Розділ 11: Повсякденне життя лиходія
[Японія була здивована, Америка шокована, а Європа взагалі злетіла з котушок! К-лиходій сколихнув світ. «Чому в нас немає такого лиходія, як Егостик?» — речник Асоціації Героїв Японії сказав крізь сльози!]
— Ц.
Я поклав свій смартфон.
Я просто насолоджувався відео на Youtube, але вискочило ось це.
— Боже, мені потрібно з’їсти щось солодке.
Дивлячись на те, як моє спантеличене обличчя з’являється на цьому патріотичному «Ура-ТБ», мій рівень цукру стрімко впав. О боже. Як так вийшло, що це телебачення нічим не відрізняється від мого попереднього світу?
Комікс, який став реальністю, парадоксально, був дуже схожим на оригінальну реальність.
Іншими словами, він практично такий самий, за винятком таких речей, як герої та лиходії, що цілком відповідає світогляду коміксу: «Світ, де на звичайній Землі існують лише суперздібності».
Тож у цьому світі патріотичний контент на ТБ теж просто женеться за грошима. Я й гадки не маю, чому лиходії теж стали мішенню для такого хайпу.
Вийшовши зі своєї кімнати, я попрямував до холодильника.
Я лише хотів випити трохи апельсинового соку, але чому я маю йти аж через увесь коридор?
Це серйозно? Думаю, мені справді варто купити персональний холодильник і поставити його у своїй кімнаті.
У мене повно грошей, тож я маю витрачати їх щедро.
Дійшовши до вітальні розміром з актову залу, я відчинив холодильник.
…Залишилася лише одна пляшка MinuteMade. Наскільки я пам’ятаю, я випив дві пляшки, тож чому залишилася лише одна? Це Со Ін її випила?
Ну, вона така ж ласунка, як і я.
Гаразд, подивимося, що вона робить.
Я розвернувся і попрямував до головного сектору цієї підземної бази, де перебуває Со Ін.
Звісно, я все ще пам’ятаю, що треба пити апельсиновий сік дорогою туди. Прохолодний напій — це справді найкраще. Так приємно, коли ти його ковтаєш.
Коли я був молодшим, мені подобалося шоколадне молоко, але зараз мені більше смакує апельсиновий сік.
…Ну, хоча обидва варіанти — це смаки учня початкової школи.
Знову йдучи коридором, я деякий час думав про Со Ін.
Хан Со Ін. Вона вчиться в останньому класі середньої школи.
В оригінальній роботі вона з’явилася як лиходійка в пізній частині коміксу.
Вона самотужки знищила комп’ютерну мережу в Кореї та вивела з ладу систему безпеки Східної в’язниці суперсил, де утримували найгірших лиходіїв, що спричинило велику втечу.
Цей інцидент відкрив «Катастрофу Кореї», яка була головною подією з 120 по 150 випуск коміксу Стардаст!.
Вона з’явилася в цій катастрофі як фінальний лиходій.
У випусках після цього вона загинула і більше ніколи не з’являлася.
На відміну від її теперішнього образу дівчинки з короткою стрижкою під хлопчика, тоді вона з’явилася вже дорослою і атакувала Стардаст усіма видами зброї, яку сама ж і винайшла.
Зрештою вона загинула після того, як її зупинила Стардаст.
Її прізвиськом на той час було Біла Відьма.
…Звісно, я не можу уявити такий її образ у цей момент.
Зараз вона лише школярка середніх класів, яка обожнює солодке і має гострий язик.
Хан Со Ін. Як можна побачити з її визначних діянь в оригіналі, вона геній.
Її спеціалізація — комп’ютерний злом та винаходи. Насправді вона настільки розумна, що може робити все що завгодно. У реальності вона той самий персонаж, який руйнує баланс сил, створений автором. Мабуть, саме тому вона з’явилася аж у другій половині оригіналу.
Її життєва історія була нещасною.
