи ні. Чесно кажучи, я не думаю, що вона збирається киснути зараз.
Але зачекайте.
Я говорив їй, що живу у великому будинку з учасниками організації Его-Стрім?
Наступного дня.
— Привіт, Даїн.
— Ох… Привіт, Соль А. Ти прийшла відразу, га…?
Лі Соль А стояла в моїй кімнаті.
Вона посміхнулася мені, її небесно-блакитне волосся звисало вниз.
— Так. Я вперше відвідую твій будинок, тому, звісно, мусила поспішити.
Вона посміхнулася ще яскравіше наприкінці свого речення.
— …До речі, я дивилася по дорозі до кімнати. У твоєму будинку багато різних жінок. Ви живете разом?
— …Ха-ха. Так просто сталося.
Вона все ще посміхається, піднімаючи куточки губ.
Але на відміну від її виразу обличчя, у кімнаті почало ставати прохолодно.
Я маю на увазі, у фізичному сенсі. Думаю, температура падає.
У цій прохолодній кімнаті,
Залишившись наодинці з Лі Соль А, яка все ще посміхалася, я ніяково рассміявся.
— Ох, Соль А. Тут стає холодно…