Вона виховувалася як піддослідна миша в групі Хан Ін з самого дитинства.
Вони проводили всі види незаконних експериментів в ім’я створення штучних суперздібностей, і зрештою це певною мірою окупилося.
Сотні невинних дітей були замінені, і в підсумку їм вдалося створити особливі суперздібності лише для чотирьох дітей.
Однією з них була Со Ін. Дослідники називали їхню здатність «Надзвичайна інтелектуальна здібність».
Решта дітей розвинули прямі суперздібності. Вогняні атаки, керування хвилями тощо…
Після пробудження дітей вони все одно продовжували експерименти з жахливими речами під керівництвом лідерів групи Хан Ін.
Навіть у такій безнадійній ситуації четверо дітей терпіли все це, втішаючи одне одного.
Але раптово одна дитина померла.
Решта троє, включаючи Со Ін, були шоковані, оскільки вони були психологічною опорою одне для одного.
Зрештою, одна з дітей зазнала такого стресу, що була підірвана власною силою, через що всі в лабораторії потрапили під удар і загинули.
Звісно, не всі.
Со Ін вижила.
Оскільки Со Ін вижила в тому інциденті, вона жила в цьому підземеллі, щоб ховатися від очей групи Хан Ін. Поки я сам не прийшов і не знайшов її.
В оригінальній роботі, де мене не було, вона самотужки вистежувала групу Хан Ін. Щоб покарати тих лідерів групи, які переховувалися після того жахливого інциденту.
Зрештою вона знайшла їх усіх сама і здійснила свою помсту.
Все, що залишилося після помсти, — це порожнеча.
Тремтячи в жахливій порожнечі, вона врешті-решт, гм… Ну, вона збожеволіла. Після того інциденту, що стався з її названими братами та сестрами й нею самою, вона стала лиходійкою і почала чинити тероризм. Вона стверджувала: «Це через цю некомпетентну країну та героїв».
Звісно, я більше ніколи не дозволю Со Ін стати такою лиходійкою.
Зачекайте, якщо подумати, вона вже моя спільниця, тож вона теж лиходійка, правда? Гм…
Дозвольте мені виправитися. Я не дозволю Со Ін стати «божевільною» лиходійкою. Бути поміркованим лиходієм корисно для здоров’я.
Оскільки цей світ також схожий на той, у якому я жив, бути лиходієм у Кореї краще, ніж героєм.
Природно, те, що сталося з Хан Со Ін, ніколи б не було моєю справою, я лише наблизився, щоб використовувати її технологічні навички. Але поки ми жили разом, я прив’язався до цієї малої дитини.
Я не можу дозволити їй померти так марно.
Тримаючи цю думку в голові, я дістався до головного сектору та увійшов усередину.
Справжнє свято моніторів зустріло мене, щойно я зайшов.
На одному моніторі було відео з камер спостереження, а на деяких зберігалися різні дані.
Від цього простору в мене очі йшли обертом.
Це головний сектор цієї підземної бази.
Ну, хіба не було б крутіше, якби я назвав цей простір?
Центр спостереження?
Со Ін сиділа на своєму кріслі, зайнята чимось.
Лі Су Бін також наполегливо працювала над чимось поруч із нею.
— Со Ін, що ти робиш? — запитав я, підходячи ближче до неї. Со Ін повернула голову і подивилася на мене.
— Гей, підійди сюди й поглянь на це.
— О, що це?
Коли я підійшов ближче, вона показала мені…
— 13-й Міжнародний фестиваль морозива?
— Вони вперше проводять це в Кореї. Я завжди хотіла піти! Давай підемо туди наступного разу. З Лі Су Бін.
— Е-е… Звісно…
Лі Су Бін сором’язливо посміхалася поруч із нею.
Су Бін…
— Гм, гаразд. Тож, Со Ін, ти хотіла піти на той фестиваль морозива, так?
Ц. Я бачу, що Со Ін стала набагато яскравішою.
Це було лише вчора, коли я вперше зустрів її, вона остерігалася мене, як їжак…
Тепер вона навіть просить нас піти на фестиваль морозива разом. Хоча мені цікаво, хто в світі взагалі проводить фестиваль морозива.
Звісно, звісно. Приємно бачити її чисту і світлу сторону. Приємно, але…
Я думав, вона працює над чимось важливим.
Вона так зосереджено дивилася в монітор, що я подумав, ніби вона знову щось планує! Я навіть відчув гордість за неї на мить.
…Але вона планувала піти на фестиваль морозива.
Я ніколи не думав, що мені доведеться йти на фестиваль морозива в такому віці.
— У будь-якому разі, ти можеш іти куди завгодно. Тож чи є у тебе якісь плани щодо нашої наступної мети?
— Наступна мета?
Почувши моє запитання, Со Ін приклала палець до губ і почала видавати «Гм..», думаючи про щось.
— О! Гаразд. Про що ти там говорив? Добрий самарянин?
— Так, але це також масштабна терористична атака, тому буде важко здійснити її за один тиждень. Це також втомить людей. Якраз коли люди почнуть забувати про наше шоу на кораблях, тоді БАБАХ!, ось тоді ми маємо з’явитися знову.
— Ну, а що ще ти казав нам робити? Усувати лиходіїв?
— Так. Давай робити це у наш вільний час. Ти порадиш якихось лиходіїв? У нас все одно є тільки час.
— Гм… Дай мені згадати, що ти хотів зробити. Хіба ти не казав, що ми маємо зробити те передбачення тероризму чи щось таке?
Со Ін схилила голову набік, запитуючи мене.
Я лише сказав їй, що це «Передбачення тероризму», але насправді я просто прочитав оригінальний комікс і кажу їм, які шибеники вчинять тероризм найближчим часом.
Я пояснив їм, що можу використовувати деякі відомі мені методи для передбачення…
— Минулого разу ми усунули двох найважливіших виродків, тож усе гаразд. Тепер ти можеш обрати будь-кого зі списку, який я тобі дав.
— Справді? Погляньмо… Су Бін, будь ласка, виведи список лиходіїв.
— Добре!
Вона ствердно відповіла і почала керувати комп’ютером.
Ну, минув десь тиждень відтоді, як ви почали жити разом, і вона, схоже, адаптувалася.
Їй було важко заспокоїти себе протягом тижня, оскільки вона боялася мене. Думаю, зараз їй стає краще, але вона все ще трохи боїться мене. Але тепер ми в одному човні, тож я не збираюся завдавати їй шкоди. Чи не занадто сильно я налякав її минулого разу?
— Погляньмо… З усіх лиходіїв А-класу, як щодо цього виродка? Того, який телепортується. Телепортер.
— Цього виродка? Думаю, його буде важко вбити.
Зазвичай я спочатку тримаю їх своїм телекінезом, щоб вони не втекли, а потім або б’ю їх по голові, або використовую пістолет.
Але цей виродок може телепортуватися. Навіть якщо я триматиму його телекінезом, він може просто зробити «ПУФ» і втекти, тож це буде важко. Дуже важко!
— Оппа, чим важчий ворог, тим першим ти маєш його позбутися.
— Хаа. Хіба це так?
Гаразд. Краще просто покінчити з цим.
Давай схопимо його першим.
Тож припини дивитися на мене так, ніби я якась жалюгідна дитина, яка ненавидить вчитися.
— Гаразд. Мені доведеться скоро готуватися. І Со Ін.
— Що?
— Ти почала називати мене «оппа» деякий час тому. Ти вирішила відмовитися від свого концепту хлопчика тепер?
Я посміхнувся їй, і обличчя Со Ін почало червоніти.
— О. Оскільки я називаю Су Бін «онні»…
Вона почала щось бурмотіти, тому я швидко вийшов.
Вона кричить на мене щоразу, коли соромиться.